Дослідження С. Кузнеця

Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії, виходець із України Саймон Кузнець (1901—1985) полемізував з Й. Шумпетером щодо причин циклічності економічного розвитку, стверджував, що в бажанні підприємців інвестувати принципово нові види техніки чи товари немає ніякої закономірності. На його думку, революційні інновації виникають значною мірою випадково, під впливом певних зовнішніх обставин (зміни в політиці, економіці, поява нових відкриттів тощо). Тобто, визнаючи існування економічних циклів, він пов'язує їх із циклами інноваційних технологій, наголошуючи водночас на випадковості появи інновацій.

Отже, до 70-х років XX ст. функціонувала теорія, згідно з якою економічний розвиток суспільства відбувається хвилеподібно: періоди зростання чергуються із періодами стагнації та спаду. Періоди зростання ґрунтуються на базисних інноваціях, упровадження яких дає імпульс виникненню вторинних (поліпшувальних) інновацій. Інтерес підприємців до інновацій і швидкість їх поширення у галузі та поза нею залежить від того, наскільки зростає прибутковість бізнесу від їх упровадження.

Економічна теорія визнавала, що інновації є ключовим чинником економічного зростання. Вони не лише забезпечують ресурсозберігальний ефект, а й сприяють створенню нових галузей і сфер діяльності. Однак для появи інновацій і їх поширення необхідні певні умови. Щодо цього питання існують різні точки зору. Одні науковці вважають, Що імпульсом до інноваційної діяльності є певні зовнішні обставини (екзогенний механізм); інші причину нововведень вбачають у прагненні підприємців максимізувати свій прибуток, що дає підстави стверджувати про внутрішній (ендогенний) механізм технологічного прогресу. Існування різних, інколи спірних, думок щодо ролі інноваційних факторів в економічному зростанні показує труднощі становлення теорії інноваційного розвитку, сумніви у деяких її постулатах. Так, після опублікування книги Шумпетера «Теорія інноваційного розвитку» минуло чимало часу, у повоєнні роки світова економіка розвивалась поступально і ніщо не свідчило про можливість настання нової кризи. Інноваційну теорію з її довгими циклами (хвилями) стали вважали анахронізмом. І лише у 70-ті роки про неї знову згадали. Значний внесок у її подальший розвиток зробили Г. Менш, А. Кляйкнехт, Дж. ван Дейн, Р. Фостер.

Дослідження Г. Менша

Німецький економіст Герхард Менш відродив і розвинув теорію Шумпетера. У книзі «Технологічний пат» він проаналізував появу 112 великих винаходів та 126 базових технічних нововведень, за допомогою яких винаходи було впроваджено у виробництво із середини XVIII ст. по 60-ті роки XX ст. Г. Менш підтвердив існування довгих хвиль економічної активності. За його підрахунками, збільшення потоку інновацій припадає на періоди початку спаду довгих хвиль, визначених М. Кон-дратьєвим.

На початку 70-х років, коли не було жодної ознаки нової економічної стагнації і більшість учених вважали, що чергова криза буде відносно м'якою, Менш за показниками стану ринку праці й капіталу розпізнав перші симптоми загрозливої кон'юнктурної ситуації. Він назвав її «технологічним патом» (франц. pat — у шахах — ситуація, за якої жоден з партнерів не в змозі виграти), тобто закономірною паузою у поступальному розвитку економіки, причому такою, що виникає регулярно.

Г. Менш зауважив, що в світовій економіці регулярно настає такий період, коли країни опиняються в кризі, вихід з якої неможливий за існуючої техніки, відсутності революційних або, як він їх називає, базисних нововведень.

Менш, на відміну від Кондратьєва та Шумпетера, вважав, що кожний довгий цикл має форму не відрізка хвилі, а 8-подібної логістичної кривої. Ця крива описує траєкторію життєвого циклу певного технічного способу виробництва. На завершальній стадії старої технологічної бази виникає нова. Проте попередня 8-подібна крива не плавно переходить у нову. їх накладання породжує нестабільність і навіть турбулентність (лат. іигЬиіепіиз — безладний, неспокійний). Момент зіткнення двох послідовних життєвих циклів і є «технологічним патом», або часом структурної перебудови чи кризи, вихід з якої можливий лише за появи принципово нових технологій.

Інноваційні технології Г. Менш поділив на дві групи — базисні та поліпшувальні. Базисну технологію він трактує як сукупність таких виробничих процесів, які потенційно можуть створювати велику кількість нових робочих місць, що вимагають іншої кваліфікації. Поява нових базисних технологій сприяє створенню нових продуктів і нових ринків.

Менш погоджувався з гіпотезою Шумпетера про те, що базисні інновації у часі розподілені не рівномірно, а утворюють дискретні пучки, або кластери, що виникають не випадково. Вслід за базисними обов'язково з'являються поліпшувальні інновації і розкривають усі можливості базисних. Обидві форми інновацій перебувають у постійній конкуренції, яка спричиняє періодичні S-подібні хвилі, що відповідають циклам Кондратьєва.

Нерівномірність інноваційної активності Г. Менш пояснює особливостями функціонування ринкової економіки. Орієнтуючись на поточний прибуток, підприємці керуються економічною кон'юнктурою, не зважаючи на довгострокові альтернативи технічного розвитку і надаючи перевагу поліпшувальним інноваціям, оскільки вони менш ризиковані й дешевші. Впроваджувати радикальні інновації вони починають після різкого зниження ефективності інвестицій у традиційних напрямах, коли вже накопичено надлишкові потужності й уникнути сповзання економіки у фазу глибокої затяжної депресії не вдається. У фазі депресії впровадження базисних інновацій є єдиною можливістю прибуткового інвестування. Незважаючи на те що прибуток у фазі депресії малий, власники вважають, що вкладати капітал в інновації менш ризиковано, ніж у стару продукцію і технологію. Зрештою інновації переборюють депресію. Отже, згідно з Меншом, генератором умов для появи інновацій, які становлять технологічний базис нової довгої хвилі, є депресія. Найбільша кількість базисних інновацій припадає на важкі й тривалі депресії.

Г. Менш дійшов висновку, що технічний прогрес відбувається не безперервно, а дискретно (франц. discret; — переривчастий). Гіпотеза дискретності пояснила протиріччя між періодами надлишку інновацій та їх нестачею: динаміка потоків, припливи і відпливи базисних інновацій визначають зміни у періодичності зростання і стагнації економіки.