2020-04-20
108
Обґрунтування методологічних аналізу і рефлексії як базових рівнів професійного методологування зумовлене їх винятковою роллю в утвердженні самого методологічного відношення людини до дійсності, не зважаючи на те, яка дійсність підлягає освоєнню - реальних чи ідеальних об’єктів. При цьому таке відношення зароджується тоді і там, коли і де дослідник переходить від вивчення предметного змісту певного фрагмента реальності до з’ясування способів і засобів такого вивчення. Ф. Бекон як родоначальник методології вперше аргументував вирішальну роль методу в організації успішного пізнання: оскільки головна перепона на шляху до істини міститься не в предметі, а у застосуванні розуму людини, то треба спрямовувати зусилля насамперед на відшукання такого методу, який дозволяв би правильно зорієнтовувати теоретичну і практичну діяльності, підвищувати їх ефективність з допомогою системи методів, що дає змогу найкоротшим шляхом досягти істини. Отож, крім знань про світ, котрі вказують на те, що пізнається чи перетворюється, фактично з часів Ф. Бекона утверджується інший тип знань - знання про знання, котрі визначають те, яким чином (шляхом чи способом) досягається будь-яке нове знання. Так на історичній арені людства з’являється методологія, лише спочатку як учення про принципи, форми і способи побудови науково-пізнавального діяння, а в XX ст. як необхідна складова не тільки однієї наукової, а взагалі будь-якої діяльності тією мірою, якою остання стає предметом усвідомлення, навчання, оптимізації і творення.
|
|
|
На сьогодні методологія правознавства у найзагальнішому парадигмальному форматі - це вчення про структуру, логічну організацію, принципи, методи, засоби і форми діяльності дослідника в процесі пізнання ним досліджуваних державно - правових явищ. У цьому визначенні, зважаючи на зміст поданої мислесхеми, принциповими принаймні є три моменти.
По-перше, методологія правознавства ґрунтується на діяльнісному підході, який дає змогу з’ясувати її смисл, обґрунтувати способи творення різнопредметних міждисциплінарних та інших видів знань про право та правові явища, бо професійне правове методологування є важливою складовою будь-якої повноцінної правознавчої діяльності, без якої вона втрачає не лише спрямування, а й внутрішню організацію. «Діяльність - зауважує Г.П. Щедровицький, - єдина реальність», а тому вона «має розглядатися не як атрибут окремої людини, а як базова універсальна цілісність, значно більш широка, ніж самі «люди». Не окремі індивіди тоді створюють і продукують діяльність, а навпаки: вона сама «захоплює» їх і примушує «поводитися» певним чином. Стосовно окремої форми діяльності - мовлення-мови - В. Гумбольдт висловив схожу думку так: не люди оволодівають мовою, а мова оволодіває людьми» [181, c. 93-97]. Відтак, освоюючи упродовж життя різні види діяльності, кожна особа закономірно долучається до методологування, котре, на жаль, відбувається стихійно і малоусвідомлено, і лише одиниці досягають його вищих рівнів.
|
|
|
По-друге, методологія правознавства не обмежується аналізом лише вже усвідомлених, раціонально обраних дослідником засобів, а передбачає також осмислення не завжди чітко визначених засад, передумов або ситуацій пізнавальної діяльності. У цьому функціональному форматі методологія, на переконання Е.Г. Юдіна, постає як «рефлексія стосовно смислу і спрямованості того чи іншого виду діяльності, причому рефлексія, мета якої - не тільки раціоналізація діяльності, але й виявлення її мотивів, моральних і ціннісних регуляторів», а відтак реалізація усіх духовних, особистісних сил людини Загалом рефлексія - це «уявлення у свідомості того, що і як я роблю» (Г.П. Щедровицький); вона є межово конкретна, суб’єктивна, повна переживань, а тому діє як протилежність абстрактному мисленню [181, c. 41-49]. Природно, що в СМД-методології рефлексія - найважливіший конституційний момент миследіяльності. Але якщо вона у професійній і предметній роботі визначає умови і межі докладання відповідних знань, норм, умінь і навичків, то у процесі колективного пошуку - під час конфлікту, при проблематизації чи розробці методологічних засобів - вона уможливлює саму МД як реальність.
По-третє, сучасна методологія правознавства (правознавчої діяльності) виходить за рамки наукового пізнання, миследіяльнісно обіймаючи увесь соціокультурний світ у його мультипроблемності, багатопредметності, конкретно-історичном часовому просторі. А це означає, що її цікавить те, як чи у який спосіб діють люди, з одного боку, за законами соціальності (формовідповідності), з іншого - за законами культури або змісту. Зрозуміло, що це лише межові, ідеальні типи поведінки, між якими наявна нескінченна кількість траєкторій життєзреалізування кожної особи. Причому для одних життя в суспільстві характеризується переважанням соціальної форми, для інших - культурного змісту, ще для інших - певною збалансованістю його формозмістових витоків. За будь-яких обставин тотальна проблемність життя у методологічному опрацюванні знаходить відображення як проблема створення-вибору певного плану чи окремої програми дій, а її адекватний розв’язок можливий лише в контексті постійно змінних вітаісторичних ситуацій. При цьому проблемний простір методології характеризується своєрідною тривимірністю рефлексивного відношення до: а) традиційних проблем, зафіксованих у культурі, б) сучасних соціокультурних ситуацій, до їх індивідуальних та колективних діячів, їхніх ставлень, цінностей і цілей, в) власної миследіяльності самих методологів і тих дослідників, управлінців, мислителів, котрі самостійно здійснюють методологування. Отже, методологія «як сфера чи організм діяльності, що охоплює масу різних утворень чи функціональних елементів - цілі і завдання діяння, засоби, процедури, продукти та ін.» (За Г.П. Щедровицьким [181, c. 365]), інтенсивно розвивається у трьох напрямах: 1) розширює свій горизонт діяльного впливу, тобто все більше проникає у різні сфери людського життя та форми повсякденного практикування; 2) збільшує перспективу, себто детально обґрунтовує принципи і форми мислення, діяльності, МД і ПМ; 3) заглиблює свою інструментальну присутність у культурі і соціальному житті - безперервно збагачує та удосконалює наявну номенклатуру засобів методологування на всіх його рівнях (аналізу, рефлексії, розуміння, мислення, методологічних роботи і діяльності). Звідси закономірною є діяльнісна цілісність методології, адже будь-яка діяльність набуває методологічної вагомості як тільки стає предметом усвідомлення, навчання, оптимізації, творення.
|
|
|
Висловлені аргументації дають змогу стверджувати, що засадничою умовою налагодження власне методологічного відношення людини до дійсності є аналіз самого різноаспектного знання про здійснювану діяльність, а достатньою - рефлексія процесу отримання цього знання. Власне у взаємодоповненні цих умов і виникає методологування - спочатку як специфічне ставлення і розуміння, згодом і як складна робота та унікальна діяльність, а в підсумку здобуваються методологічні знання, основна функція яких полягає у тому, щоб внутрішньо організувати і відрегулювати процес пізнання чи практичного перетворення того чи іншого об’єкта. До того ж, скажімо, у системі наукового пізнання, де має місце ієрархічна організація знань, майже завжди під час їх використання пласти знань більш високого рівня абстрактності виконують методологічні функції щодо більш конкретних, спеціалізованих. І це зрозуміло чому, адже «всіляке об’єктивне знання, - як пише Е.Г. Юдін, - послуговується людям двічі - спочатку як пояснення навколишньої реальної дійсності, а потім у ролі засобу, методу під час розв’язання тих чи інших проблем. Фактично будь-яка наукова теорія виконує методологічні функції, коли вона використовується за межами її власного предмета, а наукове знання у цілому відіграє роль методології стосовно сукупно практичної діяльності людини».
Загальна характеристика методологічного аналізу, що свого часу здійснена відомими науковцями (В.А. Лекторський, В.С. Швирев, Е.Г. Юдін та ін.), вказує на те, що реальне уможливлення цього аналізу є надскладною справою професіоналів, зважаючи на його різні завдання і форми, типи і рівні. Тим більше, що останні традиційно прирівнюються до типів і рівнів методології загалом, що не зовсім коректно, принаймні тому, що співвідношення між методологією і методологічним аналізом з філософського погляду виявляється як діалектика загального та одиничного, а з позицій системного підходу розглядається як відношення «ціле - елемент».
|
|
|
У XX столітті в англо-американському культурному просторі (головно після війни) утвердилася у ролі домінантного напрямку аналітична філософія, яка спричинила розвій певного типу філософського мислення, що вимагав чіткості і точності використання термінології поряд з обережним ставленням до широких філософських узагальнень та спекулятивних суджень. У її лоні «особлива увага приверталася до проблематики значення, постулювання методу аналізу як підґрунтя філософської рефлексії з метою організації філософії як «строгого знання», заперечення жорсткого водоподілу між власне філософськими проблемами і питаннями логістики, лінгвістики, методології» [90, c. 34-36]. Задаючи загальну спрямованість на максимально можливе розчленування об’єктів досліджуваної дійсності, цей метод утворився у процесі рефлексії науковцями предметних теорій і забезпечував регуляцію та контроль як пізнавальної, так і практичної діяльності за логікою «руйнівного» проникнення думки і дії у світ невидимого, непроявного, безформеного, фрактального.
Предметом методологічного аналізу, як вважає А.Г. Спіркін, є не створення нової теорії, яка б давала повний і систематизований опис усіх існуючих і можливих методів, а дослідження загальної структури і типології наявних методів, з’ясування тенденцій і напрямків їх розвитку, а також проблема взаємозв’язку різних методів у науковому дослідженні. Про методологічний аналіз як цілісне діяння можна говорити після виходу у світ роботи Р. Декарта «Міркування про метод», у якій мислитель уперше охарактеризував пізнання як відношення суб’єкта і об’єкта й завдяки цьому обґрунтував такий аналіз як роздуми про обставини та передумови пізнавальної діяльності, про інтелектуальні засади і методи міркування, що потрібні для досягнення істинного знання [102, c. 123].
Вагомий внесок у розвиток методології в XVIII столітті здійснює Іммануїл Кант, котрий чітко розмежував конститутивні і регулятивні принципи пізнання, об’єктивний зміст знань і форми, з допомогою яких воно організується у систему, й у такий спосіб визначив особливий статус методологічного знання та виокремив методологію від теорії пізнання (див., наприклад, розділ «Трансцендентальна методологія» у «Критиці чистого розуму») [152]. І звичайно ж еталонної досконалості філософський аналіз пізнання був здійснений Г. Гегелем, котрий створив своєрідну методологію раціоналізованої діяльності абсолютного духу і похідної від неї діяльності людського пізнання, яким властива діалектика як всезагальний метод.
Отже, розуміння ролі і функцій методології і методологічного аналізу зокрема у системах наукового пізнання і практичного перетворення дійсності за кілька останніх століть істотно змінилося: вузький формально-логічний підхід поступився місцем моделям і теоріям, що змістовно та інструментально збагатили проблематику професійного методологування, котра охопила соціокультурні, гуманітарні, ціннісні та інші виміри знань і пізнавальної діяльності. У проекції на сучасну науку як сферу духовного виробництва методологічний аналіз є формою її самосвідомості, авторефлексії (Г.П. Щедровицький). Він висвітлює моделі та інваріанти поєднання знань і діяльності, з’ясовує будову, організацію, способи отримання та обґрунтування перших, передумови і чинники утвердження другої, водночас типологізуючи і систематизуючи сферу людського діяння-перетворення. Нарешті цей аналіз перетворює всі ці та інші організованості у засоби усвідомленого вибору, наукового пошуку, проектування, конструювання, ситуативного виживання та буденного практикування.
Спрямування аналітичної діяльності залежить від типу методологування - нормативного чи дескриптивного, хоча очевидно, що будь-яка методологія більшою чи меншою мірою завжди виконує нормативні функції. За нормативного методологічного аналізу природно переважають конструктивні завдання, пов’язані з розробкою позитивних рекомендацій і правил здійснення діяльності. Тоді методологічні знання об’єктивуються у формі приписів, правил чи норм, які фіксують зміст і послідовність зреалізування певних видів діяльності і виконують, на думку Е.Г. Юдіна, три основних функції: а) забезпечують правильну постановку проблеми як із змістовного, так і з формального погляду; б) надають у розпорядження дослідника засоби для розв’язання вже поставлених завдань і проблем, тобто висвітлюють інтелектуальну техніку ведення наукової роботи; в) оптимізують організацію досліджень та інших способів професійного практикування. Яскравим прикладом реалізації останньої функції була оригінальна праця Є.С. Жарикова, в якій ставилася і вирішувалася проблема зведення до мінімуму нерезультативності зусиль учених і водночас підвищення підсумкової продуктивності їхньої праці шляхом дотримання певних принципів, створення відповідних можливостей, використання прихованих організаційних та психологічних резервів і засобів найкращого перебігу наукової діяльності як на індивідуальному рівні, так і груповому, колективному.
Дескриптивний методологічний аналіз полягає у ретроспективному описі наявних процесів наукового пізнання. Його головне завдання - «вивчення тенденцій і форм розвитку пізнання з боку його методів, категоріального і понятійного складу, а також характерного для кожного конкретного етапу схем пояснення». Прикладом цього типу аналізу є здійснена ще у 1965 році спроба В.А. Лефевра, Г.П. Щедровицького та Е.Г. Юдіна дати загальну характеристику системному підходу з окремої, внутрішньо єдиної дослідницької позиції . У підсумку вся картина опису зростання складності основоположних підходів до дослідження і методів наукового пізнання диференційована зазначеними авторами на чотири етапи або рівні організованого пошуку, котру можна подати у вигляді мислесхеми (Додаток В.), що побудована за формулою «3+1=1». У її зміст фіксує основні способи або етапи чи рівні дескриптивного аналізу в ретроспективі опису добре опрацьованих методологами процесів наукового пізнання. При цьому кожний наступний, спосіб охоплює всі попередні й водночас вирішує певні нові завдання. У форматі презентованої наступності поетапного дослідження-опису системний підхід природно пов’язується або з функціональним описом, або з описом поведінки, або ж розглядається як новий, ще більш складний і метасистемний, тобто «комбінований».
За принципом кватерності (схема «3+1») існує принаймні чотири рівні організації (виробництва, передачі) методологічного знання, що за логікою дедуктивного підходу презентують загальну схему метоології від її найвищого рівня - філософської методології - до окремонаукового (Додаток Г.). Очевидно, що методологічний аналіз на кожному з цих рівнів є різним за спрямуванням, функціями, змістом та результатами діяння, що повно підтверджує інформація таблиці 1.
Зрозуміло, що, з одного боку, завдяки цій своєрідній функціональній спеціалізації всі рівні методології утворюють складну систему, у межах якої між ними наявне досить визначене підпорядкування, з іншого - вкрай цікавими є взаємозв’язки і взаємопереходи аналітичного методологування між зазначеними рівнями. Вкажемо на основні динамічні залежності.
По-перше, філософський рівень, як зауважує Е.Г. Юдін, постає як змістовне підґрунтя всілякого методологічного знання, оскільки лише на ньому формуються пізнавальні установки дослідника і, більше того, тільки під час філософського аналізу виявляються історично конкретні межі кожної наукової теорії, кожного методу, усвідомлюються переломні ситуації у розвитку тієї чи іншої наукової дисципліни, нарешті здійснюється світоглядна інтерпретація результатів науки.
По-друге, єдність філософського і загальнонаукового рівнів методологування є в основі дисципліни, що отримала назву «методологія наукового пізнання». Вона може бути визначена як «філософське вчення про систему апробованих принципів, норм і методів науково-пізнавальної діяльності, про форму, структуру і функції наукового знання. її призначення - виявити та осмислити рушійні сили, передвісти, засади і закономірності зростання та функціонування наукових знань і пізнавальної діяльності, організувати проектно-конструктивну діяльну роботу. її аналіз і критику». Загалом методологія науки обіймає всю сукупність пізнавальних засобів, у т. ч. понятійно-категоріальний апарат наукового дослідження, використовувані в ньому методи і теоретичні моделі, методологічні принципи і настановлення, дослідницькі проекти і програми.
По-третє, філософське знання набуває дієвості і методологічної вагомості в конкретному науковому дослідженні не само собою, не ізольовано, а у тісному взаємозв’язку з іншими рівнями методологування. «Філософсько-методологічні положення і принципи в сучасній науці переломляються, конкретизуються принаймні двічі: спочатку на рівні загальнонаукових принципів і концепцій, а згодом на рівні спеціально-наукової методології». Водночас методики і конкретні дослідницькі прийоми відносно незалежні від базових принципів і методів наукового пізнання і застосовуються майже незмінно в різних методологічних системах.
По-четверте, необхідним компонентом філософської методології є соціокультурний аналіз науки. Це означає, як підкреслює Е.Г. Юдін, що методологічне знання, крім науки, має своїм об’єктом усю культуру, і насамперед той її пласт, в котрому наявне діяльнісне джерело і пов’язаний з ним могутній імпульс раціоналізації, що стимулює розвиток наукового знання і багато в чому визначає його проникнення у найрізноманітніші сфери життя. У цьому разі методологічний аналіз виходить за межі внутрішньонаукових проблем методології, а розповсюджується на проблеми взаємодії науки та інших сегментів культури і суспільства. А Г.П. Щедровицький, виділяючи у взаємодії методології і науки кілька стратегій, обґрунтовує найприйнятнішу - соціокультурну [181, c. 294-310].
Отже, реальна практика методологічного аналізу способів продукування нового знання передбачає переплетення і взаємодоповнення рівнів його проведення з тенденцією переважання того чи іншого рівня методологування і відповідно до його завдань виконання специфічних функцій. У будь-якому разі стратегічно він спрямований на утвердження співвідношення між теорією і методологією як ціллю і засобом, оскільки перша спрямована на отримання знань про той чи інший фрагмент дійсності, а друга - на сам процес - спосіб чи шлях - добування цих знань. Звідси цілком закономірно є давня прискіплива увага методологів науки до структури і процесу наукового дослідження [76, c. 248] і навіть в окремих випадках визначення предмета методології як «внутрішньої будови науково-дослідної діяльності, що розглядається як з боку змісту, так і з боку організації».
Таблиця 1 Рівні методології та особливості методологічного аналізу на кожному з них
| Рівні методології | Основні особливості методологічного аналізу та його результатів |
| 1. Філософська методологія | · філософський аналіз, який виконує методологічні функції, визначаючи найзагальніший підхід чи спосіб пізнання явищ дійсності, перетворення її певного фрагмента; · філософія відіграє подвійну методологічну роль: здійснює конструктивну критику наявного наукового знання з позиці умов і меж його застосування, адекватності його методологічного фундаменту та загальних тенденцій розвитку і воднораз дає світоглядну інтерпретацію результатів науки з погляду тієї чи іншої картини світу; · як регулятивні принципи, методи і форми пізнання діють філософські ідея, положення, способи умогляду і рефлексії, які за певних умов можуть бути застосовані до вивчення науково-пізнавальної діяльності; · основний зміст цієї методології становлять загальні принципи пізнання категорійне наповнення науки і система філософських знань загалом, а її підсумок - світоглядне узагальнення одержаних результатів й удосконалення наукової картини світу. |
| 2. Загально-наукова методологія | · методологічний аналіз принципів, методів і форм організації знань, що функціонують у багатьох науках і відповідають їх об’єкту і предмету дослідження; · дає вказівки щодо способів розробки змістовних і формальних теорій та концепцій, допомагає обґрунтувати принципову структуру й основні лінії взаємозв’язків у досліджуваному об’єкті; · задіює методи емпіричного дослідження (спостереження, вимірювання, експеримент), загальнологічні методи (аналіз, синтез, індукція, аналогій, дедукція та ін.), а також такі форми знання, як поняття і закони, гіпотези і теорії, і водночас оперує такими загальнонауковими процедурами, як ідеалізація, формалізація, абстрагування, моделювання тощо; · специфіка аналізу тут визначається певною нейтральністю до конкретних типів предметного змісту і разом з тим апеляцією до тих чи тих загальних рис процесу наукового пізнання у його достатньо розвинених формах. |
| 3. Спеціально-наукова методологія | · методологічний аналіз оперує сукупністю методів, прийомів дослідження і процедур, котрі вироблені і застосовуються у спеціальній науковій дисципліні; · передбачає залучення методологічних засобів із вищих рівнів аналізу за умови, що вони неодмінно одержують належну предметну інтерпретацію і розробку (наприклад, правила та умови проведення фізичних та хімічних експериментів, з одного боку, і соціологічних та психологічних - з іншого); · має також справу з технічними прийомами, приписами, нормами та методами конкретно-наукової діяльності, котрі здебільшого підлягають деталізованому розмежуванню (скажімо, загальна методологія економічного дослідження, методологія економічного аналізу, методологія економічного інжинірингу тощо); · в аналітичній практиці дослідження всі методики розглядаються разом із філософською та загальнонауковою методологією, у контексті вирішення більш принципових завдань наукового пізнання. |
| 4. Окремонаукова методологія | · методологічний аналіз на цьому рівні дослідження має ситуативний характер, тобто з допомогою відповідних методик і технік практично зреалізовує той чи інший метод за конкретних умов і завдань пошукування; · зорієнтований на тематичну локалізацію та чітке упредметнення набору дослідницьких процедур, котрі забезпечують одержання достовірного емпіричного матеріалу і його адаптивну первинну обробку, · конкретні методологічні прийоми є відносно незалежні від методологічних принципів і застосовуються майже завжди в однаковій формі у межах різних методологічних орієнтацій; маючи відносну самостійність, вони залежать від теоретичної позиції дослідника і від парадигми тієї наукової школи, у просторі якої були створені; · на цьому рівні аналіз має справу із високоспеціалізованим методологічним знанням, яке через властиві йому функції безпосередньої регламентації наукової діяльності завжди характеризується явною нормативністю. |
Висновки
Очевидно, аналітична характеристика структури і процесу наукового дослідження, хоча й не виходить за межі предмета наших методологічних пошукувань - професійного методологування, все ж потребує окремого деталізованого розгляду. Тому обмежимося визначенням найважливіших концептів, схем організації та спрямування дослідницького процесу. Зокрема, до набору концептів, що повно характеризують статичну структуру науково-пізнавальної діяльності, на наш погляд, належать такі:
1.Сфера проблемних ситуацій, системних проблем і об’єктів. Наукові проблемні ситуації завжди характеризуються поліпроблемністю, котра спричинена, з одного боку, логікою розгортання предметного змісту - від відомих знань до гіпотетичних, інтуїтивних та невідомих, з іншого - соціально-культурним простором конкретного історичного сьогодення, ще з іншого - ситуаціями колективної взаємодії людей, котрі причетні до життєдіяльності певних груп, складних організацій, соціумів. Саме ці ситуації, виникаючи й оформляючись завдяки людській свідомості як системна цілісність, єдність реального та ідеального, наповнюють змістом, формами і методами пізнавальну діяльність індивідуальних та групових суб’єктів-професіоналів і водночас створюють умови її здійснення. Вони здебільшого виникають із чотирьох найбільш поширених джерел - усвідомлення дослідником невизначеності, осмислення інтелектуального утруднення, пізнавальної суперечності чи розриву між поставленою в культурі проблемою і недостатністю наявних для її розв’язку наукових засобів [127, c. 187], а почасти системно охоплюють кілька джерел, котрі суттєво впливають на обґрунтування предмета дослідження, вимоги кінцевого наукового продукту, вибір засобів організації та реалізації дослідницької програми. Сутність системної проблеми полягає у наявності кількох різних предметів й, відповідно, кількох різних уявлень про предмет, що принципово несумісні між собою, оскільки кожен існує у своєму особливому «предметному просторі». Іншими словами, «системна проблематика і системні дослідження, - вважав Г.П. Щедровицький, - є там і тільки там, де ми зберігаємо декілька різних предметів і повинні працювати із цими різними предметами, немов би над ними і по них, домагаючись зв’язного опису об’єкта за різноманітності і множинності предметів, що його фіксують» [181, c. 72, 76].
.Суб’єкт наукової діяльності, котрий функціонує у сучасному світі на чотирьох рівнях: на індивідуальному - це дослідник, науковець, який акумулюючи певний соціокультурний досвід, працює у системі пізнавальної творчості автономно, самостійно; на груповому чи колективному - творча група чи наукове співтовариство як «сукупний науковець» (лабораторія, інститут, академія тощо), котрий інтегрує в собі низку умов і можливостей продуктивної пізнавальної діяльності; на соціумному - суспільство в цілому, яке так чи інакше розв’язує проблеми) соціальної організації науки та аналізує її особливості в різних соціально-економічних структурах; на глобальному - людство загалом із його сучасною науковою картиною світу, спеціальними організованостями розвитку та популяризації науково-дослідної діяльності як важливої складової сучасної культури: прикладом тут може бути діяльність такої міжнародної організації, як «Римський клуб» [20, c. 833-839].
.Об’єкт дослідження. В методологічному обґрунтуванні це не просто зовнішня реальність, а та, котра спеціально окреслена у своїх межах наукою шляхом здійснення принаймні чотирьох рівнів аналізу: філософсько-методологічний дає змогу осмислити самі процедури дослідження, з допомогою яких відбувається перехід від об’єкта як спостережуваної реальності до об’єкта дослідження (як системи наукових абстракцій), а також допомагає розрізняти власний зміст об’єкта, незалежно від пізнавального суб’єкта, і пізнавальну форму, в якій відображений цей зміст (поняття, судження тощо); загально-методологічний, спираючись на відповідні принципи, визначає тип об’єкта і конкретний спосіб установлення його меж (скажімо, пізнання системного об’єкта вимагає не тільки з’ясування його структури, типів зв’язків, елементів, особливостей взаємодії з оточенням та ін., а й розгортання в моделях і в онтології такого його уявлення, щоб воно потім пояснювало різні предметні уявлення та зображувало їх у вигляді своїх проекцій); спеціально-методологічний, задіює визначений об’єкту рамки певної наукової дисципліни й у такий спосіб уможливлює його експериментальне вивчення, систематичний опис, пояснення причин і тенденцій розвитку тощо; спеціалізовано-методологічннй тематично окреслює формат розупредметнювання виокремленого об’єкта та розробляє конкретні процедури мисленнєвого оперування ним. Отож об’єкт наукової діяльності не тотожний відповідному фрагменту реальності, він стає таким лише внаслідок матеріально-практичної і теоретичної діяльностей дослідника. Здебільшого спочатку він підтягає прєдметно-знаряддєвому впливу під час експерименту (фізичного, соціологічного, психологічного та ін.), а для того щоб стати об’єктом теоретичного мислення, його мисленнєво перетворюють в ідеальний об’єкт з допомогою системи понять і спеціально створених наукових абстракцій. Серед умов ефективної аналітичної роботи з об’єктами пізнання основними є максимально точна постановка проблеми, чітке формулювання дослідницького завдання і розробка критеріально обґрунтованої програми дослідження.
Отже, отримані результати дослідження і окреслені проблеми дозволяють з достатньою упевненістю стверджувати, що методологія сучасного правознавства може і повинна розглядатися сьогодні як самостійний напрям юриспруденції, як визначальний фактор її розвитку.
Список використаних джерел
1. Аверинцев С.С. Античная риторика и судьбы античного рационализма / С.С. Аверинцев // Риторика и истоки европейской литературной традиции. - М.: Русский язык, 1996. - С. 122-128.
2. Айзерман М.А. Выбор вариантов: основы теории / М.А. Айзерман, Ф.Т. Алескеров. - М.: Наука, 1990. - 397 c.
. Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма/ Н.Г. Александров. - М.: Юрид. лит., 1961. - 341 с.
. Алексеев Н.Н. Введение в изучение права / Н.Н. Алексеев. - М.: Тип. Сазонова, 1918. – 184 с.
. Алексеев С.С. Объективное в праве / С.С. Алексеев // Правоведение. – 1971. – № 1. – С. 112–118.
6. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М.: Статус, 1999. – 712 с.
7. Алексеев С.С. Теория права / С.С. Алексеев. – 2-е изд. - М.: БЕК, 1995. – 311 с.
8. Алексеев С.С. Философия права / С.С. Алексеев. - М.: НОРМА, 1997. – 336 с.
9. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С.С. Алексеев. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: НОРМА, 2002. - 608 с.
10. Андерсон П. Размышления о западном марксизме на путях исторического материализма / П. Андерсон; пер. с англ. – М.: Прогресс, 1991. - 322 с.
11. Андреев И.Д. Методологические основы познания социальных явлений/ И.Д. Андреев. - М.: Юрид. лит., 1977. - 217 с.
12. Андреев И.Д. Теория как форма организации научного знания / И.Д. Андреев. - М.: Юрид. лит., 1979. - 311 с.
. Андрієвський А. Право як соціальне явище / А. Андрієвський // Науковий ювілейний збірник, присвячений президентові Т.Г. Масарикові: у 2-х т. - Прага, 1930. - Т. 2. - С. 220-229.
14. Анисимов О.С. Методология: функция, сущность, становление / О.С. Анисимов. - М.: ЛМА, 1996. - 380 с.
15. Антологія української юридичної думки. в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Том 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / упоряд.: В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко, Н.М. Пархоменко; відп. ред. В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко. - К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2002. - 568 с.
16. Аристотель. Топика / пер. с греч. А.В. Кубицкого. - М.: Эксмо, 1978. - 318 с.
. Аристотель. Метафизика / пер. с греч. А.В. Кубицкого. - М.: Эксмо, 2008. - 608 с.
. Арістотель. Нікомахова етика пер. з давньогрецьк. В. Ставнюк. - К.: Аквілон-Плюс, 2002. - 480 с.
. Арендт Г. Становище людини / Г. Арендт; пер. з англ. - Львів: Центр гуманіт. досліджень ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – 254 с.
. Арнаутова Л. П. Методологія та методи в правовій спадщині О. В. Стрілова / Л. П. Арнаутова // Актуальні проблеми держави і права. - 2010. - Вип.12. - С. 289-295.
21. Арно А.-Ж. Изучение предзаконодательного процесса - вклад в развитие теории нормотворчества / А.-Ж. Арно // Социальные аспекты правотворчества. - М.: Наука, 1980. - С. 78-90.
. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Р. Арон - М.: Универс, 1993. - 606 с.
23. Артикуца Н.В. Термінологія законодавства і проблеми законодавчих дефініцій / Н.В. Артикуца // Актуальні проблеми юридичної науки: зб. тез міжнар. наук. конф. «Шості осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 26-27жовт. 2007 р.): у 3 ч. - Хмельницький: вид-во Хмельн. ун-ту управління та права, 2007. - Ч. І. - С. 6-13.
24. Аскиназий С.И. Общие вопросы методологии гражданского права / С.И. Аскназий // Ученые записки Ленинградского государственного университета. Серия Право. - 1948. - Вып. 1. - С. 3–8.
. Байниязов Р.С. Духовно-культурологический подход к правоведению и праву / Р.С. Байниязов // Новая правовая мысль. - 2003. - № 1. - С. 2–6.
. Байниязов Р.С. Правосознание и российский правовой менталитет / Р. С. Байниязов // Правоведение. - 2000. - № 2. – С. 31–40.
. Байтин М.И. Сущность права. Современное нормативное правопонимание на грани двух веков / М.И. Байтин. - М.: ООО ИД «Право и государство», 2005. – 544 с.
. Бакиров В.С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора / В.С. Бакиров. – Харьков: Выща школа. Изд-во при ХГУ, 1988. – 152 с.
. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві / О.О. Бандура. - К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 200 с.
. Бандура О.О. Філософія права доби постмодерну: людина та її права / О.О. Бандура // Проблеми філософії права. - 2005. - Т. ІІІ. - № 1-2. - С. 250–255.
31. Баранов В.М. Истинность норм советского права. Проблемы теории и практики / В.М. Баранов. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1989. – 400 с.
. Бартошек М. Римское право: понятие, термины, определения / М. Бартошек; пер. с чешск. - М.: НОРМА, 1989. - 448 с.
. Бачинин В.А. Морально-правовая философия / В.А. Бачинин. - Харьков: Консум, 2000. – 208 с.
. Бахтин М.М. К методологии гуманитарных наук. Эстетика словесного творчества // М.М. Бахтин. - М.: Наука, 1979. - 489 с.
. Белкин Р.С. Ленинская теория отражения и методологические проблемы советской криминалистики / Р.С. Белкин. - М.: Наука 1970. - 189 с.
. Бентам И. Введение в основание нравственности и законодательства. Основные начала гражданского кодекса. Основные начала уголовного кодекса / И. Бентам. Избранные сочинения в 4-х т. - СПб.: Русская книжная торговля, 1967. - Т. 1. – 678 с.
. Бережнов А.Г. Теоретические проблемы правопонимания и формирования содержания права / А.Г. Бережнов // Вестник Московского университета. Сер. 11. Право. - 1999. - № 4. – С. 3-13.
. Берман Г.Дж. Вера и закон: примирение права и религии / Г.Дж. Берман; пер. с англ. - М.: Норма, 1999. - 432 с.
. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Г.Дж. Берман; пер. с англ. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 592 с.
. Бернал Дж. Наука в истории общества / Дж. Бернал. - М.: Соцэкгиз, 1956. - 532 с.
. Бистрицький Є. Політична філософія посткомунізму: горизонти методології / Є. Бистрицький // Політична думка. - 1995. - № 1 (5). – С. 3–13.
. Бігун В.С. Євген Ерліх: життя і правознавча спадщина (актуальний наукознавчий нарис) / В.С. Бігун // Проблеми філософії права. - 2005. - Т. ІІІ. - № 1-2. - С. 105–127.
43. Блауберг И.В. Системный подход и системный анализ / И.В. Блауберг, Э.Н. Мирский, В.Н. Садовский // Системные исследования. Методологические проблемы. - М.: Наука, 1982. - С. 47-65.
. Блок М. Апология истории, или Ремесло историка / М. Блок. - М.: Медиум, 1986. - 248 с.
. Боброва Д.В. Цивільне право: в 2-х ч. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера та ін. - К.: Вентурі, 2004. - Ч. 1. - 544 с.
. Большая Советская Энциклопедия: в 30-ти т. - М.: Советская энциклопедия, 1968-1979.
47. Братасюк М Г. Філософсько-світоглядне знання як засіб формування сучасного юридичного мислення / М.Г. Братасюк, В.М. Братасюк // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 2. – С. 21–27.
48. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение / Л.П. Буева. - М.: Мысль, 1978. – 284 с.
. Булатов М.А. Логические категории и понятия / М.А. Булатов. - К.: Наук. думка, 1981. - 234 с.
. Бурлай Е.В. Философский уровень государственно-правовых исследований / Е.В. Бурлай // Методологические проблемы юридической науки: сб. науч. тр. / отв. ред. Н.И. Козюбра. – К.: Наук. думка, 1990. – С. 19–40.
51. Бугерко Я. Процеси розгортання інтелектуальної рефлексії у модульно-розвивальному освітньому циклі / Я. Бугерко // Психологія і суспільство. - 2003. - № 4. - С. 46-53.
52. Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца XIX - начала XX веков / А. Валицкий // Вопросы философии. - 1991. -№ 8. – С. 25-40.
. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права / А. М. Васильєв. - М.: Наука, 1976. – 234 с.
. Васьковский Е.В. Руководство по толкованию и приминению права для начинающих юристов / Е.В. Васьковский. - М., 1913. - 203 с.
. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер; пер. с нем. / общ. ред. Ю. Н. Давидова. - М.: Прогресс, 1990. - 808 с.
56. Виготский Л.С. Психология / Л.С. Виготський. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2002. - 1008 с.
57. Винер Н. Творец и Робот / Н. Винер. - М.: Аспект-прогресс, 1966. - 253 с.
. Витрук Н.В. Об онтологическом статусе объективного и субъективного права / Н.В. Витрук // Правоведение. – 1973. – № 1. – С. 86–93.
59. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: монографія / Ю.Л. Власов - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - 196 с.
60. Власть и право: из истории русской правовой мысли. – Л.: Лениздат, 1990. – 320 с.
. Воротилин Е.А. Онтология права в теории институционализма / Е.А. Воротилин // Правоведение. - 1990. - № 5. - С. 42-47.
. Войшвилло Е.К. Понятие как форма мышления: логико-гносеологический анализ / Е.К. Войшвилло. - М.: Изд-во МГУ, 1989. - 239 с.
63. Войшвилло Е.К. Проблема взаимоотношения эмпирического и теоретического знаний / Е.К. Войшвилло, А.Л. Никифоров // Диалектика научного познания: очерк диалектической логики - М.: Наука, 1978. - С. 417-420.
64. Всеобщая декларация ЮНЕСКО о культурном разнообразии, принятая Генеральной конференцией ООН по вопросам образованя, науки и культуры, на ХХХІ сессии, 2 ноября 2001г. [Электронный ресурс].
. Вступ до сучасної юридичної логіки: навч. посібник / за ред. М. І. Панова і В. Д. Титова. – Харків: Ксилон, 2001. – 198 с.
66. Вышинский А.Я. Некоторые вопросы науки советского права / А.Я. Вышинский // Советское государство и право. - 1953. - №4. - С. 24 - 45.
67. Габермас Ю. До легітимації через права людини / Ю. Габермас. – К.: Український філософський фонд, 1999. – 62 с.
68. Гадамер Г.-Г. Истина и метод / Г.-Г. Гадамер. – М.: Прогресс, 1990. – 700 с.
. Гайденко П.П. История и рациональность. Социология М. Вебера и веберовский ренессанс / П.П. Гайденко, Ю.Н. Давыдов. - М.: Политиздат, 1991. – 367 с.
. Галкин Б.А. Право как социальная реальность / Б.А. Галкин // Вопросы философии. - 1978. - № 8. – С. 74–80.
. Гарник А.В. На пути «объективистского разволшебствования права»: М. Вебер, Т. Парсонс / А.В. Гарник // Вісник Дніпропетровського університету. Історія і філософія науки і техніки. - 2001. - Вип. 8. - С. 30-35.
72. Гарник А.В. Право в системно-теоретической интерпретации Н. Лумана: контингентность и аутопойэсис / А.В. Гарник // Філософсько-антропологічні студії 2001: спецвипуск. – К.: Стилос, 2001. – С. 244–257.
73. Гарник А.В. Философия права: предметная специфика, место и значение в системе социально-гуманитарного знания / А.В. Гарник. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1998. – 160 с.
. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель; пер. с нем. - М.: Мысль, 1990. – 524 с.
. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук: в 3 т. / Г.В.Ф. Гегель; пер. с нем. - М.: Мысль, 1977. - Т. 3: Философия духа. – 471 с.
76. Герасимов И.Г.Структура научного исследования: философский анализ познавательной деятельности в науке / И.Г. Герасимов. - М.: Мысль, 1985. - 248 с.
77. Гиляров А.Н. Разложение политических и общественных идеалов / А.Н. Гиляров // Философская и социологическая мысль. – 1990. – № 6. – С. 102–109; № 7. – С. 87–99.
78. Головатий С.П. «Верховенство закону» versus «верховенство права»: філологічна помилка, професійна недбалість чи науковий догматизм / С.П. Головатий // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 96-114.
79. Головин А.И. Что такое методологическое исследование / А.И. Головин // Актуальные проблемы диалектической логики. - Алма-Ата: Наука, 1971. - С. 379-388.
. Голоскоков Л.В. Правовые доктрины: от древнего мира до информационной эпохи / Л.В. Голоскоков. - М.: Научный мир, 2003. - 317 с.
. Горшенëв В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / В.М. Горшенëв. - М.: Юрид. лит., 1972. - 258 с.
. Гойман-Калинский И.В. Элементарное начало общей теории права / И.В. Гойман-Калинский, Г.И. Иванец, В.И. Червонюк. - М.: Экзамен, 2003. - 318 с.
. Гражданское общество, правовое государство и право («Круглый стол» журналов «Государство и право» и «Вопросы философии») // Вопросы философии. – 2002. – № 1. – С. 3–50.
. Графский В.Г. Интегральная (синтезированная) юриспруденция: актуальный и все еще незавершенный проект / В. Г. Графский // Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 49–64.
. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права / Ю.И. Гревцов. - Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1987. - 128 с.
. Гредескул Н.А. Общая теория права / Н.А. Гредескул. - СПб.: Изд-во Сабашниковых, 1909. - 317 с.
87. Громыко Ю.В. Московская методологическая школа: социокультурные условия возникновения, идейное содержание, проблемы развития / Ю.В. Громыко // Вопросы методологии. - 1991. - № 4. - С. 21-39.
88. Гроф С. За пределами мозга / С. Гроф. - М.: Academia, 1993. - 457 с.
. Гримич М. В. Звичаєве цивільне право українців XIX - початку XX ст. / М. В. Гримич. - К.: Аристей, 2006. - 275 с.
. Грицанов А.А. Аналитическая философия / А.А. Грицанов, А.В. Филипович // Новейший философский словарь. - 3-е изд., испр. - Мн.: Книжный Дом, 2003. - С. 34-36.
. Грязин И. Текст права (Опыт методологического анализа конкурирующих теорий) / И. Грязин. - Таллин: Ээсти раамат, 1983. – 187 с.
. Грязин И.Н. Методология права как диалектика правопознания (о структуре методологии права) / И.Н. Грязин // Методология права: общие проблемы и отраслевые особенности. - Тарту, 1988. - С. 4-24.
. Губаева Т.В. Язык и право. Искусство владения словом в профессиональной юридической деятельности / Т.В. Губаева. - М.: Норма, 2003. - 538 с.
. Гудима Д.А. Права людини: антрополого-методологічні закони дослідження / Д.А. Гудима // Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України / ред. кол.: П. М. Рабінович (голов. ред.) та ін. - Серія. Дослідження та реферати. Вип. 20. - Львів: Край, 2009. - 292 с.
. Гуренко-Вайман М.М. Історичні традиції формування сучасного громадянського суспільства в Україні / М.М. Гуренко-Вайман, М.М. Філик // Кримський юридичний вісник. Науковий збірник. - 2009. - № 1 (5). - С. 121-127.
. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти/ С.Д. Гусарєв. - К.: Знання, 2005. - 375 с.
97. Гуторович О. В. Стиль мышления в научном познании / О. В. Гуторович. - Саратов: Сарат. гос. ун-т., 2002. - 198 с.
. Давид Р. Основные правовые системы современности (сравнительное право) / Р. Давид; пер. с фр. М. А. Круглова и В. А. Туманова. - М.: Прогресс, 1967. - 495 с.
. Даррест Р. Исследования по истории права / Р. Даррест. - СПб., 1894. - 268 с.
. Дворкін Р. Серйозний погляд на право / Р. Дворкін; пер. з англ. - К.: Основи, 2000. – 519 с.
. Декарт Р. Избранные произведения / Р. Декарт - М.: Мысль, 1950. - 298 с.
. Декарт Р. Россуждение о методе, чтобы верно направлять свой разум и отыскать истину в науках. Метафизические размышления. Начала философии / Р. Декарт. - М.: Мысль, 1998. - 396 с.
. Денежкин А. «Фактичность и значимость» Ю. Хабермаса. Новые исследования по теории права и демократического правового государства / А. Денежкин // Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. Московские лекции и интервью. - М.: Academia, 1995. – C. 181–208.
. Денис Ллойд. Идея права / Денис Ллойд; пер. с англ. - М.: ЮГОНА, 2007. - 416 с.
. Денисов Ю.А. Абстрактное и конкретное в советском правоведении / Ю.А. Денисов, Л.И. Спиридонов. - Л.: Наука, 1987. – 207 с.
. Депенчук Л.П. Богдан Кістяківський / Л.П. Депенчук. – К.: Основи, 1995. – 136 с.
. Дністрянський С.С. До юридичної методології // Державний архів Тернопільської обл., ф. Р3430, оп. 1, спр. 35, арк. 1-27.
. Дністрянський С.С. Загальна наука права і політики / С.С. Дністрянський. - Прага, 1923. - Т. 1. - 212 с.
. Дністрянський С.С. Погляд на теорію права та держави / С.С. Дністрянський. - Львів, 1925. - 176 с.
. Дністрянський С. Соціальні форми права / С. Дністрянський // Записки соціально-економічного відділу ВУАН. (+Київ). - 1927. - Т. 5/6. - С. 1-32.
111. Добреньков В.И. Методология и методика социологического исследования / В.И. Добреньков, А. Н. Кравченко. - М.: Наука, 1991. - 343 с.
. Добреньков В.И. Методология и методы научной работы / В. И. Добреньков, Н. Г. Осипова. - М.: Инфра, 2009. - 179 с.
. Драгоманов М.П. Политические сочинения: в 2-х т. / под ред. И.М. Гревса, Б.А. Кистяковского. – М.: Тип. Сытина, 1908. – Т. 1. – 486 c.
114. Дротянко Л.Г. Феномен фундаментального та прикладного знання (постнекласичне дослідження) / Л.Г. Дротянко. – К.: Атіка, 2000. – 324 с.
115. Дудченко В.В. Концепт позитивізму в юриспруденції: генезис та обґрунтування / В.В. Дудченко // Актуальні проблеми держави і права. - 2005. -– Вип. 25. - С. 6-–11.
. Дудченко В.В. Плюралістичне праворозуміння: досягнення української юриспруденції / В.В. Дудченко // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - 2006. - Вип. 13. - С. 42-54.
. Дудченко В.В. Трансцендентність західної традиції права / В.В. Дудченко // Юридический вестник. - 2003. - №4. - С. 69-73.
118. Дюркгейм Є. О разделении общественного труда. Метод социологии / Є. Дюркгейм; пер. с фр. - М.: Наука, 1991. - 343 с.
. Егоров С.А. Политическая юриспруденция в США / С.А. Егоров. - М.: Наука, 1989. - 248 с.
120. Еремеев В.Я. Социологический метод: теория, онтология, логика / В.Я. Еремеев. - СПб.: Петрополис, 1995. - 144 с.
121. Ершов Ю.Г. Философия права (материалы лекций) / Ю.Г. Ершов. - Екатеринбург: Урал. кадр. центр, 1995. – 55 с.
. Жени Ф. Законодательная техника в современных гражданско-правовых кодификациях / Ф. Жени // Журнал министерства юстиции. - 1906. – № 8-9. - С. 130-158.
. Жерар Косейньяк. Ясне законодавство. Нариси з нормотворення. / Жерар Косейньяк. - у 2-х кн. - Кн. 1. Видання центру правової реформи і законопроектних робіт. К.: - 2000. - С. 165-180.
. Жеребкін В.Є. Логіка: підруч. для студ. юрид. ін-тів і фак., що вивчають дисципліну «Логіка» / В.Є. Жеребкін. - Х.: Основа, 1995. - 256 с.
125. Жоль К.К. Методы научного познания и логика (для юристов): учеб. пособие / К.К. Жоль. - К.: Атіка, 2001. - 288 с.
. Жилин А.А. Учебник государственного права. (Пособие к лекциям): в 2-х ч. - Петроград, - 1916. Ч. І. Общее учение о государстве.- 258 с.
. Заботин В.В. Этап усмотрения проблемы в мышлении и обучении / В.В. Жаботин. - Владимир, 1973. - 187 с.
. Забигайло В.К. Право и общество: Новые проблемы и методы буржуазного правоведения / В.К. Забигайло. - К.: Наук. думка, 1981. - 277 с.
129. Завальний А. Юридичні факти: історичні та сучасні аспекти розуміння / А. Завальний // Право України. - 2006. - № 1. - С. 112–114.
. Завальнюк В.В. Взаємодія суспільства та права: антропологічний вимір / В.В. Завальнюк // Актуальні проблеми держави і права. - 2009. - Вип. 51. - С. 349-356.
. Загальна теорія держави і права: підручник за ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 349 с.
132. Загвязинский В.И. Методология и методика дидактического исследования / В.И. Загвязинский. - М.: Педагогика, 1982. - 160 с.
133. Заєць А.П. Світоглядні основи праворозуміння / А.П. Заєць // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 2. – С. 3–12.
134. Зайчук О.В. Правовая система США (историко-теретический анализ) / О.В. Зайчук. - К.: Наукова думка, 1992. - 136 c.
. Зиброва Г.П. Сравнительные исследования в социальных и гуманитарных науках: методология и история / Г.П. Зиброва // Журнал социологии и социальной антропологии. - 2001. - Т. IV. - № 3. - С. 171-176.
. Зивс С.Л. О методе сравнительного правоведения в науке государства и права / С.Л. Зивс // Советское государство и право. - 1964. - № 3. - С. 29–36.
. Зиманов С. Опыт внедрения метода конкретно-социолгического исследования в правовую науку / С. Зиманов // Советское государство и право. - 1964. - № 12. - С. 12–29.
. Зорин Г.А. Криминалистическая методология / Г.А. Зорин. - Минск: Наука, 2000. - 189 с.
. Зорькин В.Д. Позитивистская теория права в России / В.Д. Зорькин. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. – 268 с.
. Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития / Р. Иеринг; пер. с нем. – СПб., 1875. – 427 с.
. Иконникова Г.И. Основы философии права / Г.И. Иконникова, В.П. Ляшенко. – М.: ИНФРА-М; Весь мир, 2001. – 256 с.
. Ильин В.В. Классика - неклассика - неонеклассика: три эпохи в развитии науки / В.В. Ильин // Вестник Московского университета. Серия 7. Философия. - 1993. - № 2. - С. 16-35.
143. Ильин В.В. Политическая антропология / В.В. Ильин. - М.: Знание, 1998. - 284 с.
144. Ильин И.А. О сущности правосознания. Сочинения в 2 т. // И. А. Ильин. - М.: Медиум, 1993. - Т. 1: Философия права. Нравственная философия. – С. 73–300.
145. Ильин И.А. Понятие права и понятие силы (опыт методологического анализа) // И.А. Ильин. Сочинения: в 10 т. - М.: Медиум, 1994. - Т. 4. – С. 7–30.
. Иоффе О.С. Вопросы теории права / О.С. Иоффе, М.Д. Шаргородский. - М.: Юриздат, 1961. - 380 с.
. Казимирчук В. П. Право и методы его изучения / В.П. Казимирчук. - М.: Юрид. лит., 1965. - 204 с.
. Каган М.С. Человеческая деятельность / М. С. Каган. - М.: Политиздат, 1974. - 189 с.
. Кальной И.И. Философия права / И.И. Кальной. - Спб: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр пресс», 2006. - 259 с.
. Кант И. Метафизика нравов // И. Кант. Сочинения: 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4. - Ч. 2. – 478 с.
. Кант И. Трактаты и письма / И. Кант. - М.: Наука, 1980. – 709 с.
. Кант І. Критика чистого розуму / пер. з нім. та прим. І. Бурковського. - К.: Юніверс, 2000. - 504 с.
153. Канторович Я. Первая статья гражданского кодекса / Я. Канторович // Право и жизнь. - 1925. - Кн. 2-3. - С. 1-8.
. Карбонье Ж. Юридическая социология / Ж. Карбонье; пер. с фр. - М.: Прогресс, 1986. – 351 с.
. Карбонье Ж. Принцип «никто не вправе ссылаться на незнание закона» во французском праве / Ж. Карбонье // СССР-Франция. Социологический и международно-правовой аспекты сравнительного правоведения: Сб. статей. - М.: Наука, 1987. - С. 14–17.
. Карнап Р. Значение и необходимость. Исследования по семантике и модальной логике / Р. Карнап. - М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1959. - 350 с.
. Карнер И. Социальные функции права / И. Карнер - М.-Пгр.: Госиздат, 1923. - 123 с.
158. Карсавин Л.П. Заблуждающийся разум? Многообразие вненаучных форм знания / Л.П. Карсавин. - М.: Юрид. лит., 1999. - 261 с.
. Карсавин Л.П. Философия истории / Л.П. Карсавин. - СПб.: Изд-во. СПб. юрид. ин-та, 1993. - 204 с.
. Карпович В.Н. Объяснение в социальном познании / В. Н. Карпович. - Новосибирск: Наука, 1989. - 175 с.
. Карташов В.Н. О многообразии подходов к праву и интегративному его определению / В.Н. Карташов // Юридические записки Ярославского государственного университета. – 2003. – Вып. 7. - С. 3–14.
. Касавин И.Т. Проблема и контекст. О природе философской рефлексии / И. Т. Касавин // Вопросы философии. - 2004. - № 11. - С. 19–26.
. Кацан В.С. Системный подход и гуманитарное знание. Избр. статьи / М. С. Кацан - СПб.: А.С.Р., 1991. - 489 с.
. Кацапова И.А. Русская школа права: П. И. Новгородцев о необходимости этико-нормативного анализа права / И А. Кацапова // Вопросы философии. - 2003. – № 4. - С. 152-159.
. Кедров В.М. Философия как общая наука / В. М. Кедров // Вопросы философии. - 1962. - № 6. - С. 60.
. Келле В.Ж. Переосмысление системной методологии: версия Ч. Чекленда / В.Ж. Келле // Системные исследования. Методологические проблемы. Ежегодник 1995-1996 гг. - М.: Эдиториал УРСС, 1996. - С. 361-376.
. Кельман М.С. Розуміння методології правознавства в юридичній літературі / М. С. Кельман // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2009. - № 2. - С. 3-12.
168. Керимов Д.А. Потребность, интерес и право (к вопросу об объективном и субъективном в праве) / Д.А. Керимов // Правоведение. – 1971. – № 4. – С. 95–103.
169. Новиков А.М. Образовательный проект. Методология практической образовательной деятельности. - М.: Эгвес, 2004. - 260 с.
170. Философский энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1983. - 758 с.
171. Рузавин Г.И. Методология научного познания: учеб. пособие для вузов / Г.И. Рузавин - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. - 287 с.
172. Методология: вчера, сегодня, завтра: в 3-х т. / ред.-сост. Г.Г. Крылов, М.С. Хромченко. - М.: Изд-во Школы культурной политики, 2005. - 323 с.
. Новая философская энциклопедия: в 4-х т. - М.: ИФРАН; Мысль, 2000. - 2660 с.
. Юдин Э.Г. Системный подход и принцип деятельности: методологические проблемы современной науки / Э. Юдин. - М.: Наука, 1978. - 392 с.
. Краевский В.В. Методология научного исследования: пособие для студентов и аспирантов гуманитарных ун-тов. - СПб.: ГУП, 2001. - 278 с.
. Франк С. Л. Духовные основы общества / С. Л. Франк. - М.: Республика, 1992. – 511 с.
. Сырых В.М. Метод правовой науки (основные элементы, структура) / В.М. Сырых. - М.: Юрид. лит., 1980. - 176 с.
. Ленин В. Философские тетради. К вопросу о диалектике // В. И. Ленин. Полн. собр. соч. - Т. 29. - С. 301-318.
. Пионтковский А.А. О методологии изучения действующего права / А.А. Пионтковский // Ученые записки ВИЮН. - 1947. - Вып. 7. - С. 11- 21.
. Нерсесянц В. С. Процессы универсализации права и государства в глобализирующемся мире/ В.С. Нерсесянц // Государство и право. - 2005. - № 5. - С. 50-56.
181. Щедровицкий Г.П. Избранные труды / Г.П. Щедровицкий - М.: Шк. культ. полит., 1995. - 760 с.
