Азъ — Божественний символ

Я єсмь Альфа і Омега. Біблія

Містичний санскрит — священна мова таємного Учення, надісланого "зверху" і збереженого ведичними жерцями Арктиди. В Індії, куди він був принесений із загиблої країни Куш (Ар'я-Варти) на рубежі III - II тисячоліть до н. е., санскритська мова та її письмо називались "брахмані". В Аратті, куди вона була принесена із Північної Європи ще раніше (у V—IV тисячоліттях до н. е.), санскрит одержав назву "мова птахів". Тим самим наголошувалося її небесне походження. Це мова мітраїстських містерій та молитов. Нею ж написана Книга Єноха — попередниця Старого Завіту, принесена в Арктиду із пітьми допотопних тисячоліть і тут збережена вищими жерцями правоарійської орієнтації.

Була своя священна книга і у жерців лівоарійської орієнтації, яка зберігалася в культурному центрі Туле. Вона стала попередницею "окультних письмен", таких, наприклад, як Книга Адонірама, Ура-Лінда і певною мірою сатанинська біблія (різні її редакції). Ця священна книга нордичних лівоарійців була написана також алфавітним письмом — тим же, що й правоарійська Книга Єноха. Адже літери алфавіту самі по собі нейтральні і можуть бути носіями ідей будь-якої спрямованості ("Майн кампф", "Міф XX століття", "Маніфест Комуністичної партії" і лютеранська Біблія написані за допомогою одного алфавіту).

Нордичне першоджерело староруського алфавіту, звичайно, ще належить обґрунтувати. Але в рунічних переказах проглядається зв'язок письма Аратти з нордичними містичними письменами. Наприклад:

Аз — стародавнє творіння Азгарда І короля Вальхалли.

Це рядки із стародавнього протоскандинавського переказу, написання літер якого чимось нагадують... нашу кирилицю, її перша буква — Аз — водночас означає займенник 1-ї особи — Я, що свідчить про високу духовність самого письма (Я — людина, особистість — на першому місці!).

Комуністична система боялася цього "Я". Побутувало радянсько-пролетарське прислів'я: "Я — остання літера алфавіту". Але в літургійних книгах православ'я у всі часи лунало грізно-велично: "И Азъ воздам!" Не випадково було також вилучено "і" — рунічний (арійський) символ духовності. В українській абетці цей символ зберігся. І от ми бачимо: староруське "Азъ", грецьке "Аль-фа", єврейське "Ал-еф" сягають корінням у старогерманське "Ас" — Бог; індійське Ат-ман" — Я, Бог; єврейське "Апі" — Я; шумерське "Aпі" — Я, Бог і навіть біблійне "Адам" — Атман, Я, Бог. А якщо усе це перевернути, то виявиться, що в основі цих означень лежить найголовніше, чим живе Всесвіт, — Бог й Особа, а саме: руське (українське) Аз, колись принесене аріями в Аратту, розчинене в інших мовах і раптом знову воскресле з пітьми століть наприкінці першого тисячоліття в Київській Русі.

Бог — "Ага", "Атман", "Ас" — та його "іскра" —» "Людина — Аз — Я" — ось перша літера священної староруської абетки!

Хоч як би там було, слов'янська назва першої літери та її збіг з особовим займенником ("Аз") є напрочуд яскравою вказівкою на споконвіку арійський сакральний світогляд, зафіксований у староруській абетці, елементи якого несподівано випливли у IX столітті (у кирилиці) в новому і свіжому православно-слов'янсько-нордичному за походженням алфавіті [Докладніше про це див.: Дугин А. Мистерии Евразии].

СВЯТЕ СЛОВО "РУСЬ"

Слово було серед людей, але люди не бачили і не чули його.

Біблія