Суб’єкти, які підлягають оподаткуванню

В Італії в наш час налічується понад 20 млн. платників податків. До їхнього числа належать як юридичні, так і фізичні особи, у т.ч. індивідуальні підприємці, а також товариства партнерів (здійснення спільної діяльності без утворення юридичної особи).

Італійське податкове законодавство не розглядає групи юридичних або фізичних осіб як платників податків. Однак, в Італії існує поняття «консолідований платник податків», що застосовується відносно групи юридичних осіб, що включає керуючого суб'єкта й дочірні компанії, у яких частка прямої або непрямої участі керуючого суб'єкта перевищує 50%. При цьому існують 2 системи консолідації - національна й світова. Перша застосовується відносно тільки національних компаній, а друга в тому випадку, якщо «консолідований платник податків» містить у собі національні й іноземні компанії. Метою встановлення поняття «консолідованого платника податків» є вирішення проблеми нагромадження податкових кредитів, а також подолання податкових складностей, що походять від використання спеціальних угод для компенсації прибутків і збитків усередині групи. Рішення про визнання юридичних осіб «консолідованим платником податків» приймається ними самостійно на строк не менш ніж 3 роки при національній системі консолідації й 5 років - при світовій. Однак, не можуть бути включені до складу консолідованого платника податків компанії, що користуються пільгами по зниженню ставок податку на прибуток підприємств (IRES), а також компанії-банкрути або компанії в стані попередньої адміністративної ліквідації й деякі інші компанії.

У випадку визначення бази оподатковування по «консолідованому платнику податків» алгебраїчна сума баз відносно кожного платника податків, що входить у групу, може бути зменшена на окремі внутрігрупові операції, у т.ч. по виплаті дивідендів, перерозподілу відсотків і ін.

З метою ототожнення фізичних осіб у відносинах з державними установами й адміністративними органами кожному громадянинові Італії державною установою Реєстрації податкових даних привласнюється фінансовий код (Codice fiscale), який реєструється в архівах інформаційної системи Агентства податкових надходжень (далі - АПН). Даний код може бути привласнений також іноземним громадянам на основі їхньої заяви й непростроченого паспорта або посвідчення на проживання.

Крім того, будь-яка особа, що має намір розпочати економічну діяльність, протягом 30 днів до її початку повинен зробити запит на одержання особистого номера по ПДВ (податку на додану вартість). Даний номер може бути також запитаний безпосередньо через Інтернет або через так званого кваліфікованого посередника. Можливі зміни даних або припинення діяльності повинні бути заявлені в ті ж строки, що й запит на одержання номера по ПДВ.

Основні права й обов'язки платників податків Італії в значній мірі схожі з тими, які є в податковій системі України. Однак практична реалізація тих або інших прав і обов'язків здійснюється по різному. Так, італійський платник податків за допомогою системи паролів має можливість доступу через Інтернет до відомостей, що містяться у відношенні його у базі даних податкових органів, у т.ч. може знайомитися зі станом особового рахунка платника податків, а також ознайомитися з даними, що містяться в представлених раніше податкових деклараціях, що сприяє повноцінній реалізації прав платників податків.

Як метод попереднього захисту своїх прав можна розглядати напрямок платником податків запитів у податкові органи Італії про варіанти правомірної поведінки в конкретній ситуації, тлумачення або незастосування тих або інших податкових норм.

В Італії існує наступна система запитів:

1) ординарний (звичайний) запит (являє собою заяву, яку направляє в податковий орган платник податків з метою прояснити конкретну ситуацію - тлумачення закону в окремому випадку). Суб'єктами ординарного запиту є будь-який платник податків або асоціації, профспілки, які формують колективні запити. Запит направляється в письмовому вигляді: платником податків - в обласне управління АПН; асоціаціями, профспілками, а також великими платниками податків (річний оборот- понад 25 млн євро) - у центральне управління АПН.

У запиті повинні бути зазначені (і це законодавчо визначено):

• дані про платника податків;

• точні й конкретні обставини предмета запиту;

• опис сумніву платника податків;

• невирішені, на думку платника податків, питання із пропозицією свого варіанта вирішення.

Податковий орган зобов'язаний дати відповідь на запит платника податків протягом 120 днів. Існує законодавче правило: якщо податковий орган не відповів на запит протягом установленого строку, виходить, він приймає варіант платника податків, зазначений у запиті. При вирішенні податкових суперечок у суді платник податків вправі посилатися на відповідь на запит або на факт залишення запиту без відповіді;

2) попередній запит проти відхилення від сплати (потрібен дозвіл ситуації, що виникає у зв'язку з реорганізацією, або сумнівів платника податків, що певного роду поведінка може являти собою часткове ухиляння від сплати податків);

3) корективний запит (запит про виправлення) (потрібно довідатися про незастосування певних норм, у яких говориться про часткову сплату податку);

4) спеціальний запит для інвесторів-нерезидентів (стосується діяльності іноземних компаній, у тому числі тих, що знаходяться в офшорних зонах);

5) юридична консультація (надання податковими органами консультаційних послуг на відміну від інших видів запитів не призводить до правових наслідків для платника податків).

Незважаючи на ретельний опис видів запитів і порядку їхнього направлення в АПН, тривалий строк, установлений на надання офіційних відповідей, не дозволяє повною мірою забезпечувати стабільність економічної діяльності платників податків через складне тлумачення податкового законодавства, а також наявність цілого ряду інших проблем в оподатковуванні [8, c.158-159]. На нашу думку, цю проблему можна вирішити двома шляхами. Перший – скоротити строк на надання офіційних відповідей, але це призведе до розширення апарату осіб, які цим займаються. Другий полягає в усуненні причин невдоволеності платниками податків існуючими строками. На нашу думку, вони такі: запит направляється для вирішення конкретної проблеми, яка, як правило, виникає під час готування платником податків до сплати податку. Але існуючий час, відведений на відповідь (120 днів), як правило, перевищує строк, який залишився платнику податку, котрий направив запит, до сплати податку. Таким чином, платник має або сплачувати податок на свій розсуд (і тоді виникає небезпека звинувачення його у порушенні законодавства), або не платити податок зовсім, оскільки, раз поданий запит, значить, платник не знає, як правильно сплачувати. На нашу думку, можна було б ввести правило, згідно з яким платник податку має право не сплачувати той податок, щодо якого він звернувся за роз’ясненнями, протягом певного строку, наприклад, до того, як з моменту надання йому офіційного роз’яснення сплине 5 робочих днів.