Аватар на землі України

Явь наших снов Земля не истребит!.. М. Волошин

— Як свідчать перекази, Рама володів здібностями ясновидця, він успішно займався зціленням. До нього ще в юнацькі роки з повагою ставилися не тільки прості люди, а й старійшини. Все це надавало авторитету Рамі, і кількість його прихильників, однодумців швидко зростала.

Однієї літньої ночі Рама прийняв основну інкарнацію: уві сні йому з'явився посланець Неба, котрий відкрив таїну його подвійного народження, розповів про вготований йому шлях, про його месіанську роль і благословив на шлях аватара. "Вождь людської слави, — почув він голос із Неба. — Веди, навчай, твори".

Незабаром Рама взяв символ Овна — досить миролюбної, благородної і сміливої тварини, яка завжди стає на захист свого стада і веде його за собою. Знак Овна в поясі зодіаку почали називати знаком Рами. Цікаво, що Ісус Христос також водив за собою людей під знаком Овна (Агнця). Та й зображали його у перші роки християнства виключно у вигляді агнця, який лежав на хресті.

У 5508 році до н. е. Рама зі своїми людьми вийшов на гористий, порослий лісом берег великої ріки. Згодом цю ріку називали по-різному: Ерак, Нерпа, Борисфен, а слов'яни назвали Дніпром. А був тоді Дніпро ширший, аніж за наших часів. Його низький лівий берег ледь проглядався з київських гір. Раму та його людей вразили величне голубе розложище, мальовничі високі узгір'я, розпадини, вибалки правого берега, ближчі й далекі острови, огорнуті зеленню. А за спиною ряхтіла під сонцем облямована лісистими пагорками затишна долина, якою, посеред широкого лугу, текла невеличка річка, і в неї впадали два струмки. Це тепер центр Києва — Хрещатик.

Здавалося, що квіти, трави й кущі привітно всміхалися до людей, похитуючись од сідаючих на них важких джмелів і бджіл.

Але не в травах і квітах, кряжистих дубах, кленах і в'язах, шелесті рокит, плакучих верб була головна принада цих місць. Скоріше знов на правобережні урвища! Отут головна принада — у відкритому для погляду розмаху величних далечей, з яких сходить сонце. Вони, ці віддалини, йшли смугами одна за одною, і кожна була витримана у власних барвах, освітленні й млі серпанку. А ближче розкинулася синя гладінь великої ріки.

Наче якийсь чарівник зібрав тут усю красу Європи й розгорнув у широку, хистку від нагрітого повітря панораму.

І Рама звелів палити багаття, ставити житла й готуватися до священнодійства. Свою домівку він улаштував на схилах пологого пагорба поблизу річки (то був Хрещатицький ручай). Поряд межи дубів обрали майданчик для молитов до Сонця, поминання предків, для проповідей і співів священних гімнів.

Від автора:

Коли ми були 1973 року в Києві, Гуру показав ці місця. Оселя Рами стояла неподалік монумента незалежності України, священний майданчик — трохи вище від нинішньої консерваторії. На місці пам'ятника Дружби народів України й Росії, ближче до урвища, був ще один майданчик для священних зібрань і молитов.

— Поступово оцю розпадину між кількома пагорбами — стан Рами — заселяли зайшлі люди. Сюди приходили напівдикі тубільці, котрі мешкали біля Дніпра та Почайни і в навколишніх лісах. З аріями в них складалися добрі стосунки. Щезав мовний бар'єр. За рік місцеві мисливці вже слухали проповіді Рами.

Великий Втаємничений діяв, я сказав би, за певною програмою, спущеною "згори". Він, ще будучи на берегах Рейну, ушляхетнив культові обряди, заборонив людські жертвоприношення, скасував інститут кровожерливих жриць-друїдес, увів культ Матрикшайї — жінки-матері, зробивши її охоронницею домашнього вогнища. Це — прообраз вашої Берегині. Було також започатковано свято Матері-Ночі — свято Сонця, розквіту природи, життя, яке прижилося в Київській Русі як свято ночі Івана Купала. Саме звідси, з київських земель, воно й пішло усім слов'янським світом.

Далі Рама заборонив споживати вміст шлунків убитих оленів, турів та інших тварин — скасував цей нечистий звичай напівдиких мисливців. Споживання сирого м'яса ще залишилося. За звичаєм такі органи вбитих тварин, як серце, печінка, нирки, легені, з'їдали ще теплими. З'явився й обряд, вірніше, правило зовнішнього обмивання, причому з милом. Неподалік оселі Рами спорудили милоробню. Мильну масу робили з особливих трав і грязей за рецептом самого Рами (то була перша милоробня від створення світу). Пацюків і мишей проголошено нечистими тваринами — їх перестали вживати. Всі ці правила більше стосувалися довколишніх мешканців лісів, які приходили до стану Рами й училися в аріїв. Навчав він і землеробства — зрозуміло, його зачатків. Одне слово, рішуче и цілеспрямовано здійснював свою цивілізаційну місію.

— Отже, молодий чоловіче, — тут Гуру усміхнено прижмурив очі, — фізичне очищення людства, як і духовне, розпочалося на вашій Батьківщині. Це й було "світове начало':

Одного разу в розпалі золотої осені, стоячи на одній з прибережних гір, Рама немов зачарований дивився на дніпровські далечі. Широка річна блакить і золото берегів, островів, пагорбів і долин. Синь і пожовть. Вода й вогонь — іпостасі життя.

Тут, на київських висотах, у рік створення світу народилася ідея жовто-блакитного штандарта, того самого незнищенного двокольора, що сидить в мозку кісток українців. І не хлібне поле під чистим небом він символізує (хоча чого б і ні: символ може бути багатозначним), а первісно, одвічно відому архаїчним аріям "стрижневу" ідею творення Космосу й життя, їх першооснови. Рама пробув на київських землях майже п'ять років і потому за велінням "згори" рушив на схід. Велика місія, розпочата на вашій Київщині в рік створення світу, тривала. В Придніпров'ї залишилися культові обряди. Зосталося й багато людей Рами — майбутнє ядро Трипільської культури. На честь свята Сонця з дніпровських круч далеко лунав передзвін бронзових брил і далеко видно було нічні вогнища.

Та головне, що закорінилося під впливом Рами на берегах Дніпра, — це шанування жінки-матері, "дароносиці", охоронниці вогнища, Берегині. В азіатських країнах, куди пішов Рама і де його люди сприяли створенню перших цивілізацій, жінка так не вшановувалась. Вона виявилася жрицею лише домашнього вогнища, господаркою в домі, точніше, на кухні. Але в Європі, особливо в південно-східній частині, переваги жінки простежуються до новітніх часів. І не лише на землях Припонтиди. Скандинавські чарівниці, Волюспа "Едди", кельтські друїдеси, віщунки й фракійські вакханки, нарешті, дельфійська Піфія — все це від аріїв, від Рами, від прото-української Берегині.