Сучасний стан фінансування охорони праці в Україні

 

Критичний стан охорони праці в Україні підтверджується даними державної статистичної звітності, науковими дослідженнями Інституту праці АМН України, та матеріалами членських організацій ФПУ про:

незадовільні умови праці;

високу захворюваність працюючого населення;

значні показники виробничого травматизму;

явно недостатнє фінансування заходів і засобів з охорони праці;

неповне виконання та недостатня ефективність державної політики у

сфері охорони праці та здоров’я працівників

. Незадовільні умови праці

Офіційне державне статистичне спостереження за умовами праці ґрунтується на матеріалах звітної форми №1-ПВ «Умови праці. Пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці», яка надається 1 раз на два роки (непарні).

Згідно бюлетеню «Стан умов праці найманих працівників у 2013 році» Державної служби статистики України, в умовах праці, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, в Україні - станом на 01.01.2014 зайнято 1,3 млн. працівників, у середньому - 28,9% загального числа працюючих.

Питома вага таких працівників у загальній кількості щорічно збільшується. На підприємствах деяких видів економічної діяльності питома вага таких працівників складає: 77,4% (добування вугілля, лігніну і торфу), 55,9% (виробництво коксу і нафтопереробка), 54,6% (виробництво готових металевих виробів).

Значну кількість таких працівників складають жінки, що негативно позначається на їх здоров’ї, призводить до патології вагітності та впливає на здоров’я нащадків.

У 2013 році, у порівнянні з 2011 роком збільшилась кількість таких працівників на підприємствах наступних видів економічної діяльності: добування паливно-енергетичних корисних копалин (100,3%), виробництво шкіри та виробів із шкіри та інших матеріалів (137,6%), виробництво машин та устаткування (109,5%), виробництво транспортних засобів та устаткування (124,9%), виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (102,7%).

В окремих адміністративно-територіальних одиницях України збільшення кількості працівників, зайнятих у шкідливих умовах праці, відбулося у: Миколаївській області (103,4), Рівненській (118,5%), Хмельницькій (105,9%), Черкаській (103,1%).

Зменшення кількості працюючих в шкідливих умовах праці у 2013 році у порівнянні з 2011 роком відмічено серед працівників виробництва гумових і пластмасових виробів (на 19,9%) та у будівництві (на 18,2%), а збільшення - серед працівників виробництва шкіри та виробів із шкіри (на 37,6%) та виробництва транспортних засобів та устаткування (на 24,9%).

Необхідно відзначити, що в Україні у 2013 році в умовах перевищення у повітрі робочої зони граничнодопустимої концентрації (ГДК) хімічних речовин 1-4 класу небезпеки в Україні працювало 8,9% працівників, пилу фіброгенної дії - 11,5%; в умовах збільшених рівнів вібрації - 4,0%, шуму - 16,1%; в несприятливому мікрокліматі - 9,6%, у важких умовах праці (8,0%), напруженості праці (11,6%), в несприятливій робочій позі (12,1%).

Ці дані свідчать про низьку ефективність комплексних заходів підприємств з поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, більшість з яких складаються формально, не направлені на істотне поліпшення або зміну умов праці працівника шляхом влаштування на робочому місці ефективної системи вентиляції, опалення та достатнього освітлення.

На підприємствах України повільно впроваджуються нові прогресивні технології, механізація, автоматизація та роботизація виробничих процесів. Більшість виробничих процесів є енергозатратними, супроводжуються наявністю комплексу шкідливих факторів виробництва, а також значним негативним впливом на довкілля.

Незадовільні умови праці на підприємствах супроводжуються і незадовільним санітарним станом підприємств через погане влаштування та утримання систем водопостачання, каналізування, опалення, вентиляції, освітленості, функціонування санітарно-побутових приміщень, практичної ліквідації підприємств соціально-побутової сфери (централізоване харчування, медичні пункти, санаторії профілакторії та інше).

Результати санепіднагляду свідчать, що в Україні з року в рік зростає кількість підприємств, як державної, так і недержавної форми власності з шкідливим та небезпечними умовами праці. «Лідерами» серед них є підприємства Мінвуглепрому (87,5% підприємств), важкого машинобудування (75,9%), верстатобудування (93,3%), гірничодобувної промисловості (81,2%), мінагропрому (85,0%).

На підприємствах недержавної форми власності (наприклад, фермерські господарства) кількість об’єктів, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам складає 70,8%.

В цілому в усіх галузях економіки не відповідають вимогам санітарного законодавства 70,6% об’єктів нагляду.

Незадовільні умови праці вкрай негативно впливають на працездатність працівників та збереження їх здоров’я, а також сприяють виникненню у працівників професійних захворювань.

Незадовільні умови праці зумовлені також масовими порушеннями роботодавцями Порядку, термінів та методики проведення атестації робочих місць за умовами праці. Посилаючись на недостатнє фінансування, керівники підприємств, систематично порушують 5-и річний термін проведення чергової атестації. Наприклад, згідно з даними нагляду Державної експертизи умов праці у 2011 році число таких підприємств у Одеській області становило більше 70%, а у Сумській області порушення методики проведення атестації відмічено більш, як на 30% робочих місць.

За результатами нагляду державної експертизи умов праці у 2013 році через порушення порядку і методики проведення атестації державні інспектори праці вимушені були відмінити значну кількість наказів підприємств про підведення підсумків атестації робочих місць за умовами праці.

Особливо постраждали при цьому працівники, яким в результаті порушень Порядку проведення атестації не було підтверджено стаж роботи у шкідливих умовах праці, що позбавило їх права на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах.

Недоліки у проведенні атестації робочих місць за умовами праці також призводять до недостатнього соціального захисту працівників, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, а саме надання у неповному розмірі всіх пільг і компенсацій, передбачених ст. 7 Закону України «Про охорону праці». Наприклад, всього у шкідливих умовах праці у 2013 році працювало 28,9% працівників, а додаткову відпустку було встановлено лише 21,8%. Тільки 0,6% працівників отримують лікувально-профілактичне харчування, хоча значно більша кількість працівників працює в особливо шкідливих та особливо важких умовах праці. З 1,3 млн. працівників, зайнятих у важких та шкідливих умовах праці, тільки 17,0% отримують доплати за умови праці, що суперечить чинному нормативно-правовому акту з цього питання.

Зазначені недоліки у проведенні атестації були висвітлені членськими організаціями під час проведення у 2012-2013 роках всеукраїнської Акції профспілок «Атестацію робочих місць - під контроль профспілок», підсумки якої були підведені на засіданні Президії ФПУ 14 березня 2014 року (постанова №П-11-8).

Незадовільні умови праці супроводжуються також масовою ліквідацією на підприємствах закладів соціально-побутової сфери (їдальні, оздоровчі центри, санітарно-побутові приміщення, магазини, дитячі дошкільні установи, оздоровчі заклади (бази вихідного дня, санаторії профілакторії тощо), та лікувально-профілактичних закладів (медико-санітарні частини, здоров пункти, медичні амбулаторії та інші), що вкрай негативно впливає на збереження здоров’я і працездатність працівників та їх оздоровлення.

Таке положення зумовлено невиконанням або недостатнім виконанням роботодавцями на більшості підприємствах приватизаційного договору та приватизаційних зобов’язань, а також недостатнім контролем за їх виконанням з боку відповідних державних наглядових органів.

. Висока захворюваність працюючого населення

Забезпечення громадянських прав на безпечні і здорові умови праці є стратегічним напрямком соціальної політики всіх розвинутих країн. Вона узгоджується з принципами Європейської соціальної Хартії (1998) та Глобальної стратегії Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).

Нині проблема охорони здоров’я працюючого населення знаходиться в центрі уваги ВООЗ. На 49 сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я схвалена Глобальна стратегія ВООЗ щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці на кожному робочому місці, у травні 2007 року прийнято Глобальний план дій з охорони здоров’я працюючих на 2010-2017 роки з метою створення відповідної директивної основи для наступного впровадження на національному рівні.

За даними Міжнародної організації праці у світі щорічно реєструється близько 160 млн. випадків професійних захворювань, економічні втрати суспільства від яких оцінюються у розмірі 4-5% світового ВВП, тобто більше 1251,3 млрд. доларів США.

Показники здоров’я працюючого населення формуються не лише під впливом умов праці, але й способу життя, за рахунок генетичних та екологічних факторів, доступності та якості медичного обслуговування. Проте, при виконанні будь-якої роботи втрачається фізична і психічна енергія, яка повинна відновлюватись під час відпочинку. Якщо цього не відбувається, накопичується хронічна втома, знижується мотивація до праці, настає хронізація хвороб, поступова інвалідізація.

Одним з основних показників здоров’я населення є поширеність захворювань. За даними наукових досліджень Інституту медицини праці АМН України (директор - академік Кундієв Ю.І.) в Україні у 2012 році на 20,9 млн. зайнятого населення працездатного віку (з них працюючого за видами економічної діяльності - 11,5 млн.) було зареєстровано 41,1 млн. випадків захворювань, або 1476,1 випадків на 1000 працюючих (у 1997 році цей показник складав 1108,0 або на 33,2% менше).

Складною проблемою в Україні є поширення хвороб за класом «Розлади психіки та поведінки», які у 2012 році склали майже 1,2 млн. випадків, з них 608 тис. хворих на хронічний алкоголізм і 700 тис. осіб, що вживають психоактиві речовини.

Ще однією з ознак часу стало зростання захворюваності на туберкульоз серед працездатного населення: у чоловіків вона складає 150-195 випадків на 100 тис. населення (порівняно з 118 для загальної кількості населення - тобто у 1,3-1,6 рази більше), а у жінок - 45-73 у порівнянні з 39 випадками для усього населення на 15,4% - 1,9 рази більше.

Основним чинниками високої захворюваності населення, зайнятого у виробничій сфері, є:

низька якість профілактичних медичних оглядів, недостатнє виявлення при їх проведенні початкових проявів професійних захворювань працівників,

неповний облік диспансерних груп хворих, їх оздоровлення, медична та професійна реабілітація,

неповне виконання медичних рекомендацій заключних актів медоглядів щодо лікування працівників, у яких виявлені захворювання, а також працевлаштування працівників за станом їх здоров’я.

До незадовільного проведення та низької ефективності профілактичних медичних оглядів призвела практична ліквідація інституту медицини праці та цехової медицини (закриття на підприємствах здоров пунктів та медико-санітарних частин, різке зменшення кількості лікарів з професійної патології, цехових лікарів тощо). Так, з 1991 року кількість медико-санітарних частин, заводських лікарень, поліклінік, кількість ліжок, лікарів, цехових лікарів зменшилась у 8-11 разів.

Особливо негативно вплинула ця ліквідація на ефективність попередження професійних захворювань.

Кількість діючих заводських здоровпунктів у 2012 році (109) була меншою у 19,4 рази у порівнянні з рівнем 1941 року та у 43,2 рази - з рівнем 1991.

Постійно зростає смертність населення працездатного віку, особливо серед чоловіків, що призвело до появи нового терміну у статистиці - «надсмертність чоловіків працездатного віку», яка у 3,2-3,8 разів перевищувала в останні 5 років смертність серед жінок.

В структурі причин смертності провідні місця традиційно займають хвороби системи кровообігу, нещасні випадки (травматизм) та злоякісні новоутворення. Слід зазначити, що в умовах сьогодення серед названих причин може бути керованою лише найбільш масова - травматизм.

За класами хвороб смертність чоловіків працездатного віку більше, ніж у жінок у 5,7 рази (нещасні випадки, травми), у 4,8 рази (хвороби системи кровообігу. У 3,8 рази (хвороби органів дихання, у 2,9 рази (хвороби органів травлення та у 1,8 рази (злоякісні новоутворення).

Показники смертності у працездатному віці серед сільського населення були більшими, ніж серед міського у 1,9 рази (самогубства та отруєння алкоголем) на 33,2% (хвороби органів дихання, на 28,9% (хвороби органів кровообігу), що відображає загальну негативну медико-соціальну ситуацію на селі, зокрема є результатом руйнації сільської системи медико-профілактичної допомоги населенню.

Рівні смертельного травматизму в Україні на 37,3% більші, ніж у Німеччині, у 2,7 рази - ніж у Фінляндії, 4,4 рази - ніж у Швеції, у 5,0 разів - ніж в Японії та у 6,1 рази - ніж у Великобританії.

Зазначені особливості захворюваності і смертності серед працюючих вкрай негативно впливають на проблему збереження трудового потенціалу країни.

Крім того, слід зазначити, що в Україні відмічається розбіжність між даними щодо кількості травмованих МОЗ, Національного інституту охорони праці та Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві з причини відмінностей щодо обліку та оцінки випадків виробничого травматизму за відповідні періоди часу. Цього парадоксу можна уникнути лише створенням Національного Державного реєстру постраждалих від травм (отруєнь) на виробництві та професійних захворювань.

Демографічна криза, високий рівень загальної захворюваності та виробничого травматизму є тим фоном, на тлі якого формується професійна захворюваність.

Її основною причиною є незадовільний стан умов праці, а складовими настання - недоліки у проведенні періодичних медичних оглядів, недостатнє забезпечення та застосування працівниками колективних та індивідуальних захисних засобів, недоліки у медичній та професійній реабілітації працівників.

Протягом 2005-2011 років в Україні спостерігається збільшення кількості випадків професійних захворювань (з 5,9 у 2005 році до близько 7 тис. у 2011). Рівень захворюваності на 10000 працюючих складав від 4,6 (2005) до 4,8 (2011).

% професійної патології реєструється у осіб чоловічої статі. 15% потерпілих - особи віком 50-54 років, 23% - старше 60 років. Звертає увагу збільшення кількості професійних захворювань у осіб до 29 років, питома вага яких у загальній кількості складає 3,0%.

Середній період формування професійної патології становить від 17,6 до 19,4 років, вона супроводжується високим рівнем інвалідності та істотного зниження працездатності працівників.

За даними 2011 року 74,1% профзахворювань реєструються серед працівників вугільної промисловості, 5,3% - металургійної, 5,4% - машинобудування. Питома вага хворих на профзахворювання у працівників інших галузей становить від 0,1 до 0,4%.

В структурі професійної захворюваності переважають захворювання органів дихання, на які припадає 63,2% всіх профзахворювань; 26,7% становлять захворювання опорно-рухомого апарату; 6,3% - хворі на вібраційну хворобу, 1,8% - хвороби хімічної етіології.

Професійні захворювання мають особливості щодо регіонального розповсюдження, оскільки найбільші їх рівні (на 10000 працюючих) - 8,1-11,5 - реєструються, відповідно в Донецькій та Луганській областях. На другому місці - Дніпропетровська (6,3), Львівська (5,6), Волинська (3,6) та Харківська (2,3) області.

Відмічаються також особливості професійної патології у працівників окремих видів економічної діяльності, які зумовлені місцем їх роботи та видом економічної діяльності підприємства.

В Україні існують суттєві проблеми щодо встановлення діагнозу професійного захворювання (недоліки у проведенні періодичних медичних оглядів та виконання медичних рекомендацій заключних актів медоглядів, розслідування випадку професійного захворювання, складання санітарно-гігієнічної характеристики, підтвердження діагнозу професійного захворювання), а також соціального захисту хворих із професійними захворюваннями (встановлення ступеню втрати працездатності та середній розмір пенсії).

Перехід до «територіального принципу» медичного обслуговування працівників підприємств, установ та організацій призвів до створення в лікувально-профілактичних закладах (районні або територіальні поліклініки) спеціальних комісій для проведення періодичних профілактичних медичних оглядів. Як свідчить накопичений досвід, члени таких комісій часто не мають професійних знань з гігієни праці та профпатології, та не знайомі з особливостями трудових процесів, в яких зайняті працівники, що підлягають таким медоглядам.

До складу таких комісій майже не включаються кваліфіковані фахівці лікарі-профпатологи, не говорячи вже про представників науково-дослідних установ відповідного профілю.

Проблеми своєчасного виявлення хворих на професійні захворювання зумовлена також певними недоліками у статистичній звітності, особливо щодо відомостей про розповсюдженість цих хвороб та їх наслідків.

4. Недостатнє фінансування охорони праці

На зазначений стан охорони праці вкрай негативно впливає і явно недостатнє фінансування охорони праці.

Мінімальний рівень витрат роботодавця на охорону праці був передбачений ст. 19 Закон України «Про охорону праці»; не сприяли поліпшенню фінансування і зміни до статті 19 Закону України «Про охорону праці», прийняті Верховною Радою України у 2013 році.

Мінімальний розмір витрат на охорону праці, визначений Законом України «Про охорону праці» із змінами 2013 року, не відповідає нинішнім економічним умовам України, коли значно виросли (у десятки разів) ціни та вартість цих заходів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України

№994-2003 року.

Не дивлячись а неодноразові пропозиції профспілок, витрати на охорону праці не виділені окремим рядком бюджетної класифікації у державному та місцевих бюджетах, ці витрати були виключені з форми статистичного спостереження за виробничим травматизмом, і явно не відповідають умовам сьогодення.

Зазначені недоліки призводять до того, що комплексні заходи підприємств з поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, (за результатами атестації робочих місць за умовами праці та згідно з вимогами постанови КМУ №994-2003) фінансуються не повністю, а отже є недостатньо ефективними;

Положення з фінансуванням заходів з охорони праці погіршується тим, що деяких підприємствах, особливо приватної форми власності, не укладаються колективні договори, в яких були б передбачені витрати підприємства на охорону праці.

Сприяє такому положенню і відсутність на підприємстві профспілкової організації, яка змогла б налагодити належний громадський контроль за фінансуванням заходів з охорони праці.

Негативно вплинула на фінансування заходів з охорони праці ліквідація свого часу фондів підприємств з охорони праці.