У міжнародній практиці нараховується понад трьох десятків різновидностей вільних економічних зон. За матеріалами ООН зустрічаються такі їх види: митна, безмитна, зовнішньоторговельна, торговельна, безмитна торговельна, особлива економічна, спеціальна, вільна, відкрита, промислово-торговельна, виробнича, промислова, промислово-експортно-виробнича, експортно-виробнича, експортна, привілейована підприємницька, сприяння інвестиціям, спільного підприємництва, спільна, «Макьюладорас» (мексиканський термін зони), економічного і науково-технічного розвитку, техніко-впроваджувальна, науково-технічна, страхових і банківських послуг та ін.
При всій цій різноманітності, мова йде, по суті, про одне і теж явище — створення господарських анклавів, які мають безмитний або пільговий режим ввезення і вивезення товарів, певну відособленість у торговельному і валютно-фінансовому відношенні від решти території приймаючих країн, тісний зв'язок зі світовим ринком та активне залучення іноземного капіталу. Найбільш характерним для західної економічної літератури сучасного періоду є визначення ВЕЗ, яке дає відомий японський економіст Т.Сімадзакі: «райони, в яких припинено дію окремих статей національного законодавства з метою сприяння прискореному розвитку, збереженню або підвищенню існуючого рівня зайнятості».
|
|
Досвід функціонування ВЕЗ дозволяє провести їх класифікацію по видам:
Ø комплексні спеціальні економічні зони виробничого характеру. Такі зони доцільно створювати на порівняно обмежених територіях, які мають сприятливе географічне положення на перехрестях міжнародних транспортних систем. Це безмитні зони, в яких створюються умови для широкого залучення іноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну інфраструктуру;
Ø зони вільної торгівлі — вільні митні зони і порти, транзитні зони;
Ø промислово-виробничі зони, в т.ч.:
- експортні промислові зони, які орієнтовані головним чином на зовнішню торгівлю;
- імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту, які покликані забезпечити країну, що приймає, сучасними товарами, а місцеві підприємства — передовою технологією;
Ø парки технологічного розвитку — створюються на основі існуючого у країні, що приймає, науково-технічного потенціалу, з участю іноземного капіталу і з використанням зарубіжного досвіду;
Ø сервісні (зони страхових і банківських послуг, офшорні);
Ø туристичні зони та інші.
На практиці, у більшості випадів, характерне сполучення різних форм діяльності.
Вузькоспеціалізовані зони (за винятком зон вільної торгівлі) в наш час зустрічаються досить рідко. -- По типу організації ВЕЗ розподіляються, перш за все, на експортно-орієнтовані (як правило, анклавні) зони та зони імпортозаміщення.
|
|
За розмірами ВЕЗ можна розподілити на крупно-, середньо- і дрібномасштабні. До першого типу можна віднести, наприклад, вільну зону Манауса в Бразилії (3,6 млн. кв. км), та ВЕЗ Китаю по декілька десятків тисяч квадратних кілометрів.
До другому типу — частину ВЕЗ, кожна площею по декілька десятків квадратних кілометрів.
І, нарешті, третій тип становлять «мині-зони» площею декілька десятків гектарів і часто обмежені територією окремих підприємств (ВЕЗ в Угорщині, підприємства «макьюладорас» у Мексиці, країнах Карибського басейну та ін.).
На території України, згідно з законом, можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів:
• вільні митні зони і порти;
• експортні, транзитні зони;
• митні склади;
• технологічні парки;
• технополіси;
• комплексні виробничі зони;
• туристично-рекреаційні;
• страхові, банківські та ін.
При цьому окремі зони можуть об'єднувати в собі функції, притаманні різним типам ВЕЗ.