Ціноутворюючі чинники маркетингу

Усі фактори слід розділити на дві групи: внутрішні і зовнішні. До внутрішніх факторів слід віднести затрати на виробництво і реалізацію, мету фірми та етап життєвого циклу товару.

До зовнішніх — рівень попиту, стан конкурент­ного середовища, обмеження, які визначаються існуючим законодавством у сфері ціноутворення.

Існують дві різні стратегії:

1) «знімання вершків» — встановлення найбільш високої ціни;

2) «проникнення на ринок» — встановлення вкрай низької ціни.

Встановлення дійсної ціни вимагає точного визначення моменту досягнення товаром зрілості.

При виникненні ознак початку стадії спаду може стати необхідним:

— підвищення ціни (використовуючи переваги нееластичного попиту) для короткотермінового підвищення прибутковості перед остаточним зняттям товару і компенсації витрат на роз­робку та виведення на ринок нового покоління і товарів;

— зниження ціни (навіть нижче собівартості), і щоб привернути увагу покупців до супутних товарів.

Характер попиту впливає на вибір методу ціноутворення. Необхідно зрозуміти, яким є попит на даному ринку. Він залежить від ряду перемінних:

платоспроможності покупців, бажання і можливості платити за товар, цін на вироби-замінники, факторів нецінової конкуренції. Важливий не тільки рівень, а й еластичність попиту. Остання обставина фактично визначає характер можливих змін ціни. При еластичному допиті виграшною буде стратегія зни­ження, а при нееластичному — підвищення ціни.

1. «Жорстке» регулювання ціни здійснюється че­рез фіксацію державних цін.

2. «М'яке» регулювання здійснюється через вста­новлення граничних рівнів цін, граничних над­бавок і коефіцієнтів, встановлення граничних значень різних елементів ціни.

3. Непрямий вплив здійснюється через визначення «правил гри» при ринковому ціноутворенні. Він може містити і ряд заборон, зокрема заборону на вертикальне і горизонтальне фіксування ціни, недобросовісну цінову рекламу.

Види маркетингової інформації та джерела її отримання

Для проведення маркетингових досліджень використовується різноманітна інформація. Маркетингову інформацію поділяють на первинну і вторинну.

Первинна інформація отримується в результаті так званих польових маркетингових досліджень, що проводяться спеціально з даного приводу. Отримується вона шляхом спостереження, опитування, експрементальних досліджень, що здійснюються у рамках вибірки. Джерелом первинної інформації також можуть бути експертні оцінки.

Вторинна інформація отримується при проведенні кабінетних досліджень, що є більш дешевими. Вторинна інформація збиралася для цілей, що відрізняються від мети даного маркетингового дослідження. Джерела вторинної інформації поділяються на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні джерела це звіти, інформація отримана від співробітників служби збуту, бухгалтерські та фінансові документи, скарги та рекламації споживачів і т.д.

Зовнішні джерела це закони, укази, дані міжнародних та національних некомерційних організацій, офіційна статистика, повідомлення у ЗМІ, виставки, різноманітні довідники.

Конкретно таку інформацію можна отримати із Статистичного щорічника, газети Бізнес, довідника Виробники товарів та послуг в Україні, бюлетеня БИКИ, довідок компанії Dan&Bradstreet, газети Financial Times і т.д.

Процес купівлі товару

Усвідомлення потреби – пошук інформації – оцінка варіантів – рішення купити – реакція на покупку.

 

На процес впливають реклама, просування, консультації продавця, думка радників (друзів, сім'ї), суб'єктивні фактори.

Зміст політики просування

Під просуванням продукту розуміють сукупність різноманітних видів діяльності спрямованої на доведення до споживачів інформацій про переваги даного продукту і на стимулювання в них бажання придбати даний продукт. Тобто роль просування – налагодження комунікації між організацією і споживачами.

Схематично політику просування товару можна змалювати так:

· Інформування про назву продукту, фірми або торгової марки.

· Повідомлення додаткової інформації про продукт.

· Вироблення у споживача відчуття переваги даного продукту.

· Переведення відчуття переваги у ранг переконаності у необхідності купівлі.

· Спонукати не відкладати придбання товару.

Для кожного конкретного випадку порядок кроків може змінюватись. Наприклад споживач може придбати товар “на пробу” і лише потім виробити своє ставлення до нього.

Політика просування може базуватися на великій кількості методів – рекламі, стимулюванні збуту, персональному продажу, участі у виставках. Часто вибір методики просування залежить від ціни товару. Наприклад дорогі товари часто вимагають персонального продажу, який дозволяє надати детальну консультацію.

Для просування продукту використовують дві основні стратегії: стратегію проштовхування і стратегію витягування.

Стратегія проштовхування – схема при якій діяльність по просування спрямована по ланкам збутового ланцюга. Тобто виробник спрямовує політику просування на оптового торгівця, оптовик на роздрібного, а останній доводить товар до споживача.

Стратегія витягування – виробник спрямовує комунікаційний потік прямо на споживача, які у випадку вдалості просування починають вимагати продукт у роздрібних продавців, а ті в свою чергу у оптових.

Необхідним елементом політики просування є контроль за впливом політики просування на споживачів і за ефективністю політики просування.

Важливо правильно сформувати бюджет просування. Він може визначатися як доля наявних засобів, процент від продажу, відповідно до долі участі у ринку і іншими способами. 

Маркетинговий розділ бізнес-плану.

Бізнес-план складається з багатьох розділів, одним із яких є розділ “Маркетинг”. Мета даного розділу – представити достатні фактичні матеріали, щоб переконатися в конкурентоспроможності розглядаємого проекту, а також допомогти керівнику визначити, хто купуватиме товар фірми і де її ніша на ринку.

Як правило, даний розділ складається з декількох частин: спочатку проводиться загальний аналіз ринків, дій конкурентів, наявності та актуальності субститутів (замінників товару); потім створюється план маркетингу.