Самосвідомість особистості як складна багаторівнева структура

Емпіричні дослідження розвитку самосвідомості дитини показують, що цей розвиток проходить ряд стадій, або фаз. Так, В. С. Мерлін виділяє чотири таких фази: «свідомість тотожності» (перший рік життя) - при цьому відбувається те, що позначають як самовиділення і прийняття себе в розрахунок; «свідомість Я» (з'являється до двох-трьох років), пов'язане з усвідомленням себе як суб'єкта діяльності; усвідомлення своїх психічних властивостей, що відбувається в результаті узагальнення даних самоспостереження, і фазу соціально-моральної самооцінки, яка виникає в юнацькому віці.

Поняття рівнів у тому сенсі, в якому воно вживається, припускає, що: а) кожен із рівнів розвитку того чи іншого процесу або структури є необхідним для наступного; б) кожен із рівнів розвитку має свою власну «природу», тобто утворений безпосередньо різними зв'язками, відносинами, опосередкуваннями; кожен з нижчих рівнів до певної міри є умовою розвитку вищерозміщеного; г) вищерозміщений рівень управляє нижнім; д) іманентний розвиток кожного рівня не припиняється з розвитком вищерозміщеного [19].

Стосовно до самосвідомості ідея рівнів позначалася неодноразово, хоча і не «розгорталася» в повному обсязі, відповідно до перечислених вище істотних ознак рівневої організації.

І.І. Чеснокова виділила два рівня самосвідомості відповідно за критерієм тих рамок, в яких відбувається співвіднесення знань про себе. Перший рівень передбачає таке співвідношення, яке відбувається в рамках сопоставлення «Я» і «іншу людину». На другому рівні співвіднесення знань про себе відбувається в процесі аутокоммуніціі, тобто в рамках «Я і Я» [23].

І.С. Кон трохи інакше формулює рівневу концепцію образу «Я». Підстави для цієї концепції І.С. Кон знаходить в теорії диспозиційної регуляції соціальної поведінки В.О. Ядова. В цілому образ «Я» розумівся як настановна система; установки володіють трьома компонентами: когнітивним, афектним і похідним від перших двох - поведінковим (готовність до дій у відношенні об'єкта). Нижній рівень образу «Я» «становлять неусвідомлені, представлені реально тільки в переживаннях установки, що традиційно асоціюються в психології з «самопочуттям» та емоційним ставленням до себе; вище розташовані усвідомлення і самооцінка окремих властивостей і якостей; потім ці приватні самооцінки складаються у відносно цілісний образ, і нарешті, сам цей образ «Я» вписується в загальну систему ціннісних орієнтацій особистості, пов'язаних з усвідомленням нею цілей своєї життєдіяльності і засобів, необхідних для досягнення цих цілей» [19, 56 с.].

І.С. Кон спеціально підкреслює функціональний взаємозв'язок і одночасно автономію рівнів образу «Я», той факт, що «вищий рівень, змінюючи значення, і питома вага нижчих рівнів ієрархії «Я», не знищує їх відносної автономії, так що між ними можуть виникати суперечності і конфлікти» [19, 58с.].

У ідеях, висловлених обома цитованим авторами, залишається незрозумілим, чому в одному випадку виділено тільки два, а в іншому - чотири рівні. Рівні виділені на основі специфічних відмінностей в самих психологічних процесах і структурах самосвідомості (специфіка процесу співвіднесення знань про себе в одному випадку і рівень сформованості й узагальненості установки - в іншому), і залишається неясним, які саме відмінності в життєдіяльності суб'єкта забезпечили розвиток і автономне існування кожного з рівнів в цілісній системі і наскільки принципові ці відмінності.

У результаті своїх досліджень В.В. Столін сформулював концепцію рівневої будови самосвідомості, засновану на урахуванні характеру активності людини, в рамках якої формується діяльність та її самосвідомість [22].

Більш детально розроблену рівневу концепцію розвитку не тільки самосвідомості, але і особистості в цілому запропонував Е. Еріксон. Центральним моментом концепції Е. Еріксона є уявлення про психосоціальну ідентичність як підсумковому, інтегруючу властивості особистості. Особистість у своєму розвитку проходить ряд стадій, які, принаймні частково, можуть бути зрозумілі саме як рівні. Кожна стадія характеризується появою новоутворень, визначених умовами спілкування індивіда з його соціальним оточенням і його готовністю до того чи іншого типу загальних відносин. Поява новоутворення розглядається як рішення деякої потенційної суперечливості, дилеми розвитку, як вибір із двох можливостей, одна з яких веде до прогресу, а інша - до регресу особистості. Придбання на кожній із стадій стосуються, зокрема, і самосвідомості [8].

У вітчизняній літературі концепція Е. Еріксона отримала висвітлення перш за все у праці Л.І. Анциферової, яка докладно проаналізувала філософські, методологічні, соціальні і власно психологічні аспекти цієї концепції. На думку Л. І. Анциферової головним недоліком є абсолютизація «моментів преривчатості процесу розвитку» - той факт, що «придбання кожної стадії виявляються позбавленими подальшого становлення, не перетворюються під впливом пізніших новопридбань», що розвиток розуміється як «додавання одного новоутворення до іншого, але аж ніяк не як зміна організації систем, що розвиваються» [18, с. 338].

Але у теорії розвитку Е. Еріксона виражені кілька ідей, близьких вітчизняній психології.

По-перше, це відноситься до ідеї сензитивності та критичних періодів, яка була близька Л.С. Виготському, О.М. Леонтьєву, Б.Г. Ананьєву та іншим. Кожна з стадій, описаних Е. Еріксоном, характерна, зокрема, тим, що людина сензітивна (підвищено чутлива) до особливого аспекту її соціальних відносин, які містять також специфічний характер її власної діяльності. Кожна стадія також має деяку критичну точку, вузловий пункт, несе в собі можливість якого-небудь нового досягнення в розвитку, або невдачі, що приводить до порушення такого розвитку.

По-друге, в принципі виділення стадій як підлеглих вирішенню низки завдань, що стоять перед індивідом, можна побачити схожість з періодизацією розвитку дитини Д.Б. Ельконіна на основі виділення провідних діяльностей - таких, у зв'язку з якими формуються важливі для даного віку психологічні новоутворення, що є базою для подальшого розвитку. За принципом виділення таких новоутворень як раз і побудована схема розвитку Е. Еріксона [1].