2020-04-20
138
Для того аби оцінити ефективність роботи держави, чи є вона загрозою економічної безпеки суб’єктів мікрорівня - підприємств і населення, важливе значення мають порогові значення індикаторів, вихід за межі яких веде до руйнівних тенденцій у сфері економіки (табл. 2.1).
У таблиці 2.1. наведені оцінки граничних значень індикаторів національної безпеки, які визначаються точними розрахунками (коефіцієнт депопуляції), рекомендаціями та постановами авторитетних міжнародних та європейських організацій (рівень тінізації економіки, децильний коефіцієнт, відношення загального обсягу державного боргу до ВВП), а оцінки граничних значень коефіцієнта фінансування потреб національної оборони держави є результатом особливостей практики і досвіду провідних держав світу [10].
Таблиця 2.1. Система індикаторів та граничних значень економічної безпеки України
| № з/п | Індикатори | Граничні значення |
| 1. | Коефіцієнт депопуляції | Дорівнює 1 |
| 2. | Коефіцієнт фінансування потреб національної оборони держави | Не менше 2% від ВВП |
| 3. | Рівень тінізації економіки | Менше 30% ВВП |
| 4. | Децильний коефіцієнт | Не повинен перевищувати 10-разовий показник |
| 5. | Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, % | Не більше 55 |
|
|
|
Розглянемо наступні індикатори, що характеризують стан економічної безпеки в Україні:
.Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %.
Боргова безпека держави - рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи [11].
Аналізуючи динаміку обсягу державного боргу України впродовж 2002-2013 рр., варто відзначити тенденцію до зростання даного показника протягом 2008-2013 рр. на 23,4 в. п. Ця динаміка є негативною, оскільки кошти, отримані від державних запозичень, фактично спрямовувалися на фінансування поточних потреб Державного бюджету України й не стимулювали розвитку вітчизняної економіки. Причинами таких негативних показників боргової безпеки України є:
щорічний дефіцит бюджету та платіжного балансу;
криза функціонування пенсійної системи;
непривабливий для інвесторів інвестиційний клімат у країні;
високий ступінь залежності України від імпортованих енергоносіїв;
невиважена політика держави щодо управління боргом, малоефективний контроль за використанням запозичень тощо.
Рис. 2.1. Відношення державного боргу України до валового внутрішнього продукту [12]
|
|
|
Наслідками збільшення державного боргу є зростання інфляції високими темпами, випереджання цін над виплатами заробітних плат, залежність країни від кредиторів та збільшення зобов’язань України щодо виконання їх умов, девальвація національної валюти, а отже, й погіршення якості життя населення, зменшення їх реальних доходів, значне подорожчання енергоносіїв. Це унеможливлює забезпечення соціально-економічної стабільності держави та збалансованого розвитку. Показники боргової безпеки є найбільш об’єктивним інструментом визначення впливу державного боргу на фінансово-економічне становище держави. При цьому відношення загального обсягу державного боргу до ВВП має бути не більше від 55% [10].
. Децильний коефіцієнт та депопуляція.
В Україні триває процес депопуляції населення, який є однією з найбільших загроз національній безпеці. Його особливістю є, з одного боку, низький рівень народжуваності, а з другого - катастрофічно високий рівень смертності. Для оцінки демографічної ситуації використовують велику кількість демографічних показників, що характеризують абсолютні й відносні рівні народжуваності, смертності, природного відтворення, тривалості життя, які тією чи іншою мірою відображають умови існування. Для порівняння: у 1990 році природний приріст (скорочення) на 1000 наявного населення становив 0,5; протягом 2000-2005 років цей показник був найбільшого значення -7,6; у 2013 році цей показник становив -3,5 [13].
Отже, сучасна демографічна ситуація в Україні є реальною загрозою національній безпеці. Саме тому, корінним національним інтересом України має бути відтворення демографічного потенціалу держави, підвищення рівня народжуваності, зменшення смертності, повернення додому співвітчизників і мігрантів.
Значною загрозою економічній безпеці є посилення диференціації в доходах найбільш багатих і найбільш бідних верств населення. Значна соціальна поляризація сприяє маргіналізації суспільства, соціальній нестабільності. У зв'язку з цим необхідно створити умови для формування середнього класу, що сприятиме здійсненню економічних реформ та зміцненню Української держави.
Бідність і соціальна нерівність також є однією з найбільш важливих проблем сучасності. Відповідно до Методики розрахунку рівня економічної безпеки України значення межі бідності не має перевищувати 25-відсоткового рівня. Децильний коефіцієнт (індекс диференціації доходів, тобто різниця в доходах 10% найбагатших сімей і 10% найбідніших) не має перевищувати 10-разовий показник [10]. У таблиці 2.2 наведений розподіл грошових доходів за децильними (10%-ми) групами населення у 2011-2013 роках за даними Державної служби статистики України [14].
Таблиця 2.2. Грошові доходи у т. ч. за децильними групами (10%-ми) групами населення за рівнем середньодушових еквівалентних грошових доходів
| Грошові доходи у т. ч. за децильними групами (10%-ми) групами населення за рівнем середньодушових еквівалентних грошових доходів | Всі домогосподарства | ||
| 2011 | 2012 | 2013 | |
| 100 | 100 | 100 | |
| перша (з найменшими доходами) | 4,0 | 4,2 | 4,0 |
| друга | 5,8 | 5,9 | 5,8 |
| третя | 6,7 | 6,8 | 6,7 |
| четверта | 7,4 | 7,6 | 7,2 |
| п`ята | 8,2 | 8,4 | 8,2 |
| шоста | 9,1 | 9,3 | 9,1 |
| сьома | 10,2 | 10,4 | 10,2 |
| восьма | 11,7 | 11,9 | 11,5 |
| дев`ята | 13,9 | 14,2 | 13,7 |
| десята (з найбільшими доходами) | 23,0 | 21,3 | 23,3 |
| Децильний коефіцієнт диференціації грошових доходів населення, разів | 3,0 | 2,9 | 2,8 |
Відповідно до європейських соціальних стандартів рівня життя, розрив у рівні доходів граничних децильних груп населення не має перевищувати 10:1 [10]. У нашій країні, за офіційними даними Державної служби статистики, найбільш забезпечені 10% населення отримали у 2,9 раза більше грошових доходів, ніж 10% найменш забезпечених. Проте, цей показник є значно заниженим, через значну тінізацію доходів, що переважно стосується першого дециля, тобто групи населення з найвищими доходами.
|
|
|
Слід зазначити, що частка населення із середньодушовими загальними доходами нижча за середньорічний розмір прожиткового мінімуму, який є базовим державним соціальним стандартом, становила у 2010 році - 8,8%, це 3,9 млн. осіб, у 2011 році - 7,8%, це 3,4 млн. осіб, у 2012 році - 9,1%, це 4,0 млн. осіб, і у 2013 році 8,4%, це 3,7 млн. осіб [13].
Згідно цих даних можна зробити висновок, що в частини населення, а саме 3,4-4,0 млн. осіб, середньодушові загальні доходи нижчі за прожитковий мінімум.
Наявність значної кількості населення, що перебуває за межею бідності, а також суттєва диференціація доходів породжують не тільки економічні, а й багато негативних соціальних наслідків, основним із яких є порушення демократичних засад існування ринкової економіки та права людини на достойне життя. Така ситуація є вкрай небезпечною, оскільки вона зменшує споживчий попит, сукупний попит, а отже, обмежує розвиток внутрішнього ринку та, відповідно, знижує можливості економічного зростання.
.Фінансування потреб національної оборони держави.
Чинне законодавство (Закон України «Про оборону України») визначає мінімальну суму коштів, яка має бути спрямована на фінансування потреб національної оборони - не менше 3% ВВП щорічно. Згідно функціональної структури до видатків на національну оборону (код 0200) включаються видатки на військову оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розробки, іншу діяльність у сфері оборони. Проте в останні роки обсяг фінансування національної оборони знаходилося нижче вказаної межі. У 2010-2013 рр. він коливався біля позначки 1% ВВП, тобто втричі нижче від встановленого мінімуму (рис. 2.2.). Як наслідок - рівень боєздатності та бойової готовності, наявне озброєння і військова техніка української армії нині не відповідають сучасним викликам та реальним загрозам воєнній безпеці держави.
|
|
|
Рис. 2.2. Фінансування національної оборони України [15]
У 2013 р. сукупні бюджетні видатки на оборону становили 14,8 млрд. грн. (що еквівалентно приблизно 1,8 млрд. дол. США). Для порівняння: з федерального бюджету РФ у цей період на оборону було виділено кошти, еквівалентні 66,1 млрд. дол. Левова частка бюджетних коштів на оборону України була призначена на фінансування поточних видатків. Зокрема, за бюджетною програмою «Забезпечення діяльності Збройних Сил України та підготовка військ» було виділено майже 11 млрд. грн. За рахунок цих видатків у 2013 р. забезпечено утримання 131,3 тис. осіб особового складу ЗСУ та забезпечено особовий склад ЗСУ основними видами забезпечення відповідно до встановлених норм (продовольчим, речовим, пально-мастильними матеріалами).
Характер функціонування сучасного ОПК України має низку особливостей, що впливають на загальні можливості забезпечення ефективного використання оборонних видатків задля удосконалення військово-технічної та оборонно-промислової політики в інтересах забезпечення національної безпеки та оборони, а також стимулювання розвитку економіки України:
експортоорієнтованість українських виробників озброєнь. Експорт вітчизняної продукції ОПК, за експертними оцінками, сягає 1‑1,3 млрд. дол. США щорічно. Основні споживачі - країни Азії (47%), Африки (23%), СНД (21%), Європи (6%), Америка (3%). Загалом зацікавленість в українській продукції виявляють економічні агенти і уряди 78 країн;
висока імпортозалежність. Для виробництва озброєнь вітчизняні підприємства імпортують товари і матеріали із 16 країн світу. Від імпорту комплектуючих залежить 67% діючих підприємств, зокрема критична залежність спостерігається у радіоелектроніці, авіа- і двигунобудуванні. Понад 60% від загального імпорту для потреб оборони припадає на Російську Федерацію. При цьому зношеність основних фондів підприємств складає понад 50%, зокрема 70-75% устаткування та промислових механізмів морально застаріли та експлуатується понад 20 років, що чинить негативний вплив на якість та рівень продуктивності праці узагалі;
низька здатність до замкнутого виробництва нових видів та зразків озброєння. Вітчизняна промисловість спроможна виробляти у замкнутому циклі 1-2% існуючої номенклатури озброєнь і військової техніки, необхідних для збройних сил країни. Ремонтні потужності для потреб вітчизняного війська та інших силових структур складають від 5 до 8% від потенційних можливостей ОПК України;
розпорошеність видатків у сфері державного оборонного замовлення. До виконання оборонного замовлення ЗСУ та інших силових структур країни щодо придбання нового озброєння, ремонту і модернізації у середньому щорічно залучається до 22 підприємств, переважно державної форми власності. Також 47% наукових і дослідно-конструкторських робіт у оборонній сфері фінансується за рахунок державного замовлення.
Таким чином, фінансування національної оборони наразі знаходиться на критично низькому рівні та є недостатнім для повноцінного задіяння потенціалу вітчизняного ОПК у забезпеченні потреб модернізації ЗСУ, а також в умовах військової агресії проти Україні [15].
Рівень видатків на національну оборону у відсотках до ВВП є важливим показником обороноздатності держави. Нині нормою асигнувань на оборону в країнах НАТО є 2,2-2,5% від ВВП (табл. 2.3.).
Таблиця 2.3. Рівень видатків на національну оборону у світі
| Країна/Рік (% від ВВП) | 2009 | 2010 | 2011 | 2012 | 2013 |
| Україна | 2,9 | 2,7 | 2,4 | 2,6 | 2,9 |
| США | 4,6 | 4,7 | 4,6 | 4,2 | 3,8 |
| Велика Британія | 2,6 | 2,5 | 2,4 | 2,4 | 2,3 |
| Швеція | 1,2 | 1,3 | 1,2 | 1,2 | 1,2 |
| Російська Федерація | 4,2 | 3,9 | 3,7 | 4 | 4,2 |
| Польща | 1,8 | 1,9 | 1,8 | 1,8 | 1,8 |
| Норвегія | 1,6 | 1,5 | 1,5 | 1,4 | 1,4 |
| Латвія | 1,4 | 1,1 | 1 | 0,9 | |
| Корея | 2,7 | 2,5 | 2,6 | 2,6 | 2,6 |
| Італія | 1,8 | 1,8 | 1,7 | 1,7 | 1,6 |
| Німеччина | 1,4 | 1,4 | 1,3 | 1,4 | 1,3 |
| Грузія | 5,6 | 3,9 | 3,2 | 2,9 | 2,7 |
| Франція | 2,6 | 2,4 | 2,3 | 2,3 | 2,2 |
| Естонія | 2,2 | 1,7 | 1,7 | 2 | 2 |
За даними Світового Банку наведеними у таблиці 2.3, протягом 2009-2013 років США витрачали на оборону 3,8-4,6% від ВВП, Російська Федерація 3,7-4,2, тоді як європейські країни в середньому витрачали на оборону в середньому 1,5-2,2% від ВВП, а Україна протягом 2009-2013 років витрачала в середньому 2,7% від ВВП, що перевищує середньоєвропейські видатки на оборону, проте не відповідає реальним потребам національної оборони.
.Рівень тінізації економіки.
За даними Мінекономрозвитку інтегральний коефіцієнт тіньової економіки в Україні протягом 2003-2007 років становив 29% від ВВП, тоді як у 2008 році вже 35% від ВВП, у 2009 році - 40% від ВВП, у 2010 році - 38% від ВВП, у 2012 році - 34% від ВВП. Рівень тіньової економіки в Україні за методом «витрати населення - роздрібний товарообіг» в 2014 році становив 45% до офіційного ВВП [17].
Основними системним факторами значного рівня тінізації національної економіки залишаються:
- низька ефективність держави у забезпеченні інституційних основ розвитку конкурентоспроможної економіки. Згідно рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності (далі - ГІК) 2011/2012 Україна за оцінкою ефективності державних та суспільних установ зайняла 131-ше місце серед 142 країн. Згідно рейтингу ГІК 2013/2014 серйозними проблемами для України залишилися: перебудова її інституційної структури (137 місце, рік тому 132), яка страждає відбюрократизму, відсутності прозорості і фаворитизму.
- низька ефективність функціонування органів судової та правоохоронної системи. За ефективністю правової системи у вирішенні питань арбітражу між господарюючими суб’єктами, а також питань захисту від неправомірних дій з боку державних органів влади Україна зайняла відповідно 138 і 135 місця у рейтингу ГІК 2013/2014.
- високий рівень корумпованості. Оцінка поточної ситуації за субіндексом «Свобода від корупції», що базується на дослідженні «Індекс сприйняття корупції 2013», яке проводить міжнародна неурядова організація Transparency International. Відповідно до вказаного дослідження Україна погіршила власні позиції на 18 пунктів у 2013 році порівняно із 2012 роком (до 152 місця із 182 країн), що досліджувалися у рейтингу (у попередньому звіті - 134 місце).
- несприятливі умови ведення бізнесу (наявність надмірного регуляторного та податкового тиску на корпоративний сектор). України у рейтингу Індекс економічної свободи (далі - ІЕС) посіла 161 місце із 177 країн. Зростання за субіндексом «Свобода ведення бізнесу» на 1,4 бали було досягнуто, у першу чергу, за рахунок лібералізації податкового законодавства та зниження тривалості адміністрування податків за рахунок поступової імплементації електронного документообігу[18].
