Економічний зміст власності

 

З економічної точки зору власність відображує, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, га з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії "людина - людина".

 

Юридичний зміст власності

 

З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).

Власність же в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків "людина - річ". Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності.

 

Власність і привласнення

Власність - це сукупність виробничих відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.
Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).

Привласнення — це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.

 

Закони власності І привласнення

Закон власності є сутнісним, сталим причинно-наслідковим зв’язком і між потребою та привласненням і є одним з провідних факторів розвитку людини і суспільства в цілому. Із закону власності випливає, що виробництво завжди підпорядковується потребам і що головною умовою його здійснення є привласнення благ, для того, щоб відбулося подальше вилучення їх корисних якостей у інтересах виробника

Відомо два закони власності і два закони привласнення, які діють парно, у взаємозв'язку. Першим є закон власності на продукт своєї праці. Йому відповідає закон привласнення: праця - початковий спосіб привласнення. Він створює власність і її ціну.

На базі першого закону власності функціонує натуральне і просте товарне виробництво. Привласнення тут здійснюється двояким чином: безпосередньо через працю і через обмін продуктами своєї праці на ринку. Власність на створений продукт виступає при такому привласненні як що безпосередньо виникає з праці її власника. Це трудова власність. Сучасне ринкове господарство своїм походженням зобов'язане найманій праці і капіталу. Перетворення трудової приватної власності в капіталістичну відбувається на основі переходу першого закону власності в другій - в закон власності на продукт чужої праці. Йому відповідає вже інший закон привласнення: товарне звернення - початковий спосіб привласнення. На базі цих законів засноване крупне суспільне виробництво. Привласнення тут здійснюється також двояким чином, але через інші форми - товарне звернення і розподіл доходів.

Право володіння, користування, розпорядження

Право володіння – це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв’язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв’язку власника з річчю. При наявності юридичних підстав володіння називають титульним. Воно пов’язане з волевиявленням власника. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним, незаконним і давнішнім.

Право користування – це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам, але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів.

Право розпорядження – це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчудження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам. Правомочність розпорядження може запроваджуватися в юридичну практику через поняття повного господарського відання.

 

Сутність приватної власності

 

Відмінною рисою приватної власності є те, що власник безпосередньо здійснює і реалізує право володіння, розпорядження, використання і привласнення. Підкреслюємо - безпосередньо. Особисто. На свій страх і ризик. Діє він на ринку, де господарює жорстока конкуренція. Проте успіх на ринку може бути повним. І це заслуга власника. Він присвоює здобутки свого успіху. Але на ринку панує стихія і анархія. Отже, він може і програти. Але і програш - його провина. Якщо він не отримав вигоду, то вона дісталась іншому. Тому приватний власник вчиться, шукає, взнає, придумує, купує, фінансує наукові дослідження. Однозначно розвиває продуктивні сили, а відповідно, суспільство в цілому. В цьому глибоке, прогресивне значення приватної власності.