double arrow

Філософська система Платона

1

Контрольна робота

З дисципліни:

Філософія

на тему

Філософські ідеї періоду «високої класики»

Варіант № 5

 

Київ 2010



Зміст

 

1. Вступ

2. Філософські ідеї періоду «високої класики»

3. Філософська система Платона

4. Провідні ідеї філософії Аристотеля

5. Висновок

6. Список використаної літератури

 



Вступ

 

Періодом "високої класики" в філософії дуже часто називають період розквіту давньогрецької філософії з середини V і до кінця IV століття до нашої ери. Це був період інтенсивного розвитку грецьких міст-полісів, піднесення всіх сторін життя людей. В першу чергу це стосувалось вільних мешканців країни, які за рахунок нещадної експлуатації рабів, створили для себе умови для самодостатнього розвитку.

В цей період й зародилася класична філософія. Теоретичні напрацювання мислителів того часу стали основою для подальшого розвитку наук і використовувалися не тільки в античні часи, а й багато століть після цього.

Платон і Арістотель - найвидатніші філософи тієї доби. Вони, використовуючи концепції своїх попередників, розробили власні філософські системи, які стали основою для багатьох мислителів, культурних діячів і науковців впродовж багатьох наступних віків. Їх погляди стали відправною точкою для розробки наукових теорій і в наші дні. Ознайомлення з їх поглядами дозволяє зрозуміти логічну послідовність розвитку філософської думки протягом розвитку цивілізації.






Філософські ідеї періоду «високої класики»

Послідовники Сократа, Платон і Арістотель, здійснили переворот у філософському світогляді Давньої Греції. Ними була зроблена спроба пояснити сутність природи, Космосу, людини, однак вони зробили це набагато глибше ранніх філософів античності.

Платон і Арістотель стали засновниками цілого ряду наук, узагальнили та систематизували практично весь наявний запас теоретичних знань того часу. Заслуга цих мислителів у тому, що вони перейшли від декларативно-догматичного методу філософствування до діалого-доказового способу вирішення проблем буття. Їх творчість сприяла становленню класичної античної філософії, радикального повороту до логіко-гносеологічної, соціально-політичної, етично-етичної і антропологічної проблематиці. Особливе місце в їх діяльності займає філософо-просвітницька діяльність – вони створили навчальні заклади, де разом з учнями займалися проблемами осмислення природи, буття, сущого. Роботи Платона і Арістотеля на багато віків вперед обумовили хід розвитку філософської думки Західної Європи.Періодом "високої класики" в філософії дуже часто називають період розквіту давньогрецької філософії з середини V і до кінця IV століття до нашої ери. Це був період інтенсивного розвитку грецьких міст-полісів, піднесення всіх сторін життя людей.



В першу чергу це стосувалось вільних мешканців країни, які за рахунок нещадної експлуатації рабів, створили для себе умови для самодостатнього розвитку.В цей період й зародилася класична філософія. Теоретичні напрацювання мислителів того часу стали основою для подальшого розвитку наук і використовувалися не тільки в античні часи, а й багато століть після цього.Платон і Арістотель – найвидатніші філософи тієї доби. Вони, використовуючи концепції своїх попередників, розробили власні філософські системи, які стали основою для багатьох мислителів, культурних діячів і науковців впродовж багатьох наступних віків. Їх погляди стали відправною точкою для розробки наукових теорій і в наші дні. Ознайомлення з їх поглядами дозволяє зрозуміти логічну послідовність розвитку філософської думки протягом розвитку цивілізації.

Філософська система Платона

 

Афінський філософ Платон (427-347 рр. до н.е.) походив із афінського аристократичного роду. Справжнє ім'я Платона – Арістокл, а Платон – прізвисько (від "платюс" – "широкий", "широкоплечий"). Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані. В цілому вони складаються у систему, до якої входять: 1) вчення про буття; 2) вчення про Бога; 3) вчення про світ; 4) вчення про походження світу; 5) вчення про душу; 6) вчення про пізнання; 7) вчення про моральність і 8) вчення про суспільство. Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, "ейдос", – фактично об'єктивоване поняття. Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне – конкретному, сутність – явищу, оригінал – копії, але і як добро – злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого – джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика (хоча неоПлатоніки вважали платонівську ідею добра Богом). Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець – особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона. Філософія Платона характеризується також своєрідним протиставленням тіла і душі. Тіло – смертне, а душа безсмертна. Тіло живої істоти створене із часточок вогню, землі, води і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла – бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душа створена богами. Душі творяться із залишків тієї суміші, із якої Бог створив душу космосу. За Платоном індивідуальна душа складається з двох частин: розумної і нерозумної. За допомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям: завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншими почуттями.



На протиставленні тіла і душі ґрунтується гносеологія Платона. Суть теорії пізнання Платона полягає в тезі, що "знання – це пригадування (анамнез)" того, що колись душа знала, а потім забула. Метод анамнезу – метод сходження до ідей, до загального не шляхом узагальнення часткового і одиничного, а шляхом пробудження в душі забутого знання, знаходження його в ній. Найголовнішим у методі анамнезу є мистецтво логічного мислення, філософської бесіди, питань і відповідей і т.д.

Оригінальні думки Платона у трактуванні такого явища, як держава. Спостерігаючи недосконалість державного устрою, Платон висуває власний зразок державної досконалості, яка в історії філософії отримала назву "ідеальна держава Платона". Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природна нерівність породжена неоднорідністю душі. Розумній частині душі, чеснота якої у мудрості, має відповідати стан правителів-філософів; шаленій частині, чеснота якої в мужності, – стан воїнів (стражів); низовинній, хтивій частині душі – стан землеробів і ремісників. Отже, в ідеальній державі існує три групи громадян, три стани і така держава сповнена чеснот: вона мудра мудрістю своїх правителів-філософів, мужня мужністю своїх стражів, розсудлива послушністю гіршої частини держави перед її кращою частиною. Ця держава найбільш справедлива. бо в ній усі служать її як певній цілісності і всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи інших.



1




Сейчас читают про: