Улуг Улус під час політичної кризи

Політична криза, що розгорілася в Улусі в другій половині XIV ст., була обумовлена декількома причинами. По-перше, зволоження степової зони Східної Європи зробило кочове господарство в багатьох регіонах ризикованим. У зв'язку з цим виникла земельна криза, недостача пасовищ викликала масовий відтік населення зі східно-європейських степів до Казахстану. По-друге, загострилися суперечності між кочовою знаттю і осілою торговою верхівкою міст і землеробських регіонів. По-третє, посилилися відцентрові сили і прагення іноетнічних околиць (Булгар, Крим, Русь) до незалежності.

 

Боротьба за владу в Сараї

Період міжусобиць почався в 1357 р.. Однією з головних фігур в міжусобицях був емір Мамай, беклербек за султана Бердібека.

В той же час відбулося офіційне оформлення нової держави з центром в низовинах Сирдар’ї. У XIII-XIV ст. тут знаходилися володіння нащадків старшого сина Жоши - Орда Ежена. Коли в Сараї почалися міжусобиці, владу на Сирдар’ї захопив впливовий емір Теніз-буга з роду кіят. Він зумів стати майже необмеженим правителем в приаральських степах. Після смерті Бердібека Теніз-буга намагався відділити підвладні йому землі від Улуг Улусу, проте в 1361 р. був убитий змовниками, на чолі яких стояв тукатімурід Кара-Ногай. З'їзд кочової знаті відмовився визнати сарайського хана і проголосив створення незалежної держави з центром в Сигнаці. Першим правителем цієї держави став Карай-Ногай (1361-1364 рр.), після якого ханом став його племінник Тогли-Темір(1364-1368 рр.).

Незалежність проголосили і правителі Хорезма і Булгара, литовський князь Ольгерд захопив межиріччя Дністра і Узеу (Дніпра), почастішали набіги новгородських ушкуйників (розбійників).

Розпад Улуг Улусу

В результаті буремних подій до середини XV ст. Улуг Улус припиняє своє існування і на його уламках виникає декілька держав. На території Булгара з'явилося незалежне Казанське ханство, землі кримського півострова і степів від Узеу до Тена і долини річки Кубан займало Кримське ханство. У низовинах Еділя продовжувало зберігатися Сарайське ханство, більше відоме як Астраханське або Велика Орда. Велику частину колишнього Улуг Улусу - Сибір і Казахстан займала держава Абулхаїра.

 

Держава Абулхаїра

Прийшовши до влади, Абулхаїр почав вести активну діяльність, спрямовану на об'єднання залишків Улуг Улусу і побудову централізованої держави. До моменту його запанування на території Сибіру і Казахстану існував цілий ряд напівнезалежних володінь. За влади ж Абулхаїра відбулося обєднання казахських земель.

 

Жетису у складі Могулістана

Утворення Могулістана

В результаті розпаду Чагатайського улусу у середині XIV століття на території Південно-східного Казахстану і Киргизії виникла нова кочова держава. Політична історія Могулістана другій половині XIV ст. залишається маловідомою, особливо її внутрішнє життя.

 

Могулістан в XV столітті

У першій половині XV ст. політичне положення в Могулістані характеризується не тільки міжусобною боротьбою, але і війною з Тімуридами, ойратськими племенами.

Тривала міжусобна боротьба володарюючих угрупувань кочової знаті привела в кінці XV – на початку XVI ст. до розпаду Могулістана. Спроби могульських ханів відновити політичне панування шагатаїдів на колишній території Могулістана закінчилися невдачею. У середині XVI ст. воа перестало існувати як самостійна держава.

Таким чином, ми бачимо, що об'єктивні причини привели на початку XV ст. до розпаду Улуг Улусу і утворення на його території ряду незалежних національних держав. У той же час кипчацькі землі були розділені між трьома державами, що поставило на порядок денний питання про об'єднання цих земель і вироблення нових більш демократичних принципів побудови політичної системи.

 

Казахстан у другій половині XV-XVI ст.

Казахське ханство в другій половині XV – на початку XVI ст.

Ослаблення Могулістана і нездатність могульських ханів стримувати натиск ойратів, що посилився у середині XV ст., поставили казахських султанів перед необхідністю створення власної держави. У цих умовах в долинах Шу і Таласа в 1465 р. було проголошене Казахське ханство, першим ханом якого став Керей (1465-1474). У 1469 р. Казахське ханство виходить на політичну арену як самостійна держава кочових племен Дешт-і-Кипчака.

У 60-70 рр. XV ст. були знищені останні сліди держави Абулхаїра і на політичній карті Євразії з'явилися три нові держави, населені казахами. Степи від Еділя до Нури і Есиля, Приаралля і Мангістау займала Мангітська держава, населена родами мангіт, алшин, тама, керей, найман, кипшак. Території на північ від Нури, долини Тобила, Есиля і Ертіса входили до складу Сибірського ханства, головною опорою якого були керєї, наймани, уаки і кипчаки. Нарешті, Жетису, долини Сирдар’ї і Сарису складали територію Казахського ханства, населеного аргинами, дулатами, кангли і жалаїрами.

Молоде Казахське ханство з початку свого утворення повело боротьбу за об'єднання всіх казахських племен і приєднання присирдар’їнських міст. Кінець XV- початок XVI ст.- час піднесення Казахського ханства, пов'язаний з ім'ям султана, а надалі хана Касима (1511-1518).

Піднесення ханства в першій чверті XVI ст. не можна, звичайно, пояснити лише особистими якостями хана Касима, воно відбувалося, перш за все, в результаті внутрішніх соціально-економічних і етнічних процесів, цьому сприяла і політична ситуація в регіоні в цілому.

 

Мангитська і Сибірська держави

Мангитський Йурт

Після розпаду держави Абулхаїра західні райони Казахстану опинилися під владою нащадків Едіге з роду мангит. Тому держава, очолена едігеїдами, називалася Мангитським Йуртом. У історичній літературі вона іменується також Ногайським улусом. Займала ця держава землі між Еділем і Жаїком, проте в періоди найбільшої могутності влада мангитів розповсюджувалася від Кубані до Ертіса. Окрім мангитів до складу Йурта входили алшини, тама, табини, наймани, керєї, кипчаки, барини і інші общинні групи.

Столиця Мангитського Йурта Сарайшик знаходилася в низовинах Жаїка, недалеко від сучасного Атирау. Особливо сильним Ногайський улус був за Муса мирзе, проте після його смерті більшість кочових родів переходить під владу казахського хана Муриндика, який навіть влаштувався в столиці мангитських мурз - Сарайшику. Під владою мангитів залишилися тільки райони Приуралля, де правив син Жамбирши Агисбек, а після його смерті - син Муси - Алшагир мирза.

 

Сибірське ханство

Одним з найбільших етнополітичних утворень в Північному Казахстані було об'єднання кипчакських племен на території Середнього Ертіса, Тобіла, Есіля і Тури, в якому провідну роль виконували кереї. Засновником місцевої династії був нащадок кереїтського Тогурул хана - Тайбуга.

У XIII ст. Тайбуга одержав землі Західного Сибіру і Північного Казахстану як дарунок від Чингізхана і заклав тут місто Чимгі-тура (суч. Тюмень). Окрім кереїв і кипчаків, до його володінь увійшли землі, населені осілими тюркомовними племенами, що склали пізніше етнос сибірських татар, а також частина хантів.

Все, що відбувалося в Улуг Улусі, безпосередньо відображалося на положенні Західного Сибіру. До кінця XIV ст. він був напівавтономною частиною Ак-орди, а в 1398 р. тут зміцнився Токтамис. Скориставшися міжусобицями, що почалися на початку 20-х років, тайбугинці намагалися відділитися від Улуг Улусу і створити власну державу. За їх підтримки ханом був проголошений шейбанід Мухаммед-Кожа, а в 1428 - Абулхаїр. У 60-х роках тут зміцнюється Ібак, який після смерті Абулхаїра був проголошений ханом. Так утворилося незалежне Сибірське ханство, що займало долини Тобіла, Есіля і Ертіса і було населено кереями, найманами, уаками і кипчаками, а також ханти, мансі і сибірськими тюрками (татарами). Пануюче положення в державі займав рід Тайбуга кереїв, з якого походили сибірські мурзи, що здійснювали верховну цивільну, судову і військову владу.

У перше десятиліття XVI ст. Сибірське ханство знов було об'єднане під владою тайбугинців.