2020-04-20
61
Неупереджений аналіз функціонуючих економічних систем дає усі підстави стверджувати, що існуючі економічні системи за своїми формальними ознаками є змішаними. Немає чистих економічних форм (ні суто ринкових, ні суто бюджетних (неринкових)). У найрозвиненіших країнах світу приблизно 4/5 національного продукту забезпечує ринок, а 1/5 виробляється за допомогою урядового фінансування.
Окрім фінансування, уряд через перерозподільчі процеси здійснює програми соціального страхування та соціального забезпечення.
Але економічна роль уряду далеко не обмежується зазначеними функціями. Він багато робить для збереження довкілля, охорони здоров'я та праці, захисту споживачів від недоброякісних продуктів і т. ін. Не беручи на себе зобов'язання перерахувати, а тим паче ґрунтовно аналізувати всі функції, які має виконувати уряд, звернемо увагу на ті з них, які мають найважливіше значення для здійснення власне макроекономічної політики.
Держава має виконувати такі головні економічні функції:
|
|
|
- законодавче забезпечення функціонування ринкової та бюджетної систем;
- захист конкурентного середовища;
- перерозподіл національного доходу та багатства;
- вплив на перерозподіл ресурсів із метою зміни структури національного виробництва і продукту;
- контроль рівня зайнятості та інфляції;
- стимулювання економічного зростання.
Економічні функції держави реалізуються через її економічну політику.
Економічна політика — це система макроекономічних цілей та засобів і методів їх досягнення.
До цієї теми ми розглядали моделі, які пояснювали макроекономічну ситуацію в країні. У цьому розділі ми проаналізуємо моделі прийняття управлінських рішень.
У найзагальнішому вигляді модель прийняття управлінських рішень можна подати у такому вигляді:
Yt = f(h,..., Ij),
де У; — цільова функція;
Ij — інструмент (засоби) досягнення цілей.
У конкретнішому вигляді управлінська модель має ще один важливий блок — блок ринкових змінних.
Ринкові змінні — це проміжні процеси і явища між ] цілями та засобами їх реалізації.
Наприклад, впливаючи за допомогою монетарної політики на рівень інфляції, на реалізацію мети вплине не тільки зміна грошової маси (ДМ), а й зміни обсягу виробництва (Дф), інфляційні очікування (ре), швидкість руху грошей (V) і т. ін.
Як правило, інструменти впливають на мету не безпосередньо, а опосередковано, через ринкові змінні. У зв'язку з цим функція прийняття управлінських рішень набуває вигляду:
Yi = f(Ilf..., Ij, ль.-, nk),
де n.ft — ринкові змінні.
В управлінських моделях мета (ціль) завжди наперед задана величина. Мета — це певний результат, якого уряд прагне досягти внаслідок економічної політики. Прикладом цілей макроекономічної політики можуть бути досягнення певного обсягу національного виробництва, пониження рівня інфляції, забезпечення повної зайнятості, пониження процента дефіциту державного бюджету, темпу економічного зростання тощо [4, с. 66].
|
|
|
Інструментом (засобом) досягнення мети є ті дії, за допомогою яких можна цю мету реалізувати. Найважливішими структурними елементами макроекономічної політики є такі складові:
- бюджетно-податкова (фіскальна);
- грошово-кредитна;
- зовнішньоекономічна;
- соціальна (політика доходів).
Кожна із зазначених складових може розглядатись як інструмент (засіб) впливу на економіку з метою досягнення раніше визначених цілей.
Водночас кожна складова макроекономічної політики має свою структуру щодо інструментів (засобів) впливу.
Наприклад, фіскальна політика використовує такі інструменти:
· податкові ставки;
· податкові пільги;
· база оподаткування;
· режим оподаткування;
· структура витрат;
· розподіл податкових надходжень за рівнями бюджетів;
· балансування бюджетів і т. ін.
· Інструментами грошово-кредитної політики є:
· норма обов'язкових банківських резервів;
· норми міжбанківських кредитів;
· норма процента за державними облігаціями, терміни їх випуску і погашення;
· норма облікової процентної ставки тощо.
Інструментами зовнішньоекономічної політики є:
· зміни у валютному курсі;
· пільги для працюючих на експорт;
· митна політика;
· квотування і т. ін.
Інструментами соціальної політики є:
· диференціація при оподаткуванні доходів;
· обов'язкове державне страхування на випадок безробіття;
· соціальне страхування втрати працездатності;
· пенсійне страхування;
· різні види соціальної допомоги і т. ін.
Зрозуміло, що не будь-який інструмент придатний для реалізації будь-якої мети. Наприклад, засоби фіскальної політики застосовують для:
· стимулювання (обмеження) обсягів виробництва;
· стимулювання (обмеження) сукупного попиту;
· подолання диспропорцій в економіці;
· впливу на рівень зайнятості;
· перерозподілу доходів і т. ін.
За допомогою грошово-кредитної політики впливають:
· на зміну сукупного попиту та сукупної пропозиції;
· схильність до інвестиційної діяльності тощо.
Використання інструментів зовнішньоекономічної політики сприяє розширенню (обмеженню) експортних можливостей держави.
Соціальна політика через властиві їй засоби впливу здійснює перерозподіл доходів, обмежує безробіття, забезпечуючи необхідний рівень споживання у суспільстві.
Економічну політику можна здійснювати за допомогою економічних (як зазначено вище) та адміністративних засобів.
До адміністративних інструментів належать:
· законодавча та економічна діяльність держави;
· прогнозування та індикативне планування економічних процесів, обсягів виробництва, цін і т. ін.;
· прямий державний контроль над монопольними ринками;
· розробка державних норм та стандартів;
· ліцензування;
· квотування;
· консервування частини природних ресурсів тощо.
Розглядаючи взаємозв'язок економічних та адміністративних засобів впливу на економіку слід зазначити, що практично жоден економічний інструмент не може працювати без адміністрування. І цим визначається значущість адміністративних інструментів. Але вказаного не досить, щоб зрозуміти важливість адміністрування для здійснення економічної політики. Там, де фактор часу є визначальним, дієвіших засобів, ніж адміністративні, немає. Важливим є і те, що адміністративні неефективні рішення можна швидше скасувати і припинити їх дію. Припинення дії економічних засобів вимагає більше часу і включає в себе ефект мультиплікації негативних ефектів. Важливо зазначити також, що для здійснення макроекономічної політики потрібно врахувати мультиплікативні ефекти у найрізноманітніших виявах. Конкретне їх застосування розглянуто в темах "Фіскальна політика", "Грошово-кредитна політика" та "Зовнішньоекономічна політика держави".
|
|
|
Економіка бюрократії
Роберт Манделл стверджував, що в реальній діяльності різні інструменти економічної політики знаходяться, як правило, під контролем різних урядових органів. Наприклад, фіскальна політика може знаходитись у компетенції уряду, а грошова — центрального банку.
Р. Манделл довів, що ефективність економічної політики значною мірою визначається тим, наскільки правильно підібрано інструменти для дослідження цілей.
У наведеному прикладі "випуск — інфляція" грошова політика впливає на інфляцію сильніше ніж фіскальна.
У такій ситуації органи, що здійснюють фіскальну політику, повинні регулювати обсяг випуску, а центральний банк, який здійснює грошову політику, повинен відповідати за рівень інфляції. За правилом Р. Манделла, орган, що регулює рівень інфляції, має зменшувати грошову масу (М), якщо рівень інфляції перевищує цільовий показник, і збільшувати, якщо рівень інфляції нижче цільового показника [5, с. 85].
Органи, що відповідають за здійснення фіскальної політики, повинні збільшувати державні витрати (G), якщо обсяг випуску (Q) менший за цільовий показник, і, навпаки, зменшувати G, якщо обсяг випуску перевищує цільовий показник. Такі правила поведінки органів державного управління забезпечать наближення змінних М та G до оптимального рівня.
Якби органи, що здійснюють фіскальну політику, намагались подолати інфляцію, а органи, що здійснюють грошову політику, намагались стабілізувати обсяг випуску, ні обсяг грошової маси, ні державні витрати не досягли б оптимального рівня.
Ми розглянули ситуації, за яких кількість інструментів економічної політики дорівнює кількості цілей. Але в економіці може мати місце і ситуація, за якої засобів реалізації цілей буде менше, ніж зазначених політикою цілей.
|
|
|
До того ж уряд повинен здійснити визначення функції соціальних втрат.
Функція соціальних втрат визначається на макрорівні як функція, що мінімізує втрати. Розглянемо її стосовно нашого прикладу. Нехай втрати суспільства прямо пропорційні квадрату відхилення цільового показника від його оптимального рівня. Це означає, що якщо відхилення зросте вдвічі, то втрати суспільства зростуть в чотири рази. Отже, якщо AQ відхилиться від AQ*, то втрати дорівнюють (AQ - AQ*)2. Якщо ж АР відхиляється від АР*, то втрати дорівнюють (АР - АР*)2. Загальні ж втрати (ЗВ) будуть дорівнювати сумі квадратів відхилень від бажаних значень цільових показників, тобто
У найзагальнішому вигляді втрати, пов'язані з неможливістю водночас реалізувати дві цілі, мають різну питому вагу. Наприклад:
Якщо ао > 1, то досягнення бажаного рівня інфляції є важливішим, ніж досягнення бажаного рівня виробництва. Якщо ао < 1, то важливим є завдання підтримання бажаного обсягу виробництва. Так, приміром, у нашому прикладі, головна мета — знизити рівень інфляції до 0 і забезпечити незмінний обсяг виробництва (AQ = 0). Тоді функція втрат за умови, що по = 1, має вигляд:
Функція втрат є протилежною до функції корисності. Вона теж може бути зображена кривими байдужості (рис. 2).
Рис. 2. Функція соціальних втрат
На рис. 2 показано, що в точці С, де AQ = O, а АР = -4, втрати суспільства дорівнюють нулю. Точка нульових втрат найбажаніша для суспільства. Точка С є центром для концентричних кіл, що показують різну величину суспільних втрат, пов'язаних з різним радіусом віддалення від цієї точки. Чим більші втрати, тим більшим буде радіус концентричного кола, описаного з найпривабливішої точки С як центра.
Отже, карта кривих байдужості представлена на рис. 2 є множиною концентричних кіл. Центр цих кіл — точка досягнення цілей, визначених економічною політикою. Чим далі віддалене коло від центра, тим більша різниця між фактичними цільовими показниками і їх бажаним значення, тим більші втрати суспільства, пов'язані з цими відхиленнями.
Так, Ro< Ri < R2, а тому загальні суспільні втрати найменші за Ro, а найбільші — за R2. Тому завданням економічної політики є досягнення кривої байдужості, розташованої найближче до точки беззбитковості (С).
Оптимальне політичне рішення зобразимо на рис. 3, ввівши до карти кривих байдужості бюджетне обмеження, яке позначимо прямою ВВ. Ця пряма показує межу багатьох допустимих значень інфляції і випуску.
Із рівняння (9а) випливає обмеження, згідно з яким зміни інфляції та випуску мають знаходитись вище прямої ВВ. Рівновага матиме місце в точці дотику прямої ВВ до кривої байдужості, розташованої найближче до центра (С) рис. 3.
Рис. 3. Рівновага в точці дотику кривої байдужості та прямої обмеження
На рис. 3 точка Е — точка рівноваги. Тут функція втрат досягає свого мінімального значення серед множини допустимих значень.
Як показує рис. 3, в точці Е випуск скорочується (AQ < 0), а інфляція скоротиться менше ніж на 4 %, тобто вона не досягне загальнопланового нульового рівня. Це означає, що в цьому випадку суперечність між двома цілями через неможливість їх одночасної реалізації, з причини недостатності засобів (інструментів), спричиняє певні втрати обсягу випуску заради зменшення рівня інфляції.
Якби політики вирішили повністю реалізувати ціль, пов'язану з подоланням інфляції, то, як зрозуміло із рис. 3, економіка понесла б значно більші втрати обсягу випуску, які досягли б рівня AQ, що значно б збільшило загальні соціальні втрати.
Цей приклад показує важливість компромісів у економічній політиці.
Висновок
На основі сказаного можна зробити такі висновки:
по-перше, суспільство може мати досить багато цілей, але вони не мають висуватись водночас як цілі економічної політики;
по-друге, між цілями існує певна субординація, адже є цілі, які суперечать одна одній, або мають один інструмент реалізації і тому не можуть досягти свого оптимуму за одночасної реалізації;
по-третє, чітке розмежування функцій між ринком і державою зменшує кількість цілей державної політики, що, навіть за незмінної кількості інструментів, полегшує їх реалізацію;
по-четверте, при здійсненні економічної політики суперечливо впливають на цілі й самі інструменти.
Наприклад, держава має за мету досягти збільшення обсягу виробництва на AQ. Для цього з урахуванням мультиплікатора держава збільшує державні витрати (AG), завдяки чому зростає сукупний попит (AD), а також обсяг виробництва (Q) і доходу (У). Але разом з тим, збільшуючи державні витрати (G), держава мусить збільшити податки (Г), що зменшить споживчий попит домогосподарств (С) та інвестиційний попит підприємницького сектору (J), а отже, зменшить і сукупний попит (AD), обсяг виробництва (Q) і доходу (Y). Отже, теорія і практика здійснення економічної політики складні, суперечливі і потребують глибоких знань, виваженості та постійної готовності до змін.
