Правовий режим космічного простору та небесних тіл

Правовий режим цих просторів ґрунтується на існуючому режимі всього космічного простору. Небесними тілами слід вважати будь-які космічні тіла, що мають природне походження.
Основним міжнародно-правовим актом, що визначає режим дослідження та використання космічного простору та небесних тіл, є Договір про космос 1967 р. Він встановлює, що “дослідження та використання космічного простору, включно з Місяцем та іншими небесними тілами, здійснюється на благо та в інтересах всіх країн, незалежно від ступеня їхнього економічного або наукового розвитку, та є надбанням всього людства”. Ніяка ділянка космічного простору, включно з небесними тілами, не підлягає національному привласненню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими способами (ст. 2), а дослідження космічного простору слід проводити відповідно до міжнародного права, включно зі Статутом ООН (ст. 3).
Надзвичайно важливою є норма ст. 4 Договору про космос 1967 р. про заборону розміщення зброї масового знищення. Тим самим космічний простір і небесні тіла проголошені частково демілітаризованою зоною, включно з без’ядерним статусом. Договором 1963 р. в космосі також заборонено проводити будь-які випробування ядерної зброї. Розміщення в космосі звичайних видів озброєння та збройних сил загальним міжнародним правом не заборонено, так само як не заборонено використання космосу для військових цілей. Деякі обмеження в цій галузі накладали лише двосторонні угоди.
Місяць та інші небесні тіла є демілітаризованими та нейтралізованими територіями, що забороняє будь-яке їх військове використання. Відповідно до Договору про космос 1967 р. вони можуть бути використані виключно в мирних цілях. Однак це не виключає права держави включати військовослужбовців у склад екіпажу космічного об’єкта (ст. 4) та їхнього права робити посадку на небесні тіла.
Вивчення та дослідження космічного простору і небесних тіл має відбуватися в такий способом, щоб уникати їх шкідливого забруднення, а також несприятливих змін земного середовища. У дійсності ця норма поки важко реалізується та є скоріше побажанням. За різними оцінками навколоземний космічний простір вже нині заповнено численними недіючими космічними об’єктами та їхніми частинами, а деякі види палива, що застосовується в ракетоносіях, шкідливо впливає на озонову кулю Землі. Тим не менше пріоритети засвоєння космосу навряд чи будуть поставлені в залежність від екологічних недоліків існуючих технологій.
Спроба розвинути й уточнити деякі положення Договору про космос 1967 р. була зроблена в Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. Зокрема, угода поширює на Місяць і небесні тіла режим “загального надбання людства” та приписує, щоб розробка природних ресурсів була тут підпорядкована спеціальному міжнародно-правовому режиму. Однак ні Угода, ні інші міжнародно-правові акти такий режим не встановлюють, що свідчить про “заморожування” питання. За аналогією із проблемами, що виникли у зв’язку зі спробами врегулювати режим здобування корисних копалин з морського дна, можна припустити, що звернення до питання про освоєння ресурсів небесних тіл відбудеться не раніше, ніж у багатьох держав з’являться необхідні технічні можливості.
Усе це зайвий раз підтверджує, що міжнародне космічне право в частині визначення режиму космосу та небесних тіл значною мірою перебуває в області бажаного, оскільки область дійсного залишається поки що поза межами досяжності людства. У той же час ідеали, які закладає в міжнародне космічне право сучасне людство, можливо, в майбутньому убережуть космос від варварського освоєння, яке зазнала Земля.

Правовий аналіз Договору про принципи діяльності держав щодо дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (1967) та Угоди про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (1979)

-основоположний міжнар.-правовий акт. Прийнятий ГА ООН 19.XII 1966, набув чинності 10.Х 1967. Учасниками договору є понад 120 країн, Україна — з 31.Х 1967. Укладення цього акта було обумовлене практ. кроками держав, насамперед СРСР і США, у вивченні та освоєнні косм. простору у 60-х рр. Договір встановив міжнар.-правові підвалини косм. діяльності, правовий режим косм. простору, а також основи правового статусу об'єктів та суб'єктів косм. діяльності. Документ складається з преамбули та 17 статей. У преамбулі зазначено, що правовими підвалинами договору є: осн. принципи міжнародного права, в т. ч. положення Статуту ООН; резолюція ГА ООН «Про засудження пропаганди агресії у міждержавних стосунках» від З.ХІ 1947; резолюція ГА ООН «Питання про всеосяжне та повне роззброєння» від 17.Х 1963 щодо утримання від виведення у косм. простір будь-яких об'єктів з ядер, зброєю або будь-якими ін. видами зброї масового знищення; резолюція ГА ООН «Декларація правових принципів діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору» від 13.XII 1963. Осн. положеннями договору є: дослідження косм. простору здійснюється в інтересах усього людства, на благо всіх країн незалежно від їх екон. або наук, розвитку; косм. простір — надбання усього людства і не підлягає нац. привласненню; косм. простір, включаючи Місяць та ін. небесні тіла, використовується виключно у мирних цілях, і ніякі види зброї масового знищення, включаючи ядерну, не повинні виводитися на навколоземну орбіту або розміщуватися будь-яким ін. способом у космосі; д-ви несуть міжнар.-правову відповідальність за свою діяльність у косм. просторі та за шкоду, заподіяну об'єктами, які запускаються цими д-вами у космос з їх територій, чи устаткуванням; д-ви повинні оприлюднювати інформацію про свою діяльність у косм. просторі; д-ва, до реєстру якої занесено об'єкт, запущений у косм. простір, зберігає юрисдикцію та контроль над цим об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкту під час їх перебування у косм. просторі або на небес, тілі; д-ви на рівних підставах розглядають будь-які прохання ін. держав — учасниць договору про надання їм можливості для спостереження за польотами косм. об'єктів; косм. станції, устаткування, обладнання та косм. кораблі на Місяці та ін. небесних тілах відкриті для відвідування представників держав — учасниць договору на засадах взаємності; держави — учасниці договору повинні, за необхідності, надавати всю можливу допомогу космонавтам — «посланцям людства»; держави — учасниці договору зобов'язуються не допускати шкідливого забруднення косм. простору, включаючи Місяць та ін. небесні тіла, в процесі їх дослідження та уникати несприятливих змін земного середовища внаслідок доставки позаземної речовини.

Зафіксовані у документі принципи отримали дальший розвиток і конкретизацію у ряді пізніше прийнятих міжнар. актів: Угоді про рятування космонавтів, повернення космонавтів, запущених у космічний простір, 1968; Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами, 1972; Конвенції про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975; Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979; Декларації про міжнародне співробітництво в дослідженні та використанні космічного простору на благо та в інтересах усіх держав, з особливим урахуванням потреб країн, що розвиваються, 1966 тощо. Значення Договору про космос полягає у тому, що в ньому вперше системно сформульовано у формі міжнар. конвенції принципи міжнародного космічного права. Ці ж принципи відображені і в нац. космічному зак-ві держав, зокрема України.