Проблеми та перспективи удосконалення фінансування охорони праці в Україні

 

У сучасних умовах розвитку економіки діяльність держави має бути спрямована на забезпечення нормального функціонування населення держави і здоров'я людей. Вирішальну роль у цьому відіграє охорона праці. Так, у епіцентрі дискусій і донині залишається питання безпеки, здоров'я й добробуту людей, що може бути досягнуто лише за наявності високого рівня фінансування заходів з охорони праці.

Законодавчі підстави для фінансування охорони праці передбачені у Кодексі законів про працю України, Законах України «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Фінансування охорони праці на підприємстві може здійснюватися на багатоцільовій та одноцільовій основі. При багатоцільовому фінансуванні заходи щодо поліпшення безпеки виробничих процесів, технологій, обладнання, машин і механізмів є складовою частиною реконструкції, модернізації, впровадження нових засобів виробництва і кошти на охорону праці окремо не виділяються, а належать до капіталовкладень для оновлення виробництва. Що стосується одноцільового підходу до фінансування охорони праці, то джерелами фінансування можуть бути власні кошти підприємств, кредити, капітальні вкладення, бюджетів засоби держави, амортизація основних фондів, благодійні внески та пожертвування тощо.

При здійсненні заходів з охорони праці на підприємстві керівництво повинно керуватися, перш за все, Законом України «Про охорону праці».

На сьогодні формування коштів на фінансування охорони праці (особливо бюджетне) залишається проблемою як у регіонах, так і в Україні в цілому. Наша держава за станом охорони праці посідає у світі 90-92 місце.

Причиною такого рейтингу країни є занадто низький рівень фінансування зазначеної сфери діяльності, повна розбалансованість системи управління охороною праці на всіх рівнях державної влади, це також відсутність загальнодержавної та більшості галузевих і регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища.

В Україні затверджено ряд програм, які стосуються розвитку та фінансування охорони праці як на регіональному, так і на державному рівнях [14, с. 185].

Та не зважаючи на це, формування коштів на фінансування охорони праці залишається серйозною проблемою у нашій країні, яка вимагає проведення дієвих заходів щодо її усунення.

Тому, необхідно прийняти комплексну програму, яка б передбачала такі пункти:

. Збільшення фінансування програм пов’язаних із забезпеченням охорони праці в країні.

. Удосконалення та спрощення нормативних документів, що регулюють відносини у сфері безпеки та гігієни праці на робочому місці.

. Поліпшення інформування, навчання та співробітництва через систему освіти;

. Удосконалення системи запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

. Ідентифікацію та оцінювання нових професійних ризиків;

. Посилити співпрацю діяльності всіх суб’єктів правовідносин у сфері безпеки та гігієни праці.

Зрозуміло, невичерпним резервом для поліпшення роботи у сфері охорони праці є міжнародний досвід в практичній, нормативній і правовій діяльності. У той же час зарубіжний досвід привабливий і цінний не лише ретельною опрацьованістю спеціальних питань охорони праці. На не меншу увагу заслуговує оголошена в країнах Заходу прихильність пріоритетам, що стосуються перш за все інтересів людини в праці.

Безумовно, безпека на ринку праці заслуговує на пріоритет перед останніми чинниками соціально-економічної безпеки. Хоча в умовах сучасного суспільства більшість людей вимушена більше уваги приділяти питанням працевлаштування і заробітної плати, а не проблемам поліпшення охорони праці. Для подолання цих негативних тенденцій необхідно апелювати і до державних інститутів, і до соціальних партнерів, метою ефективної політики яких в цій області повинно стати створення системи по вдосконаленню умов праці і виробничої сфери. Адекватне розуміння суті суспільних процесів на початку нашого століття робить ефективну охорону праці необхідною складовою політики будь-якої цивілізованої країни.

 

 

Висновки

 

Отже, Закон України «Про охорону праці» вперше чітко визначив політику держави у сфері захисту інтересів як найманих працівників, так і роботодавців у трудовому процесі, законодавчо закріпив право працівника на безпечну працю. Згідно з цим Законом роль держави та її інститутів в охороні праці не зводиться до створення правових норм і адміністративного нагляду.

Державне управління формулює державну політику в галузі охорони праці - пріоритет життя і здоров’я працівника щодо результатів виробничої діяльності.

Визначним фактором процвітання і економічного благополуччя будь-якої країни на нинішньому етапі розвитку є не тільки рівень національного доходу і розвиток виробництва, але й загальний стан охорони здоров’я та охорону праці. Нехтування таким фактором, як охорона праці, призводить до швидкого погіршення стану виробництва, відтоку значної частини продуктивних сил в інші галузі (в основному в невиробничу сферу), дисбалансу і нестабільності економіки.

Без правового врегулювання служб охорони праці і забезпечення фінансування заходів з охорони праці якісна робота щодо створення безпечних умов праці неможлива.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про охорону праці» фінансування заходів з охорони праці здійснюється підприємствами, незалежно від форми власності, або фізичними особами, які використовують найману працю, за рахунок коштів, що становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державних або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Положення з фінансуванням заходів з охорони праці погіршується тим, що деяких підприємствах, особливо приватної форми власності, не укладаються колективні договори, в яких були б передбачені витрати підприємства на охорону праці.

Сприяє такому положенню і відсутність на підприємстві профспілкової організації, яка змогла б налагодити належний громадський контроль за фінансуванням заходів з охорони праці.

Поступово нова концепція забезпечення безпечних і здорових умов праці придбала міцний фундамент, стовпами якого стали критерії «системності», «комплексності», «превентивної», «гнучкості», «персоніфікації» і «співпраці». Традиційних моделей охорони праці вже недостатньо для протистояння ризикам, управління якими націлено на виправлення положення, що складається, а не на їх запобігання. Вирішення проблеми охорони праці слід починати із забезпечення його безпеки при розробці нових технологій і устаткування, організації виробничих процесів і контролю за поведінкою людини. Особлива увага повинна приділятися розробкам охороні праці на малих і середніх підприємствах.