Особливо актуальною проблемою України є охорона водних ресурсів. У розрахунку на одного жителя припадає 1000 м3 води місцевого стоку на рік, але забезпечення неоднакове в різних частинах країни. Так, у Західній економічній зоні воно у 7 разів вище, ніж у Південній, та у 3 рази вище, ніж у Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай, Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м3 на одного жителя. [7, стор. 24]
Ресурси підземних вод становлять 5,6 км3 і концентруються у Західній (2,3 км3) та Східній (2,4 км3) економічних зонах.
Забезпечення населення і промисловості прісною водою здійснюється в основному завдяки забору води з річок, яких близько 73 тис. На території України переважають невеликі річки, лише близько 130 з них мають довжину понад 100 км. Із загального обсягу стоку, який становить 210 км3 води, на річний стік басейну Дніпра припадає 53,3 км3, Дністра — 8,7, Сіверського Дінця — 5, Південного Бугу — 3,4 км3. У межах України протікає Дунай на 174-кілометровій ділянці, який дає в середньому 123 км3 річного стоку. На решту басейнів річок припадає трохи більше ніж 16 км3. [3, стор. 148]
Значні запаси води зосереджені в озерах і лиманах (всього 11 км3, з них прісної води — 2,5 км3).
Разом з тим в областях Західної економічної зони споживання води було на низькому рівні — 0,1—0,3 млн м3 на рік, або в 20— 40 разів менше, ніж у Східній та Південній економічних зонах.
Інтенсивне ведення сільського господарства на основі методів водної та хімічної меліорації останніми роками значно погіршило баланс гумусу, особливо в чорноземних грунтах, підвищилась концентрація шкідливих хімічних продуктів, збільшилася засоленість і кислотність грунтів, порушилися водний і повітряний режими. У зв'язку з цим особливої актуальності набули проблеми розвитку аграрної науки, особливо нових технологій обробітку грунту і вирощування сільськогосподарських культур з метою збільшення потужності родючості грунту. При вирішенні цієї проблеми слід враховувати, що в Україні значна частина родючого гумусового шару щороку втрачається через водну та вітрову ерозію. Найбільшої шкоди водна ерозія завдає в Карпатах, на Подільській, Придніпровській та Середньо-руській височинах, Донецькому кряжі та в Кримських горах.
Значної шкоди якості грунтів завдає невміле використання мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин з великою токсичністю, що впливає як на грунти, так і на флору, фауну і людину. Шкоди завдає також повільне відтворення, а в деяких областях свідоме знищення полезахисних смуг.
Північна, західна та центральна частини України зайняті грунтами з підвищеною кислотністю, які потребують вапнування (9,8 млн га). Фактично вапнування проведено на площі 1,2— 1,4 млн га. На 1 га необхідно вносити до 5,8 т вапна. На цукрових заводах нагромадилося до 50 млн т відходів, які містять вапняк (карбонат), і його можна використати для вапнування грунтів. [10, стор. 85]
Непродумана система внесення мінеральних добрив та інших хімічних речовин призвела до того, що у грунтах сконцентрувалися шкідливі речовини, які переходять у сільськогосподарські продукти (залишкова кількість гербіцидів, нітратні форми азоту), що негативно впливає на організм людини. Відомо, що онкологічні захворювання на 80 % пов'язані із забрудненням навколишнього середовища.