2020-04-20
300
До питання виховання характеру у спадщині К.Ушинського зверталося чимало вчених минулого й сучасності. Можна відзначити праці П.Пелеха, Г.Костюка, М.Тереховоі, М.Гусака, Б.Мітюрова, В.Струмінського та інших. Проте жоден дослідник не охоплював цю проблему в цілому. Увага зосереджувалася переважно на структурі характеру (з точки зору "матеріалістичної психології"), або ж торкалася окремих аспектів його виховання.
К.Ушинський вбачав мету виховання у розвитку характеру людини. Саме тому він у своїй творчості присвятив велику увагу вивченню як психологічної сутності характеру, так і педагогічній концепції його виховання. Однак, як відзначає П.Пелех, з огляду на ранню смерть К.Ушинського, його вчення про характер є неповним і незавершеним [4]. Проте К.Ушинський з його надзвичайно критичним і спостережливим розумом сказав про характер те, що й на сьогодні є актуальним і становить великий інтерес. Його "характерологія" доволі систематизоване, глибоке, насичене прикладами вчення, в якому, однак, присутні окремі суперечливі моменти.
Аналізуючи теорію виховання характеру в педагогічній спадщині Ушинського, слід, на нашу думку, насамперед з'ясувати його погляди щодо змісту та структури характеру. Одразу ж треба зазначити, що Ушинський, як, до речі, й інші педагоги, постійно балансує між дуже вузьким розумінням характеру, репрезентованим його "чуттєвою серцевиною", і широким, що сягає меж поняття "особистість". У цьому відчувається навмисне бажання уникнути категоричності. Чи ж не тому, що обидва підходи для педагогіки є прийнятними і бажаними? Адже ж це дає можливість компактно, цілісно підходити до виховання особистості, а не зупинятися на окремих компонентах її характеру [1].
Під характером людини К.Ушинський розумів її відносно стійкі індивідуальні звички та навички в думках, схильностях, бажаннях і вчинках [7]. Та оскільки вони взагалі позначаються на діяльності людини, він ще дефініціює характер як суму тих особливостей, якими відрізняється діяльність однієї людини від діяльності іншої, незалежно від змісту цієї діяльності (вона розумна чи нерозумна, моральна чи аморальна). Учений-педагог проводить чітку розмежувальну лінію між інтелектом і характером: "Найвищий розвиток розуму... може сполучатися з найнікчемнішим характером, і, навпаки, найпосередніший розвиток розуму не заважає людині мати сильний і добре організований характер" [8]. Правда, він не заперечує той факт, що розум може впливати на діяльність характеру, оскільки саме інтелектуальна активність людини утворює постійні складові характеру - переконання, які набирають емоційного забарвлення і впливають на вчинки людей.
Проте видатний педагог наголошує, що саме в характері проявляється особливість дії волі. Зіставляючи характер і волю, він доходить висновку, що сила волі, спрямована на організацію характеру, дуже швидко може досягнути блискучих результатів і переробити розрізнений характер на цілісний, але вона може цього і не зробити та залишити характер у безладі [8].
Натомість невід'ємними складовими характеру К.Ушинський вважав почування і бажання. На його думку, навіть ступінь сили характеру залежить від більшої чи меншої кількості, сили і рівня організації почувань і бажань.
Отже, в поняття характеру, за Ушинським, "не входять ні розумовий, ні моральний стан людини" [8], хоча в його структурі мають місце певні інтелектуальні, а також вольові та емоційні чинники. Причому вони становлять не механічну сукупність, а нероздільну єдність, в якій відбуваються взаємопроникнення і боротьба цих складових елементів.
Окрім структури характеру, К.Ушинський зосереджувався і на проблемах його організації, від якої, власне, залежить сила чи слабкість характеру. Адже саме багатство почувань і бажань, переконань і звичок не становить саме як таке сильний характер. Ознакою сильного характеру є гармонійна організація його складових, внаслідок чого утворюються справжні добре злагоджені системи почувань і бажань, переконань тощо. З цього міркування Ушинський робить висновок, що категорія "сила характеру" включає два складові поняття: власне "сила характеру" і "єдність характеру". Ці два явища, хоч і зумовлюють одне, але не завжди є тотожними. Для підтвердження він наводить спостереження за так званими "дикими характерами", для яких притаманна вроджена сила прагнень (особливо тілесних) і багате практичне життя почуття і волі, що, безумовно, виробляють сильний характер - широкі та сильні маси почуттєвих слідів. Водночас ці структурні одиниці характеру не є єдиними, цілісними, не об'єднані в єдину могутню систему.
Отже, під силою характеру Ушинський розумів його цілісність, єдність, згрупованість, більш чи менш повну організацію, а під слабкістю - його розрізненість, розірваність, неповноту організації, що, між іншим, може поєднуватися з великою силою волі [8].
На формування характеру, за К.Ушинським, впливає три фактори: 1) природжені особливості організму; 2) враження життя (утому числі й виховання); 3) особиста воля людини [8].
З'ясовуючи роль вроджених особливостей організму у формуванні характеру, Ушинський виділяє питання про вплив на нього загального стану організму, особливостей харчового процесу, будови органів мозку, особливостей нервової тканини і патологічних станів організму. Він приходить до висновку, що з усіх цих питань більш-менш вивчене тільки питання про вплив особливостей нервової! тканини на формування характеру, і через те зупиняється на ньому трохи детальніше. Відзначаючи роль особливості діяльності нервової системи, К.Ушинський зауважує: "Однак неважко переконатися, що ці відмінності у властивостях нервової системи відіграють велику роль у відмінності людських характерів і що ці властивості часто передаються спадково від батьків дітям..." [7].
Другий фактор формування характеру - вплив вражень життя. На думку Ушинського, виховний вплив життя в усьому своєму обсязі, в якому школі припадає тільки одна його частка, та й то не найзначніша, дуже змінює природні задатки характеру [8]. Якщо нервова система зумовлює форму душевних процесів, то життя дає їм матеріал, а властивості матеріалу, відзначає Ушинський, змінюють дуже часто і саму форму.
Цікаво звернути увагу на такий момент. Ушинський говорить не про вплив життя, а про вплив вражень життя, підкреслюючи, що суспільну зумовленість людських характерів треба розуміти не тільки як зовнішній процес, а й як процес внутрішній. Вплив зовнішнього середовища по-різному виявляється у різних людей, створюючи різні враження і відповідно формуючи різні характери.
Ці два чинники формування характеру - біологічний і суспільний, на думку Ушинського, не залишаються між собою ізольованими, але взаємно впливають один на одного, і з цього взаємовпливу виникають характери [6].
Аналізуючи проблему виховання характеру у творчості Ушинського, можна вивести ряд необхідних умов, які б максимально сприяли "організації характеру", плеканню його сили.
По-перше, необхідною умовою формування сильного характеру є оптимальне середовище, "яке не було б надто вузьке для дитини, але за межами якого стояло б міцне, неподатливе життя, що безцеремонне відштовхує дитину, коли вона хоче переступити призначену їй межу. Тоді характер дитини, зміцнівши і організувавшись усередині відведеної йому сфери, буде не без зусиль поширювати її межі. Таке життя являтиме безліч прикладів удачі, невдачі, успіху та неуспіху, залежних від самої дитини, а це найкращі засоби, щоб зосередити почуттєві маси уявлень в один сильний характер" [8].
По-друге, важливим життєвим чинником виховання характеру є наявність багатовікових традицій. "Ушинський переконаний, що виховання, яке не пройняте традицією, не може плекати сильних характерів [9]. Аналізуючи його міркування про вплив традицій на виховання характеру, можна виділити два рівні виховної дії традицій: 1) народні традиції в цілому та освітні традиції народу зокрема (народність у вихованні). Система виховання, яка вийшла не з народних традицій, на думку К.Ушинського, "як би хитро вона не була обдумана, опиниться безсилою і не буде діяти ні на особистий характер людини, ні на характер суспільства" [6]; 2) освітні традиції навчального закладу. Найбільш яскравим прикладом, що підтверджує вплив традицій закладу освіти на характер вихованців, К.Ушинський вважав єзуїтські школи, підкреслюючи, що цілі покоління в Європі були під впливом єзуїтського виховання [5]. Розглядаючи вітчизняні школи, він відзначав, що духовні школи, порівняно зі світськими, мають значно більший виховний вплив на характер учнів. Причину цього Костянтин Дмитрович вбачав у тому, що "духовні школи... мають свою самостійну історію, мають свою педагогічну традицію, словом, мають виховний характер і виховну силу, які продовжують різко відбиватися і хорошими й поганими своїми сторонами на характері вихованців, покоління за поколінням" [9]. Багато важить дух закладу, але цей дух, на думку Ушинського, живе не в стінах, не на папері, а в характері більшості вихователів і звідти вже переходить у характер вихованців [3].
Сила впливу традицій, встановлених у навчальних закладах, значною мірою ґрунтується на силі наслідування, яке властиве дитячій природі. У новому середовищі товаришів дитина, завдяки своїй схильності до наслідування, швидко засвоює правила поведінки, прийняті в цьому середовищі. Навіть "зіпсована дитина, вступивши в такий заклад, де старші класи вже добре витримані, надзвичайно швидко виправляється" [9].
По-третє, виховання сильного, життєздатного характеру у молоді залежить від особистості вихователя. "Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна утворювати характер" [6], а "...вихователь із слабким, невстановленим характером, мінливим напрямком думок і дій, ніколи не розвине сильного характеру у вихованця..." [9].
По-четверте, необхідно дозволити дитині жити "практичним життям серця і волі". На жаль, цьому часто перешкоджають вихователі, які постійними моральними сентенціями і всілякими обмеженнями заважають дитині "почувати і бажати". "Найбезхарактерніші люди, - стверджує Ушинський, - виходять з тих родин, де батьки й вихователі, не розуміючи властивостей душі людської, безперестанно втручаються в життя дитини і не дають їй вільно ні почувати, ні бажати" [8]. Критикуючи за ці недоліки сучасне йому виховання, Ушинський відзначає цікавий парадокс: міцний, усталений характер діти виносили із середньовічної школи з її жорстокою педагогічною системою, котра, здавалося б, мала їх ламати. Він пояснює це тим, що, незважаючи на суворі правила і жорстокі покарання за їх порушення, схоластична медіальна школа не дуже придивлялася до життя дитини, не копирсалася в її душі, і дитина жила спокійно, хоч і в тих вузьких рамках, які були їй поставлені. Тому, на думку Ушинського, "сучасна школа і сучасне виховання... повинні залишити розумний простір для самостійного життя серця й волі дітей, у якому тільки й можуть бути накопичені матеріали для майбутнього характеру" [5].
По-п'яте, в навчально-виховному процесі не можна робити наголос лише на розвитку інтелектуальних можливостей учня. Це буде великою помилкою, бо "людина більше людина в тому, як вона почуває, ніж у тому, як вона думає" [8]. Дуже часто трапляється, наголошує К.Ушинський, що характер людини залишився слабким і нерозвиненим, а елементи характеру перебувають в цілковитому безладі саме тому, що людина жила переважно в розумовій сфері, залишаючи осторонь "сердечне життя".
По-шосте, Ушинський у своїх творах формує закономірний взаємозв'язок між категоріями "прагнення" — "діяльність" та "свобода" - "перешкода". Зауважимо, що коли якийсь компонент випадає із цього ряду, то руйнується увесь механізм формування характеру.
Змістом діяльності, безумовно, є праця. Тож, умовою виховання характеру, навіть метою педагогічної діяльності, Ушинський вважав необхідність "дати працю людині, працю... вільну, що сповнює її душу, і дати засоби для виконання цієї праці..." [9].
Незалежно від того, яка це праця - фізична чи розумова, і незалежно від співвідношення цих видів праці в житті людини, вона, завжди важка і серйозна, обов'язково цілеспрямована, є добрим засобом виховання "діяльних характерів". У праці людина бере на себе певні навантаження, долає труднощі, а це обумовлює гарт характеру, формує його силу. К.Ушинський підкреслював чотири особливості праці, що мають вирішальне значення для виховання: а) праця повинна бути вільною, рабська праця не виховує характеру; б) вона повинна узгоджуватися з християнською моральністю; в) праця повинна забезпечувати постійне прагнення робити все якнайкраще, тобто бути творчою; г) вона повинна бути важкою, неприємною і обтяжливою, але приваблювати своїми неочікуваними наслідками. Такі особливості праці виховують у людини риси позитивні [1].
По-сьоме, необхідною умовою є наявність ефективних засобів виховання, а головне — коригування характеру (формування переконань, звичок, навичок), Ушинський детально аналізує один із них - звичку. "Тільки звичка відкриває вихователеві можливість вносити ті чи інші свої принципи в самий характер вихованця, в його нервову систему, в його природу" [9]. Звичка, відзначає Ушинський, укорінюється повторенням якої-небудь дії доти, поки в нервовій системі не встановиться нахил до цієї дії. Він радить на початковому етапі формування звички інтервал повторюваності цих дій зробити частішим, але не настільки частим, щоб це привело до перенавантаження нервової системи. З огляду на останнє, слід також час від часу робити перерви у процесі творення звички.
Важливим є те, що звички, сформовані цілеспрямованими виховними діями у молодшій школі, повинні обов'язково враховуватися в старших класах задля наступності й послідовності у формуванні характеру. Коли ж учитель старших класів залишить без уваги звички, виплекані в початковій школі, або взагалі береться викорінювати їх протилежними звичками, то цим "тільки розхитуються, а не створюються характери" [9].
По-восьме, виховуючи характер, слід особливу увагу приділяти юнацькому періоду життя людини. "В огні, що оживляє юність, - пише Ушинський, - гартується характер людини. Ось чому не слід ні гасити цього вогню, ні боятися його, ні дивитися на нього як на щось небезпечне для суспільства, ні обмежувати його вільного горіння, а тільки дбати про те, щоб матеріал, який у цей час вливається в душу юнака, був доброї якості" [7].
Розглянувши умови виховання характеру у творчості Ушинського, слід повернутися до останнього з трьох факторів його творення — особистої волі людини. Формування характеру — це не середня математична лінія між впливами природжених особливостей темпераменту і впливами випадковостей життя. Ушинський риторично запитує: "Невже людина сама не бере участі в утворенні власного характеру, з якого потім, як математичні висновки, випливають всі її бажання, рішення і вчинки?" [8]. Детально розглянути це питання він обіцяв у третій частині своєї "Антропології", яка, на жаль, не побачила світу через передчасну смерть автора. Проте натяки на його вирішення, щоправда незначні, трапляються в різних місцях творів К.Ушинського.
Воля, як влада душі над тілом або як "бажання, що перетворюються в душі в акт влади", з допомогою досвіду формує в людині внутрішнє психічне середовище, яке дає їй самостійність щодо впливів на неї зовнішнього світу. Пізнаючи закономірності об'єктивного світу і власної природи, людина панує над собою і вдосконалює свій характер (самовиховання). Характер, вироблений самовихованням, Ушинський називає сократівським або штучним [7].
Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що вчення К.Ушинського про характер є цілісним, систематизованим, хоч і не завершеним. Воно стало відгуком на ті процеси, які перетворювали феодально-самодержавне тіло Російської імперії в більш модернізований, динамічний організм, що у відповідності до нових умов вимагав нових людей, здатних боротися, працювати, винаходити, творити. Запропоновані Ушинським педагогічні постулати виховання особистості справили значний вплив на українську педагогічну думку. Неабияку цінність для сучасної педагогіки у сфері виховання характеру становлять: 1) погляди на структуру характеру, які дають просте, але чітке уявлення про нього, формують цілісне бачення характеру, що є вкрай важливим для практики виховання; 2) обгрунтування необхідності виховання характеру як з точки зору гармонійного розвитку особистості, так і з погляду потреб суспільства; 3) аналіз шляхів та умов виховання характеру, які дають у розпорядження педагогам розмаїття педагогічного інструментарію (діяльність і цілеспрямована праця, свобода й самостійність, активність та ініціативність, дисципліна, народні традиції, перешкоди та їх подолання); 4) ряд практичних порад методичного змісту (цілеспрямоване, виважене, продумане, поступове, але наполегливе формування переконань, звичок-навичок, які переходять у нахили) тощо.
