Поняття та характерні риси приватного підприємництва

 

Перед тим як перейти безпосередньо до розгляду намічених питань, варто спочатку проаналізувати історію правотворення в галузі підприємництва та визначити умови існування українського суспільства і розвитку економічних відносин, що обумовили зміни в законодавстві.

Поява незалежної країни на карті світу та перебудова планової економіки, що базувалася на командно-адміністративному управлінні союзної держави та монополії державної власності на засоби виробництва, відповідно до вимог розвитку ринкової економіки де перевага надається формам власності відмінним від державної – приватній, колективній. У зв’язку з розвитком різних форм власності та підприємництва в Україні, а також виходом країни на світовий ринок товарів та послуг, бажання вступу в різноманітні світові організації постала необхідність приведення всього чинного законодавства у відповідність до вимог європейських стандартів в тому числі і стосовно здійснення підприємницької діяльності.

Сучасне законодавство України передбачає різноманітні організаційно-правові форми господарювання, в наслідок чого в Україні існує значна кількість юридичних осіб, що засновані на різних формах власності. Підприємницькою діяльністю можуть займатися як громадяни України, так і іноземні, у відповідності до законів України, фізичні та юридичні особи. Відповідно до законодавства, зокрема Закону України ”Про власність” [6] 1991 р., такою діяльністю можуть займатися підприємства засновані на різних формах власності: приватній, колективній, державній, спільній.

Юридична особа – це підприємство, яке веде самостійний баланс, має поточний рахунок у банку, печатку, зареєстроване в державних органах влади. Підприємництво в Україні здійснюється у будь-якій організаційній формі, що визначені законодавством, на вибір підприємця чи засновників підприємства. Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України [2] підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, та іншої господарської діяльності в порядку передбаченому ГК та іншими законами.

Підприємства можуть створюватися для здійснення підприємницької та некомерційної господарської діяльності. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність у відповідності до вимог ст.ст. 62-71 Господарського кодексу [2], якщо інше відносно підприємств окремих видів не предбачено цим Кодексом та іншими законодавчими актами, що прийняті у відповідності до нього (ст.72 ГК).

Класифікувати підприємства можна за різними критеріями. За економічними показниками та кількістю працюючих підприємства поділяють на малі, середні та великі; за сферою діяльності розрізняють промислові, торгівельні, підприємства в сфері послуг та інші.

 Та відповідно до норм ГК України [2] підприємства класифікують за трьома критеріями:

1. за формою власності;

2. за спосіб утворення та формування статутного фонду;

3. за кількістю працюючих та об’ємом валового доходу від реалізації продукції за рік.

Відповідно до ч. 1 ст.63 Господарського кодексу України [2] в залежності від форм власності в Україні можуть діяти підприємства наступних видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Наша задача розглянути правову природу створення та функціонування приватного підприємства. Визначити сутність терміну ”приватне підприємство” його характерні риси та види.

Виходячи з новітньої історії розвитку права власності в Україні то поняття приватного підприємництва з’явилося лише на початку 90-х років і своє юридичне закріплення отримало з прийняттям законів ”Про власність” 1991 р., ”Про підприємництво” 1991 р., ”Про підприємства в Україні” 1991 р. і звісно ж на найвищому законодавчому рівні - з прийняттям Конституції України 1996 року. Саме ці законодавчі акти визначали правову природу існування приватного підприємства. Зрозуміло, що за панування державної власності на засоби виробництва за часів існування СРСР мови про створення приватних підприємств та їх легального функціонування на території України не може бути, за виключенням не тривалої практики існування приватної власності та підприємництва в 20-х роках ХХ сторіччя періоду НЕПу. Прийняття Господарського кодексу України 2003 р. (далі ГК України) та Цивільного кодексу України 2003 р. (далі ЦК України) суттєво змінило законодавство, що регулювало господарські відносини, з прийняттям цих кодексів втратили свою чинність Закон України ”Про підприємництво” 1991 року та Закон України ”Про підприємства в Україні” 1991 року. У з’язку з цим певну еволюції пройшло і правове регулювання функціонування приватного підприємства. Поняття приватного підприємства містилося в ст. 2 Закону України ”Про підприємства в Україні”[8] відповідно до якої приватним визнається підприємство, засноване на власності фізичної особи. З цього визначення випливало багато питань, правильне вирішення яких впливало в подальшому на долю як засновника підприємства, так і власне підприємства як організаційно-правової форми.

По-перше, потрібно було визначити, що мав на увазі законодавець під терміном ”фізична особа”. Так поняття ”фізична особа” могло означати, що засновником приватного підприємства може бути лише одна фізична особа. Тоді виникає запитання чи може бути засновником такого підприємства один із подружжя, оскільки майно чи гроші, що є основою для створення приватного підприємства переходять до статутного фонду такого підприємства, є спільною сумісною власністю обох із подружжя. Якщо дотримуватися позиції, що приватне підприємство може створити фізична особа використовуючи майно, що належить йому то для створення приватного підприємства можливо використати майно, що набуте одним із подружжя до вступу у шлюб або за інших обставин коли майно не є спільною сумісною власністю подружжя [58; c. 25].

Наступним важливим кроком є можливість тлумачення поняття ”фізична особа” як збірного, тобто кількох фізичних осіб, тим самим відмежовуючи їх від юридичних осіб. Таким чином законодавець визначав, що засновником приватного підприємства можуть бути лише громадяни, а не юридичні особи, які створювали підприємство на базі приватної власності. До таких осіб відповідно до ст. 11 Закону України ”Про власність” [6] віднесено громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Що ж стосується права спільної сумісної власності подружжя то відповідно до ст. 16 Закону України ”Про власність” [6] теж відноситься до приватної власності оскільки дана стаття входить до розділу ”Право приватної власності”. Більш глибший аналіз даних питань було розглянуто дослідниками в науковій літературі та публікаціях зокрема статтях Кравчука В. ”Зміна власника (засновника) приватного підприємства” [47], Марченко В. ”Как стать собсвенникм частного предприятия?” [51], Ніколаєва Л., Старцева О. ”Приватне підприємство в контексті шлюбно-сімейних правовідносин” [52], Фрідмо І. ”Про правову природу приватного підприємства” [65] та інші.

Дещо інакше визначення приватного підприємства, більш розширене, дає стаття 113 ГК України [2], що нині діє, яка розширила поняття ”фізична особа” як засновника приватного підприємства, тобто ним може бути як одна особа так і кілька, а також новелою стала можливість заснування приватного підприємства юридичною особою чого не було в старому законодавстві. Дискусійним на сьогоднішній день залишається питання чи можуть заснувати приватне підприємство кілька юридичних осіб та фізичні і юридичні особи. Стосовно цього питання існує кілька думок, що будуть розглянуті далі.

Визначення поняття приватного підприємства містить в ст. 113 ГК України [2] відповідно до якоїприватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи. ЦК України, хоча і не містить такої форми, проте дає визначення права приватної власності та її об’єктів (ст. 325). Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами. Тобто, приватне підприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб чи юридичної особи. Виходячи з того, що на сьогодні закон, який регулює порядок створення та діяльності приватних підприємств, відсутній, такі підприємства діють на загальних підставах відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України. Торкаючись правового становища приватних підприємств, слід звернути увагу на наступне.

 Згідно зі статтею 83 Цивільного кодексу України [5], яка визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, юридичні особи, у тому числі і приватні підприємства, можуть створюватися у формі товариств, установ та інших формах, встановлених законом. У зв’язку з тим, що законодавчі акти не дають чіткого визначення терміну "організаційна форма юридичної особи", існує двоякий підхід до визначення приватного підприємства. По-перше, виходячи зі змісту статті 113 Господарського кодексу України [2], приватне підприємство є організаційною формою підприємства. По-друге, стаття 63 цього Кодексу визначає приватне підприємство як вид підприємства залежно від форми власності.

Таким чином на особливу увагу заслуговує правовий режим майна закріплений за підприємством для його ідентифікації як приватного. Оскільки ГК України визначено, що приватне підприємство може бути створене як одним засновником так і кількома, то розглянемо ці питання окремо, докладний аналіз якого проводить М. Ісаков у статті ”Деякі проблеми приватних підприємств” [42], яку взято за основу.

Стосовно приватного підприємства створеного кількома засновниками не виникає сумніву, що останнє є власником свого майна, а засновники виступають власниками майнових прав на частку (пай) у статутному фонді цього підприємства.

Що стосується приватного підприємства створеного одним засновником ситуація виглядає дещо складнішою. Так, по-перше, відповідно до ст.135 ГК України та ч. 3 ст.6 Закону України ”Про власність” [6] власник має право заснувати підприємство та закріпити за ним майно на праві власності, праві господарського відання, на праві оперативного управління, таким чином може на власний розсуд визначати правовий режим майна заснованого ним підприємства; по-друге, стосовно державних, комунальних підприємств об’єднань громадян та релігійних організацій, тобто всіх різновидів підприємств з одним засновником, крім приватних, законодавство встановлює як основу правового режиму майна – право господарського відання або право оперативного управління. Єдина ж 113 стаття ГК України, що присвячена приватним підприємствам, не дає визначення правового режиму майна цього підприємства. Проте, так як, приватні підприємства можуть бути створені як кількома засновниками, тобто корпоративними (а всі корпоративні підприємства є власниками свого майна) так і одним засновником, тобто унітарним (а всі унітарні підприємства не є власниками майна) то однозначного висновку зробити не можна [42; c. 109-110].

Проблему такої дискусійності вбачаю у відсутності окремого законодавства, що регулювалоб створення та діяльність приватного підприємства, оскільки наявне законодавство більшою мірою дає узагальнюючі поняття та норми стосовно регулювання діяльності приватних та державних підприємств. Чинні закони містять загальні положення в яких не завжди вказується які норми можна застосовувати до приватних, а які лише до державних підприємств. Так ряд авторів, зокрема В. Балацька у статті ”Щоб не сталося ”НП”, коли купуєш або продаєш ПП” [35; cт. 37] висловлює ствердження, що майно приватного підприємства може бути закріплене за ним на праві повного господарського відання, але при цьому не враховується правова природа повного господарського відання та оперативного управління. Ці режими можуть бути застосовані лише до державних підприємств оскільки є похідними від права державної власності, та були розроблені за часів існування СРСР з метою обгрунтування права власності на державне майно, що закріплювалося за соціалістичними юридичними особами [57; c. 47].

Далі, з історії Українського правотворення, керуючись ст. 10 Закону України ”Про підприємства в Україні”[8] після визначення, що правовий режим майна юридичної особи визначається її засновником вміщено норми, що зазначають, майно яке перебуває у державній власності і закріплене за державним підприємтсвом (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання, після чого регламенується правовий режим майна казенного підприємства майно за яким закріплене на праві оперативного управління. За способом виключення, це дає можливість зробити висновок, що, не зважаючи на недосконалість правового регулювання, законодавцем передбачалося закріплення майна приватних підприємств на праві власності.

Таким чином, доцільніше булоб законодавчо визначити єдиний режим майна приватного підприємства і поділяючи думку М. Ісакова, Є. Рябоконь та Я. Турлуковського [41, 42, 57] це режим права васності приватного підприємства на закріплене за ним його засновниками майно. Нажаль прийняття ГК України не вирішило цього питання, а далоб можливість уникнути безпідставних спірних моментів при відносинах купівлі-продажу, розподілі майна подружжя, коли один із них є засновником приватного підприємства та врегулювання спадкових відносин після смерті засновника приватного підприємства.

Отже, хтоб не був засновником приватного підприємства власником переданого майна виступає новостворена юридична особа. Тому не можна погодитися з Л. Ніколаєвою та О. Старцевим [52; c. 61-62], які розглядаючи проблематику об’єктів права спільної сумісної власності, стверджують, що власником майна у разі створення приватного підприємства одним із подружжя на основі спільної сумісної власності є обидва з подружжя, а засновником виступає один із подружжя, ”своєрідний уповноважений власник”. Найприйнятнішою і такою, що відповідає чинному законодавству є те, що у засновника приватного підприємства залишаються корпоративні права: управляти підприємством та отримувати частину прибутку.

Крім того, деякі нормативно-правові акти, зокрема Закон України ”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”[9], використовують поняття ”приватне підприємство” у розумінні підприємства, заснованого на приватній формі власності, яке є відмінним від державного та комунального підприємства, а інші нормативно-правові акти – саме як організаційну форму підприємства.

Аналізуючи сутність приватного підприємства можна виділити ряд рис, що виокремлюють саме приватні підприємства серед усіх інших. Розглянемо як характерні риси приватного підприємства так і загальні та індивідуальні риси, що визначають функціонування підприємства, в тому числі приватного.

Характерними рисами приватного підприємства є те, що:

1. приватне підприємство діє на основі приватної власності фізичної (фізичних) або юридичної особи – суб’єкта господарювання.

Згідно ст. 325 ЦК України [5] суб’єктами права приватної власності можуть бути фізичні та юридичні особи. У їх власності може перебувати будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, що не може перебувати у приватній власності відповідно до законодавства. Фактично у приватній власності може перебувати будь-яке майно, що не знаходиться у державній або комунальній власності.

Саме тому для визначення правового статусу приватного підприємства найважливішим елементом є встановлення правового статусу належного йому майна, що передається йому як внесок до статутного фонду підприємства – ним має бути лише майно, що належить засновникам на праві приватної власності.

Засновником приватного підприємства може бути фізична особа або декілька фізичних осіб – при заснування приватного підприємства кількома засновниками - громадянин України, іноземець, або особа без громадянства або одна юридична особа, що має статус суб’єкта господарської діяльності (ст 55 ГК України [2]).

2. приватне підприємство діє на основі праці його засновника (засновників) та і з використанням найманої праці. Законодавством України не заборонено засновнику самостійно займатися видами підприємницької діяльності, що визначені у статуті приватного підприємства. Крім того, засновник підприємства може сам керувати створеним підприємством або найняти відповідну особу. У разі найму працівників на роботу на умовах трудового договору, їх прийом проводиться у відповідності до норм трудового законодавства.

3. приватним підприємством з двома та більше засновниками визнається підприємство, засноване кількома фізичними особами.

Проводячи аналіз ст. 113 ГК України [2] можна дійти висновку, що приватне підприємство з двома та більше засновниками може бути створене лише фізичними особами. Спільного заснування приватного підприємства фізичними і юридичними особами, а також кількома юридичними особами законодавством прямо не передбачено. Однак у своїй статті ”Деякі проблеми приватних підприємств” М. Ісаков висловлює припущення про можливість заснування приватного підприємства кількома юридичними особами. Обґрунтовуючи своє припущення ч. 5 ст. 63 ГК України [2], яка визначає корпоративні підприємства відносячи до них господарські товариства, кооперативні підприємства та підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб. На думку М. Ісакова, це і є корпоративні приватні підприємства засновані кількома фізичними чи юридичними особами. Таким чином відкритим залишається і питання стосовно можливості заснування приватного підприємства кількома фізичними та юридичними особами – приватними власниками.

4. приватне підприємство з двома або кількома засновниками функціонує на основі приватної власності засновників. В противагу господарському товариству, яке може бути засноване за участю різних форм власності, приватне підприємство створюється лише на базі приватної власності його засновників. Це, перш за все, обумовлено суб’єктивним складом засновників приватного підприємства, тому що фізичні особи не можуть здйснювати повноваження власника стосовно державного та комунального майна.

5. приватне підприємство з двома та більше засновниками може обмежуватися працею своїх засновників або використовувати найману працю.

ГК України не зобов’язує засновників приватного підприємства своєю працею брати участь у його діяльності; вони можуть як працювати на заснованому ними підприємстві – бути пов’язаними трудовими відносинами з ними, так і найняти персонал [55; c. 65-66].

Інші ознаки приватного підприємтсва співпадають із загальними ознаками підприємства як організаційно-правової форми, а саме:

відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України [2]

1. підприємство (приватне підприємство) - самостійний суб’єкт господарювання, створений фізичною, юридичною або кількома фізичними особами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

2. приватні підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

3. приватне підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Законодавчого обмеження стосовно розміру статутного капіталу приватного підприємства не визначено [30]. Таким чином, можна допустити, що теоретично статутний фонд приватного підприємства може дорівнювати нулю.

4. приватне підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

5. приватне підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Зазначене підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Крім цього, визначаючи загальні та індивідуальні ознаки приватних підприємств можна назвати наступні:

1. назва приватного підприємства, що містить загальну назву визначення виду підприємства ”приватне підприємство” та індивідуальну назву.

2.місцеположення юридичної особи визначається за місцем проживання одного із засновників, або якщо на момент реєстрації за приватним підприємством закріплене майно то місцезнаходження юридичної особи визначається за місцезнаходженням майна.

3. печатка та штампи, що виготовляються з дозволу органів внутрішніх справ та містять повну назву приватного підприємства, його номер.

4. розрахунковий та інші рахунки відкриваються у встановленому законодавством порядку в комерційних банках та індивідуальними для кожного приватного підприємтсва.

5. статут приватного підприємства є його своєрідним паспортом, що максимально деталізує ряд його основних рис.

До індивідуальних ознак відносять:

1. приватні підприємства як суб’єкти підприємницької діяльності відповідно до Закону України ”Про охорону знаків для товарів та послуг” [11] можуть зареєструвати товарний знак, знак обслуговування, фірмову назву.

2. приватні підприємства мають ряд спеціальних, індивідуальних ознак, які присвоюються їм в процесі легалізації: свій номер в державному реєстрі субєєктів підприємницької діяльності, коди статистичної звітності, код платника податків, логотип, електронну адресу та інше.

Наведене вище, дає можливість зробити наступні висновки стосовно функціонуванняприватного підприємства, а саме: як відсутність законодавчо встановленого обмеження, пов’язаного з формуванням статутного фонду, можливість самостійного визначення засновниками принципів і механізмів управління підприємством, здійснення господарської діяльності з використанням найманої праці чи без її використання. А саме самостійне, на власний розсуд, визначення власником засад діяльності приватного підприємства обумовлює поширеність зазначеного виду підприємства в Україні.