Розвиток в історії людства змісту демократії

Зміст

 

Вступ

1. Розвиток в історії людства змісту демократії

2. Основні аспекти аналізу демократії

3. Форми демократії в Україні та їх втілення у Конституції

    3.1. Вибори в Україні

    3.2. Референдум в Україні як форма безпосередньої демократії

Висновки

Перелік посилань

Перелік використаної літератури

Вступ

 

Історичний досвід багатьох країн свідчить, що всі намагання кардинально обновити суспільне життя були приречені не невдачу, якщо вони не підкріплювались активним залученням різних категорій громадян до вироблення рішень та втілення їх у життя. Тільки створюючи сприятливі умови для розкриття творчого потенціалу громадян і подолання їх соціальної інертності, суспільство одержує могутній імпульс саморозвитку шляхом залучення до демократичного процесу головної діючої сили історії – народу.

В ХХ ст. слово “демократія” стало мабуть, найбільш популярним у народів і політиків всього світу. Сьогодні немає жодного значного політичного руху, який би не прагнув на здійснення демократії, не використовував цей термін у своїх, часто далеких від справжньої демократії цілей.

Поки демократію чекають, про неї говорять, що вона безперечно настане, коли ж вона настала, про неї кажуть, що вона може зникнути. Перш за все, її нерідко вважали вищою і кінцевою формою, яка забезпечує впевнене і благополучне існування. Тепер ясно відчувається, що зовсім не створюючи міцну основу врівноваженого життя вона більш, ніж будь-яка інша форма пробуджує дух пошуку. В країнах, які спробували цю форму на практиці, вона вже давно перестала бути предметом страху, але також перестала бути предметом поклоніння. Її противники розуміють, що при ній все ж можливо існувати, її прихильники – погоджуються, що їй характерно багато недоліків, щоб її незмірно звеличувати.

По суті, лише політична думка початку ХХ ст. найбільш близько підійшла до сучасного розуміння демократії, але досягнув його, побачила, що демократія привела не до ясного і прямого шляху, а до “роздоріжжя”. Замість того, щоб бути рішенням суспільних задач, демократія сама стала задачою. Оптимісти стверджують, що істинний шлях все ще не загублений, песимісти приречено констатують початок занепаду.

Демократія – форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу.

Життя розвінчало міф про «соціалістичну демократію», яка нібито була вищим типом демократичного устрою суспільства. За часів «тоталітарного соціалізму» сталося не розширення і збагачення змісту демократії, а навпаки – різке його збіднення, звуження і згортання (репресії, обмеження прав і свобод та ін.). Демократизм суспільства був фальшивим і декоративним, хоча пропаганда й нав’язала значній частині населення ілюзію народовладдя. Розпочатий у роки хрущовської «відлиги» процес демократії суспільного життя було спершу загальмовано, а потім і взагалі згорнуто. Значною мірою труднощі переходу до демократичних форм організації нашого суспільства зумовлені дією тоталітарних і авторитарних традицій.

Поняття «демократія» використовується не тільки для характеристики історичних типів державно-політичного устрою, а й на значення політичного процесу з відповідними методами і процедурами, що забезпечують участь народу в управлінні державою, всіма суспільними справами вживається воно і стосовно організації та діяльності окремих політичних та соціальних структур у різних сферах суспільного життя (виробнича, партійна, профспілкова, учнівська, управлінська демократія)

Для утвердження демократії необхідна висока політична культура населення, і саме в процесі демократизації така культура формується. Утвердитись пвністю й відразу вона не може. Для цього необхідно змінити існуючі соціально-політичні структури, сформувати демократичний тип політичної культури.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження даної контрольної роботи.

Об’єктом дослідження даної контрольної роботи є засади конституційного ладу в Україні та світі.

Предметом дослідження є поняття та форми демократії в Україні та світі.

Метою даної роботи є дослідження поняття та форм демократії в Україні та світі.

Мета даної роботи зумовлює виконання таких завдань:

- охарактеризувати теоретичні засади дослідження поняття та форм демократії;

- дослідити форми демократії згідно Конституції України.

Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників як Колодій А.М.,Олійник А.Ю., Погоріло В.Ф., Тодика Ю.М., Скакун О.Ф., Журавський В.С. тощо.

Після розпаду СРСР утворилися нові незалежні держави. Живучи в новій незалежній Україні, нам важливо створити державу демократичного типу. А одним з найважливіших показників зрілості будь-якого суспільства є ступінь його демократичності (рівень демократії). Але чи будь-яка країна готова до демократії і, що вона в змозі дати суспільству і окремим людям - зруйнування державності, хаос і анархію, чи свободу, порядок і процвітання?

Відповідь на це питання особливо актуальне для України, яка стала на шлях демократизації суспільства. За нинішніх умов демократизація суспільства в Україні є вирішальним засобом оновлення всіх сфер суспільного життя. У соціальному розвитку демократія постає способом реалізації суперечностей, вдосконалення і гармонізації суспільства. Демократія є ціллю, і умовою, і ефективним засобом радикальної трансформації політичної системи та всього суспільства, гарантією незворотності цього процесу.

Що ж представляє собою демократія, яка історія її розвитку, в чому причини її популярності?

Розвиток в історії людства змісту демократії.

 

Поняттю «демократія» і її предметній сфері випала щаслива доля: дане поняття сучасної політології без особливих суперечок зайняло своє місце як одне з ключових у політичній семантиці. Цей термін широко використовують і застосовують у своєму лексиконі навіть супротивники демократії; їхні критичні випади проти демократії висловлюються у форму неприяйняття лише конкретних форм її реалізації.

Дотепер учені не виробили загальноприйнятних уявлень, на базі яких можна було б сформулювати єдине визначення демократії. Водночас існує множина спроб її дефініцій, що не відповідають тим або іншим вимогам науки, причому різні автори розглядають у якості визначальних скоріше окремі елементи демократії: рівність, співучасть (партиципація), влада більшості, її обмеження і контроль над нею, толерантність, основні права громадян, правова і соціальна державність, поділ влади, загальні вибори, гласність, конкуренція різноманітних думок і позицій, плюралізм і т.д.

Для більш продуктивного розуміння основних уявлень про демократію, безсумнівно, корисні етимологічна й історична ретроспективи концепту. Самий термін «демократія» складається з двох грецьких слів: demos - народ і cratia - владарювання, отже, це «влада народу». Більш розгорнуте визначення «демократії» було сформульовано американським президентом А. Лінкольном. Воно виражає різноманітні аспекти й істотні ознаки демократії: демократія виходить з самого народу, вона здійснюється народом і в інтересах народу [1].

Остання характеристика демократії, як влади «для народу»-не просто вербальне визначення, оскільки вказується перспектива, у якій демократія розуміється як ціль держави, досяжна за допомогою політичного і соціального прямування. У ранні історичні періоди (від Древньої Греції і до Французької революції) «демократія» зводилася до навчання про форми держави. Для Геродота (у нього це поняття зустрічається вперше), так само як і для Платона, Аристотеля, Цицерона, Сенеки й інших класичних авторів демократія означала не якійсь визначений стан суспільства, а особливу форму організації державної влади - нею володіють не одна особа (як при монархії і її варіаціях, скажімо, тиранії) або група людей (приміром, при аристократії і її різновидах, начебто олігархії або плутократії), а всі. Аристотель першим у своїй типології трьох «кращих» форм держави (тиранія, олігархія, демократія або охлократія), поряд із кількісним критерієм розподілу («хто панує?»), вказує також на критерії якісні («які засоби панування?»), причому у нього відношення до «демократії» скоріше немилостиве, як до однієї з форм виродження державного життя. Після настільки суворого вердикту Аристотеля, протягом наступних двох тисячоріч, «демократія» виявилася в числі закритих, заборонних понять. Проте, незважаючи на систематичне ігнорування її як поняття, сама демократія, вже в якості соціальної реальності, не вважалася знеціненої.

Чому демократія виявилася «в немилості» у Аристотеля? Мабуть тому, що він не проводив розходження між «демократією» і «охлократією». Аристотель, звичайно, розумів істотну різницю між зазначеними двома формами влади, але усвідомлював й інше - що «демос» (тобто народ у власному змісті) правителі можуть за допомогою митецької «демагогії» довести до рівня «охлоса» - «черні», використовувати його у своїх цілях, називаючи це «демократією», «народовладдям». Дійсно, було багато випадків таких перетворень в історії практично всіх народів, нашої вітчизняної в тому числі. Водночас авторитет Аристотеля й у старожитності, і в середньовіччі був настільки великий, що його «вердикт» дійсно відтіснив на тривалий час, поняття демократії на периферію соціального і політичного знання [2].

Дослідники найчастіше не помічають тієї важливої обставини, що визнана і схвалювана Аристотелем «політія» містить цілий ряд елементів, що зближаються з більш пізними, позитивними поглядами на демократію. Політія означала в старогрецькій політичній думці (Платон, Ксенофонт, Аристотель і більш пізні мислителі) «державне життя», «державний устрій», а також навчання про неї, погляд на них. Саме слово походить від терміна «поліс», тобто «місце», «місто», у якому живе компактне співтовариство вільних людей (греків) - у створених ними структурах визначеного соціального і політичного єднання, під захистом вироблених для цієї цілі законів, релігійних і моральних норм.

Переоцінка концепту демократії, а також відзначене вище семантичне його розширення відбуваються в період Французької революції. Демократія стає поняттям, що відбиває, спочатку, визначений напрямок думки, а пізніше вже напрямок і зміст визначеного соціального руху, його політичні і суспільні цілі. З цього часу демократія означає вже не тільки якусь суспільну структуру, що альтернативно протистоїть монархії й аристократії, але стає одночасно і філолофсько-історичним шифром у соціології влади, кодом як для цілого ряду ліберально-буржуазних вимог автономії і співучасті в прийнятті рішень, так і для ідей і упрямувань до соціальної рівності. Концепція демократії перетворюється в головну рушійну силу, сутнісний елемент, іманентний всьому сучасному розвитку соціальних структур [3]. Під демократизацією припускається процес, що, беручи свій початок у ранньому конституціоналізмі Англії і США, сприяв виникненню теперішніх форм демократичного державного устрою, але не завершений і в наші дні. Сучасна конституційна держава не втілює в собі якусь «закінчену» структуру, або «готову» для застосування концепцію державного устрою, але є лише результатом багатоступеневого, що продовжується, історичного процесу.

Сучасна конституційна держава почалася з приборкання і роззброювання конфесійних партій - учасниць цивільної війни, із встановлення суверенної державності за допомогою монополізації засобів «узаконеного фізичного насильства» (М. Вебер) і зосередження їх у руках держави. На цій першій стадії - встановлення внутрішнього миру і формулювання проблеми суверенітету - і будується держава саме як держава. Це, проте, ще нічого не говорить про якість самої організації влади. Держава стає конституційним лише на другій стадії, коли цей «Левиафан» (Гобс) створює умови миру і виживання, здійснює поділ влади і гарантує невідчуджуваність основних прав і свобод людини; і тільки на третій стадії розвитку, з проведенням у життя принципу суверенітету народу і з завоюванням загального виборчого права вона стає демократичною конституційною державою, що згодом (четверта стадія) доповнюється деякими компонентами держави соціальної, держави загального благоденства. Весь наведений ланцюг складається, таким чином, із гарантії загального права на виживання (забезпечення умов життя) і соціальної безпеки (мир) - через визнання прав на особисту свободу (свобода), через невідчужувані основні права і свободи людини, через гарантію прав на політичну співучасть і співробітництво (рівність), аж до утвердження цивільних прав, наданих державою загального благоденства. Цим, проте, не вичерпується динаміка розвитку демократичної конституційної держави, її політичної структури.

 

Стадії	Головна вимога	Домінантний тип права	Побоювання…	Прагнення до…	Політично-інституційні висновки
І	«Мир»	загальні права на виживання і на безпеку	насильницької смерті, загальної ненадійності, терору, цивільної війни, внутрішньої роз'єднаності	внутрішньому світу, безпеки, прогнозованості ясності владних відношень	державний суверенітет, монополізація державою законних засобів фізичного насильства
ІІ	«Свобода»	права особистої свободи	державного терору, насильства над совістю, дріб'язкової опіки з боку державних органів	Свободи особи і ринку, самовизначення, сфер позадержавного втручання	конституційна держава, невідчужувані основні права і свободи людини, поділ влади, принцип парламентської більшості
ІІІ	«Рівність»	право політичної співучасті, сприяння	рабства, безправ'я, ущемленно-сти,нераспростра ненности цивільних свобод на всіх	рівноправністі,рівної для усіх свободі, співучасті в політичних рішеннях	правова держава, політична демократія, право на загальні і рівні вибори, парламентське представництво, суверенітет народу, співробітництво партій
IV	«Братерство»	соціальні	цивільні) права соціальної і матеріальної ущем-ленности, злидни	матеріальному статку, забезпеченню рівності шансів	соціальна держава, сучасна держава загального благоденства
V	«Навколишнє середовище»	право на екологічне выживанж (екзистенціальні права людини і права самої природи)	загальної руйнації природи і життя, атомної й екологічної катастроф, небезпеки для природних умов життя	нормальному існуванню в умовах світу, екологічній рівновазі, «природному», адаптивному способові життя	захист тваринного світу,середовище обитания і життя як конституційні права,комісії з етики, заснування технічних академій