Правове регулювання міжнародних повітряних сполучень («свободи повітря»)

Поняття м.-н. повітряних сполучень, як правило, ро

зкривається через комерційні права, або “свободи повітря” (див. 121)
В теперешній час всі вказані види “ свободи повітря” застос-я до повітр-х суден не тільки держав реєстрації, а й держав- експлуатантів (які арендують судна).
В Заключний акт Чиказької конвенції 1944 року включена стандартна форма двосторонньої угоди про обмін комерц. правами в м.-н. повітряному сполученні, яка пердбачає застосування всіх 5-ти “свобод п

овітря”(Однією з найбільш популярних угод є двосторон. угода між США та Великобрит. 1946р., осн-гні принципи якої зестасовані у практиці укладення таких угод між багатьма країнами).
З 1978 р. в США введена “політика дерегулювання”, яка передбачає застосування методів “вільної конкуренції” щодо міжнародного повітряного транспорту.
Дериктивою ЄС 1983 року санкціановано “ ліберальний режим” по відношеннюдо внутрішньорегіональних повітряних сполучень між країнами Зах. Європи(тільки щодо польотів суден обсягом не більше 70 місць та макс.вагою 30т.)
Новою тенденцією

в регулюванні комерц. прав в західноєвроп. регіоні є закріплення принципа "відкритих регулярних маршрутів”(правами зазначеними у 5-тій “свободі” сторони користуються за згодою між компетентними авїаційними органами, а не між урядами, одночасно застосування принципа надає держ-м привілеї на польоти в б-я пункти території одне одного).
Комерц. права авіапідприємств конкретизуються(визнач-ся розклад польотів, порядок продажу авіабілетів, тарифи, надання різних послуг та ін.) в укладених між ними комерц-х угодах. Комерц. угоди тісно пов”язані з практич-ю реаліз-ю міжурядових двосторон-х угод про повітряні сполучення, і тому їх розробка та укладання проходять під контролем відомств цивільної авіації.

Міжнародні організації у галузі цивільної авіації

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) була створена відповідно до Конвенції про міжнародну цивіль­ну авіацію 1944 р. й існує з 4 квітня 1947 р. ІКАО має ста­тус спеціалізованої установи ООН. Цілі Організації визна­чені у ст. 44 Конвенції 1944 р.: забезпечувати безпечний і впорядкований розвиток міжнародної цивільної авіації в усьому світі; заохочувати мистецтво конструювання й екс­плуатації повітряних суден у мирних цілях; заохочувати розвиток повітряних трас, аеропортів і аеронавігаційних засобів для міжнародної цивільної авіації; задовольняти потреби народів світу у безпечному, регулярному, ефектив­ному й економічному повітряному транспорті; запобігати економічним втратам, що викликані нерозумною конкурен­цією, забезпечувати повну повагу до прав договірних дер­жав і справедливі для кожної договірної держави можли­вості використовувати авіапідприємства, що зайняті в міжнародному повітряному сполученні; уникати дискри­мінації по відношенню до договірних держав, сприяти без­пеці польотів у міжнародній аеронавігації; допомагати за­гальному сприянню розвитку міжнародної цивільної аеро­навтики у всіх її аспектах. Під егідою ІКАО розробляються «стандарти» і «рекомен­дації», об'єднані в Додатках до Конвенції 1944 р. Завдяки співробітництву держав ІКАО вдалося домогтися значного спрощення митних, імміграційних і санітарних правил, що стосуються цивільної авіації; розроблена система метеоро­логічного обслуговування, контролю за польотами, зв'язку, радіомаяків і радіодіапазонів, а також інших засобів забез­печення безпеки польотів. Систему органів ІКАО складають Асамблея, Рада, Аеро­навігаційна комісія, функціональні комітети (авіатранспор-тний, юридичний, фінансовий, з незаконного втручання у справи цивільної авіації та ін.), Секретаріат на чолі з Гене­ральним Секретарем. Штаб-квартира ІКАО розташована в Монреалі (Канада). Організація має також представництва в шести регіонах світу. Діяльність ІКАО тісно пов'язана з іншими міжурядови­ми організаціями в галузі цивільної авіації (такими як Євро­пейська конференція цивільної авіації, Африканська ко­місія цивільної авіації та ін.) і низкою спеціальних неуря­дових організацій (таких як Міжнародна асоціація повітряного транспорту, Міжнародна федерація асоціацій диспетчерів управління повітряним рухом та ін.).

Правовий аналіз Конвенції про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна (1963), Конвенції про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (1970) і Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (1971)

- міжнар.-правовий документ, прийнятий учасниками спец, конференції, скликаної Міжнародною організацією цивільної авіації (ІКАО) 14.ІХ 1963 у м. Токіо (Японія). Набула чинності 4.ХІІ 1969. Україна є стороною Конвенції (з 21.XII 1987). Документ складається з преамбули та 26 статей, об'єднаних у 7 розділів. Мета Конвенції — підвищення ефективності боротьби зі злочинами та ін. діями, що вчиняються на борту повітр. суден і можуть загрожувати або загрожують безпеці судна, осіб, що перебувають на ньому, майна чи порядку і дисципліні на борту. Засобом досягнення зазначеної мети, за Конвенцією, є надання командиру, екіпажу і пасажирам повітр. судна права застосовувати до особи, яка вчиняє або намагається вчинити такі дії, розумні заходи примусу (ст. 6). Так, будь-яка договірна д-ва зобов'язується дозволити командиру повітр. судна, зареєстрованого в ін. договірній д-ві, висадити зазначену особу та, переконавшись, що цього вимагають обставини, взяти її під варту, негайно провести попереднє розслідування фактів і повідомити д-ву реєстрації повітр. судна та д-ву громадянства затриманої особи про факт перебування її під вартою, а також про обставини, що стали підставою для затримання (ст. 12, 13).

У разі незаконного, за допомогою сили чи погрози силою, акту втручання, захоплення чи ін. незакон. здійснення контролю над повітр. судном у польоті договірна сторона, де повітр. судно робить посадку, дозволяє його пасажирам і екіпажеві продовжувати політ і в якомога найкоротший строк повертає судно та його вантаж власникам (ст. 15). Злочини, вчинені на повітр. судні, зареєстрованому в договірній д-ві, розглядаються дія цілей видачі як такі, що були вчинені не лише у місці їх вчинення, а й на території д-ви реєстрації повітр. судна (ст. 3). Однак ніщо у Конвенції не вважається як таке, що створює зобов'язання гарантувати видачу. Україна підписала Конвенцію із застереженнями. Зміст останніх полягає у тому, що Україна не вважає себе зобов'язаною положеннями п. 1 ст. 24 Конвенції. Згідно з цим пунктом, будь-який спір між двома чи більше договірними д-вами, що стосується тлумачення або застосування Конвенції, котрий не може бути врегульований шляхом переговорів, на прохання однієї із сторін передається на арбітраж, оскільки для передачі зазначеного спору до арбітражу чи до Міжнародного суду ООН у кожному окр. випадку потрібна згода всіх сторін — учасниць спору. Крім того, приєднання України до Конвенції не зачіпає її прав та обов'язків, що випливають із чинних двостор. і багатостор. угод щодо боротьби з актами незакон. втручання у діяльність цив. авіації, учасником яких вона є.

— міжнар.-правовий документ, прийнятий державами — учасницями Міжнар. конференції з повітр. права в м. Гаазі (Нідерланди) 16.XII 1970. Набула чинності 14.Х 1971. На поч. 2000 її ратифікувало понад 150 держав, у т. ч. Україна (27.XII 1971). Укладена з метою запобігання актам незаконного захоплення повітряних суден. Складається з преамбули і 13 статей.

Як зазначено в Конвенції, будь-яка особа на борту повітр. судна вчиняє злочин, якщо вона незаконно шляхом насильства або погрози його застосування чи шляхом будь-якої ін. форми залякування захоплює повітр. судно або здійснює над ним контроль, або намагається здійснити будь-яку под. дію, або є співучасником особи, котра вчиняє або намагається вчинити зазначені дії (ст. 1). Держави — учасниці Конвенції зобов'язуються вживати щодо злочинців суворих заходів покарання (ст. 2). При цьому не має значення, здійснювало повітр. судно міжнар. політ чи політ внутр. лініями (п. З ст. 3). Згідно з Конвенцією, держава-учасниця, на території якої знаходиться гаданий злочинець, зобов'язана (якщо вона не видає його) без будь-яких винятків і незалежно від того, де скоєно злочин (на її території чи поза нею), передати справу своїм компет. органам для крим. переслідування. Рішення вони повинні приймати так само, як і у випадку будь-якого ін. серйозного злочину, і діяти відповідно до зак-ва своєї д-ви (ст. 7). Тобто Конвенція зобов'язує державу-учасницю або видати- злочинця, або покарати його.

Конвенція встановлює принцип універсальної юрисдикції, здійснювати який д-ви можуть у таких випадках: а) злочин скоєно на борту повітр. судна, зареєстрованого у даній д-ві; б) повітр. судно, на борту якого скоєно злочин, здійснює посадку на тер. даної д-ви; гаданий злочинець знаходиться на судні; в) злочин скоєно на борту повітр. судна, орендованого без екіпажу орендарем, осн. місце діяльності якого (або коли він не має місця діяльності, то постійне місцеперебування) знаходиться у даній д-ві (п. 1 ст. 4).

Документ не встановлю є принципу обов'язкової видачі злочинців. Передбачені ним злочини підлягають включенню (як злочини, що передбачають видачу) до будь-якого договору про видачу, який укладається між державами-учасницями (п. 1 ст. 8). Якщо такий договір не укладено, Конвенція може бути правовою підставою для видачі злочинця (п. 2 ст. 8). Конвенція містить положення стосовно процес, питань затримання злочинця, поперед, розслідування обставин злочину, повідомлення про злочин заінтересованих держав та ІКАО. Держави-учасниці повинні вживати всіх не-обхід. заходів для поновлення контролю над повітр. судном його законного командира (п. 1 ст. 9). Пасажирам та екіпажу має бути надано допомогу для якнайшвидшого продовження польоту, а судно та його вантаж повертаються закон, власникам (ч. 2 ст. 9). Новели Конвенції застосовуються у випадках, якщо місце зльоту та місце факт, посадки судна знаходяться за межами д-ви реєстрації судна. Конвенція не застосовується до повітр. суден військ., мит. та поліц. служби. К. про б. з н. з. п. с. 1970 заклала міжнар.-правову основу для покарання осіб, які скоїли крим. злочини щодо цив. авіації, де б вони не переховувалися від правосуддя. Конвенція передбачає покарання злочинців без будь-яких винятків, тобто без урахування мотивів скоєного злочиіну.

— міжнар.-правовий документ, прийнятий державами — членами Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) З.ІХ 1971 у м. Монреалі (Канада). Набула чинності 26.1 1973. Станом на 2000 учасницями Конвенції є понад 140 держав, у т. ч. Україна.

Містить перелік злочинів проти безпеки цив. авіації і заходи боротьби з ними. До цих злочинів, зокрема, належать: акти насильства стосовно осіб, котрі перебувають на борту повітр. судна у польоті, якщо такі акти загрожують безпеці польоту; пошкодження повітр. судна, яке знаходиться в експлуатації; повідомлення завідомо неправдивих даних, що створює загрозу безпеці повітр. судна в польоті; пошкодження аеронавігац. обладнання чи втручання в його експлуатацію, якщо такий акт може загрожувати безпеці повітр. судна в польоті, тощо. Положення Конвенції 1971 стосовно процедури затримання, видачі і покарання злочинців та розслідування зазначених злочинів здебільшого повторюють норми відповідних статей Конвенції про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 (Гаазької конвенції 1970). У Конвенції 1971 визначено період знаходження повітр. судна «в експлуатації»: він триває з поч. передпольотної підготовки повітр. судна назем. персоналом чи екіпажем і до того, як сплинуть 24 год. після посадки. Період знаходження повітр. судна «в польоті є складовою частиною періоду його стану в експлуатації». 1988 Конвенцію доповнено Протоколом, що стосується незакон. актів насильства в міжнар. аеропортах.