Класифікація методів навчання

 

У дидактиці існує багато різноманітних підходів до виявлення сутності методів навчання, їх визначень, структури, що породжує проблему їх класифікації. Значний внесок у розвиток теорії методів навчання зробили Є. Голант, М. Данилов, Б. Єсипов, М. Скаткін, М. Лернер, А. Алексюк, Ю. Бабанський, В. Бондар, В. Паламарчук та ін [Чайка с.96 ].

Метод навчання є складним багатоаспектним явищем. За кожним із цих аспектів методи групують, створюючи класифікації методів навчання -упорядковані за певною ознакою їх системи [Підласий ].

В дидактиці існують різні підходи до класифікації методів навчання. Поширеними є класифікації методів за джерелом знань (Д. О. Лордкіпанідзе, С. Я. Голант, Н. М. Верзілн та ін.); за характером логіки пізнання (І. Я. Лернер); за рівнем проблемності засвоєння знань і рівнем учіння (М. І. Махмутов); на основі цілісного підходу до процесу (Ю. К. Бабанський); А.М. Алексюк пропонує здійснювати класифікацію методів навчання за найістотнішою, докорінною ознакою, що "проблему системи методів навчання слід розв'язувати не шляхом якоїсь єдиної класифікації, що була б оптимальною для всієї системи навчання, а шляхом створення і науково-теоретичного обґрунтування цілого ряду класифікацій, які б у сумі своїй оптимально відображали завдання і зміст цілісного навчального процесу у сучасній школі [Алексюк ].

Тому існують класифікації методів передусім за джерелами знань і розумової діяльності в процесі учіння.

Учитель має розуміти суть різних підходів до класифікації методів, але найперше - мати у своєму арсеналі велику кількість цих методів, аби вдало й ефективно використовувати їх у навчально-виховному процесі залежно від дидактичної мети і функціональної спрямованості.

 

 

Рис. 1.2.1. Класифікація методів навчання

 

Поділ методів за зовнішніми проявами їх форм, тобто за джерелами інформації, яку засвоюють учні, є найбільш поширений і зрозумілий. На основі такого підходу виділяють три групи методів навчання: словесні, наочні, практичні.

 

Рис. 1.2.2. Методи навчання за джерелом знань

Тепер пропоную розглянути кожен з методів за джерелом знань. Першими в цій категорії виступають словесні методи навчання.До цієї групи належать методи, які реалізуються переважно через усну комунікацію. Основним їх елементом є слово, мовлення вчителя.

Розповідь - монологічний виклад навчального матеріалу, який використовують для послідовного та емоційного повідомлення знань.

Пояснення - словесний метод навчання, основне завдання якого полягає в розкритті причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей у розвитку природи, людського суспільства і людського мислення.

Бесіда - словесний питально-відповідний метод навчання, завдання якого - спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень.

Лекція - словесний метод навчання, що передбачає усний виклад навчального матеріалу, який характеризується великим обсягом, складністю логічних побудов, сконцентрованістю розумових образів, доведень і узагальнень.

Інструктаж (лат. instructio- настанова) - словесний метод навчання, який передбачає ознайомлення зі способами виконання завдань, інструментами, матеріалами, технікою безпеки, показ трудових операцій та організацію робочого місця [Чайка 98-103 ].

До наочних методів навчання належать: ілюстрація, демонстрація та спостереження.

Ілюстрація - метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх символічному зображенні (фотографії, малюнки, схеми, графіки та ін.).

Демонстрація - це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів в їх натуральному вигляді, динаміці.

Ці методи суттєво схожі між собою в етимологічному плані.

Спостереження як метод навчання передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному і виробничому середовищі без втручання у ці явища і процеси.

Усі методи цієї групи тісно взаємопов'язані. Використання у навчальному процесі тих чи інших методів зумовлено різними факторами: психологічними особливостями учнів певного віку, дидактичними цілями, рівнем матеріального забезпечення навчальних закладів [Кузмінський 132 ].

Практичні методи навчання охоплюють різні види діяльності учнів і спрямовані на формування навичок та вмінь застосовувати знання в стандартних чи змінених умовах із метою досягнення їх вищого рівня.

Лабораторна робота - практичний метод навчання, який передбачає вивчення в спеціальних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання.

Практична робота - метод навчання, спрямований на поглиблення і закріплення теоретичних знань та перевірку наукових.

Вправа - практичний метод навчання, який передбачає планомірне, організоване, повторне виконання дій із метою оволодіння ними або підвищення їх якості.

 

 

Рис. 1.2.3. Види методів навчання за характером логіки пізнання

 

Методи навчання характеризують також за логікою руху змісту навчального матеріалу - від конкретного до загального, від загального до конкретного, за аналогією. Залежно від того, за якою логікою побудований зміст, виокремлюють індуктивний, дедуктивний, традуктивний, аналітичний і синтетичний методи навчання. До цієї групи також належать методи аналогії, виокремлення основного в навчальному матеріалі, виявлення причинно-наслідкових зв'язків, порівняння, узагальнення, конкретизації та ін.

Індуктивний (лат. іnduсtіо - наведення) метод- метод навчання, що забезпечує перехід від одиничного до загального в пізнавальному процесі.

Його використовують переважно на емпіричному рівні пізнання (вивчення одиничних предметів і явищ) тоді, коли матеріал має фактичний характер чи пов'язаний із формуванням понять. Індуктивний метод застосовують під час вивчення технічних механізмів і виконання практичних завдань, для розв'язання математичних і фізичних задач. Недоліки цього методу - великі витрати часу на вивчення нового матеріалу, недостатній розвиток абстрактного мислення (його формування здійснюється на основі вивчення конкретних фактів, дослідних даних), перевантаження учнів фактичним матеріалом.

Під час використання індуктивного методу діяльність учителя в умовах пояснювально-ілюстративного навчання полягає у викладенні та поясненні фактів, наведенні конкретних прикладів із застосуванням наочності, підведенні учнів до узагальнення у вигляді нового поняття, правила чи закону.

Діяльність учителя в умовах проблемного навчання за використання цього методу передбачає постановку проблемних завдань, які вимагають самостійних міркувань від окремих положень до загальних висновків.

В умовах пояснювально-ілюстративного навчання з використанням індуктивного методу учні здійснюють діяльність так: розв'язують задачі, виконують вправи, а потім роблять узагальнення, формулюють закони і висновки.

Діяльність учнів в умовах проблемного навчання полягає в сприйнятті загальних положень, законів із подальшим розв'язуванням прикладів, задач, виконанням вправ.

Дедуктивний (лат. deductіо - відведення) метод- метод навчання, що передбачає перехід у пізнанні від загального до конкретного.

Учитель спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починає розв'язувати конкретні завдання. Учні сприймають загальні положення чи закони з подальшим засвоєнням їх наслідків.

Дедуктивний метод сприяє швидшому опрацюванню навчального матеріалу, активно розвиває абстрактне мислення. Його корисно використовувати для засвоєння теоретичних знань. Проте дедуктивний метод утруднює постановку проблемних завдань, не націлює на розв'язання суперечностей, частково схематизує навчальний процес, догматизує знання.

Індуктивно-дедуктивний (дедуктивно-індуктивний) метод. Під час використання індуктивного чи дедуктивного методів застосовують словесні, наочні і практичні методи, а також репродуктивні та проблемно-пошукові. При цьому зміст навчального матеріалу розкривається певним логічним шляхом: індуктивне чи дедуктивне. Тому вирізняють індуктивну і дедуктивну бесіду, репродуктивну та пошукову практичну роботу тощо. Ефективне застосування індукції і дедукції забезпечується їх взаємодією, тому часто використовують термін «індуктивно-дедуктивний (дедуктивно-індуктивний) метод».

Традуктивний (лат. traductіо - переміщення) метод - метод навчання, що передбачає рух від окремого до окремого, від одиничного до одиничного, від загального до загального через порівняння за ознаками подібності (аналогії) чи відмінності.

Цей метод застосовують у двох основних формах: порівняння й аналогії. Сутність традуктивного методу полягає у з'ясуванні подібності деяких ознак двох чи більше явищ, на основі чого роблять висновок про подібність усіх інших ознак цих явищ, завдяки чому аналогія здійснюється за основною, суттєвою ознакою досліджуваного явища, а не за випадковою чи другорядною. Тому важливо чітко визначати основні і другорядні ознаки досліджуваних явищ і процесів. Аналогія не може існувати самостійно, тільки в єдності з іншими логічними методами (аналіз, синтез, індукція, дедукція) вона сприяє реалізації завдань навчання.

Дедукція, індукція, традукція невіддільні від аналізу і синтезу, порівняння, узагальнення, конкретизації.

Аналітичний (грец. analysis - розкладання) метод - метод навчання, що передбачає виокремлення частини з цілого.

Він має такі компоненти: осмислене сприйняття інформації, виокремлення суттєвих ознак і відношень, поділ на елементи і знаходження вихідної структурної одиниці; осмислення зв'язків, їх синтез. Частини цілого характеризують через порівняння, синтез та інші логічні методи. Аналітичний метод часто використовують на початковому (емпіричному) етапі пізнання.

Синтетичний (грец. synthesis - з'єднання) метод - метод навчання, що передбачає уявне або практичне поєднання виокремлених шляхом аналізу елементів або властивостей предмета в єдине ціле.

Цей метод забезпечує пізнання конкретного через єдність різноманітного і здійснюється переважно на теоретичному рівні пізнання. Синтез може бути не тільки результатом аналізу, а й передувати йому. Наприклад, для написання твору учень повинен оволодіти загальною ідеєю теми, щоб дібрати необхідний фактичний матеріал.

Ефективне застосування аналізу і синтезу забезпечується їх взаємодією, яку позначають терміном «аналітико-синтетичний (синтетико-аналітичний) метод».

Деякі вчені виділяють і інші методи навчання за характером логіки пізнання.

Порівняння - метод навчання, що полягає у виявленні подібності та відмінностей між предметами чи явищами.

Метод порівняння передбачає такі дії: визначення об'єктів порівняння; виявлення основних ознак; зіставлення; знаходження подібності чи відмінності; знакове оформлення результатів порівняння (складання таблиці, плану, схеми чи моделі). Порівняння використовують, коли необхідно навчити учнів аналізу і синтезу, які вимагають формування вмінь розкладати об'єкти на складові, виокремлювати певні сторони об'єкта, вивчати кожну частину (сторону) окремо як елемент єдиного цілого, з'єднувати частини в єдине ціле. Цей метод часто застосовують для виокремлення в порівнюваних об'єктах суттєвих і водночас відповідних одна одній властивостей.

Узагальнення - метод навчання, що полягає в переході від менш загальних до більш загальних знань, абстрагуванні та знаходженні спільних ознак, властивих предметам певної галузі.

Його використовують тоді, коли учні повинні навчитися класифікувати навчальний матеріал на різних етапах уроку, диференціювати предмети, явища на класи, види, групи тощо. Для узагальнення характерні такі дії: добір типових фактів, знаходження основного; порівняння; первинні висновки, їх теоретична інтерпретація; аналіз діалектики розвитку явища; знакове оформлення результатів узагальнення (формули, моделі, тенденції та ін.).

Конкретизація- метод навчання, що передбачає перехід від безпосередніх вражень до суті спостережуваного явища.

Метод конкретизації має такі елементи: сходження від абстрактного до конкретного; знакове оформлення результатів конкретизації (приклади, задачі, схеми, моделі та ін.). Його використовують для уточнення умов існування чи розвитку явища, для підсилення теоретичних знань прикладами з практики.

Виокремлення основного - метод навчання, що передбачає конкретизацію предмета пізнання, розподіл інформації на логічні частини та їх порівняння, відокремлення основного від другорядного.

Для цього методу характерні: дії знаходження ключових слів, понять, смислових опорних пунктів; групування матеріалу; висновок про предмет пізнання, знакове оформлення (план, схема, опорний конспект, алгоритм, заголовок). Метод виокремлення основного часто використовують для теоретичних узагальнень, для звільнення змісту навчального матеріалу підручників від надлишкового, другорядного матеріалу. Його застосовують на всіх етапах уроку: постановка завдань, опитування учнів, закріплення матеріалу, особливо на етапі вивчення нового навчального матеріалу.

Метод моделювання - метод навчання, що полягає у створенні абстрактних емпіричних моделей виучуваних явищ.

Його використовують для відображення системності досліджуваних об'єктів, взаємозв'язків і взаємозалежностей їх компонентів. Основними елементами методу моделювання є створення знакової емпіричної моделі, інтеграція знань і способів діяльності, абстрагування від другорядних, несуттєвих ознак досліджуваного явища.

Отже, методи навчання за логікою засвоєння навчальної інформації відображають характер і логіку розкриття змісту навчального матеріалу, розвивають абстрактне мислення, формують систему понять, визначають загальні зв'язки у формі моделей (формул, схем тощо). Ефективність використання методів цієї групи залежить від зв'язків з іншими методами навчання: за джерелом знань, рівнем проблемності, ступенем самостійності учнів [Чайка, 114 - 118].