Ефективність сучасних методів і підходів у вивченні англійської мови учнями початкових класів

Ні для кого не таємниця, що у наш швидкий та мінливий час важливою ланкою суспільного розвитку є система освіти в цілому та початкова освіта як етап навчання молодого покоління, під час якого формуються основні уміння та навички, необхідні у подальшому навчанні. Темпи збільшення об’єму навчального матеріалу вказують на умови щодо методів навчання молодших школярів. І часто ці методи направлені на кількість засвоюваного матеріалу, а не на якість.

Звичайно, такий підхід не сприяє успішному засвоєнню програмного матеріалу та підвищенню рівня кількості знань. Навпаки, матеріал, що погано засвоївся учнями, не може бути надійною основою для засвоєння нових знань.

Дуже важливо створити в процесі навчання дітей іноземної мови такі умови, щоб матеріал засвоювався природно, щоб діти вчилися легко, з інтересом і бажанням, без зайвого напруження емоційно-вольових та інтелектуальних сил. Щоб полегшити процес навчання дитини іноземної мови, слід максимально наблизити його до процесу оволодіння рідною мовою. Не можна починати вивчати іноземну мову перш ніж будуть закладені міцні основи рідної мови.

На сучасному етапі розвитку методики існує багато методів викладання іноземної мови. Але найбільш результативним та дієвим методисти називають природний метод, тобто навчання іноземної мови проходить за тих же умов, що й засвоєння рідної мови [1, ст. 26].

Враховуючи психологічні та фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, найоптимальнішим способом початкового навчання є ігрова ситуація.

Гра - це один з найдавніших, до тепер актуальних методів навчання. Для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку гра має виключне значення: гра для них - це навчання, праця, серйозна форма виховання [5, ст. 163]. У різних системах навчання грі відводиться незвичайне місце. Визначається це тим, що гра відповідає природі дитини. Дитина від народження і до зрілості приділяє велику увагу іграм. Діти із задоволенням самі вигадують ігри, за допомогою яких найбанальніші, побутові речі переносяться в особливий та цікавий світ пригод [12, ст. 102].

Задовольняючи потребу дитини гратися, перевтілюватися, рухатися, учитель забезпечує умови для вивчення іноземної мови. Така форма навчання не виснажує нервову систему та організм дитини, а реалізується головним чином за рахунок мимовільних процесів сприйняття і пам'яті. Оскільки гра, що охоплює елемент змагання, мотивує мовленнєву діяльність, а мотиви - це чинники активізації психічних процесів, то вона позитивно впливає на психічний розвиток дитини. Гра сприяє розвитку класифікуючого сприйняття, довільної уваги і пам'яті, а також мови, виробленню вміння спілкуватися, інтелектуальному зростанню.

Для цього необхідно знайти образ того, кому діти довірятимуть, кого вони не боятимуться, кого сприймуть як реальну істоту і, нарешті, кого вони полюблять. Щоб знайти такий образ, учителю знадобиться фантазія. Найефективніше використати ляльку, вдягнену у національний костюм, або м'яку іграшку - яскраву, симпатичну, кольорову, саме таку, яка б зацікавила дітей і викликала позитивні емоції,- здивування, захоплення. На першому ж уроці відбувається знайомство. Попередньо учням треба повідомити, що це гість, який приїхав з Німеччини чи Англії і хоче навчити їх своєї мови. Він не знає жодного слова українською мовою, тому розмовляти з ним можна лише його рідною мовою. Для зустрічі з ним треба підготуватись. Щоб познайомитися з ним, потрібно вивчити необхідні мовні зразки. Діти уважно слухають кожне слово, намагаючись правильно повторити його [12, ст. 111]. Таким чином, нудний і монотонний процес повторення готових фраз перетворюється на вмотивований процес вивчення мовних одиниць для спілкування з уявним «носієм мови». Тепер роль учителя на уроці опосередкована. Він стає з’єднуючою ланкою між учнями і їхнім «другом». Така форма спілкування є прийнятною і дуже зручною, особливо коли в групі є сором'язливі учні, які неохоче йдуть на контакт з дорослими. Коли вони спілкуються з учителем не безпосередньо, а за допомогою іграшки (яка просто не може не сподобатись дитині), тоді учні поступово позбуваються комплексів, які загальмовують їх мовленнєву діяльність.

Водночас ігрова діяльність як засіб формування та удосконалення знань, умінь і навичок у процесі навчання іноземної мови має бути спрямована на формування та удосконалення не тільки аспектів мови, а й мовленнєвих механізмів (уміння говоріння, аудіювання, читання та письма).

Наступною допомогою учителю буде роздавальний матеріал - основний компонент навчально-методичного комплексу для I, II и III класів [24, ст. 15]. Він представляє собою набір предметних, сюжетних, тематичних картинок, малюнків, що призначаються для роботи як в класі, так і вдома. Цей набір має бути у кожного школяра. Мислення у дітей конкретне, тому важливо новий матеріал ілюструвати. Ілюстративним матеріалом і будуть малюнки, іграшки, предмети, листівки. Тут спрацьовує метод наочності.

У досягненні практичних, розвиваючих, освітніх та виховних цілей велику роль на початковому етапі відіграє аудіювання як вид мовленнєвої діяльності. Воно слугує ефективним засобом навчання іноземної мови. Важливим компонентом змісту навчання аудіювання є психологічний компонент - доведення сприйняття та розуміння звучання іноземної мови до рівня навички та вміння [14, ст. 25]. Аудіювання представляє собою мовленнєве уміння, тобто учні по слуховому каналу отримують елементарну змістовну інформацію на іноземній мові. Цей навик має формуватися починаючи з першого року навчання іноземної мови. І це можна забезпечити високим рівнем сформованості фонетичних, лексичних та граматичних навичок. Формування навички аудіювання в основному проходить під час накопичування слів та структур іноземної мови, на рівні умінь за безпосереднього спілкування учителя з класом, використання спеціальних текстів чи озвучених діафільмів для отримання інформації, для вирішення конкретних мовленнєвих завдань, а також у ході взаєморозуміння, коли учні слухають один одного. Програма передбачає тривалість прослуховування не більше півхвилини. При цьому текст має супроводжуватися малюнками. Якщо після прослуховування будуть завдання на заповнення пропусків чи відповіді на питання, то вони мають бути в учнів перед очима. Перевірку розуміння тексту можна здійснювати за допомогою малюнків із помилками, щоб учні могли визначити, де помилка.

У процесі навчання іноземної мови у школі читання, як і усне мовлення, виступає у ролі мети та засобу: по-перше, учні мають оволодіти читанням як джерелом здобуття інформації, а по-друге, користуватися читанням для кращого засвоєння мовного та мовленнєвого матеріалу.

Використання читання у якості джерела здобуття інформації створює необхідні умови для стимулювання інтересу до вивчення іноземної мови у школі. Учень може задовольнити його самостійно, бо для читання не потрібен ані співрозмовник, ані слухачі, а потрібна лише книга. Оволодіння вмінням читання іноземною мовою робить реальним та можливим досягнення виховних, освітніх та розвиваючих цілей вивчення даного предмета.

У сучасній методиці є багато різноманітних форм і методів, які допомагають реалізувати основне завдання - практичне застосування учнями набутих навичок у комунікативній ситуації, спираючись на власний досвід, особисту думку, попередні знання та уяву, моделюючи свою поведінку згідно заданої ситуації. Тому, добираючи тексти, вправи і завдання, необхідно враховувати інтереси, досвід, попередні знання і вікові особливості учнів [6,256]. Якщо текст для читання чи аудіювання не відповідатиме реальності, з якою зустрічаються учні (чи могли б уявно зіткнутись) у власному житті, то навряд чи такий текст стане продуктивним для опрацювання і подальшої інтерпретації, завданням, яке розвиває непідготовлене спонтанне мовлення.

Важливим етапом є також підготовка учнів до слухання чи читання тексту. Навчання читанню має здійснюватися на лексико-граматичному матеріалі, який було попередньо засвоєно усно. Доцільно підвести учнів до теми самого тексту, вправи на упорядкування чи реконструювання за допомогою мовної здогадки «зруйнованого» тексту тощо. Усе це дасть уявлення про текст, підготує учнів до основного сприйняття. Використання наочності - малюнків, картин, карт, схем і т. д. - полегшує розуміння тексту і часто стає поштовхом до мовлення. Добираючи завдання для розвитку навичок аудіювання і читання, ми повинні враховувати їх характер: інтенсивне, глобальне чи селективне. Завдання потрібно формулювати чітко і зрозуміло, перед тим, як учні почнуть слухати текст. Запитання, тести, текст із пропусками повинні бути перед очима. Усі вправи перед слуханням або читанням вчитель має формувати так, щоб підготувати учнів до продуктивної творчої інтерпретації отриманої інформації [26, ст. 213]. Це можуть бути різноманітні завдання: скласти діалог, інсценувати задану ситуацію, продовжити історію, придумати закінчення, розподілити ролі і описати ситуацію з точки зору кожної дійової особи, написати листа другові тощо.

Пропонується гра, мета - удосконалювати уміння читання. Клас поділяють на дві команди. Усі члени команди одержують від учителя картки з текстом. Протягом певного часу учні не вголос читають текст. Потім учитель пропонує відшукати у тексті і прочитати речення зі словом, яке він вимовляє рідною мовою. Учень, який першим відшукав потрібне речення, піднімає руку і зачитує його. Перемагає команда, члени якої знайшли найбільшу кількість таких речень.

Здійснювати навчання слід не лише на заняттях, а й у позакласний час. Позакласне читання має на меті формування в учнів здорових читацьких інтересів, вироблення культури читання. Педагог повинен пояснити дітям та їх батькам, що і як слід читати, скільки відводити часу на позакласне читання залежно від вікових та індивідуальних особливостей учнів [17, ст. 15]. Важливо, щоб читання було системним. Складаючи індивідуальний план читача, слід враховувати вимоги до читання в конкретному класі. На матеріалі прочитаних книг доцільно проводити бесіди, під час яких учні матимуть можливість обмінятися думками про улюблені твори. Корисно привчити дітей складати відгуки на прочитані книги.

В класі бажано мати бібліотечку. Вона може складатися з книг шкільної бібліотеки і особистих книг учнів. Психологічний аспект значення такої бібліотеки полягає в тому, що книги постійно знаходяться в полі зору учнів. Особливої уваги потребують учні, які мало читають, і ті, хто читає безсистемно. Для них слід цілеспрямовано підбирати книги.

Читання тісно зв’язане з іншими видами мовленнєвої діяльності. Перш за все, воно пов’язане з письмом, адже і читання, і письмо користуються однією графічною системою мови. Це слід враховувати під час навчання іноземної мови та розвивати ці види мовленнєвої діяльності і взаємозв’язку, і, в першу чергу на початковому етапі. При цьому слід зважати на те, що роль письма у навчанні іноземної мови значно менша [9, ст. 49]. Тренувати учнів у написанні зв'язних висловлювань за зоровими або вербальними опорами можна за допомогою наступної вправи-гри. На дошці прикріплено малюнок або серію малюнків, за якими учні повинні написати протягом визначеного часу зв'язне оповідання. Переможцем вважається той учень, який напише найбільшу кількість логічно об'єднаних, правильно оформлених з граматичної точки зору речень відповідно до змісту малюнків. Спрощеним варіантом може виступити написання листа другові або привітальної листівки з нагоди свята.

Приступаючи до вивчення іноземної мови, діти перш за все хочуть навчитися говорити. Навіть мінімальна кількість мовленнєвих одиниць, які вони засвоюють на перших уроках, уже дозволяє їм відчути комунікативну функцію мови, що одразу ж позитивно позначається на мотивації навчання, без чого неможливе оволодіння іноземною мовою.

Оволодіння мовленнєвими навичками здійснюється в кілька етапів. На першому етапі дитина ознайомлюється зі значеннями мовних одиниць - простих (дитина дізнається, як предмет, явище чи дія називаються іноземною мовою) і складних (слів-речень) [8, ст. 119]. Складання дітьми речень з двох-трьох слів сприяє синтаксичному засвоєнню мови - у вигляді граматично об'єднаних в одне семантичне ціле окремих мовних одиниць. Прикладами цих речень можуть слугувати фрази з такими складниками: звернення до людини та наказ виконати певну дію (Bob, play!); наказ виконати дію та об'єкт дії (Take the ball!); наказ рухатися та напрямок (мета) руху (Go to the table! Come to me!); суб’єкт дії та дія, яку учень виконує (Ann is playing, Sam is sleeping). Другий етап - пасивне мовлення. Це усвідомлення і запам'ятовування словесного виразу, тобто багаторазове зіставлення дитиною мовної одиниці з відповідними предметами та явищами реальної дійсності. А вже третім і останнім етапом є активне мовлення, тобто використання слів чи виразів у мовленні [9, ст. 54]. Саме даний етап визначає рівень сформованості мовленнєвої навички.

У сучасних програмах сформульовані вимоги щодо читання, письма, аудіювання, діалогічного та монологічного мовлення. Головними критеріями є кількісні та якісні характеристики, вказані для кожного класу. Навчаючи дітей молодших класів усім чотирьом видам мовлення, слід пам’ятати особливість їхньої психіки. За домінуючу форму навчання слід брати гру [20, ст. 51]. Матеріал повинен уважно відбиратися. Він має бути цікавим і здійснювати виховні, освітні та розвиваючі цілі.