Історичні умови зародження марксистської економічної теорії

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу:

«Історія економічних вчень»

 

ТЕМА:

"Виникнення та розвиток марксистської економічної теорії"

 

Чернігів 2009

Вступ

 

Марксистська політична економія була започаткована у 40-і рр. XIX ст. Засновниками оригінального напряму економічної думки стали видатні німецькі мислителі К. Маркс (1818–1883) і Ф. Енгельс (1820–1895). Активна участь у революційно-демократичному русі, прагнення довести необхідність докорінних соціально-економічних перетворень та дати теоретичне обґрунтування революційної боротьби пролетаріату проти капіталістів спонукали цих учених до дослідження економічних процесів і явищ у яких вони вбачали першоджерела суспільного розвитку. Відтак марксизм став не просто вираження великодушних устремлінь, а оригінальною науковою системою.

 

 

Історичні умови зародження марксистської економічної теорії

 

Обґрунтовуючи неминучість загибелі капіталізму під натиском його внутрішніх суперечностей, К. Маркс та Ф. Енгельс створили цілісну картину еволюції людського суспільства, яка охопила усі соціальні науки: філософію, Історію, політичну економію, політологію тощо. Економічне учення марксизму стало своєрідним, теоретичним узагальненням досвіду капіталістичного розвитку європейських країн епохи вільної конкуренції.

В свою чергу найважливішими історичними передумовами формування марксизму стали:

• промисловий переворот, який відбувся на початку XIX ст. спочатку в Англії, а потім і в інших західноєвропейських країнах; виникнення фабричної системи та розвиток машинного виробництва; піднесення економіки розвинених капіталістичних країн на основі прискорення технічного прогресу, зростання продуктивності та підвищення інтенсивності найманої праці;

• зміна соціальної структури суспільства в процесі первісного нагромадження капіталу, який супроводжувався масовим розоренням селян і ремісників, вибитих із дрібнотоварного укладу, що складався протягом століть; формування пролетаріату як особливого класу, який відрізнявся від робітників мануфактур та дрібних товаровиробників більшою згуртованістю та організованістю;

• загострення соціальних суперечностей у результаті погіршення становища найманих робітників: зростання фізичних, психічних, нервових навантажень; виникнення масового безробіття та жахливої злиденності, які знайшли правдиве відображення у праці Ф. Енгельса «Становище робітничого класу в Англії» та у 3-7-му відділах І т. «Капіталу» К. Маркса (10–14-годинний робочий день, нічні зміни та робота у вихідні без компенсації, масове застосування дитячої праці, починаючи з 7–8-річного віку, виробничий травматизм тощо);

• соціальні потрясіння, боротьба робітничого класу за свої права, посилення організованості робітничих виступів, які набували все більш активних і загрозливих форм (збройне повстання ліонських робітників у Франції 1931 і 1834 рр. з вимогами підвищення заробітної плати і розширення прав робітників; масовий організований чартиський рух робітників на захист своїх інтересів у Англії (1830–1850 рр.); повстання сілезьких ткачів у Німеччині проти жорсткої експлуатації і безправного становища тощо);

• періодичні кризи надвиробництва, потрясіння ринкової економіки, які засвідчували неспроможність саморегулюючого конкурентного механізму забезпечити високу ефективність та соціально-економічну стабільність суспільства.

Таким чином, до середини XIX ст. соціально-економічний розвиток європейських країн нагромадив новий матеріал для теоретичних узагальнень. Ставала все більш очевидною послідовність змін економічних систем та обумовленість політичного розвитку еволюцією економічних відносин. Низка антифеодальних революцій у Західній Європі наштовхувала дослідників на висновок про неминучість зміни соціально-економічного устрою насильницьким шляхом.

Принагідно зазначимо, що економічна наука в цей період переживала період невизначеності, зародження нових наукових шкіл, альтернативних класичній політичній економії, які критикували індивідуалізм, економічний лібералізм та космополітизм попередників. Водночас економічні та соціальні потрясіння, які переживав капіталізм у першій половині XIX ст., сприяли зростанню популярності інтервенціоністських, націоналістичних та соціалістичних ідей.

Суттєво модернізувавши теорію суспільного прогресу марксизм увібрав у себе багато досягнень наукової думки свого часу. Ідейно-теоретичними джерелами економічної теорії Маркса стали:

• класична політична економія, насамперед учення Д. Рікардо;

• німецька філософія, репрезентована діалектикою Г. Гегеля (1770-1831) та матеріалізмом Л. Фейєрбаха (1804–1872);

• французький утопічний соціалізм.

Водночас необхідно зазначити, що сприйнявши ідеї класичної школи та виявивши їх слабкі сторони, К. Маркс прагнув не скільки до продовження та зміцнення учення Д. Рікардо, стільки до побудови власної теоретичної системи, заснованої на виявленні внутрішніх суперечностей капіталізму як рушійної сили його еволюції.

Вчений досліджував економічні процеси і явища на основі загальних законів діалектики Г. Гегеля (єдності й боротьби протилежностей; заперечення; взаємного переходу кількісних змін у якісні) і відповідного категоріального апарату (сутність і явище; форма і зміст; випадковість і необхідність; одиничне і загальне тощо).

Зазначаючи, що у своєму раціональному вигляді діалектика вносить у позитивне усвідомлення існуючого «розуміння його заперечення», «неминучої загибелі», розглядаючи кожну здійснену форму в русі, «ні перед чим не схиляючись» і будучи «самою суттю своєю критичною і революційною», К. Маркс водночас стверджував, що його»… діалектичний метод щодо своєї основи не тільки відмінний від гегелівського, але є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення…є деміург (творець) дійсного, яке становить лише його зовнішній прояв. У мене ж, навпаки, ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній».