2020-04-20
324
Перспективи економічного розвитку кожної країни залежать від її ресурсного потенціалу. Важливе місце в ньому належить фінансовим ресурсам. На даний час визначення сутності і складу фінансових ресурсів засновано переважно на розширеному їх трактуванні, що створює ілюзію наявності начебто досить значного фінансового потенціалу.
Провідну роль у мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів відіграють банківська система та ринок цінних паперів. На даний час в Україні більш вагомим сегментом є кредитний ринок, потенціал якого за показником брутто-ресурсів характеризується даними, наведеними в табл. 1. З них видно, що ресурсний потенціал банківської системи України, хоча і зростає в останні роки досить стрімко, все ще залишається обмеженим - на початок 2006 р. близько 24-25 млрд євро. Водночас відбулися позитивні зміни у структурі ресурсного потенціалу комерційних банків України. Насамперед, змінилися пропорції між власними і залученими ресурсами: у 1995 р. - 28%: 72%, у 2005 р. - 12%: 88% [82]. Важливим позитивним моментом структурних змін у складі ресурсної бази стало вдосконалення структури залучених ресурсів, серед яких на початок 2006 р. депозитні вклади фізичних осіб досягли 55%, тоді як усього десять років тому вони складали 14%. Це, з одного боку, характеризує зростання обсягів нетто-ресурсів, а з іншого, є свідченням того, що в Україні поступово починають працювати ринкові механізми залучення заощаджень громадян у господарський оборот та відновлюється довіра до банківської системи, без якої немислиме нормальне функціонування фінансової системи.
|
|
|
Таблиця 3.1
Динаміка ресурсів комерційних банків України, млрд грн. [82]
| Види ресурсів | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 |
| Власні ресурси | 3,42 | 3,64 | 5,12 | 6,68 | 8,29 | 12,87 | 18,28 |
| у тому числі: | |||||||
| - статутний капітал | 2,91 | 3,67 | 4,58 | 6,00 | 8,12 | 11,61 | 16,11 |
| - чистий прибуток | 0,51 | – 0,03 | 0,53 | 0,68 | 0,17 | 1,26 | 2,17 |
| Залучені ресурси | 12,16 | 18,74 | 25,68 | 37,71 | 61,62 | 82,96 | 132,74 |
| у тому числі: | |||||||
| - кошти підприємств | 7,84 | 11,96 | 14,34 | 18,41 | 29,22 | 41,35 | 59,54 |
| - вклади населення | 4,32 | 6,78 | 11,34 | 19,30 | 32,40 | 41,61 | 73,20 |
| Рефінансування НБУ | 0,50 | 0,43 | 0,56 | 0,91 | 1,76 | 3,63 | 0,45 |
| УСЬОГО | 16,08 | 22,81 | 31,36 | 45,30 | 71,67 | 99,49 | 151,47 |
Основним напрямом розміщення ресурсів є кредитна діяльність. У її складі домінуючу роль відіграють кредитні вкладення в економіку, які досить стрімко зростають. Так, у 2003 р. обсяги виданих кредитів в економіку порівняно з 2000 р. зросли на 48%, а зафіксований приріст ВВП склав 5,2%. У 2005 р. ці показники становили відповідно 31% і 12,1%, а в 2006 р. - 62% і 2,4%. Але до кінця не вирішеною проблемою на ринку банківського кредитування залишається досить високий рівень процентних ставок - за даними банківської статистики на кінець 2006 р. середньозважена річна ставка складала 14,6% [82]. Це обумовлюється різними чинниками об’єктивного характеру, у тому числі відсутністю повноцінного конкурентного середовища, який формує ринок цінних паперів.
|
|
|
Динаміка розвитку іншого сегмента фінансового ринку - ринку цінних паперів - теж має стійку тенденцію зростання. Якщо в 2001 р. обсяг річної емісії акцій становив 15,5 млрд грн, то в 2005 р. - 28,3 млрд грн. Сумарний обсяг зареєстрованих на кінець 2005 р. випусків досяг 127,6 млрд грн, що становить відчутну величину для нашої країни. Для порівняння, обсяг кредитних вкладень в економіку на кінець цього року дорівнював 88,6 млрд грн. На перший погляд, це свідчить про зіставність значення даних сегментів фінансового ринку. Але це не так, оскільки ринок цінних паперів протягом усього періоду його становлення і розвитку характеризується майже тотальною закритістю. За таких умов не можуть повною мірою реалізовуватися його основні системні завдання, пов’язані з мобілізацією фінансових ресурсів. Зведена майже нанівець роль фондових бірж, які забезпечують прозорість функціонування ринку цінних паперів та формування інформаційної підтримки у процесах інвестування [82].
Відчутну роль у сприянні економічному зростанню відіграло збільшення обсягів внутрішніх фінансових ресурсів підприємств. Дані, що характеризують їх динаміку у період макроекономічної стабілізації та зростання ВВП, наведені в табл. 3.2 (Додаток А). Незважаючи на позитивну динаміку, проблем із фінансовим забезпеченням потреб економічного зростання ще досить багато і вони потребують особливої уваги. Насамперед досить неоптимальним залишається співвідношення між власними та позиченими ресурсами, хоча при цьому спостерігається тенденція до поступового зростання питомої ваги банківських кредитів у фінансовому забезпеченні потреб підприємств - якщо у 2001 р. вона складала 5%, то в 2006 р. - 13% [82], [83].
Таблиця 3.2
Динаміка внутрішніх фінансових ресурсів підприємств в Україні [83]
(млрд грн)
| Види ресурсів | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | |
| Оборотні кошти | |||||||
| - сума | 252,5 | 321,7 | 379,6 | 432,0 | 520,7 | 617,1 | |
| - приріст (%) | 33 | 27 | 18 | 14 | 21 | 19 | |
| Амортизаційні відрахування | |||||||
| - сума | 8,6 | 16,4+ | 15,6+ | 14,3+ | 17,2+ | 17,9+ | |
| - приріст (%) | 26 | 91 | -5 | -8 | 20 | 4 | |
| Прибуток | |||||||
| - сума | 7,4 | 13,9 | 18,7 | 14,6 | 19,4 | 44,6 | |
| - приріст (%) | 118 | 20 | 35 | -22 | 33 | 230 | |
| Усього | |||||||
| - сума | 268,5 | 352,0 | 413,9 | 460,9 | 557,3 | 679,6 | |
| - приріст (%) | 34 | 31 | 18 | 11 | 21 | 22 | |
Сучасний фінансовий ринок в Україні ще недостатньо розвинутий. Разом з тим, він уже досяг того рівня розвитку, коли використання його можливостей може в значній мірі сприяти вирішенню ключових економічних проблем, у тому числі таких як, фінансування економічного зростання, підвищення інвестиційної активності підприємств, забезпечення ефективного міжгалузевого переливу капіталу, розвиток дрібного і середнього бізнесу за рахунок забезпечення венчурного фінансування.
Темпи розвитку фінансового ринку країни досить яскраво ілюструє показник капіталізації банківської системи. Ключовим покажчиком, що найчастіше використовують для оцінки капіталізації банківської системи є відношення сукупного банківського капіталу до валового внутрішнього продукту країни [66, c.172]. В таблиці 3.3 наведена динаміка рівня капіталізації банківського сектора в Україні за період з 2001 по 2005 рік (Додаток Б).
Таблиця 3.3
Рівень капіталізації банківської системи в Україні за 2001-2005 рр. [2]
| Показник | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 |
| % до ВВП | 3,84 | 4,52 | 4,71 | 4,89 | 4,91 |
| Зміна: - у порівнянні з 2000-м роком | - | +0,68 | +0,87 | +1,05 | +1,07 |
| - у порівнянні з попереднім роком | - | +0,68 | +0,21 | +0,18 | +0,02 |
|
|
|
Дана інформація дозволяє зробити висновок про досить високі темпи капіталізації банківської системи, проте сам ступінь капіталізації є дуже низьким.
Низький ступінь капіталізація є основною проблемою не тільки банківського сектора, але і всього фінансового ринку України. Недостатній рівень капіталізації банків України свідчить про їхню низьку конкурентноздатність з іноземними банками, число яких на українському фінансовому ринку поступово збільшується. Так, за даними рейтингової агенції Standard & Poor's сумарні активи всіх банків СНД (біля 240 млрд. USD на початок 2004 р.) удвічі менше, ніж у Dresdner Bank, і втроє - ніж у нідерландського ABN AMRO Bank, що займає по цьому показнику 18-і місце у світі [69].
Нераціональна структура капіталу українських банків та небанківських фінансових установ не дає можливості істотно розширити асортимент наданих фінансових послуг, а також задовольнити потреби економіки в кредитних ресурсах, необхідних для підтримки економічного зростання.
Загалом же банківський сектор є найбільшою складовою фінансового ринку України з активами, що складають майже 90% активів усіх фінансових посередників. Протягом останніх п’яти років загальні банківський сектор збільшилися в п’ять разів і став співрозмірними з банківськими секторами більш успішних перехідних економік (рис. 3.1).
Рис. 3.1 Банківські активи, % ВВП[3]
Основною зміною в структурі активів банківської системи за останні п’ять років стало збільшення долі кредитів в економіку в основному за рахунок звуження високоліквідних активів. При цьому обсяги наданих в економіку кредитів збільшилися за п’ять років в 6,2 рази і сягнули 145.7 млрд. грн. (36.8% від ВВП).
Вкладення банків в цінні папери протягом 2001-2006 рр. зростали співрозмірно до росту активів, а основні цінні папери в портфелях банків – ОВДП [56].
За останні п’ять років зросла також і доля депозитів у зобов’язаннях банків, при цьому суттєво зросла доля вкладів фізичних осіб. Це є позитивним моментом, оскільки більшість депозитів фізичних осіб є строковими (до 77%), на відміну від депозитів юридичних осіб (47% є строковими).
|
|
|
Іншою досить помітною тенденцією є зменшення капіталізації системи. Доля балансового капіталу у пасивах зменшилася із 17,5% до 11,9% (відношення регуляторного капіталу до активів зважених на ризик зменшилося із 20,7% на початок 2002 року до 15,0% на початок 2007 року). Хоча таке співвідношення капітал/активи і відповідає міжнародним стандартам зменшення капіталізації є суттєвим обмеженням на розширення кредитування банками і може стати фактором, що перешкоджатиме пониженню відсоткових ставок.
Попри стрімке зростання банківського сектору, залишаються ряд проблеми. Так, тільки 14% всіх кредитів спрямовуються на інвестиційну діяльність. Хоча ця доля продовжує зростати (із 5,6% на кінець 2002 року), вона поки залишається на дуже низькому рівні. Це свідчить, що банки поки що не мають технологій кредитування інвестицій та інновацій. Окрім згаданого вище ризику зменшення капіталізації, факторами ризику є високий рівень доларизації банківської системи. При відсутності на ринку дієвих інструментів для хеджування валютних ризиків доля доларових депозитів складає 34,3%, а кредитів – 43,3% від їх загальної кількості (кінець 2006 року). Суттєвим виглядає і кредитний ризик-за даними МВФ доля субстандартних кредитів (nonperforming loans) на середину 2006 року становила 23% загального кредитного портфелю [56].
Серед інших особливостей вітчизняної банківської системи можна відмітити її значну фрагментацію: із 185 банків на найбільші 10 припадає 53,8% всіх активів (на 01.10.2006). Тобто, на ринку присутня велика кількість малих банків, що збільшує загальну чутливість системи до зовнішніх шоків.
Особливістю ж останніх років розвитку банківської системи стало суттєве залучення іноземного капіталу, що пов’язано із нестачею внутрішніх ресурсів та нерозвиненістю українського фондового ринку. Процес залучення відбувається як шляхом запозичень (через субординовані кредити та випуски єврооблігацій) так і через прямі інвестиції. Протягом 2005 –2006 років три із шести найбільших банків України і два середні банки були викуплені іноземними інвесторами [56].
В цілому, банківський сектор України розвивається співрозмірно до банківських секторів країн центральної і східної Європи. Більшість проблем, що обговорювалися вище, пов’язані скоріше з невизначеністю економічного середовища та нерозвиненістю фондового ринку.
Два найголовніші наслідки малого фондового ринку для банкіської системи – обмежені можливості для залучення капіталу та дефіцит інструментів для хеджування ризиків.
Набагато більше структурних і інституційних проблем існує в діяльності небанківських фінансових посередників і в функціонуванні фондового ринку. Небанківські фінансові посередники займають значно меншу частину ринку. Найбільш розвинуті - страхові компанії, займають 7% від всього ринку фінансових послуг та 89% від небанківського ринку фінансових посередників (рис. 3.2).
Рис. 3.2 Структура активів небанківських фінансових посередників України на 01.01.2007р.[4]
Протягом останніх кілька років страхові компанії розвиваються стрімкими темпами, проте про якість цього розвитку важко робити висновки, бо значна частина страхових угод укладаються підприємствами для уникнення оподаткування прибутку. Свідченням цього може бути, наприклад, дуже низьке співвідношення страхових виплат до зібраних страхових премій, що зараз складає близько 20,75% (14,08% - I кв.2003). Окрім того поширеними були і схеми виведення коштів за кордон через операції перестрахування. Після введення вимог до компанії-перестрахувальника практикування таких схем змешилося, хоча таке рішення не є вирішує фундаментальних проблем, що породжують стимули використовувати страхові компанії для трансакцій, що по суті не є страховими.
Такими проблемами є:
· обтяжливість норм і високі ставки податку на прибуток підприємств, що створюють стимули укладати псевдо-страхові угоди з афілійованими страховими компаніями і зменшувати податкові зобов’язання;
· проблеми в оподаткуванні самих страхових компаній – ефективна ставка оподаткування є низькою, порівнюючи, наприклад з оподаткуванням прибутку підприємства. Знову ж таки, стимул для угод з псевдо-страхування;
· низькі стандарти розкриття інформації страховими компаніями, нерозвиненість системи пруденційного нагляду за страховими компаніями [56].
Тенденції останнього року - скорочення активів страхових компаній може бути наслідком більш суворих вимог до страхових компаній. Скорочення активів відбулося за рахунок зменшення отриманих страхових премій: обсяг отриманих страхових премій скоротився майже на третину порівняно з попереднім роком. Це відбулося, в основному, за рахунок суттєвого скорочення страхування фінансових ризиків (більше, ніж вдвічі) та відповідальності (більше, ніж втричі).
Кредитні союзи є наступними за розмірами небанківськими посередникам, проте їх загальні активи є досить малими – 0,3% від ВВП. Недержавні пенсійні фонди, хоча і представлені на ринку, проте також є дуже малими із загальною кількістю учасників близько 69 тисяч – 0,3% працездатного населення України.
Недержавні пенсійні фонди, схоже, протягом найближчого часу будуть розвиватися повільно через відсутність послідовної пенсійної реформи та низьку довіру населення до системи пенсійного накопичення в цілому. Скромні розміри страхового ринку і рудиментарність пенсійних фондів є суттєвою перешкодою для розвитку фондового ринку – у всіх країнах з розвиненою економікою попит з боку інсититуційних інвесторів є основним джерелом попиту на фондових ринках.
Протягом останніх декількох років фондовий ринок України постійно зростає, проте все ще залишається невеликим за своїми розмірами та неефективним з точки зору виконання притаманних йому функцій.
На кінець 2006 року в Україні функціонує 8 бірж та 2 ТІС. Основна торгівля сконцентрована на Першій Фондовій Торговельній Системі (ПФТС) – близько 90% всіх торгів на організованому ринку [56].
Найбільше на ПФТС торгуються корпоративні облігації (45% від загального обсягу торгів у 2006 році), ОВДП (27%) та акції (23%). Значно меншу долю у торгах займають муніципальні облігації та інвестиційні сертифікати. Проте, переважна більшість угод з купівлі/продажу цінних паперів укладається на неорганізованому ринку - за даними ДКЦПФР лише 4% (на кінець 2006 року).
За останні 4 роки, капіталізація компаній, акції яких торгуються на ПФТС, виросла більше ніж в 10 разів і складає близько 35% по відношенню до ВВП, що є порівняним до капіталізації фондових ринків, наприклад, Польщі чи Угорщини. Проте, стрімке зростання капіталізації не відображає реального зростання фондового ринку, оскільки суттєва кількість акцій підприємств перебувають не у вільному обігу (free-float), але враховуються при розрахунку капіталізації [56].
Також зростання капіталізації не супроводжується відповідним нарощенням обсягів торгівлі на ринку: обсяги торгів на ПФТС за останні 4 роки збільшилися у 2.4 рази. В результаті, відношення торгового обороту системи до капіталізації зараз складає приблизно 10%, що є дуже низьким значення порівняно із фондовими ринками країн центральної і східної Європи, для яких відповідний показник знаходиться в межах від 50% (Чехія) до вище 100% (Угорщина).
Найбільшими системними вадами для розвитку фондового ринку ми вважаємо відсутність закону про акціонерні товариства та значні обмеження на рух капіталу. Відсутність закону про акціонерні товариства паралізує попит на цінні папери через неврегульованість прав акціонерів та корпоративного управління. При відсутності ще і жорстких вимог до розкриття інформації емітентами, ризикованість та потенційну доходність акцій оцінити майже неможливо, придбання акцій є досить ризикованою інвестицією або здійснюється, виходячи з інсайдерської інформації. Для прикладу, корпоративні облігації, де проблема розкриття інформації більш-менш вирішена є більш привабливим інструментом і торгівля корпоративними облігаціями дає найбільший оборот торгівлі на організованому ринку.
Значна частина платоспроможного попиту на цінні папери не задовольняється через значні обмеження на вільний рух капіталу, встановлені законодавством про валютне регулювання.
Перелік обмежень включає повний список зовнішньоекономічних операцій фінансового ринку, в тому числі купівлю-продаж цінних паперів (акцій облігацій, інструментів інвестиційних фондів), операції на валютному ринку, прямі іноземні інвестиції, розміщення активів інвестиційних фондів на зовнішніх ринках тощо. Більшість обмежень базується на адміністративних заборонах і їх можна обходити, використовуючи легальні шляхи, тобто присутність цих обмежень значно збільшує транзакційні витрати українських фінансових посередників, робить внутрішній ринок неконкурентоздатним і відсікає значну частину іноземного попиту на українські цінні папери.
Окрім врегулювання діяльності акціонерних товариств та зняття обмежень на рух капіталу, необхідні регулювання і цілеспрямована державна політика для розвитку інституційних інвесторів та розвитку інфраструктури ринку. Питання розвитку інфраструктури фондового ринку, зокрема депозитарної системи, останні кілька років стало предметом гострої дискусії і суперечок між учасниками ринку і державою.
Отже, до основних факторів, які визначали розвиток фінансового ринку в 1991 – 2006 роках можна віднести [56]:
1. Перехід до ринкових механізмів в економіці держави;
2. Зменшення бюджетного фінансування і перехід до комерційного фінансування реконструкції економіки;
3. Запровадження масштабної приватизації і пов‘язані з нею:
· розміщення приватизаційних цінних паперів;
· розміщення акцій приватизованих підприємств;
· поява фінансових інститутів по обслуговуванню приватизаційних процесів в державі;
· розміщення цінних паперів новими суб’єктами господарської діяльності;
· запровадження практики фінансування дефіциту державного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.
Важливою особливістю цього періоду є те, що вдалося сформувати в державі систему органів по регулюванню ринків фінансових послуг:
· Національний банк України (створений у 1991 році);
· Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (створена у 1995 році);
· структурний підрозділ Міністерства фінансів по нагляду за ринком страхових послуг (створений у 1999 році, як окремий орган та реорганізований у структурний підрозділ Міністерства фінансів України у 2000 році).
Ця система відповідає міжнародному досвіду і, фактично, повторює систему міжнародних організацій по регулюванню, контролю та нагляду за ринками фінансових послуг:
· Базельський комітет з банківського нагляду (створено у 1974 році);
· Міжнародна організація комісій з цінних паперів (створено у 1989 році);
· Міжнародна асоціація органів нагляду за страховою діяльністю (створена у 1992 році).
Відсутність системного вирішення проблеми реєстрації, регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ протягом 1995-2006р. створює реальну загрозу повторення "фінансових пірамід", прикладом чого можуть слугувати випадки згубної діяльності деяких кредитних спілок. Всупереч сподіванням населення та Уряду щодо піднесення розвитку фінансового ринку України та більш ефективного соціального захисту населення за рахунок розвитку нових фінансових послуг та установ, діяльність окремих небанківських фінансових установ в Україні не тільки не допомагає вирішити ці проблеми, однак й призводить до поглиблення кризи недовіри до фінансового сектору в цілому.
Слід відмітити початок становлення такого сектору фінансового ринку України як інститути спільного інвестування (ІСІ). Нажаль перші інститути спільного інвестування в Україні, стали просто інструментом для концентрації власності, до планів більшості яких однак не входило працювати на вкладників. Такий не дуже привабливий імідж стримує відродження ІСІ. Разом з тим залишається ряд невирішених проблем в регламентуванні діяльності фінансового ринку, зокрема:
· недостатній розвиток нормативно-правової бази на основі якої повинна встановлюватись відповідальність за правопорушення на ринку, а також неузгодженість вже прийнятих нормативно-правових актів між собою;
· Недостатній обсяг повноважень органів державного регулювання, контролю та нагляду за застосуванням санкцій та притягненню до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення законодавства;
· Слабка координація дій органів регулювання ринку між собою та правоохоронними органами;
· наявність факторів великих “ризиків” для інвесторів позичальників і інших користувачів фінансових послуг;
· недостатність капіталу та низький рівень професійної підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;
· відсутність прозорого законодавства та якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ обмежують можливості населення та потенційних інвесторів щодо якісного відбору фінансових посередників, що зменшує можливості фінансового сектора щодо мобілізації вільних ресурсів, підвищення обсягів фінансового посередництва та сприяння розвитку фондового ринку і фінансового сектору в цілому;
· частина небанківських фінансових установ (зокрема, довірчі товариства, інвестиційні та пенсійні фонди) викликають значну недовіру з боку пересічного громадянина та історично мають досить погану репутацію, пов'язану з відомою "трастовою епопеєю" 1993-1995 років.
Для вирішення цих проблем необхідно забезпечити проведення активної державної політики, яка повинна бути направлена на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду.
