Природоохоронна діяльність, направлена на рішення такої соціально-економічної задачі як охорона довкілля, є невід'ємною, але відособленою складовою частиною господарської діяльності суспільства в будь-якій державі. Як і будь-яка господарська діяльність вона вимагає залучення трудових, матеріально-технічних і фінансових ресурсів, що обумовлює необхідність планування, нормування, обліку і контролю засобів, що направляються в природоохоронну сферу діяльності, і результатів, які досягаються за рахунок витрачання цих засобів.
Конкретними формами природоохоронної діяльності є поточна природоохоронна діяльність і природоохоронні заходи.
Важливою складовою механізму реалізації природоохоронних заходів є економічні інструменти, під якими розуміються будь-які заходи, направлені на зменшення дії на довкілля, що ведуть до перерозподілу ресурсів між власником джерела негативної дії і суспільством або до безпосередньої зміни відносних цін. До таких інструментів відносяться:
|
|
збори і податки на викиди, скидання, розміщення відходів;
збори і податки за використання первинних і вторинних ресурсів;
збори і податки на продукти (в т.ч. паливо);
купівля-продаж прав на викиди;
субсидії і інші форми фінансової допомоги (в т.ч. повне або часткове фінансування реалізації різних програм і окремих заходів);
інші заходи економічного характеру (відшкодування збитку, пільгові кредити, адміністративні збори і так далі)
Існує декілька варіантів того, як держава повинна збирати засоби на здійснення природоохоронної діяльності і як воно цими засобами розпоряджається. Перший: держава включає витрати на охорону довкілля в систему безадресних податків (прибутковий, на прибуток, на додану вартість). Проте, при цьому порушується принцип справедливості, оскільки всі громадяни і організації починають платити однаково, незалежно від їх індивідуальної дії на довкілля. Крім того, подібна система оподаткування не створює стимул-реакцій до зниження негативної дії на довкілля, будівництву очисних споруд, впровадженню маловідхідних технологій. Другий варіант: введення спеціального екологічного податку на продукцію, при виробництві, використанні або утилізації якої відбувається негативна дія на довкілля. У ринковій економіці частіше застосовується третій варіант, коли збираються не екологічні податки, а екологічні платежі за принципом "забрудник платить". Будь-яке підприємство і фізична особа, в процесі своєї діяльності що забруднює довкілля, повинні витрачати частину своїх доходів на її відновлення. Платежі за негативну дію на довкілля можуть збиратися у вигляді встановлених фіксованих відрахувань залежно від об'єму і характеру віз - дії, або шляхом аукціонної торгівлі правами на негативну дію на навколишнє середовище.
|
|
Якщо платежі можна вважати стимулюючими економічними механізмами, то пільгове оподаткування, переважний доступ до державних гарантій кредитування або пряме пільгове кредитування державними банками є стимулюючими механізмами.
Найважливішу роль в здійсненні інвестування природоохоронних заходів грає держава як шляхом законодавчого регулювання природоохоронної інвестиційної діяльності, так і шляхом напряму інвестицій з:
засобів централізованого державного бюджету;
місцевих бюджетів;
позабюджетних фондів;
відомчих інвестиційних фондів.
Економічні результати від реалізації природоохоронних інвестиційних заходів полягають в економії або запобіганні втратам природних ресурсів, живої і упредметненої праці у виробничій і невиробничій сферах народного господарства, а також у сфері особистого вжитку.
Тому специфічною особливістю екологічно природоохоронних інвестицій є той аспект, що дані інвестиції в більшості випадків не приносять позитивних прямих економічних ефектів. При цьому супутні - соціальний і екологічний ефекти від реалізації інвестиційних проектів такого роду можуть бути значними.