Роль краєзнавства в вихованні та розвитку особистості школяра

краєзнавство вчитель педагогічний школяр

Наш час несе новий виток розвитку в системі освіти та виховання, який відроджує цінність людини, утверджує духовні, морально-естетичні надбання національного характеру. Ідеалом виховання є національно свідома людина, з високими духовними якостями, патріотичними почуттями, яка є носієм кращих надбань національної та світової культур. Виховання та освіта мають сприяти розвитку творчо активної особистості, здатної сприймати прекрасне, гармонійне, досконале у житті, природі, мистецтві [2, с. 15].

Нині ми особливо відчуваємо, що неможливо виховувати повноцінне покоління, здатне побудувати гуманне суспільство, без того, щоб діти засвоїли норми моральної культури [4, с. 38].

Краєзнавство допомагає вчителеві у формуванні в учнів розумінь і почуттів, і в першу чергу, розуміння до свого народу, рідного краю, побачити оточуючий світ таким, який він є насправді, паростки нового, паростки майбутнього.

Для реформування школи, її гуманізації робиться чимало. Основні завдання майбутньої школи - особистісний підхід педагога до учня. Тому розробляються різні системи виховання [2, с. 16].

Одним із важливих завдань виховання полягає в тому, щоб навчити учнів розуміти, як народ, як людину-майстра свого слова, любов до музики і малювання, научити дітей передавати через прийоми малювання картин любов до природи.

Величезне виховне значення мають екскурсії в музеї, в історичні місця, пов’язані з минулим і сучасним, зустріч з учасниками бойових дій, участь у збиранні історичних матеріалів.

Краєзнавство - є чудовим помічником в естетичному вихованні учнів як на уроках, так і в позашкільній роботі. Воно сприяє збагаченню учнів знаннями про літературу і мистецтво рідного краю, розширює спільні розуміння про мистецтво.

Краєзнавчий матеріал сприяє ідейному збагаченню і розумового виховання учнів.

Традиціям українського народу належить неабияка роль у вихованні моральних якостей кожної дитини. Важливо, щоб нинішнє покоління вивчало все, що зберегли ще в пам’яті бабусі, і передавало іншим. Тож важливу роль відводять позакласній виховній роботі. Багато уваги українській казці. Діти із задоволенням виконують композиції на теми народних казок, відтворюючи побут, зображенню національного огляду. Учні ознайомлюються з ландшафтом України, її краєвидами та рослинністю. Це сприяє вихованню любові до рідного краю, шани до свого народу, творчому зростанню кожного [11, с. 71].

Крім того, педагоги допомагають дітям усвідомити таку істину: вважати себе гідним спадкоємцем культурних традицій, створених попередніми поколіннями, передусім означає глибоко їх вивчати, добре знати, шанувати і продовжувати впроваджувати їх у життя [11, с. 72].

Найважливіше, що учні здобувають знання про національну культуру, побут, традиції, звичаї і несуть ці знання в життя, організовують заходи щодо збереження національних надбань. Вивчення традицій українського народу сприяє відродженню духовності, моральності підростаючого покоління [11, с. 75].

Що стосується зародження виховання в дитині з малого, то можна казати про тематичну різноманітність колискових пісень, котрі є свідченням духовного та інтелектуального багатства нашого народу, моральної чистоти, педагогічної мудрості сімейного виховання. За словами Н. Матвієнко, колиска - це той етнічний мотив, що поступово входить у підсвідомість дитини і стає її здобутком на все життя [10, с. 24].

Чим глибші і змістовніші будуть знання учнів про рідний край, свою Вітчизну, про його видатних людей, тим більше буде можливості у формуванні благородного розумового почуття: прагнення краще пізнати свій край, глибока шана і повага до традицій земляків, а головне, - вони допоможуть іншим, на своїх прикладах зрозуміти суть і всю повноту патріотизму і почуття відповідальності перед своїм народом, перед Батьківщиною.

Краєзнавство - це засіб розумового виховання учнів до краси природи, до людини і воно повинно збагачувати інтелект пізнання краси життя людей - творців матеріальних і духовних благ.

В сучасних наукових дослідженнях досить детально й різноплавно розглядаються сутність фольклору, його функції та значення у вихованні особистості [10, с. 25].

Виходячи з наукових положень теорії національного виховання, визначаються такі критерії виховання школярів засобами фольклору:

мотиваційний (інтерес до фольклору та потреба співати чи слухати українські народні пісні);

емоційно-оцінювальний (бесіди про фольклор та емоційне розкриття художнього образу пісні у висловлюваннях про неї);

художньо-творчий (оригінальність словесних висловлювань щодо фольклору та прояв будь якої форми художньої творчості під час опанування фольклору) [10, с. 26].

Найважливішою педагогічною проблемою в сучасних умовах стає проблема найефективнішого використання потенціалу національних цінностей.

Шкільне виховання визначається як фундаментальна ланка виховання взагалі, оскільки найвідповідальніший етап формування юної особистості якраз припадає на шкільні роки. Крім того відомо, що цінностей без їхнього практичного використання не існує, тому і творення їх у подальшому житті буде певною мірою залежати від того, яке місце їм відводилося ц виховному процесі школи. Слід зауважити, що формування цінностей у вигляді системних надбань індивіда є результатом сукупного досвіду всієї його життєдіяльності. Воно не обмежується і не закінчується терміном перебування у школі, але значною мірою залежить від шкільного виховання і триває потім усе життя [6, c. 15].

Відродження України неможливе без пробудження національної свідомості українського народу і, насамперед, молоді. Дитина повинна постійно перебувати під впливом духовної культури свого народу. Її невід’ємним елементом є народне мистецтво, в якому розкриваються одвічні витоки духовного життя народу, його морально-етичні цінності, художні смаки та ідеали [10, с. 23].

Враховуючи пізнавальне і виховне значення краєзнавства, в школах потрібно проводити краєзнавчу роботу по здійсненню і оформленню шкільної і позашкільної роботи місцевих матеріалів.