Вплив грошової маси на розвиток економіки України

Зниження облікової ставки зумовило і зниження процентної ставки за кредитами, наданими комерційними банками в реальний сектор економіки. Проте, незважаючи на зусилля НБУ, вартість банківських кредитів все ще залишається високою і більше ніж удвічі перевищує облікову ставку НБУ. Повільне зниження процентної ставки за кредитами комерційних банків пояснюється такими факторами: зберігалися високі ризики неповернення кредитів; відносно висока інфляція; акумуляція значних фінансових ресурсів на рахунках Держказначейства України.

Таблиця 2.3 - Аналіз рівня процентних ставок відносно інфляції та ставок комерційних банків

З метою вирішення проблем у регулюванні рівня інфляції та величини грошової маси 9 липня 2010 року, парламент України прийняв внесений Президентом Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності НБУ» (№6659). У записці пояснення до документа вказано, що він підготовлений на вимогу МВФ і направлений на посилення незалежності НБУ. Отже, ухвалення його є одним з умов отримання Україною нового кредиту від МВФ [23, с.15-16].

Рис. 2.1 - Динаміка облікової ставки НБУ та рівень інфляції

Документ чітко регламентує порядок розподілу суми перевищення доходів над витратами НБУ. Так, половину прибутку регулятора за підсумками кожного року пропонується направляти в загальні резерви НБУ до тих пір, поки вони не досягнуть 10% від його зобов'язань. Друга половина прибутку підлягає перерахуванню до держбюджету. Після того, як загальні резерви регулятора досягнуть вказаного рівня, весь прибуток НБУ за підсумками року прямуватиме в казну, як це відбувається зараз. Проте засоби перераховуватимуться не авансом, як нині, а після закінчення звітного періоду. Перший заступник розділу Адміністрації Президента Ірина Акімова визнає, що існуючий порядок перерахування є не чим іншим, як здійсненням НБУ емісії на покриття витрат держбюджету зі всіма негативними наслідками для економіки.

Проте, в березні поточного року НБУ перерахував до держбюджету 1 млрд. грн., тоді як прибуток за підсумками 2009р. склала тільки 600 млн. грн. Згідно Держбюджету-2011, НБУ повинен буде направити в казну 10 млрд. грн. прибутку, запрацьованою в поточному році. Крім того, закон передбачає, що при виконанні своєї основної функції - забезпеченні стабільності національної валюти - НБУ повинен виходити з пріоритету забезпечення цінової стабільності. Це означає, що при проведенні монетарної політики регулятор повинен орієнтуватися перш за все на цільовий показник інфляції, а не на підтримку стабільності обмінного курсу гривні по відношенню до твердих валют (так зване інфляційне таргетування). Більш того, НБУ може сприяти стабільності банківської системи, тільки якщо це не перешкоджає його основній меті. Тобто якщо видача рефінансування банкам може спровокувати виток інфляції, НБУ, згідно букві закону, повинен залишити банки напризволяще. В даному випадку НБУ посипається законодавчо сильний сигнал - повинні робити все для того, щоб рівень цін був максимально низьким. З цією ж метою НБУ хочуть заборонити купувати ОВДП на первинному ринку, а також надавати інші кредити, як прямо, так і опосередковано, на фінансування витрат держбюджету. Відзначимо, що за півтора роки (з початку 2009р.) НБУ викупив ОВДП на загальну суму 60 млрд. грн. і є найбільшим утримувачем таких зобов'язань Мінфіну України. Член ради НБУ, академік Валерій Гєєц підтримує ідею таргетування інфляції в середньостроковій перспективі. В той же час він вважає, що реалізація даної концепції зараз, в умовах кризи, стане проблематичною: якщо НБУ орієнтуватиметься на показник інфляції, йому доведеться відпустити валютний курс, в умовах бюджетного дефіциту такий крок може привести до непередбачуваних наслідків.

Рис. 2.2 - Динаміка процентних ставок банків в національній валюті

Таким чином, Україна зараз проходить лише середину фінансової кризи, яка поступово переростає в кризу фінансово-економічну. Для того, щоб це не перейшло у колапс, держава повинна визначити потенційні точки зростання економіки і створити механізми для їх стимулювання. Це і є головним завданням реформ в економічній сфері. Тим часом нинішні керівники держави навіть не намагаються сформулювати завдання розвитку економіки. У внутрішній політиці продовжують домінувати ідеї соціального популізму. Суть узагальнених висловів всіх ведучих політичних сил така: необхідно підвищувати соціальні виплати населенню (прожитковий мінімум, мінімальні зарплати, пенсії, допомога), новий проект бюджету знову буде соціально орієнтований, інвестиційна частина виключається. Знову розглядається тільки витратна частина бюджету і ні слова про те, як стимулювати зростання економіки. Але головна небезпека полягає в методі вирівнювання попиту і пропозиції. Потрібні опозиції і підтримувані урядом підвищення соціальних виплат, що діє, неминуче стимулюють попит і підвищення цін. У свою чергу пригнічувати інфляцію влада намагається через стиснення грошової маси, шляхом жорстокої монетарної політики. Тут все перевернуто з ніг на голову. У економічних проблемах винен попит, а страждати буде пропозиція. В черговий раз видавши гроші населенню, уряд тут же намагається їх заблокувати, але це марні спроби. Адже жорстка монетарна політика блокує в першу чергу виробника, що неминуче приводить до економічного спаду. Ту ж мету переслідувала і літня ревальвація курсу гривні. Так власті намагалися нейтралізувати попит за рахунок імпорту. Але це такі ліки, які цю хвилину, можливо, і дасть полегшення, але потім буде ще гірше. Необґрунтована ревальвація неминуче спричинить ще глибшу девальвацію, загальне посилювання кризових процесів. Запобігти поглибленню кризи можуть тільки термінові економічні реформи, направлені на відновлення внутрішнього виробництва і стимулювання експорту. Якщо чоловік витрачає значно більше, чим заробляє, у нього рано чи пізно буде фінансова криза з подальшим дефолтом і розпродажем майна. Те ж саме відбувалося у нас всі останні роки в державному масштабі. Цю диспропорцію лише частково можна пояснити дуже низьким стартовим рівнем доходів населення. Головна причина - надпопулістська політика урядів, які в умовах безперервних виборів і політичних криз змагалися в боротьбі за підтримку електорату. Величезна частина надприбутків бюджету прямувала на збільшення соціальних виплат. Дуже мало залишилося на фінансування реформ, на підтримку внутрішнього виробництва і експорту, на інвестиційні проекти по модернізації занепалої інфраструктури, а також проривні інноваційні програми. Щоб відновить баланс, потрібно всі сили кинути на підтримку виробництва, в першу чергу державі необхідно створити умови для збільшення об'ємів кредитування реального сектора економіки. Перш за все - активізації програми по рекапіталізації комерційних банків, слід збільшити капітал державних банків, які надалі здійснюватимуть кредитування на користь держави: здійснення кредитування експортно орієнтованих підприємств під зовнішньоекономічні контракти; кредитування легкої і харчової промисловості: модернізація устаткування і енергозбереження; фінансування дослідницьких і робіт в промисловості; кредитні програми для малого і середнього бізнесу [24, с.54-55].