Теорія селянської кооперації

 

Підкреслюючи переваги господарства родинно-трудового типу, що зумовили їх стійкість (використання прихильності селянина до землі, точний облік грунтово-кліматичних, погодних умов, детальне знання особливостей сільськогосподарської праці і т. п.), А.В. Чаянов не вважав за можливе ідеалізувати дрібне селянське господарство. Вже наголошувалося, що він виразно бачив ті перешкоди, які ставить родинно-трудова, віче на шляху науково-технічного прогресу (приклад з впровадженням молотарок). Крім того, сама мета селянського господарства – забезпечити споживання відносно невеликої по розмірах сім'ї – несла в собі вельми помітні межі для розширення товарності і спільного підйому виробництва.

Негативну роль в цьому плані грала також різко виражена сезонність сільськогосподарських робіт.

Шлях до кардинального підвищення ефективності аграрного сектора Чаянов убачав в масовому розповсюдженні кооперації, при якій від родинно-трудового господарства поступово відгалужувалися б і переходили у ведення крупних кооперативних товариств операції по переробці, зберіганню, збуту селянській продукції, закупівлі і обслуговуванню техніки, заготівці мінеральних добрив, насіння, племінна, селекційна робота, кредитна справа, словом, все ті операції, де крупне господарство має явна перевага над дрібною. На думку ученого, це допомогло б поєднувати переваги самостійного господарства окремої сім'ї з тими плюсами, які несе з собою обобществленное виробництво і обмін.

Перші роботи А. Чаянова по теорії кооперації з'явилися ще в дореволюційний період (статті по історії і практиці кооперативного руху в Італії, Бельгії, Франції; підготовка спільного лекційного курсу по історії і теорії кооперації). У післяреволюційний період створення кооперативної теорії Чаянова остаточно завершилося.

Вчений до кооперації з двох сторін – як до організаційної форми господарства і як до суспільного руху. Цінність кооперації як руху полягала, по Чаянову, в її антикапіталістичному і антибюрократичному змісті. Залучаючи селян до самостійної діяльності по закупівлі товарів, переробці і збуту продукції, здійсненню інших господарських функцій, кооперативи звільняють їх від експлуатації з боку перекупника, лихваря, купця, прасола. Кооперативи підтримують і розвивають тягу селян до форм господарської самоврядності (зборам, виборам правління і демократичному контролю за його роботою і т. п.).

Чаянов, як вже наголошувалося, протестував проти тенденції до одержавлення кооперативів, що вперше виразно виявилася в роки «військового комунізму». Всіляко відстоюючи самостійність кооперативних організацій, він виступав з позицій «узгодження інтересів» кооперації і держави – через генеральний договір держорганів з кооперативними центрами (з вказівкою твердих цін, тарифів і маршрутів перевезень, але без безпосереднього втручання ззовні в справи кооперативних товариств).

Згідно Чаянову, антикапіталістичний, антибюрократичний зміст кооперації багато в чому обумовлює економічний ефект її діяльності – відносно низькі ціни на продукцію і додатковий прибуток для її членів. У вигідності, господарській доцільності для селян убачав Чаянов перспективність кооперації і як господарської форми.

У основу чаяновской теорії кооперації покладені концепції організаційного плану і диференціального оптимуму розмірів підприємств. А.В. Чаянов вважав, що з погляду організації до кооперативів повинні відійти лише ті види діяльності, технічний оптимум яких перевершує можливості окремого селянського господарства. «Відщеплення» операцій походить зазвичай «від ринку до поля»: спочатку кооперативна форма розповсюджується на операції, що пов'язують господарство з ринком (кооперативи по закупівлях, збуті, кредиті), потім на процеси первинної обробки сировини (наприклад, олійництва, овочесушильні товариства), нарешті на виробничі біотехнологічні процеси (суспільства по розведенню племінної худоби, машинні, меліоративні товариства). Аж до кінця 1920-х рр. Чаянов виходив з того, що індивідуальні селянські господарства здатні вести ефективну обробку грунту і тваринництво, решта видів діяльності підлягає поступовій і добровільній кооперації.

Отже, А.В. Чаянов виступав як прихильник вертикальних форм кооперації. До горизонтальних форм, об'єднуючих «інтегральні землеробські артілі» (колгоспи), у тому числі на основі виробничої кооперації, він відносився прохолодно, указуючи на слабку пристосовність таких кооперативів до кон'юнктури ринку, небезпека свавілля з боку керівників, недостатність стимулів до праці.

В зв'язку з цим декілька слів необхідно сказати про співвідношення поглядів Чаянова з «ленінським кооперативним планом», тим паче, що спекуляції на цю тему зіграли згодом фатальну роль в житті ученого. Як відомо, Ленін в статті «Про кооперацію» (1923) висунувши спільну ідею про можливо плавніше і безболісне просування селянського господарства до соціалізму через використання вигод кооперації, не уточнив, які саме види кооперативів він мав на увазі. Швидше за все, передбачалося використовувати всі форми кооперації, включаючи виробничу. У цьому сенсі чаяновская концепція вертикальної кооперації відрізнялася від ленінської.

Проте відомо, що книги Чаянова були в бібліотеці • Ленина в Кремлі. Ленін знайомився з ними при підготовці вказаної вище статті. У свою чергу А.В. Чаянов неодноразово підкреслював свою солідарність з висловами Леніна про соціалізм як буд «цивілізованих кооператорів». Близькість їх позицій, звичайно ж, не слід перебільшувати. Але багато положень Чаянова – про самостійність кооперативів, їх зв'язок з ринком, добровільність і поступовість процесів кооперації – цілком співзвучні виводам Леніна (періоду непу), а згодом Бухаріна.

Іншими ідеями в реалізації кооперативного плану керувалися Сталін і його найближче оточення. Для них одній з цілей при проведенні суцільної колективізації (зачинаючи з 1929 р.) опинилося максимально можливе перекачування засобів з аграрного сектора в індустріальний, вибивання максимальної «дані» з селянства. Природно, концепція А.В. Чаянова йшла урозріз і з подібною метою, і із засобами її забезпечення (адміністративне об'єднання селян в колгоспах, жорстоке придушення всякого опору «суцільній колективізації», масова висилка не лише кулаків, але і частки заможних середняків, встановлення закупівельних цін на колгоспну продукцію на рівні, який був нижчий за дійсну вартість в 10–12 разів). Не випадково в мові на конференції аграріїв-марксистів 27 грудня 1929 р. Сталін говорив: «Незрозуміло тільки, чому антинаукові теорії «радянських» економістів типу Чаянових повинні мати вільне ходіння в нашому друці…». Після цього Чаянова стали незаслужено рахувати ідеологом куркульства, «ярим противником» соціалізму і марксизму.

 

Питання організації аграрного сектора

Система теоретичних поглядів А.В. Чаянова була б розкрита неповно без аналізу його переконань на організацію сільськогосподарської галузі в цілому.

Вже літом 1917 р. учений висунув докладний план реконструкції аграрного сектора: передача землі у власність трудового селянства, введення трудової власності на землю (без права купівлі-продажу ділянок), передача державі поміщицьких господарств і зразкових маєтків, введення єдиного сільгоспподатку для часткового вилучення диференціальної ренти.

Програма Чаянова була вельми радикальною і передбачила багато аграрних нововведень епохи непу. Характерний, що вже в 1917 р. учений негативно віднісся до есерівської вимоги про зрівняльний наділ селян землею, вважаючи, що подібний режим землекористування не відповідає гнучкій природі родинно-трудового господарства і зажадає непосильних витрат при багатократних межових переділах.

Намічавши плани аграрного перевлаштування, Чаянов виходив з необхідності слідувати подвійному критерію – підвищення продуктивності праці і демократизація розподілу національного доходу. Пізніше їм було запропоновано розмежування двох типів рентабельності аграрних заходів: економічна рентабельність виражалася в зростанні доходів окремого господарства, соціальна – в реалізації інтересів всього народного господарства. Вже в ранніх роботах учений висунув положення про «Організований Суспільний Розум» як єдиного суб'єкта аграрної політики, тобто про підпорядкування аграрного сектора вищим довготривалим інтересам суспільства.

В післяжовтневий період в центрі уваги Чаянова знаходиться програма суспільної агрономії. Очолюваний ним інститут сільськогосподарської економії стає, по суті, теоретичним і методичним центром по розробці раціональних методів ведення сільського господарства. Сам Чаянов створює спеціальні роботи по інтенсифікації аграрної економіки Нечорнозем’я, російської Півночі. Його праця по економіці крупних аграрних регіонів, намічені тут заходи (спеціалізація регіону на економічно вигідних культурах, раціональне поєднання галузей при їх підлеглості галузі, що проводить найбільш рентабельні продукти, правильний землеустрій, використання досягнень аграрної науки) не втратили значення і по сю пору.

У зв'язку з розробкою проблем зрошуваного землеробства в Туркестані і в Голодному степу Чаянов висуває ідею активної державної політики по використанню водних ресурсів. Кінцева мета такої політики бачиться йому в досягненні найвищих урожаїв з одиниці зрошуваного майдану. Спираючись на власну концепцію водної ренти, учений пропонує ввести плату за воду і регулювати її з урахуванням змін цін на продукти і засоби виробництва, а також капітальних витрат.

Крупним досягненням Чаянова є висунута ним теорія диференціального оптимуму сільськогосподарських підприємств. По Чаянову, оптимум має місце там, де за інших рівних умов собівартість отримуваних продуктів буде найменша». Згідно Чаянову, в аграрному секторі економіки оптимальні розміри господарств вельми сильно залежать від природно-кліматичних, географічних умов, біологічного характеру процесів, інших особливостей, тому облік регіонального чинника тут особливо необхідний.

Чаянов висунув просту методику визначення оптимальних розмірів підприємства. Так, в землеробстві всі елементи собівартості підрозділялися їм на три групи: що зменшуються при укрупненні господарств (адміністративні витрати, витрати по використанню машин, устаткування, споруд); що збільшуються при укрупненні господарств (транспортні витрати, втрати

пов'язані з погіршенням нагляду за якістю праці); не залежні від розміру господарства (вартість насіння, добрив, навантажувально-розвантажувальні роботи і т.д.).

По Чаянову, завдання знаходження оптимуму зводиться до знаходження крапки, в якій сума всіх трьох видів витрат на одиницю продукції буде мінімальною.

Аж до середини 1920-х рр. концепція диференціальних оптимумів використовувалася Чаяновим в цілях обгрунтування «вертикальної кооперації» (для самостійних і відносно невеликих селянських господарств). Би 1928–1930 рр. положення різко змінилося. У вказані роки в центрі уваги А. В Чаянова знаходяться вже питання організації крупних і найбільших сільськогосподарських підприємств – радгоспів. Такий поворот в наукових заняттях, що ознаменував фактично розривши з колишньою концепцією індивідуального родинно-трудового господарства (як основи аграрного сектора)» не є підсумком природної ідейної еволюції ученого. Швидше мова йшла про вимушений компроміс з системою, яку сам він іменував «державним колективізмом».

Чаянов, мабуть, розумів, що при нових політичних реаліях індивідуальне селянське господарство зберегтися більш не може. Разом з тим він органічно не міг виправдовувати і обгрунтовувати заходи щодо адміністративного насадження колгоспів. Радгоспна форма представлялася йому прийнятнішою, оскільки її легко було використовувати для впровадження механізації, передових методів аграрної науки. Погодившись з висунутою раніше ідеєю про розрізнення соціальної і економічної рентабельності, Чаянов запропонував потрійний критерій оцінки діяльності крупних радгоспів: по ступеню виконання ними державного плану з погляду обліку інтересів регіону і, нарешті, по рівню прибутковості самого підприємства. У розроблених їм організаційні плани радгоспів учений включив нові способи використання техніки: тракторні колони, застосування системи машин (трактор, комбайн, вантажівка), табірне виконання робіт, при якому сільськогосподарська техніка, інколи з працівниками, залишається на ніч в полі і що проблема індивідуальної мотивації праці, що займала раніше одне з центральних місць в творчості Чаянова, в роботах 1928–1930 рр. практично не дослідилася.

Нова програма Чаянова передбачала першочергове створення гігантських (розміром в 40–100 тис. га) централізованих керованих господарств по виробництву зерна. Після простих з погляду організації зернових радгоспів дана форма повинна була розповсюджуватися в овочівництві, льонарстві, бавовництві. Для підприємств кожної галузі ученим були розроблені диференційовані технічні і організаційні нормативи. По Чаянову, всеосяжна система механізованого землеробства повинна була сформуватися досить швидко – за 10–15 років.

Зовні, поза сумнівом, конформістська остання програма Чаянова продиктована не лише природним відчуттям самозбереження.

Чаянов бажав бути корисним Вітчизні навіть у важких умовах «великого перелому». З цим пов'язані його спроби упровадити наукові розробки при організації Дігорського агроіндустриального комбінату в Північній Осетії, Еланського і Воловського комбінатів в Тульській області, зернового радгоспу «Гігант» під Ростовом, бавовняного радгоспу «Пахта–арал» в Голодному степу. Деякі дослідники вважають ці розробки за прообраз сучасних агроіндустриальних комбінатів.

Таким чином, переконання А.В. Чаянова зазнали значну еволюцію. На різних етапах він висловлював різні, деколи протилежні погляди. Але в історію економічної думки А В. Чаянов увійшов перш за все як теоретик трудового селянського господарства і сільськогосподарської кооперації. Саме у вченні про вертикальну селянську кооперацію, здатну поєднувати високу мотивацію до праці окремої селянської сім'ї і переваги добровільно створюваних кооперативів, виявилися основні теоретичні досягнення цього економіста.

 

Висновок

Аграрне питання. Вирішення аграрного питання Н.Д. Кондратьєв бачив в соціалізації землі. Він приходить до висновку, що в селі має бути зрівняльне родинно-трудове користування землею і кожному трудящому земля повинна надаватися безоплатно.

Учений виділяв три прийнятні форми землекористування – особисту, общинную і артільну, але вважав, що вибір форми повинен здійснюватися на місцях.

Кооперація. Н.Д. Кондратьєв вірив в можливість широкої кооперації в сільському господарстві. Позитивні сторони кооперації полягають у відсутності акценту на прибуток і в можливості зростання продуктивності праці. До принципів кооперації учений відносив добровільність і послідовний перехід до вищих форм кооперації.

Теорія довгих хвиль. Аналіз найважливіших економічних показників в чотирьох країнах за період, приблизно рівний 140 рокам, привів Н.Д. Кондратьєва до думки про існування великих періодичних циклів тривалістю приблизно 50 років. Кожен цикл складався з двох фаз – підйому і спаду. Період тривалості і причину виникнення циклів Н.Д. Кондратьєв пов'язував з революційним оновленням виробничих засобів.

Н.Д. Кондратьєв, як вже наголошувалося, ніколи не був марксистом. Найважливіша особливість марксистського методу – класовий підхід до соціально-економічних явищ – залишалася для нього чужою. Разом з тим Кондратьєв недвозначно заперечував «індивідуалістичний», «атомарний» підхід ортодоксального маржинализма. Економічну теорію Кондратьєв іменував не політичною, а «соціальною економією», визначивши її як науку про суспільну (статистично-масовою) природу господарської діяльності. Із його точки зору, економічна наука є часткою соціології, той її розділ, який вивчає суспільство як господарство. Н. Д Кондратьєва, отже, можна вважати за прихильника соціального напряму всесвітній економічній думці, але таким його представником, який одночасно прагнув до синтезу кращих досягнень всіх шкіл світової науки.

Аграрне питання. Вирішення аграрного питання А.В. Чаянов бачив в соціалізації землі. Суть соціалізації, із його точки зору, – в порівняльному розподілі землі: по трудовій нормі, тобто селянин повинен отримувати надів землі, який він міг би обробити працею своєї сім'ї, або по споживчій нормі наділа, щоб дохід із землі задовольнив всі потреби його сім'ї.

Теорія селянського господарства. Селянське господарство орієнтується на оптимальне поєднання цоколі і тягот праці. А.В. Чаянов говорив про виняткову виживаність селянських господарств в умовах тривалого і значного падіння цін, а також зростання витрат, оскільки вони не женуться за прибутком.

Кооперація. Розвиток села і вихід з кризи учений бачив в створенні кооперації. Система кооперації представлялася йому як сукупність союзів кооперації, що відала окремими галузями селянського господарства.

А.В. Чаянов визнавав перевагу крупного господарства над дрібним. Для Росії, вважав він, переважне поєднання сімейних селянських господарств з крупними кооперативами: останні беруть на себе переробку, транспортування і реалізацію продукції, а також кредитування селянських господарств.