Чому сучасна економічна наука досить грунтовно розвиває інституціальний напрямок?

 

Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці XIX—на початку XX ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел (1874—1948), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.), Рональд Коуз (1910 р. нар.) критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти і та ін.

 

Дати визначення економічної системи. Що є підґрунтям для визначення систем?

Економі́чна систе́ма — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на

- виробництво,

- обмін,

- розподіл

- споживання товарів і послуг,

- на регулювання економічної діяльності.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, а саме:

-Як сукупність відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;

-Як сукупності людей об’єднаних спільними економічними інтересами;

-Як особливим чином упорядкованої системи зв’язків між виробником і споживачем матеріальних і нематеріальних благ;

-Як історично визначеного способу виробництва;

-Як сукупність усіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власності та організаційно-правових норм

 

Охарактеризувати традиційну економіку. Навести приклади її існування у сучасному світі

 

Традиційна економіка або натуральна організація суспільного виробництва - нерозвинена економіка, в якій економічні суб'єкти зосереджені переважно на виробництві товарів для власного споживання, а економічні відносини та рішення регулюються традицією. Це один з типів господарювання, що традиційно виділяється в західній економічній науці (два інших планова та ринкова економіки). Це макроекономічний поділ що грунтується на способі координації (регулювання) економічної діяльності. Термін вельми розпливчастий та суперечливий і відповідно дуже умовний. Насправді очевидно, що «традиційність» та «натуральність» це два асолютно різних критерія, однак оскільки вони часто співпадають то часом їх ототожнення є досить коректним.

Характерні риси:

- Економічна замкненість

- Універсальний характер робочої сили

- Низький рівень спеціалізації і продуктивності праці

- Консерватизм

- визначальна роль природних ресурсів, переважання ручної праці

- безпосередній зв’язок виробництва і споживання

 

Формаційний підхід до визначення систем

 

У вітчизняній політичній економіці тривалий період панував формаційний підхід до класифікації економічних систем, який розроблено і обґрунтовано у працях К. Маркса. Поняття економічної формації є наріжним каменем його методу. Саме економічна формація є основою суспільно-економічної формації, яка являє собою спосіб виробництва, що розглядається в єдності з ідеологічною і політичною надбудовою, з усіма характерними для нього формами діяльності людей.

Категорія «економічна формація» характеризує суспільне виробництво на певній стадії його розвитку, тобто це — специфічне формоутворення, яке характеризується певною цілісністю і системністю. Кожній економічній формації властива певна структура, тобто єдність розгалуженої системи елементів, що перебувають у глибокому взаємозв’язку і взаємодії.

З точки зору формаційного підходу доцільно в курсі політичної економії розглядати дві протилежні, можна сказати антагоністичні економічні системи або формації — капіталістичну у вигляді моделі чистого капіталізму і комуністичну (соціалістичну).

 

Планова економіка (охарактеризувати командно-адміністративну)

 

Економічна система, за якої головні економічні питання розв'язують на підставі рішень центральних органів, називають командною.

За умов командної (планової) економіки головні економічні питання розв'язує певний центральний орган, який спершу визначає, що і скільки виробляти, й неодмінно контролює виконання своїх розпоряджень. У такий самий спосіб вирішуються всі питання стосовно того, як виробляти. Центральний орган вирішує також питання «для кого» виробляти.

За умов командної економіки існують досить жорсткі обмеження рівнів заробітної платні, пенсій, тривалості відпусток працюючим тощо. Центр визначає обсяги розподілу за районами вироблених товарів, а також встановлює ціни на них.

Головною особливістю командної системи є відсутність у виробників свободи вибору.

Саме відсутність свободи вибору зумовлює відсутність у виробників зацікавленості (або стимулу) виробляти кращі й дешевші товари, збільшуючи їх асортимент і розробляючи нові моделі. Через це задоволення потреб споживачів у такій системі перебуває на низькому рівні. Але слід зазначити також, що планування як метод управління окремим підприємством широко використовується в господарській практиці і може сприяти підвищенню загальної ефективності виробництва.

Характерні риси:

- Надмірне одержавлення економіки

- Надмірна централізація виробництва (понад 90 % підприємств — державна власність )

- Диктат виробника

- Бюрократизаціяапарату управління

- Спрямування значної частини дефіцитних ресурсів на потреби військово-промислового комплексу

Командно-адміністративна економіка. Основними характерними її рисами є державна власність на всі майнові ресурси та централізоване економічне планування. Підприємствам доводиться план господарської діяльності з визначенням покупців і виділяється необхідна кількість матеріальних ресурсів з визначенням їх постачальників. У цій моделі державний план є законом для господарюючих суб’єктів. Що виробляти визначала держава, як виробляти (технології, оплату праці тощо) встановлювала держава, для кого виробляти визначала держава через план реалізації товарів за встановленими цінами. Звичайно, при такій моделі господарювання суб’єкти підприємницької діяльності не могли вплинути на ефективність використання ресурсів та формування доходів.

 

Ринкова економіка

Ри́нкова еконо́міка — форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю.

Характерні риси:

- Приватна власність

- Обмежена роль держави

- Свобода вибору

- Ціновий механізм

- Маркетингова система управління виробництва

- Гнучкість системи

Змішана економіка

Змішана економічна - це система, що базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічні процеси, при чому як ринок та і держава не переважають один над одним.

Вона називається змішаною, оскільки в ній поєднуються і ринкові, і державні механізми регулювання; існує велика різноманітність форм власності і, відповідно, різноманітні типи господарської діяльності; розвиваються процеси соціалізації економіки; принципово нову роль відіграє держава.

Основні характеристики:

- функціонування економіки на засадах плюралізму форм власності — приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання — оренди, акціонування, кооперації, партнерства;

- розвиток державного підприємництва і формування державного сектору економіки;

- макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих галузей;

- розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання;

- модифікація ринкового ціноутворення внаслідок запровадження внутрішньофірмових (трансфертних) цін і державного регулювання цін на ресурси і продукти;

- державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку; • регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку праці;

- соціалізація економічної системи капіталізму на засадах соціального страхування і соціального захисту населення, соціального партнерства;

- підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання монополізму.