Стратегія фінансової інтеграції в умовах сучасного глобалізму

 

Сучасний період економічного розвитку характеризується фундаменталь­ними змінами. В останнє десятиліття великий вплив на розвиток світової еко­номіки мають явища глобалізації та інтеграції. Це два процеси, які на перший погляд є автономними, але при глибшому дослідженні з’ясовується не лише взаємозв’язок, а й складне підґрунтя нелінійного, часто-густо суперечливого, нерівномірного процесу.

Швидкий розвиток світової цивілізації характеризується активізацією глибинних змін в усіх напрямах: від перегляду політичних та економічних прі­оритетів до усвідомлення зміни самої сутності нового щабля суспільного роз­витку. Світ поступово трансформується у простір глобальної взаємодії усіх його складових. Швидкість розповсюдження та широке використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій стали тепер явищем, загальним для більшості країн, що забезпечує суттєву мобільність їх продуктивних сил та свідчить про безпрецедентну глобальність світу в перспективі. Важливою складовою трансформації сучасної економіки є посилення інтеграційних процесів.

Глобалізація і локалізація-інтеграція світкової економіки та посилення вимог місцевої автономії є двома важливими фаторами, які визначають роз­виток на межі ХХІ століття. Вони, і надалі, впливатимуть на торгівлю, фінан­сові потоки, глобальне навколишнє середовище, на розвиток міст, а тому вима­гатимуть від держав пошуку динамічної рівноваги як на міжнародному так і на субнаціональному рівнях. Сьогоднішньому світу притаманний значний ступінь інтернаціоналізації та інтегрованості, і, зокрема, щодо вивозу, ввозу капіталу, його переливу, руху, обміну в тій чи іншій формі. Зростаюче переплетення еко­номік, інтернаціоналізація фінансових ринків і сучасні тенденції розвитку сприяють процесу економічної інтеграції та глобалізації [29].

Під інтеграцією, за словами американського професора О.Бея розуміють процес економічного об’єднання дотепер роз’єднаних частин однієї держави чи низки самостійних держав в одне ціле – фактичну сукупність відносин. Проце­си інтеграції притаманні як уже існуючій системі – у цьому випадку вони сприяють підвищенню рівня її цілісності й організованості, так і при виникнен­ні нової системи з раніше незв’язаних елементів. Окремі частини інтегрованого цілого можуть мати різний ступінь автономії. В ході процесів інтеграції у системі збільшується обсяг і інтенсивність взаємозв’язків і взаємодій між її елементами, зокрема, надбудовуються нові рівні управління [67, c.215].

З теоретичного боку, інтеграцію поділяють на такі види:

· політичну інтеграцію;

· соціальну інтеграцію;

· економічну інтеграцію.

З функціонального боку, інтеграцію можна поділити на:

· внутрішню інтеграцію (ендогенну);

· зовнішню інтеграцію (екзогенну);

· суцільну інтеграцію (компактну);

· несуцільну інтеграцію.

Під політичною інтеграцією розуміють наднаціональні об’єднання (як правило) регіонального значення створені з метою вироблення сукупності спільності інтересів, оборони чи співзалежності. У вузькому значенні політич­на інтеграція проявляється коли роз’єднані політичними, мовними, релігійними чи культурними відмінностями, частини одного народу відновлюють чи формують одне ціле.

Соціальна ж інтеграція – це ніщо інше, як об’єднання соціальних інститутів, що склалися історично шляхом порозуміння з певними окремими їх частинами з метою подолання соціальних розбіжностей. При цьому об’єдну­ються загальні інтереси, при чому місцеві відмінності, існуючи деякий час, мають тенденцію зливатися у нову соціальну амальгаму.

Коли в сенс політичної інтеграції вкладають високі ідеали єдності, то соціальну інтеграцію можна досягнути лише шляхом “співставлення вартос­тей” і то, лише у тривалому проміжку [67, c.215].

Якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя є еконо­мічна інтеграція, яка знайшла втілення у розвитку економічних об’єднань держав і репрезентує більш глибокі, проникаючі економічні зв’язки національ­них економік різних країн. У ній відображається ступінь інтернаціоналізації продуктивних сил, досягнень науки й техніки. Ще К.Маркс [50, c.426] вказував, що “національна відокремленість і протилежність народів усе більше й більше зникають уже з розвитком буржуазії, із свободою торгівлі, всесвітнім ринком, з однотипністю промислового виробництва і відповідних до нього умов життя” [50, c. 426]. Беласса, свого часу зазначав, що “економічна інтеграція – явище нове; вона є запереченням постулатів класичного капіталізму з урахуванням ролі особистих інтересів одиниці” [74].

Отже економічну інтеграцію можна окреслити як об’єднання ринків, торгових відносин, підприємницької діяльності окремих секторів в одне ціле у відношенні до зовнішнього світу; процес зближення і зрощення декількох наці­ональних господарств у регіональну економічну систему, який забезпечується подальшою концентрацією й переплетенням капіталів, проведенням держава­ми, котрі інтегруються узгодженої зовнішньої й внутрішньої політики.

Економічну інтеграцію поділяють на: внутрішню і зовнішню [37].

Внутрішня інтеграціяоб’єднує внутрішні ринки, в яких основним елеме­нтом є інтереси загальнодержавного порядку одного народу чи групи народів.

На відміну від цього виду, зовнішня інтеграція – це об’єднання окремих суверенних країн (націй, народів), при якому метою є момент економічних вигод чи поліпшення обміну товарами, послугами, інформацією. При такій формі інтеграції немалу роль відіграє геополітичний та геостратегічний фактор, оскільки інтегрувати можна сусідні чи співзвучні із собою території (США, Канада, країни ЄС та ін.); територіально роз’єднані одиниці інтегрувати важко, хіба, що існують соціально – політичні причини, для інтеграції (наприк­лад, Британська спільнота, суспільний добробут). Але і в такому випадку об’єднуються загальні мотиви, які у свою чергу допускають децентралізаційні впливи. У поняття економічної інтеграції завжди вкладають елемент цілісного цільового здійснення завдань та торгових вигод із метою досягнення найбільш раціонального розподілу ресурсів і вищих темпів зростання.

Після Другої світової війни на арену економічних відносин виходить та­кий процес як міжнародна інтеграція. З погляду міжнародних відносин інте­грацію можна охарактеризувати як об’єктивний, усвідомлений і напрямлений процес взаємопристосування і зрощування національних господарських сис­тем, який володіє потенціалом саморегулювання і саморозвитку. В основі інте­грації лежить економічний інтерес самостійних господарюючих суб’єктів і міжнародний поділ праці, процес інтернаціоналізації господарського життя, зближення економік низки країн у багатонаціональний субстрат, несуцільний за своєю сутністю у внутрішніх відносинах, однак суцільний, коли йдеться про інші держави.

У випадку міжнародної інтеграції суцільність неможлива не тільки на по­чатку об’єднання, а й пізніше. Тому явище сучасних інтеграційних процесів, що віддзеркалюють внутрішньо-приховані суперечності між учасниками, ре­презентує поняття феномену конвергенції (погодження) сутності інтересів у здовженому часовому проміжку й базоване на співпраці. Поки що, із зрозумі­лих причин, міжнародна інтеграція не є суцільною інтеграцією, але з моментом зближення зростає суцільність і довіра. З вищезазначеного випливає, що інте­грація є раціональною основою, яка прямує до узгодженості не шляхом дикта­ту, а домовленостей, економічно-політичного діалогу і прагматичного унапря­млення загальних інтересів даного угруповання, регіону [37].

Враховуючи “аберацію близькості”, описану Левом Гумильовим, яка порушує масштабність явищ, коли недавні події видаються значно давнішими, можна сказати, що економічна єдність (інтегративність) світу сьогодні пережи­ває друге після 1890 – 1913 рр. народження. І як доводить історія цей процес у тривалій перспективі має циклічний (“пульсуючий”) характер [34]. Іншими слова­ми періоди інтеграції змінюються періодами дезінтеграції. Щоправда ці зміни відбуваються у тривалому часовому проміжку і, як правило, зв’язані з “карди­нальними” змінами в характері розвитку економіки, які спричинені науково-технічною революцією, зрушеннями чи докорінними змінами в характері виро­бництва, проблемами енергетичного забезпечення світу, розвитку фінансового середовища та відносинами, що формуються та функціонують у ньому.

Міжнародна ж інтеграція виступає як комплексне явище, що охоплює розвиток продуктивних сил і виробничих відносин. У формуванні цього проце­су необхідно бачити інтернаціоналізацію не лише продуктивних сил, але і ви­робничих відносин, які й визначають соціальний характер суспільства, дозво­ляють зробити висновок щодо соціально-політичної сутності міжнародної інтеграції.

Якісно новий імпульс отримала і міжнародна економічна інтеграція. Яку можна охарактеризувати як процес, зумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Від простого обміну товарами – до стійкої масш­табної міжнародної торгівлі товарами і послугами – до інтернаціонально­го переміщення капіталів і створення нових виробництв – до тісної виробничої і науково-технічної кооперації – до сучасного ведення виробництва і управлін­ня. Поступово формуються і стають особливо тісними всебічні світогосподар­ські регіональні зв’язки, які охоплюють багато країн. Процеси інтеграції досліджені у фундаментальних працях зарубіжних і вітчизняних економістів [16], [51], [74].

Інтеграцію розглядають по-різному. Одні, так як Ян Тінберген, притри­муються думки, що інтеграція – це лише інша форма “вільної торгівлі”, і, усу­нувши торговельні бар’єри, гармонізація відносин прийде в наслідок вільного пересування (плину) факторів виробництва, товарів та ін.

Бела Беласса вбачає в інтеграції значніші зміни. На його думку, для інте­граційного об’єднання не вистачає ліквідації кордонів і тарифних бар’єрів, бо це є лише першим кроком, а інтеграція – це всезростаючі взаємини і їх перетворення в статичну узгоджуваність інтересів держав – учасниць.

Німецький економіст Рипке розглядає інтеграцію як метод лібералізації торговельного обміну, а французький економіст Моріс Аллей в інтеграційному об’єднанні вбачає “взаємно встановлені правила у напрямі стислого кооперу­вання між демократичними державами, що й є головним принципом вільного ринку” [75]. Для Рипке причиною інтеграційних мотивів стали дез­інтеграційні елементи довоєнної Європи. Цьому сприяв “класичний капіта­лізм” А.Сміта з егоцентричною настановою, що стала причиною міждержавної конкуренції, непорозумінь і дефензивних воєн. Не виключено, як пише Ян Тін­берген, що в інтеграції можуть бути закладені елементи політики дискримі­нації щодо третіх країн. Така політика не виправдовує себе. Простіше, інтегра­ція може також означати повернення до меркантильних відносин й до прямого ізоляціонізму.

Якщо більшість економістів схиляються до думки, що інтеграційне об’єднання сприяє полегшенню обміну між державами, інші ж вважають, що інтеграція містить у собі елемент “дирижизму”. Низка французьких економіс­тів переконана, що в інтеграцію вкладається елемент повсюдного втручання держави чи наддержавних інституцій.

Як і будь-яке явище, інтеграція має, як видно із вищезазначеного, і своїх прихильників і опонентів. Однак ніщо не може заперечити її існування, роз­виток, поглиблення, вдосконалення форм, інструментарію, інституційних ос­нов і механізмів, які притаманні тій чи іншій схемі інтеграції. Зокрема, останнє й є найбільш важливим для економіки, оскільки з адміністративного боку існу­вання суцільної чи несуцільної схеми не викликає особливих проблем.

З огляду внутрішньої організації виробничих процесів, інтеграційні схеми поділяють на: 1)горизонтальну інтеграцію; 2)вертикальну інтеграцію та 3)створення конгломератів [38].

Горизонтальна інтеграція притаманна, як правило, фірмам, підприєм­ствам на тій стадії конкурентної спроможності, коли вони продукують та реалі­зуються на одному, або споріднених ринках, або ж коли мова йде про амальга­маціюпідприємств, установ. При горизонтальній (може вживатися термін horizontal чи lateral) інтеграції всі компанії здійснюють діяльність на одній і тій же стадії виробничого процесу чи виробляють однакові товари і послуги; таким чином вони конкурують одна з одною. Випадок монополії означає повну горизонтальну інтеграцію, а олігополія – значну горизонтальну інтеграцію.

 

де, ПР – пропозиція (або сума граничних і (маргінальних) затрат);

ПО – лінія попиту;

МД – маргінальний дохід;

S МС – сума граничних собівартостей (низки фірм-членів даного картелю);

А, Ц₁ і К₁ означають відповідно рівновагу. Ціну й кількість одиниць при умові стислої конкуренції.

При стислій конкуренції трикутник між Ц₁ОБА – це «надбавка споживача», яку він отримує в наслідок нижчої ціни, більшої кількості продуцентів і еластичної ситуації на ринку.

Вертикальна інтеграція є об’єднанням фірм на різних етапах продуктив­ної діяльності в єдине ціле, і метою її є зменшення ризику в наслідок техноло­гічних змін, запобігання змінам у ринкових відносинах; забезпечує вільний до­ступ до факторів продукції, гарантує збут готових товарів. При вертикальній інтеграції (vertical integration) компанія контролює своїх постачальників (інколи використовується термін backward integration (інтеграція вниз)) або концерни, які купують її продукцію чи отримують послуги (forward integration (інтеграція вверх)). [Див. 34, С.8, 10]

 

 

 

 

 

 

 

 

Лінія ПО-ПО΄ – є лінією попиту або ціновою лінією всіх малих фірм;

ББ΄ – попит провідної фірми;

Нехай:

а) картель має одну провідну фірму означену лінією пропозиції (П_р) σ МС,

σ МС – маргінальна (гранична) собівартість (на короткому проміжку);

б) ряд субсидіарних фірм (П_ро), де S МС є сумою маргінальних собівартостей окремих фірм, або їх пропорцією (у короткому проміжку);

СС – крива середньої собівартості;

МД – лінія маргінальних доходів провідної фірми з умовою, що МД субсидіар­них фірм дорівнює ціні (т.Е) - Ц_Е.

Дана модель дає можливість зрозуміти, співзалежність провідної фірми (картелю) та потребу (необхідність) спільних дій. Коли ж фірми починають переслідувати власні інтереси, то вони поступово приходять до послаблення картельної домовленості, а як наслідок до розпаду. В рамках такої інтеграції картельний субстрат визначає чіткі правила поведінки, оскільки підтримання рівноважної собівартості на певному часовому проміжку є набагато легшим завданням ніж вирівнювання розбалансованої системи, що вимагатиме вста­новлення нової так званої рівноважної ціни по першому наближенню на певному інтервальному проміжку, а вже пізніше досягнення стійкості /рівно­ваги за - Вальрасом, коли не лише одна система провідного картельного / кон­гломеративного субстрату перебуватиме у рівновазі, а у поєднанні із малими фірмами – цілісна картельна субстанція працюватиме відлагоджено та планово. Для досягнення цього малі фірми отримують допомогу, а потужні фірми виму­шені чітко дотримуватись визначених принципів співпраці та квоти випуску продукції. Коли ж прибутки зростають і ринок є підконтрольним об’єднанню, то дрібніші фірми є більше зацікавленими у підвищенні продуктивності праці, застосуванні новітніх технологій з метою закріплення та розширення своїх фінансових можливостей у рамках вертикальної інтеграції з урахуванням горизонтальності характеру відносин [38].

При відносній самостійності, яку дає вертикальна інтеграція, слід пам’я­тати і про так звані зовнішні фактори та учасників за межами інтеграційного об’єднання, щоб чисто цінові показники не послабили основних принципів функціонування даного об’єднання, а саме слід пам’ятати, що крім цінових пе­реваг контрагента часто-густо цікавить і можливість контролювати ринок. Що­правда при вертикальній інтеграції виникає можливість таємної згоди, що вик­лючає потенційних конкурентів. При умові скасування тарифів, квот та інших складових, поряд з гармонізацією економічної політики, питання конкурент­ності, як основа всякого вільного ринку, стає важливим інтеграційним засобом.

При макроекономічній площині досліджуваного процесу з точки зору зростаючої фінансової глобалізації мікрорівневий вектор має досить важливе значення. Оскільки, враховуючи специфіку характеру, форм та механізмів еко­номічної інтеграції в сучасних умовах крізь призму руху (плинності, міграції) капіталу можна побачити різнорівневість (горизонтальну, вертикальну і кон­гломеративну) інтеграції у світовому фінансовому середовищі на рівні банків­ських структур, фондових, валютних, товарних бірж на основі інтернаціональ­ного характеру виробничих, обмінних процесів, переливу, злиттів, поглинань. Логістика ринкової економіки і класичної економічної теорії, відкритість і свобода торгівлі сприяли розвитку інтеграційних процесів [38].

Лібералізація міжнародного обміну полегшила адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і сприяла їх активнішій участі у міжнародному поділі праці та кооперації. Динамічний розвиток світових продуктивних сил, більш широке впровадження результатів науково-технічного прогресу відкри­ло для цивілізованих/конкурентноспроможних держав можливість переходу від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва, до формування нового технологічного базису. В результаті цього відбулося переростання продуктив­ними силами національно-державного поділу, та їх вихід за межі територі­альних кордонів [39, c.42].

Економіка поступово переростає межі державних і національних суве­ренітетів. На сучасному етапі розвитку світового господарства це відобра­жається в утворенні регіональних інтеграційних систем кількох чи багатьох національних економік, наданні окремими національними країнами все біль­ших повноважень і утворення державних союзів конфедеративного типу. На цій основі в далекій перспективі існує можливість утворення у межах світового господарства всесвітньої конфедерації країн.

Сучасна картина світового економічного процесу збагачується новими явищами, котрі спричинені змінами в системі світогосподарських зв’язків і ви­никненням відповідних передумов для формування інтеграційних угруповань у різних регіонах світу. Однією із специфічних характеристик сучасних міжна­родних економічних відносин є взаємодія глобальної інтернаціоналізації господарського життя й регіональної економічної інтеграції.

Існує декілька основних показників, які визначають ступінь інтегрованості економік різних країн у глобальну економіку, серед яких:

· співвідношення зовнішньоторгового обороту та ВВП;

· прямі іноземні інвестиції (ПІІ), що надходять у країну та з країни, портфельні інвестиції (питома вага внутрішніх інвестицій у загальних капіталовкладеннях).

Деякі автори [61] включають і такий показник як потік платежів роялті в країну і з країни, пов’язаних з передачею технологій. Однак щодо цього показника, то він є не лише не загально характерним, але й особливим, адже платежі роялті є специфічними платежами (виходячи з різносторонніх економічних інтерпретацій [76], [7]), а тому, на нашу думку не є показником, який доречно включати у вищезазначений перелік, і більше того, характеризу­вати, як один із основних.

Але, на нашу думку, доцільним було б враховувати показник інтенсивності обміну технологіями, ноу-хау, участь у спільних проектах та розробках; показник інтегрованості ринку товарів та товарного ринку і ринку капіталів:

· одним із критеріїв ступеню інтегрованості ринку товарів є співвідно­шення обсягу зовнішньої торгівлі та обсягу виробництва. З 60-х років це співвідношення різко зросло у більшості країн. Однак Великобританія і Франція стали не на багато відкритішими для торгівлі у порівнянні з 1913 роком, а Японія зараз відкрита навіть менше, ніж тоді;

· другий показник інтеграції товарного ринку – це ступінь зближення цін у різних країнах. Теоретично вільна торгівля повинні зрівнювати (згладжу­вати) ціни. Однак дослідження показують, що значні розбіжності в ціні нерідко зберігаються протягом тривалого часу. Деякі розбіжності в цінах виникають через обмеження на імпорт.

Сьогодні інтеграційні об’єднання носять, здебільшого, регіональний ха­рактер і відрізняються за глибиною процесів, що відбуваються [28], [52].

На початкових етапах інтеграційного процесу здійснюється регіональна макрорівнева інтеграція і тільки у дуже віддаленій перспективі можлива глобальна всесвітня інтеграція. Це й зрозуміло. У сучасному світі співіснують сотні країн, економіки яких перебувають на суттєво відмінних рівнях розвитку і часто є різнотипними. Тому нині макроінтеграційні процеси охоплюють окре­мі регіони світу (Західна Європа, Північна та Південна Америка, Південно-Східна Азія, Близький Схід, де існують регіональні інтеграційні об'єднання різного ступеня зрілості), а інтеграція є насамперед регіональною. Глобальна економічна інтеграція стане можливою за умови вирівнювання економічного розвитку більшості країн світу, в яких існуватиме розвинена економіка ринко­вого типу. Найімовірніше, вона відбуватиметься шляхом об'єднання окремих економічно розвинених інтегрованих регіонів світу, тобто регіональна інтегра­ція переростатиме у глобальну. Однак це стане актуальним найімовірніше лише у середині чи навіть у другій половині XXI століття [52].

Нині ж світове господарство (глобальна економіка) розвивається нерівномірно, й окремі країни перебувають на різних етапах (стадіях) інтернаціоналізації економіки і міжнародного поділу праці. У другій половині XX століття в окремих найрозвиненіших регіонах (секторах) глобальної економіки розпочався процес регіональної інтеграції. Економічні зв'язки між групами країн стають дедалі інтенсивнішими, вони набувають комплексного характеру. Регіональна інтеграція визріла як якісно нова, вища форма інтер­націоналізації господарського життя. Виникнення регіональної економічної інтеграції відбувалося на основі розширення і зміцнення міжнародних економічних відносин, поглиблення міжнародного поділу праці, посилення інтернаціоналізації виробництва і всього економічного життя. Отже, регіона­льна інтеграція – це процес зміцнення економічних взаємозв'язків, взаємопе­реплетення національних однотипних і однорівневих економік країн певного регіону, формування спільного економічного простору.