Розділ 1 хімічна залежність як біосоціальне явище, її природа та закономірності формування

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ХІМІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ ЯК БІОСОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ, ЇЇ ПРИРОДА ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ

1.1 Проблема хімічної залежності у сучасній Україні

1.2 Поняття хімічної залежності, її біопсихосоціальна природа, механізми та закономірності формування

1.3 Чинники хімічної залежності

1.4 Критерії визначення хімічної залежності

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ОСОБАМИ З ХІМІЧНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ

2.1 Індивідуальні та групові форми роботи

2.2 Використання програм реабілітації

2.3 Психокорекційна робота

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3 ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІНИ ЖИТТЄВИХ ПРІОРИТЕТІВ ПІД ЧАС ЛІКУВАННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ З ХІМІЧНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ

3.1 Методи і методики дослідження

3.2 Вибірка і процедура дослідження

3.3 Аналіз результатів дослідження

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

ВСТУП

 

Проблема алкогольної та наркотичної залежності залишається однією з найактуальніших у нашому суспільстві. Більшість лікарів на власному досвіді пересвідчилися, що примусове лікування хворого без його згоди і бажання не приносить позитивних результатів. У зв'язку з цим виникла потреба іншого підходу до розв'язання цієї проблеми.

На жаль, проблеми, пов’язані із вживанням хімічних речовин, що викликають залежність, дуже поширились останнім часом. Це явище охопило практично усі країни Східної Європи, а особливо, як повідомляють експерти ВОЗ, це стосується країн СНД. У нашій країні зловживання адиктивними речовинами (речовинами, що викликають залежність), набуло характер епідемії. Це потребує невідкладного втручання для зменшення шкоди від цього явища [6]. Але відповідних фахівців у цій справі досі недостатньо. Практично вони зосереджені у галузі охорони здоров’я. А дуже важливі сфери, такі як соціальна та правоохоронна, досі недостатньо задіяні внаслідок практичної відсутності добре підготовлених кадрів. Дуже важливе значення, на наш погляд, має поінформованість співробітників цих галузей щодо усіх аспектів проблем, пов’язаних із вживанням адиктивних речовин.

Залежність від психоактивних речовин є однієї з найбільш давніх загальнолюдських проблем. Ця хвороба вражає не тільки тіло і всі рівні особистості людини, але і руйнівно позначається на зовнішніх сферах його життя. З огляду на, етіологічні і патогенетичні механізми розвитку залежності, її лікування є складним процесом, що являє собою сполучення різних методів впливу - медикаментозного, психотерапевтичного, соціального і духовного. Вимагає спільних зусиль лікарів, психологів, соціальних працівників, священнослужителів, а також виняткову роль відіграють алкоголіки і наркомани, що видужали і мають власний досвід і спеціальні знання з проблеми.

Сучасні тенденції розвитку терапії і реабілітації наркозалежності полягають у застосуванні різних психотерапевтичних і не психотерапевтичних методів; вони характеризуються етапністю і фазністю, гармонійно доповнюючи один одного, використовуються принципи системного підходу. Особливого значення набуває робота міждисциплінарних терапевтичних колективів і обов'язкова участь у процесі реабілітації найближчого оточення хворого, а також інтенсивність і тривалість впливу.

Лікування хворого з обліком усіх вище викладених принципів досить дороге, в даний час у нашій країні особливо на сьогодні є очевидним, що тільки системний підхід подолання алкогольної і наркотичної залежності може забезпечити досягнення основної мети терапевтичного процесу. Ми розуміємо її як зміну відносини пацієнта до себе, до навколишнього світу, до своєї хвороби і як результат зміна світогляду.

Системність підходу в рішенні проблем наркозалежності досить добре виявляється в досвіді функціонування терапевтичних співтовариств. У світовій практиці відомо безліч різновидів терапевтичних співтовариств: Громади для наркоманів; Стаціонарні реабілітаційні центри; Амбулаторні програми; Руху груп самодопомоги [15].

Соціологи під наркотизмом розуміють «поширеність і характер споживання наркотичних речовин як соціальне явище» (А.А. Габіані, Я.І. Гілінський, Л. Є. Кесельман, А. Я. Вілкс [27]).

Наркотизм визначається і як особливе негативне соціальне явище — «негативне соціальне явище, сутність якого полягає у долучені до немедичного споживання наркотиків окремих груп населення» (В. М. Міхлін, Є. А. Дюбін [19]) та «соціальне явище, яке охоплює все, що пов’язано з наркогенними речовинами, їхнім вживанням і його соціальними наслідками» (Д. В. Колесов, С. В. Турцевич [19]).

Окрім цього, термін наркотизм уживається щонайменше в двох значеннях — вузькому і розширеному. У вузькому значенні термін наркотизм описує соціальні характеристики вживання одного класу адиктивних речовин — наркотиків (як сума фактів їхнього вживання). У розширеному значенні під наркотизмом розуміється набагато більш широкий спектр поведінкових проявів [13], ніж наркоманія або вживання наркотиків без залежності, тобто наркотизм означає вживання як наркотиків, так і інших адиктивних речовин, тобто адиктивну поведінку. А.А. Габіані і Я.І. Гілінський розширюють цей термін і до сукупності соціальних явищ, пов’язаних із адиктивною поведінкою. Останнє розуміння збігається з нашою позицією.

Наркотизм — це відносно новий соціальний факт, що включає в себе особливу соціальну реальність, яка пов’язана з виникненням нових соціальних груп, нових форм соціальних відносин, особливої субкультури і соціальних інститутів. З іншого боку — це соціальний процес, який можна розглядати в контексті соціальних структур, інститутів і відносин та у межах діяльнісної парадигми.

Об`єкт дослідження – психологічні особливості хімічно залежних людей.

Предмет дослідження – психологічний супровід людей з хімічною залежністю.

Мета дослідження - проаналізувати психологічні особливості людей з хімічною залежністю та виявити особливості супроводу хімічно залежних людей.

Завдання дипломної роботи:

- проаналізувати хімічну залежність як біосоціальне явище, її природу та закономірності формування;

- характеризувати соціальну роботу з особами з хімічною залежністю;

- провести дослідження зміни життєвих пріоритетів під час лікування та реабілітації хворих з хімічною залежністю.

Вирішення поставлених завдань передбачає використання таких теоретичних та емпіричних методів: аналіз літературних джерел, даних експериментів проведених провідними фахівцями в галузі медицини, порівняння, аналіз та синтез, тестування.

Гіпотеза дослідження – психологічна корекція та соціальна робота з хімічно залежними сприяє покращенню стану пацієнтів та прогресування вияву негативного стану до наркотиків та спихостимуляторів.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що знаючи передумови виникнення хімічної залежності можна передбачити майбутні наслідки.

Практичне значення: вбачаючи негативні наслідки хімічної залежності створюється можливість для розробки та впровадження програм соціальної та психологічної допомоги хімічно залежним.

Структура роботи: робота складається зі Вступу, 3 розділів, Висновків, Списку використаних джерел та Додатку.

 

РОЗДІЛ 1 ХІМІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ ЯК БІОСОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ, ЇЇ ПРИРОДА ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ

 

У першому розділі висвітлено стан проблеми хімічної залежності в сучасній Україні, поняття хімічної залежності, її біосоціопсихологічну природу, механізми, закономірності та чинники формування, розглянуто критерії визначення хімічної залежності.