2020-04-20
161
Аналіз психолого-педагогічної літератури дає підстави узагальнити, що суть і завдання розумового розвитку достатньо обгрунтовані в науково-теоретичному доробку. Розумове навчання розглядається в тісному взаємозв’язку всіх компонентів всебічного розвитку особистості, у тісній єдності з провідними напрямами її діяльності.
З огляду на те, що суть і завдання розумового розвитку дошкільників глибоко розкриті у роботах Е.Н.Водовозової, Л.С.Виготського, Т.Д.Кондратенко, Т.Д.Кондратенко, В.К.Котирло, С.А.Ладивір, М.М.Поддьякова, Т.І.Поніманської, Л.К.Шлегер, та ін., ми грунтуємось на провідних положеннях їх досліджень.
Ми погоджуємось із судженням Т.І.Поніманської, що розумовий розвиток дитини – це важлива складова особистості, основи якої формуються у дошкільному дитинстві під впливом фізичного, розумового, естетичного, морального виховання (37, 199).
За влучним висловом психолога О.Леонтьєва, його неможливо розглядати окремо від психічного розвитку дитини, від багатства її інтересів, почуттів та всіх інших рис, які утворюють її духовне обличчя.
Психологія розглядає розум людини як функцію мозку, що полягає у точному і адекватному відображенні закономірностей явищ навколишнього життя та відповідній регуляції діяльності людини щодо освоєння дійсності та власного вдосконалення. Розумовий розвиток виявляється в обсязі, характері і змісті знань, рівні розвитку психічних процесів (відчуття, сприйняття, запам’ятовування, мислення); пізнавальних здібностей, характері провідної діяльності.
Про розумовий розвиток дитини можна судити із запитань, які вона ставить дорослому; суджень, у яких виявляється її розуміння різних явищ, подій та їх причин; з продуктів діяльності дитини – малюків, споруд із елементарного будівельного матеріалу; зі змісту і форми ігор; спілкування з дорослими і однолітками; з того, які завдання і як вона виконує, особливо – розумові задачі. Як відзначає Л.М.Проколієнко (37), під поняттям “ розумовий розвиток “ ми розуміємо ступінь розвитку у дитини пізнавальних процесів – відчуттів і сприймань, пам’яті й уяви, мислення та мовлення, сформованість у неї вміння міркувати, обгрунтовувати свої думки, діяти адекватно до вимоги старших, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що їй говорять, будувати власні судження, користуватися поняттями й узагальненнями. Неабияке значення має і те, як дитина прагне пізнати навколишні предмети та явища, вивляючи при цьому пізнавальний інтерес, допитливість. Дослідження психологів П.Гальперіна, О.Запорожця, М.Поддьякова (37) показали, що темп розумового розвитку у дошкільному віці значно вищий у порівнянні з більш пізніми віковими періодами, а помилки у вихованні, допущені в цей час, важко подолати в подальшому. Він відбувається як в процесі повсякденного життя, спілкування з дорослими й однолітками, ігор, самостійної діяльності, так і під час систематичного навчання на заняттях.
У дошкільному віці закладаються основи уявлень і понять дітей, які у подальшому визначають успішність розумового розвитку. Діти можуть пізнавати не лише зовнішні якості предметів і явищ, а й їх внутрішні, суттєві зв’язки та відношення, у них формуються початкові форми абстрактного мислення, узагальнення, умовисновків.
Якщо в перші три роки життя роль у розумовому розвитку належить сприйманню, далі зростає роль пам’яті та уяви. Л.Виготський з цього приводу вказує: “ Якщо для дитини переддошкільного віку мислити означає розбиратися у видимих зв’язках, то для дитини дошкільного віку мислити – значить розбиратися у своїх власних уявленнях. Цей перехід до мислення у загальних уявленнях є перший відрив дитини від чисто наочного мислення (11, 431). З уявленнями тісно пов’язані процеси пам’яті, мислительна діяльність. Дитячі узагальнення, що у наочно-образній формі відображають деякі суттєві ознаки та відношення речей і підводять дитину до наукових понять, О.Запорожець називає передпонятійними.
Протягом дошкільного віку відбувається розвиток наочно-дійового мислення, нерозривно пов’язаного з практичними діями, та наочно-образного, коли дитина оперує образами. Дослідження М.Поддьякова, Л.Венгера, Л.Парамонової (37) встановили, що при використанні спеціальних прийомів навчання дітям старшого дошкільного віку стають доступними узагальнені знання і способи дій, почуття і логічні операції, які раніше вважалися рисою мислення школярів. Діти здатні розуміти загальні принципи, зв’язки і закономірності, що лежать в основі наукових знань, пізнавати суттєві сторони явищ навколишнього світу. Разом з тим, здатність до пізнання знань у дітей виявляється за умови, що знання набуваються на конкретній основі, через наочні образи і відображаються в діяльності.
Надто раннє оволодіння логічною формою мислення може штучно загальмувати розвиток його образних форм: навчившись вирішувати завдання за допомогою логічних роздумів, дитина все менше звертатиметься до використання образів. Водночас психологи відзначають: якщо до закінчення дошкільного віку дитина не буде володіти елементарними прийомами логічного мислення, вона не зможе успішно навчатися у школі.
У розумовому розвитку дитини велику роль відіграють усі психічні процеси. Розумова діяльність нерозривно пов’язана з розвитком уваги, яку К.Д.Ушинський називав дверима душі, через які проходить усе, що є в нашій свідомості.
Протягом дошкільного дитинства увага розвивається з мимовільної, незначної за обсягом, до стійкої, зосередженої. Пам’ять дає необхідний матеріал для мислення, вона є основою формування вмінь і навичок. Запам’ятовування збагачує досвід і розширює кругозір дітей, без яких неможливим був би розвиток здібностей і діяльності дітей. Емоції надають своєрідного забарвлення сприйманню, уявленням, судженням. Пізнавальну діяльність супроводжують такі почуття, як допитливість, сумнів, упевненість, що тісно пов’язані з пізнавальними інтересами. Уява вже в переддошкільному віці тісно пов’язана із сприйманням, але ще досить обмежена за своїм змістом. Протягом дошкільного дитинства вона розвивається, стає ширшою, багатшою і сприяє розвитку мислительних процесів.
У старшому дошкільному віці всі психічні процеси стають більш цілеспрямованими, стійкими, довільними, пізнавальна діяльність набуває складніших форм. Відбувається перехід від “ практичної “ позиції до “ пізнавальної “, коли пізнавальне завдання виникає не лише у зв’язку з ігровою і практичною діяльністю, а з власне пізнавальною.
Одним із важливих показників є рівень розвитку розумової активності. Діти не просто засвоюють знання, але й активно додають від себе у цей процес певний зміст власного досвіду, який приводить до виникнення нових, оригінальних пропозицій, здогадок. Дослідження М.Поддьякова, Л.Парамонової, С.Ніколаєвої, І.Фрейдкіна (37) показали, що за належної підпримки дорослими діти прагнуть одержати якомога більше нових знань, що має важливе значення для формування їх розумової активності.
Ваажливе завдання педагогічної науки, як зазначає Л.Венгер (37), полягає в тому, щоб знайти такі засоби виховання, які забезпечать розвиток усіх форм розумової діяльності у тій послідовності і у тому поєднанні, яке найповніше відповідає сучасним знанням про можливості та особливості розумового розвитку у дошкільному віці.
Розумове виховання – це систематичний цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання. Воно здійснюється з метою всебічного розвитку дітей і тісно пов’язане з моральним, фізичним і естетичним вихованням.
Успіх розумової діяльності дитини значною мірою залежить від стану її здоров’я, активна рухова діяльність сприяє розвитку швидкої реакції, кмітливості, точності орієнтування у навколишньому середовищі. Усвідомлення дитиною значення рухів, фізичних вправ, правил гігієни сприяє успішному фізичному розвитку. Для правильного морального розвитку важливо, щоб правила, норми, стосунки з дорослими та однолітками формувалися свідомо, щоб дитина розуміла і позитивно ставилася до моральних вимог. Як зазначав В.Сухомлинський (50), активне життя дитячої думки – це найголовніша передумова і свідомого ставлення до навчання, і твердих, глибоких знань, і тонких інтелектуальних взаємин у колективі.
Вміння дітей сприймати якості предметів удосконалюються в процесі трудового виховання. І розумове, і естетичне виховання мають одну спрямованість – пізнання дитиною навколишнього світу. Різносторонність і повнота цього процесу визначаються єдністю пізнавального і естетичного сприйняття, що позитивно впливає на розвиток духовної культури дитини. Про цю особливість В.С.Сухомлинський говорить так: “ Я буду так вводити малюків до оточуючого світу, щоб вони кожен день відкривали у ньому щось нове, щоб кожен наш крок був подорожжю до витоків мислення і мови – до чудової краси природи. Буду турбуватися про те, щоб кожен мій вихованець ріс мудрим мислителем, дослідником, щоб кожен крок пізнання облагороджував серце і загартовував волю “ (50, 29).
Вироблені людством і зафіксовані в культурі засоби і способи пізнання світу передають дитині дорослі. Сучасні концепції дошкільного виховання наголошують на тому, що прищеплення знань, умінь і навичок слід спрямовувати на виховання у дітей уміння самостійно пізнавати світ. Мета розумового виховання – формування всебічно розвиненої особистості дитини, її розумової активності і самостійності творчих здібностей.
Змістом розумового виховання є формування у дітей нового обсягу знань про навколишні предмети і явища (суспільне життя, працю дорослих, живу і неживу природу тощо) та способів мислительної діяльності – уміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, робити прості узагальнення. Конкретні завдання розумового виховання зумовлені закономірностями розумового розвитку дітей, які можна розділити на кілька груп.
До першої групи завдань розумового виховання дошкільників належить набуття елементарних знань про навколишнє середовище: природу, життя і працю людей, суспільні явища, призначення, якості та властивості предметів. Завдання вихователя – від первинних поверхових безсистемних уявлень, які бувають і помилковими, послідовно вести дітей до пізнання явищ дійсності у їх суб’єктивних зв’язках. Найефективнішим у цьому є засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної системи знань, яка відображає істотні залежності і зв’язки у тій чи іншій галузі діяльності. О.Запорожець відзначав: навіть запитання, які ставлять діти дорослим, свідчать про те, що дошкільники не обмежуються завданнями про окремі факти дійсності, а прагнуть проникнути у суть речей та причинно-наслідкові зв’язки між явищами дійсності.
Потрібно, щоб знання відповідали даним сучасної науки про світ речей, людей та явищ. Відповідно до вікових можливостей діяльності діти повинні одержати чіткі знання про предмети: призначення, якості (колір, величину, форму), властивості, матеріали, з яких вони зроблені; про явища живої і неживої природи, їх взаємозалежність і закономірність, про суспільні явища та їх взаємозв’язок; про людину взагалі і про себе конкретно. Підбір і систематизація знань, що передаються, повинні дозволяти дитині пізнати найпростішу взаємозалежність між явищами, характерну для тієї чи іншої області дійсності.
Друга група завдань розумового виховання – формування навичок і вмінь розумової діяльності, яке полягає в тому, щоб, передаючи дітям знання, разом з тим формувати у них певні способи сприймання, а також розвивати всі пізнавальні процеси: мовлення, мислення, уяву, пам’ять, увагу.
У процесі розвитку сенсорики здійснюється перехід від наочно-дійового і образного мислення до логічного, дитина набуває загальних уявлень, які стають основою для розвитку пізнавальної активності. Протягом дошкільного віку складаються і вдосконалюються головні розумові дії – аналіз, порівняння, узагальнення, класифікація. У процесі розвитку способів пізнання розумові операції спочатку протікають на сенсорному рівні, головним змістом знань, які формуються на основі цих способів пізнання, виступають уявлення. В міру розширення кола уявлень і узагальнення знань розвиваються більш складні дії – порівняння, класифікації на основі не лише чуттєвого, а й раціонального пізнання, перебудова яких пов’язана насамперед з розвитком мови.
Розвиток мови – поповнення і активізація словника, виховання звукової культури, зв’язаного мовлення – важливий напрямок розумового виховання. Слово служить важливим помічником у пізнанні навколишнього, розумінні зв’язку між предметами, явищами, виступає як важливе джерело знань, впливає на поведінку дитини.
Розвиток уваги має важливе значення для розумового розвитку дитини. П.Гальперін визначав увагу як згорнуту автоматизовану розумову дію, на основі якої розвивається уважність і спостережливість. Психологічні дослідження свідчать про те, що в дошкільному віці за допомогою слова можна привернути увагу дитини до будь-якого предмета чи діяльності, навчити зусиллям волі скерувати всю увагу на виконання завдань.
Важливо також розвивати пам’ять дитини, збагачувати її об’єм, тренувати довільне запам’ятовування.
Розвиток уяви протягом дошкільного дитинства відбувається у зв’язку з набуттям досвіду, формуванням мислення. У психічному житті дитини уява відіграє велику роль, бо відзначається рухливістю, жвавістю. За умови правильного розумового виховання вона не відволікає свідомість від дійсності, а допомагає процесу її пізнання. Педагог повинен давати дітям основу для яскравих вражень, виховувати здатність до творчого задуму та його реалізації.
Третя група завдань розумового виховання – розвиток розумових здібностей, формування пізнавальних інтересів і допитливості. Здібності – це такі психічні властивості людини, які створюють передумови для успішного оволодіння певним видом діяльності. Як свідчать спеціальні дослідження, розумову обдарованість характеризують такі прояви: ранній вияв високої розумової активності та діяльності; швидкість і точність виконання розумових операцій, які визначаються стійкістю уваги і оперативної пам’яті; сформованість навичок логічного мислення, багатство активного словника, швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій; виражена установка на творче виконання завдань, розвинутість творчого мислення і уяви, опанування основними компонентами уміння вчитися.
Вже у старшому дошкільному віці виявляються зачатки таких якостей розумової діяльності дитини, як допитливість – здатність до наполегливого пошуку різних способів вирішення розумової задачі; критичність – здатність до об’єктивної оцінки фактів, явищ та аналізу результатів діяльності; кмітливість – швидкість розумової діяльності.
Допитливість є джерелом активності дитини, прагнення повно і всебічно пізнати навколишній світ. Л.Проколієнко (37) відзначає, що допитливість породжує і забезпечує функціонування пізнавального інтересу, який є емоційно забарвленим виявом потреб людини. Вона застерігає від “ гри у допитливість “ і звертає увагу педагогів і батьків на необхідність створювати сприятливі умови для її дійового розвитку, перш за все, у різноманітних видах діяльності.
Для розвитку пізнавальних інтересів необхідно формувати багатий і різноманітний сенсорний досвід дітей, послідовно розвивати основні види мислення, ігрову та інші види діяльності – спілкування, продуктивну, навчальну, роширювати і поглиблювати знання. Важливо удосконалювати загальні та спеціальні навички розумової діяльності: обстеження предметів, спостереження за різноманітними явищами навколишньої дійсності, виділення суттєвих ознак предметів і явищ, порівняння і узагальнення тощо. Вже у дошкільному віці потрібно навчати дитину самостійного активного пошуку знань.
Успіх вирішення завдань розумового виховання значною мірою визначається педагогічним керівництвом, процесом розумового розвитку. Від педагогічних вмінь, особистого прикладу і бажання педагога збагатити розум дитини залежать результати інтелектуального розвитку в дошкільному віці.
Зміст розумового виховання – це формування у дітей певного обсягу знань про навколишні предмети і явища та способів мислительної діяльності. Успіх розумового виховання залежить від характеру засвоюваних знань та від засобів і методів, які обирає вихователь для навчання.
Важливе педагогічне завдання полягає в тому, щоб дати дітям у доступній формі систематизовані знання, що відображають суттєві зв’язки і залежності явищ дійсності, з якими вони зустрічаються у своєму житті. Найбільш істотні зрушення у розумовому розвитку дитини є результатом засвоєння не якихось окремих знань і вмінь, а їх певної системи та загальних форм розумової діяльності, що лежать в її основі. Такий сучасний підхід у визначенні змісту розумового виховання спирається на психологічні дослідження (Л.Виготський, П.Гальперін, О.Запорожець, М.Поддьяков та ін.) і продовжує ідеї гуманістичної педагогіки К.Д.Ушинського, В.О.Сухомлинського.
Систематизовані знання відіграють значну роль у розумовому розвитку дитини тому, що їх засвоєння сприяє активізації попередньо одержаних знань і їх використанню для більш глибокого розуміння тих, які формуються. Саме систематизовані знання значно розширюють можливості пізнавальної діяльності дітей і дозволяють їм перейти до розуміння складних відносин у навколишній дійсності. У процесі засвоєння систематизованих знань можливе формування загальної стратегії пізнавальної діяльності дітей – від виділення окремого предмета до встановлення його зв’язку з іншими предметами, у системі яких він існує. Згодом відбувається аналіз його окремих властивостей у системі функціональних зв’язків з іншими преметами. Отже, необхідною складовою частиною змісту розумового виховання є засвоєння систематизованих знань про навколишній світ.
Зміст розумового виховання реалізується через ряд конкретних засобів.
Ознайомлення з предметами і явищами оточуючого світу – важливий засіб розумового виховання. Обсяг і характер знань визначає програма виховання і навчання дітей у дошкільних закладах відповідно до можливостей розумового розвитку дитини по вікових групах. Всі знання згруповані в окремі розділи: про природу, предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя.
У дошкільний період дитина оволодіває основними уміннями і навичками різних видів діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спілкування, малювання, ліплення, конструювання. Коло знань про предмети і явища розширюється завдяки виникненню і розвитку нових видів діяльності та поглибленню змісту тих, які формувались у період раннього віку. Дітям даються поняття про життя і працю дорослих, норми і правила поведінки, стосунки між людьми. Засвоюються знання про сім’ю, явища суспільного життя, рідне місто чи село, Україну, рідний народ, його звичаї та традиції, народне мистецтво. У старшому дошкільному віці знання все частіше поєднуються з розвитком пізнавального ставлення до навколишнього, яке вимагає розвитку певних способів їх освоєння. Діти оволодівають порівнянням, узагальненням, класифікацією, у них формується загальний метод розумової діяльності: здатність швидко і точно зрозуміти завдання, планомірно і послідовно вирішувати його, правильно оцінювати результати. Розумова діяльність у дітей формується в процесі навчання під керівництвом дорослого.
Одним із засобів розумового виховання виступає ознайомлення з навколишньою дійсністю. Все, що оточує дитину: люди, предметний світ, природа, явища суспільного життя, - є джерелом розумового розвитку. Досвід, який формується в повсякденному житті, О.Усова називала природною “ дидактикою життя “. “ Цю природну дидактику життя, - писала вона, - ми повинні розглядати як певний вплив навколишнього середовища, у якому живуть діти “ (55, 28).
Особливу роль у процесі ознайомлення відіграють відповіді дорослих на численні питання дітей, які є одним із показників їх розумового розвитку. Спочатку питання досить прості, головним чином інформаційного характеру. Пізніше розвивається допитливість та інтерес до предметів і явищ не лише безпосереднього оточення, а й більш віддалених. О.Сорокіна виділяє такі категорії питань: 1) питання, що висловлюють бажання дитини одержати від дорослих пораду або допомогу; 2) питання, що відображають бажання дитини викликати емоційне співпереживання дорослих; 3) питання, викликані прагненням дітей до знань – пізнавальні. Давати відповіді слід таким чином: допомогою (перша категорія запитань), співчуттям (друга категорія), точною, правильною за змістом і з наукової точки зору відповіддю (третя категорія).
Спілкування з дорослими у повсякденному житті, поза спеціально організованим процесом навчання відіграє важливу роль в ознайомленні дітей з навколишнім світом. Цей шлях розумового виховання М.Поддьяков називає стихійним, неорганізованим навчанням.
Розумовий розвиток дитини успішно відбувається у різних видах діяльності, які у педагогічному процесі використовуються у ряді засобів виховання.
Найдієвіший засіб розумового виховання – навчання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми мислительної діяльності. Провідна роль навчання у розумовому вихованні визначається позицією педагога, роль якого в процесі навчання інша, ніж у процесі розумового виховання дітей у повсякденному житті. Вихователь на основі діючих програм відбирає, відповідним чином структурує для повідомлення дітям знання, цілеспрямовано формує уміння і навички та організовує діяльність дітей. Важливо аналізувати засвоєння знань і вмінь з метою здійснення індивідуального підходу до дітей. У процесі занять формується власне навчальна діяльність: вміння слухати і чути те, що говорить педагог, діяти згідно з його вказівками, досягати потрібних результатів у тій чи іншій діяльності, оцінювати їх результат. Важливо, що навчальна діяльність на заняттях носить колективний характер, а це дає дитині можливість порівнювати правильність і успішність своїх результатів із досягненнями інших дітей, аналізувати власні помилки і об’єктивно оцінювати успіхи.
