Промисловий розвиток Росії

На відміну від сільського господарства, промислове виробництво просунулося вперед більш помітно. Саме широке поширення одержала домашня промисловість; по всій країні селяни робили полотна і сермяжне сукно, мотузки і канати, взуття валяний і шкіряний, різноманітний одяг і посуд і багато чого іншого. Через скупників ці вироби потрапляли на ринок. Поступово селянська промисловість переростає домашні рамки, перетворюється в дрібне товарне виробництво.

Серед ремісників найбільш численну групу складали тяглі - ремісники міських посадів і черносошних волостей. Вони виконували приватні замовлення або працювали на ринок. Палацеві ремісники обслуговували потреби царського двору; казенні і записні працювали по замовленнях скарбниці (будівельні роботи, заготівля матеріалів і ін.); приватновласницькі - із селян, бобирів і холопів - виготовляли все необхідне для поміщиків і вотчинников.

Ремесло в досить великих розмірах переростало, насамперед у тяглеців, у товарне виробництво. Здавна існувала в країні металообробка була заснована на видобутку болотних руд. Центри металургії склалися в повітах до півдня від Москви: Серпуховському, Каширському, Тульському, Дедилівському, Алексинському. Інший центр - повіти до північно-заходу від Москви: Устюжна Железнопольська, Тихвін, Заонежьє.

Великим центром металообробки виступала Москва - ще на початку 40-х років тут нараховувалося більше півтори сотні кузень. У столиці працювали кращі в Росії майстра по золоту і сріблу. Центрами срібного виробництва були також Устюг Великий, Нижній Новгород, Великий Новгород, Тихвін і ін.

Торгівля в Росії 17 ст.

Зростання продуктивних сил у сільському господарстві і промисловості, поглиблення суспільного поділу праці і територіальної виробничої спеціалізації приводили до неухильного розширення торгових зв'язків.

У XVII столітті торгові зв'язки вже існують у національних масштабах. На Півночі, який відчував потребу в привізному хлібі, складаються хлібні ринки, головним з який була Вологда. Торговим центром у північно-західній частині держави залишався Новгород - великий ринок по збуту лляних і конопельних виробів. Важливими ринками продуктів тваринництва були Казань, Вологда, Ярославль, ринками збуту хутра - деякі міста північної частини Русі: Сольвічегодськ, Ірбіт і ін. Найбільшими виробниками металовиробів стали Тула, Тихвін і інші міста.

Основним торговим центром по всій Росії як і раніше була Москва, у якій сходилися торгові шляхи з усіх кінців країни і через границю. У 120 спеціалізованих рядах московського торгу продавалися шовки, хутра, металеві і вовняні вироби, провина, сало, хліб і інші вітчизняні й іноземні товари. Набули всеросійське значення ярмарки - Макарьєвська, Архангельська, Ірбітська. Волга зв'язала економічними узами багато міст Росії.

Пануюче положення в торгівлі займали посадські люди, у першу чергу гості і члени вітальні і сукняної сотень. Великі торговці виходили з заможних ремісників, селян. Торгували різними товарами й у багатьох місцях; торгова спеціалізація була розвита слабко, капітал звертався повільно, вільні засоби і кредит були відсутні, лихварство ще не стало професійним заняттям. Розкиданість торгівлі вимагала багато агентів і посередників. Тільки до кінця століття з'являється спеціалізована торгівля.

У Росії підсилювався попит на промислові вироби, а розвиток сільського господарства і ремесла давало можливість стабільного експорту.

В імпорті з країн Західної Європи в Росію важливе місце займали шовкові тканини, зброя, метали, сукна, предмети розкоші. З Росії вивозилися хутра, шкіри, прядиво, віск, хліб. Оживленої була торгівля з країнами Сходу. Вона велася в основному через Астрахань. Увозилися шовки, різні тканини, пряності, предмети розкоші, вивозилися хутра, шкіра ремісничі вироби. Російське купецтво, менш сильне економічно, ніж торговий капітал західних країн, несло втрати внаслідок західної конкуренції, особливо у випадку надання урядом європейським купцям права безмитної торгівлі. Тому уряд прийняв у 1667 році Новоторговий статут, відповідно до якого роздрібна торгівля іноземців у російських містах заборонялася, безмитна оптова торгівля дозволялася лише в прикордонних містах, а у внутрішній Росії іноземні товари обкладалися дуже високими митами, часто в розмірі 100% вартості. Новоторговий статут був першим проявом протекціоністської політики російського уряду.