Розділ 2. Філософська культурологія Володимира Залозецького. Володимир Залозецький – активний діяч львівського мистецького середовища

У 1926 році завдяки зусиллям К.Мораріу в Чернівцях відкрили музей Ч.Порумбеску (сучасна вулиця Й.Главки). Після смерті його засновника діяльністю музею керував Сучавський банк в особі його керівника Т.Лупу. В 1928 р. музей перенесли до Сучави.

Відомі спроби створення на Буковині і етнографічних музеїв, в тому числі і під відкритим небом. Вперше ідею буковинського скансену виголосили у 1906 р. на зборах наукового товариства у Зальцбурзі (Австрія), де повідомлялося про плани його спорудження.

У 1934 р. зусиллями Володимира Залозецького на горі Цецино у передмісті Чернівців було збудовано різьблену гуцульську хату та прикрашену різьбою браму з дашком для хвіртки та воріт. Це мало започаткувати маленький музей гуцульського мистецтва Буковини. Є дані, що в 1938р. цей музей відвідав відомий Чернівецький лікар та скульптор Опанас Шевчукевич з дружиною Ольгою. Подальша доля цього музею невідома. Вважають, що він згорів у кінці 30-х років. До наших днів збереглася лише різьблена брама, на якій вирізано дату „ 1934 ". В даний час брама встановлена на території Чернівецького музею народної архітектури та побуту. Інформацію подав М. Чучко у Збірнику ЧНУ за 1998 р. (стор. 76).

В умовах королівської Румунії українці стали національною меншиною, яка найбільше відчувала тиск румунізації в царині освіти та культури, змушені були самостійно дбати про збереження власної ідентичності – культури, традиції, обрядів. З цією метою доктор мистецтвознавства В.Залозецький розпочав у 1924р. збір інформації про обряди та звичаї у різних частинах краю. В червні 1924р. в українській газеті „Зоря" з`явилося його оголошення з проханням надсилають йому письмові свідчення про звичаї та обряди українських селян Буковини. Насамперед В.Залозецький цікавився „звичаями й обходами при народинах, хрестинах та весіллях" і інших сімейних святах, а також відзначенням Нового року, Йордана, Різдва, Великодня та ін. місцевих і сімейних свят. Головним завданням вважав „зібрати знамениті й цікаві подробиці при цілковитій правдивості". Щоправда, відповідальність за достовірність даних несли самі дописувачі, для заохочення яких було встановлено грошову премію загальною сумою 2 тисячі леїв. Сума була депонована в Українській видавничій спілці для розподілу між дописувачами.

З метою вдосконалення роботи в 1927р. було створено Спілку збирачів старовини й любителів науки народовідання. Її метою стало „збирання матеріалів та предметів, які відносяться в першу чергу до Земель заселених Українцями в Румунії". Члени Спілки, усвідомивши потребу збереження зібраних ними матеріалів, вирішили заснувати музей народовідання. Бажання заручитися ширшою підтримкою українського населення краю зумовило періодичну появу на сторінках газет „Рідний край" (видавалася в 1926-1930рр.) та „Час" (видавалася в 1928-1940рр.) інформацій про надання новознаснованому музею фінансової допомоги та експонатів. Зокрема, у жовтні 1928 р. у "Часі" з’явилося оптимістичне повідомлення про те, що музей розвивається "надзвичайно гарно": за короткий час існування у фондах збірки було за інвентаризовано 1746 експонатів, інші чекають своєї черги. У молодому музеї, окрім творів культового мистецтва та нумізматичної збірки, були зібрані цінні рукописи, археологічні та етнографічні пам’ятки.

Багато експонатів, як декоративно-прикладних (пістолі, ріжки), так і суто ужиткових старожитностей (як от дерев’яні кліщі для витягування крихт із вуликів) жертвували селяни [Час. — 1928, ч.14. — с. 3]. Одним із засобів для збору коштів стало видання в лютому 1928р. брошури „Український музей народовідання в м.Чернівцях". Його необхідність і завдання з вказівками для збирачів народописних матеріалів уклав Корній Купчанко, а вступне слово написав доктор мистецтвознавства Володимир Залозецький. В українській пресі з'явилися повідомлення про видання (зокрема, газета "Час" від 28 жовтня 1928р.), його зміст і спрямування та адресу Українського народного дому, у якому розмістилася управа музею, де можна було придбати брошуру.

Перші музеї на Буковині та їх сподвижники здійснили титанічну роботу як у справі збереження пам’яток історії та мистецтва, просвітницької роботи, так і популяризації буковинського мистецтва у всій монархії. Щорічники крайового музею, яких вийшло 14 чисел, були ілюстрованими, публікували наукові дослідження в галузі мистецтва, архітектури, археології авторства Є. Максимовича, Ф. Кайндля, К. Ромшторфера, інших чернівецьких та іногородніх дослідників, надавали інформацію про споріднені музеї та мистецькі події Австрії; детальні звіти крайового та промислового музеїв віддзеркалювали культурне життя тогочасних Чернівців, фіксуючи відвідуваність музеїв та тимчасових виставок, зацікавленість організовуваними лекторіями і фаховими курсами, зразковими майстернями. Каталоги виставок ілюстрували життя краю, різні сфери, до яких музеї були дотичними. Каталоги мистецьких експозицій, які побачили світ саме завдяки музеям, зберегли для нас імена митців і назви творів, які сьогодні є втраченими або загубленими.

Особливе значення мали український музей народовідання та музей гуцульського мистецтва, зорганізовувані сподвижниками українства В. Залозецьким, В. Купчанком, Є. Лазарем, які ставали в умовах диктатури короля Кароля ІІ одним з основних консолідуючих факторів нації і головним — у справі збереження старожитностей.

Висновок

Володимир Залозецький (01.03.1842–05.06.1898) – великий хірург і громадський діяч. Він закінчив Чернівську гімназію та Віденську військово-медичну академію (1866), а після австро–прусської війни 1866 (він був її учасником й отримав срібну медаль) – Віденський операційний інститут. Служив старшим лікарем 41-го піхотного полку, був секретарем товариства лікарів Буковини (1870) та його головою (1882–98). За участь у російсько-турецькій війні 1877–1878 років, у 1879 році нагороджений російськими та австрійськими орденами. 1890–1898рр. – обіймав посаду головного хірурга крайового шпиталю. Був депутатом Чернівецького магістрату, одним із засновників українського національного товариства "Народний Дім".

Також цей хірург і громадський діяч вніс великий внесок у філософію, культурологію, його науковий доробок досить вагомий для філософської культурології.

Володимир Залозецький брав активну участь у мистецькому середовищі, у розвитку музеїв, у розвитку мистецтва Гуцульщини. Ще в 1906 році на засіданні Наукового товариства в Зальзбурзі Володимир Залозецький, сенатор, директор музею народовідання та популярний в Чернівцях меценат, вирішив увіковічнити дерев’яні пам’ятки Букового краю.

Між задумом і реалізацією стояло кілька десятиліть та одна світова війна. Та в 1934 році справа зрушила з мертвої точки: на гору Цецин, де колись стояла фортеця Черн та де пан Володимир успадкував садибу, було привезено з Карпат селянську садибу. На схилах замкової гори, де Залозецький завзято навчав місцевих дітлахів кататися на лижах, дбайливо відтворили хату та господарські споруди, а вела до міні-музею гарна різьблена брама. Лише вона пережила Другу світову. Зараз аксакала чернівецького скансену можна побачити недалеко від входу у музей.