Три лінгвістичні таємниці

И им был ниспослан Свыше дар языков и пророчеств. Библейская энциклопедия

Людська мова і способи її кодування не передаються у спадок біологічно. Вона — творча здатність людини називати речі своїми іменами, тобто спроможність визначати. Це знаряддя Правди, хоча люди перетворюють його і в засіб брехні. Платон наголошував: "Треба шанувати, як Бога, того, хто уміє чітко визначати і повідомляти", тобто того, хто добре володіє мовою. Уже на перших сторінках Біблії йдеться про те, що Бог, нагородивши людину великою здатністю до мови, влаштував їй екзамен на предмет того, як вона її використає. Усіх тварин і птахів Бог "до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі, — воно ймення йому" [Бут. II, 19]. У мові виражається світогляд народу. Мова формує інтелектуальний та духовний простір етносу і, отже, націю. Мова — безсмертна душа народу, його незнищенна субстанція, вічний його феномен. Це загальновідомо.

Але майже невідомо, точніше не визнано, те, що мова в її вербальному та писемному вираженні є знаряддя Бога (Вищого Розуму) в його програмному управлінні цивілізацією ("І Слово було у Бога, і Слово було Бог" [Іоанн. 1,1]). Лише враховуючи це, ми збагнемо, чому всі теоретики і диктатори сатанинського штабу заглиблювалися в нетрі лінгвістики (Маркс, Ленін, Гітлер, Розенберг), а деякі (наприклад, Сталін) явили себе світові як "корифеї" мовознавства. І чому б це?

І тут постає важливе запитання, яке обминають патентовані лінгвісти, особливо матеріалістичного ґатунку: яка мова, яке слово мається на увазі? Мова, безумовно, виступає засобом людської комунікації. Саме до цієї функції марксисти переважно зводять усе мовознавство. Проте це занадто звужений підхід. Ми мало що зрозуміємо в історичному мовознавстві, якщо обмежуватимемося лише зазначеною властивістю мови. Більше того, мова як комунікативний засіб загалом не така вже й істотна характеристика людини. За нею важко відрізнити людську мову від мови вищих тварин і навіть "соціальних комах". А візьміть писемність. Чи набагато відрізняються собачі помітки від зарубок на деревах, зроблених дикуном?

З'ясовано, що мова тварин вельми диференційована і складна. А комунікативна система, приміром, мурашника — диференційованіша і складніша, ніж система управління людськими колективами.

Так що у формально-інформаційному плані людська мова — лише більш-менш досконалий винахід, який за своїми якісними характеристиками мало чим відрізняється від того, що дано тварині. Уся суть — у змісті повідомлень, тобто у смисловій наповненості мови.

Людська мова є носієм знань (інтелекту) і духовності. У цьому й полягає її принципова особливість, її "божественність"! Саме така мова одержала у всіх народів назву "книжна мова", а система її кодування — "книжне письмо", "книжна грамота". Лише з урахуванням духовно-інтелектуальних функцій мови ми зрозуміємо слова О. Потебні: "Досконалість первісної мови могла виявлятися не тільки в милозвучності, а й у шляхетності змісту. Божественна мова повинна була у всьому відповідати первісному, блаженному стану людства" [Потебня А. А. Мысль и язык.—К., 1993. — С. 12].

Отже, книжна мова. Саме вона виступає базою знань, які з'явилися 2,5—3 тисячі років тому в умовах примітивного господарювання і відсутності практично науки. І в цьому немає нічого дивного, оскільки вона може виступати носієм інтелекту вищого, аніж інтелект її народу-користувача.

Як приклад таких мов можна було б назвати старогрецьку та латинську. Ці мови та їх писемність — дарунок Небес. Вони відзначаються довершеністю форм, структури, а головне — змістовною наповненістю. Такі мови не могли виникнути спонтанно у народів бронзового віку. Пам'ятаєте у Пушкіна: "Слышу умолкнувший звук божественной эллинской речи"? Мова Піфагора, Сократа, Платона, Софокла, Есхіла, Арістотеля, Сенеки, Плутарха, Ціцерона вражає навіть сучасних інтелектуалів своєю довершеністю, глибиною і багатством.

Хіба ж це не дивно: майже всі наукові та інженерні терміни, без яких сучасне людство обійтися не може, старогрецького чи латинського походження (або коріння)? У пошуках назв нових феноменів, що відкриваються сучасною наукою, ми звертаємося, як правило, до слів 2- і 3-тисячолітньої давності! Електрон, протон, нейтрино, ген, мікроскоп, бактерія, вірус — ці та багато інших слів (понять) виникли на тисячі років раніше, ніж стали відомими самі денотати (речі). Звичайно ж, таке можливе лише в зрілій мові високого рівня!

Воістину на початку були слова, а потім з'явилися речі, котрі треба було позначити. Нові відкриття протягом багатьох століть вільно лягали в русло вже існуючої мови. З огляду на це ще більше вражає санскрит. Почитайте уважно тлумачний словник санскриту, і ви переконаєтесь, як розширюється ваш кругозір (розуміння Бога, Всесвіту, людини). Сама мова неначе вела греків та римлян, "тягнула" за собою шляхом нарощування інтелекту (знань, розуміння довколишньої дійсності).

Не випадково в Європі до початку XIX століття латина була визнана мовою науки, а в медицині це становище зберігається й досі Та й навчання здебільшого зводилося до опанування старогрецькою та латинською грамотами.

Стародавні греки та римляни наперед одержали наукові поняття і категорії, до багатьох з яких вони так і не додумалися. Лише наука наших днів завершує освоєння цих понять-символів! Атом, електрон, електрика, ген, інформація, кібернетика, ентропія, нейрон і таке інше — усе це основоположні поняття сучасної науки. Навіщо вони були потрібні грекам і латинянам у бронзовому віці?

Парадокс щезає, якщо підійти до осмислення цього феномена із сучасних — інформаційних — позицій. Основи знань — не речі та їхні почуттєві зразки (це тільки німецький філософ Е. Гуссерль закликав: "Назад до речей!"), а семантичні посилки (слова, символи, поняття). Пізнання відбувається не так, як вважали марксисти (спочатку, мовляв, у людини народжується загальна думка про предмет, тобто ідея, а потім він шукає слова для її вираження), а так, як вважав Платон і підтверджує Біблія: людині наперед дається Слово (символ, "порожнє поняття"), яке вона, навчаючись, наповнює смислом. І такі феномени, коли мова (і за формою, ї за змістом) деяких народів вища від їхнього реального інтелектуального стану, вчені відкривають нині доволі часто. Наприклад, мова африканського племені догонів має такі поняття, як "нейтрино", "прецесія" тощо.

А звідки поповнюється багаж знань кожного з нас? Виявляється, усі свої знання ми одержуємо не шляхом прямого контакту з дійсністю, не від речей, об'єктів (так навчаються лише тварини), а з інформаційних джерел: від мами з татом, зі школи, вузу, з газет, книжок, журналів, кіно, радіо, телебачення тощо. Людина сприймає слова, запам'ятовує, аналізує і в міру їх розуміння формує свій інформаційний потенціал. Так і цілі народи.

Вони мають своїх "учителів" (інформаційні джерела). Греки й римляни, приміром, одержали лінгвістичні системи, які дозволили їм не лише самим створити великі цивілізації, але й виступити у ролі вчителів усіх наступних народів Західного світу з нами включно.

Грецькі мудреці тільки тим і займалися, що осмислювали дані їм "зверху" поняття. Не Демокріт і не Левкіпп придумали слово "атом", не Платон увів у обіг терміни "космос", "хаос", "макрокосм", "ідея", "електрон". Не Піфагор винайшов неозначені рівняння третього ступеня і навіть не він придумав "Теорему Піфагора". Не Платон і не Арістотель самі добували ті знання, котрі дійшли до нас в їхніх творах. Ні! І ще раз ні! Ці знання вони лише ретранслювали, передали нам від стародавніх народів (єгиптян, етрусків та ін.). Академія Платона, яка існувала близько 900 років, була створена зовсім не для "першодобування" знань шляхом експериментів і "терзання" природи, а для дешифрування й передачі готових знань (переважно езотеричних, закритих) новому світу.

Таким чином, я хочу підкреслити: латина — не витвір римської цивілізації, а, навпаки, римська цивілізація — витвір (звичайно, у певному сенсі) латини. Те ж саме можна сказати про грецьку цивілізацію та багато інших, куди проникали мови вищого рівня. До таких передовсім належав санскрит. Ця мова була головним знаряддям арієзації багатьох народів. Його духовна іпостась перейшла і в нашу православну мову.

Саме із санскритом та його попередником сензаром пов'язана третя лінгвістична та історична таємниця (перші дві — з грецькою мовою та латиною). Про неї ми поговоримо окремо.