Фактори впливу на проведення фінансування соціального захисту та шляхи їх оптимізації

 

Реалізація соціальної політики держави здійснюється із врахуванням історичних, політичних, соціальних реалій конкретної країни. Але існують і спільні риси її проведення в різних державах, що зумовлено об'єктивними особливостями певного механізму впровадження соціальних заходів.

Фінансування соціальних витрат у більшості розвинених країн здійснюється як за рахунок бюджетної системи, тобто за рахунок податкових доходів бюджетів, так і за активного використання елементів соціального страхування. Причиною цього слугували фінансові проблеми більшості розвинених країн кінця 1980-х - початку 1990-х років. Так, у Швеції в середині 1980-х років за рахунок державного бюджету фінансувалося 36% соціальних витрат, місцевих бюджетів - 29%, страхових платежів - 27%. На початку 1990-х у розвинутих країнах намітилася тенденція до зростання страхових платежів у структурі джерел фінансування соціальних заходів [1, с. 61]. Спільною рисою для всіх країн, які розвиваються, є відсутність накопичень пенсійного характеру, а в результаті - суспільство витрачає на пенсіонерів свої поточні доходи. Це активізує вирішення проблеми розробки фінансового механізму реалізації соціальної політики в Україні.

Цей механізм повинен передбачати формування джерел фінансування за рахунок державних та приватних пенсійних фондів, коштів бюджету, позабюджетних коштів, приватних пенсійних систем. На його реалізацію впливають численні фактори: економічні, організаційні, соціальні.

Економічні фактори визначають механізм впливу розвитку національного виробництва, рівня зайнятості населення, демографічних чинників, рівня доходів фізичних та юридичних осіб на фінансування соціальних заходів.

Організаційні фактори пов'язані з формуванням заходів по становленню правових, інформаційних основ реалізації соціальної політики.

Соціальні фактори передбачають міру справедливості, рівень диференціації доходів внаслідок проведення реформ.

Серед організаційних питань оптимізації фінансування соціальних заходів можна виділити:

    створення умов для поповнення фінансових ресурсів соціального захисту, зокрема сприяння погашенню заборгованості по сплаті внесків на обов'язкове пенсійне та соціальне страхування фізичними та юридичними особами векселями;

    уведення персоніфікованого обліку платників зборів на обов'язкове пенсійне та соціальне страхування;

    економія бюджетних коштів, що направляються на соціальні цілі.

Погашення заборгованості підприємств, установ та організацій зі зборів на державне пенсійне страхування може здійснюватись шляхом оформлення її векселями у відповідності із Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 1998 року №75. Варто зазначити, що оформлення заборгованості векселями не вирішує питання неплатежів із таких причин:

по-перше, векселі не створюють додаткову вартість і не поповнюють обігові кошти підприємства: вони є лише механізмом перерозподілу, за умов якого значна частина коштів фонду осідає у посередників;

по-друге, введення нових боргових зобов'язань сприяє лише тимчасовому поповненню доходної частини бюджету;

по-третє, у відносинах між платниками зборів та Пенсійним фондом України зростає роль банків як елемента регулювання платіжної дисципліни [1, c. 37-39].

Основним Законом України передбачені такі соціальні права, як право на працю, страйк, відпочинок, житло, достатній життєвий рівень, охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування. Важливе місце серед соціальних прав посідає право на соціальний захист. Це право, як відомо, включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від особи причин, втрати годувальника, в старості та інших випадках [5; с. 30]. Механізм реалізації більшості соціальних прав, задекларованих у Конституції України, пов'язаний із реальним співвідношенням доходної та видаткової частини бюджетів різних рівнів, загальним станом справ у сфері бюджетування, законотворення.

Соціальна політика передбачає виконання триєдиної задачі - досягнення в суспільстві соціальної справедливості та злагоди і достатнього рівня соціального захисту.

Одним із основних принципів соціальної справедливості є соціальна рівність. Над питанням соціальної рівності працювали ще соціалісти-утопісти Т. Мор, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Фур'є. Більшість держав світу в своїх конституціях закріпили основні принципи соціальної рівності, зокрема принцип рівності громадян перед законом [6, с. 272]. Стосовно рівності в доходах існують у світі різні підходи. Згідно з першим підходом, суспільство має гарантувати кожному громадянину доходи вище «рівня бідності». Інший підхід базується на тому, що завданням держави є створення умов для того, аби кожний громадянин міг підвищити свої доходи за рахунок власної економічної активності.

На сучасному етапі в Україні при формуванні соціально орієнтованої економіки наголос має ставитися на відповідальності її громадян. Через механізм перерозподілу доходів держава повинна гарантувати своїм громадянам достатній рівень соціального захисту. Враховуючи рівень доходів більшості соціальних груп, постає термінова необхідність за допомогою соціальних важелів сприяти нівелюванню різкої диференціації доходів у суспільстві.

Таким чином, фінансування соціальних заходів в Україні здійснюється під впливом економічних, організаційних, соціальних факторів, з використанням коштів соціального страхування, державного, місцевих бюджетів та спеціальних фондів. Велика частина фінансових ресурсів країни перерозподіляється через Пенсійний фонд України (у 2005 році - 11,76%, 2006 році - 12,9%, у 2007 році -11,8%) [7, с. 27], що зумовлює необхідність його оптимізації. Основні тенденції, проблеми, що виникають при формуванні даного фонду, та шляхи їх вирішення типові. Аналогічна ситуація буде виникати при формуванні інших соціальних бюджетів та фондів, тому важливо з'ясувати їх особливості та закономірності [4, c. 60-61].

На сучасному етапі в Україні розроблений законопроект про створення приватних пенсійних фондів. Передбачається, що вони будуть створені у вигляді некомерційних структур дворівневого типу, тобто накопичуватимуть кошти від пенсійних внесків, але не матимуть можливості розміщувати залучений капітал. Зростуть управлінські витрати - пропонується створити орган, який би займався реєстрацією та ліцензуванням приватних пенсійних фондів.

Виникає питання про доцільність існування приватних пенсійних фондів. З точки зору формування додаткових елементів ринкової інфраструктури створення приватних пенсійних фондів має свій сенс, з точки зору соціальної спрямованості - цей процес наштовхується на загальноекономічні реалії України, де на співвідношення обсягів фінансування соціальних заходів із державного та приватних пенсійних фондів впливають принципи, механізми становлення бюджетної системи в цілому.

Дійсно, це певна альтернатива для державних пенсійних фондів. Так, вони функціонують у розвинутих країнах світу. Але ставлення до них неоднозначне.

Дж.Е. Стігліц вважає, що приватні пенсійні фонди не можуть вирішити всіх проблем фінансування соціальних заходів [13, с. 396]. Оскільки соціальне забезпечення здійснює міжгенераційний, інтрагенераційний перерозподіл доходів у межах єдиної системи державного захисту, то приватні страхові послуги залежать від внесків індивідів і ризику втрати здоров'я та працездатності. Держава може нівелювати ризик для державного пенсійного фонду від інфляції, різних катаклізмів, розподіливши ризики між поколіннями, збільшивши податки. Приватні пенсійні фонди позбавлені такої можливості, отже, ризик вкладати до них кошти - більший. Одним із найбільших недоліків функціонування приватних пенсійних фондів у США Дж.Е. Стігліц вважає низьку норму віддачі вкладених до приватних пенсійних фондів коштів через високі адміністративні витрати.

Власне, і сворення приватного пенсійного фонду не гарантує високу ефективність. Остання залежить від багатьох факторів: кваліфікації керуючих; потенційних можливостей інвестування коштів пенсійних фондів; гарантій щодо цільового використання коштів фондів.

Для забезпечення надійності приватних пенсійних фондів необхідно розробити ефективну систему нагляду та регулювання їх діяльності, створити умови для запобігання нецільовому їх використанню [2, c. 91-94].

Серед можливих негативних рис майбутніх приватних пенсійних фондів в Україні варто виділити:

розпорошення соціальних коштів;

незастрахованість від банкрутства, що в умовах нестабільності в Україні може стимулювати соціальну напругу;

відсутність гарантованого мінімального розміру пенсії.

Але в той же час існують і позитивні риси:

можливість стимулювання накопичувальної функції у суб'єктів господарювання за допомогою росту споживання в майбутньому;

підвищення очікуваного рівня життя пенсіонерів після виходу на пенсію;

накопичення коштів на рахунках приватних пенсійних фондів, яке може бути використане для фінансування капітальних вкладень в економіку України;

приватні пенсійні фонди можна сприймати як альтернативу або, принаймні, доповнення до існуючої державної монополії в пенсійному захисті України - атрибуті демократичної держави.

Для визначення доцільності вирішення питання додаткового фінансування соціальних заходів за рахунок приватних пенсійних фондів необхідно зважено підійти до врахування всіх як позитивних, так і негативних рис формування цих фондів.

Реформування системи фінансування соціальних заходів є важливим елементом соціальної, зокрема пенсійної реформи, під час якої в основу всіх трансформацій мають ставитись інтереси, проблеми, потреби кожної конкретної людини, що потребує соціального захисту.

Реформування соціальних виплат необхідно здійснювати за двома пріоритетними напрямками:

встановлення економічно обґрунтованих розмірів соціальних виплат відповідно до рівня заробітку, стажу трудової діяльності і розмірів перерахованих страхових внесків. Вирішення цієї проблеми можна здійснити на основі персоніфікованого обліку страхових внесків по окремих видах страхування, підвищення зацікавленості застрахованих осіб у збільшенні страхових відрахувань за рахунок власних коштів і контролі за витрачанням страхових коштів;

впорядкування вимог до надання соціальних виплат. Повинен діяти принцип, відповідно до якого при настанні страхового випадку допомога виплачуватиметься лише за умови втрати заробітку.

Найважливішим в реформуванні соціального страхування є створення сучасної нормативно-правової бази, яка регулювала б правові, економічні та організаційні основи державного соціального страхування, і відповідної системи управління соціальним страхуванням.

Необхідно передбачити також подальший розвиток недержавних видів обов’язкового і добровільного страхування, враховуючи обов'язкове страхування професійної відповідальності у випадках підвищеної небезпеки життя та здоров" я громадян.

Реформування системи соціального страхування потрібно здійснювати поетапно, з урахуванням росту оплати праці та поліпшення загальноекономічної ситуації.

Основними умовами введення пенсійного забезпечення від підприємств в Україні є, перш за все, кардинальне поліпшення загальної економічної ситуації, а також створення або зміцнення ефективної державної системи пенсійного забезпечення.

При здійсненні соціального страхування від нещасних випадків на виробництві потрібно встановити залежність між розмірами страхових платежів і станом охорони праці та рівнем травматизму на підприємстві на основі гнучкої системи диференційованих тарифів [19, c. 346-349].

 

Висновки

 

Заходи соціального захисту населення повинні фінансуватися двома способами:

по-перше, за рахунок виділення коштів із державного бюджету, тобто за рахунок коштів платників податків;

по-друге, через соціальні платежі на користь системи соціального захисту (соціальні внески).

При проведенні фінансування заходів соціального захисту населення, і в першу чергу при визначенні розмірів заробітної плати та соціальних виплат, необхідно дотримуватись норм, визначених Конституцією України, законами України.

Для реалізації цих завдань необхідно:

завершити формування законодавчої бази, яка забезпечить проведення активної і дійової соціальної політики;

забезпечити стабільне фінансування галузей соціальної сфери і регіональних та місцевих соціальних програм, змінити систему взаємовідносин між державним і місцевими бюджетами всіх рівнів, підвищити обґрунтованість визначення соціальних трансфертів, виходячи із реальних потреб і можливостей регіонів;

підвищити фінансову стабільність і ефективність використання коштів державних позабюджетних соціальних фондів;

ввести соціальну експертизу проектів законів та інших нормативно-правових актів силами недержавних організацій та наукових установ;

поліпшити організацію функціонування установ соціальної сфери, більш раціонально використовувати ресурси, що їм виділяються;

стимулювати направлення коштів громадськими, некомерційними і комерційними організаціями на благодійні цілі.