М.І. Пирогов про виховання дітей

У своїй статті «Питання життя» Пирогов обґрунтував свій ідеал моральної людини, виступав на захист всезагальної освіти. Він обурювався тим, що батьки не рахуючись із схильностями дітей, самоуправно і самовільно призначали свою дитину ще з пелюшок для тої чи іншої касти суспільства, поспішали підготувати її до виконання класових обов’язків, забуваючи про те, що треба перш за все забезпечити розвиток особистості, сформувати моральні переконання, необхідні людині у вступі на самостійний життєвий шлях. Він вказав на шкоду ранньої професіоналізації, спеціалізації в освіті як для самої людини, так і для суспільства.

Основою виховання моральної людини Пирогов вважав християнську релігію і наполягав на необхідності релігійного виховання дітей з якомога ранішого віку. Для зміни суспільного життя він бачив лише один шлях – виховання: «Виховання слід починати колиски, якщо ми бажаємо докорінного перевороту моралі, бажань. переконань суспільства» (3).

Початкове сімейне виховання дітей Микола Іванович вважав тією сходинкою, з якої починає формуватись моральна людина, тією основою, на якій базується подальша шкільна освіта.

Основні думки Пирогова про виховання моралі з раннього віку, про важливу, відповідальну роль матері у початковому сімейному вихованні дітей, про ідеал матері – виховательки зародились у нього задовго до опублікування статті «Питання життя». Вони були висловлені педагогом у листах до своєї майбутньої дружини ще в 1850 році. Головне призначення матері, стверджував він, віддати себе повністю родині, справі виховання дитини, і жінка повинна бути підготовленою до виховної діяльності: «Неоціненне щастя, - писав Пирогов, - бути вихованим у перших роках дитинства освіченою матір’ю, знаючою і розуміючою всю висоту, всю святість свого покликання» (3). Щоб виконати це покликання, матері необхідно постійно займатись самовихованням та самоосвітою, мати здатність ясно і зрозуміло говорити з дітьми, а головне – постійно працювати над покращенням виховання дітей.

У статті «Питання життя» Пирогов піддав критиці постановку жіночого виховання в Росії, котре не відповідало на думку вченого, ні особистим схильностям, ні суспільному призначенню жінки. Він намагався підняти жінку в очах суспільства. Більше того, Пирогов вважав, що доглядаючи за колискою людини, запроваджуючи ігри її дитинства, навчаючи її вуста лепетати і перших слів, і першої молитви, жінки стають головними зодчими суспільства.

 Відмітивши, що у руках матерів лежить майбутність людини, Пирогов вказував на необхідність бережливого і уважного відношення до дітей, розум і серце яких під впливом виховання і навчання, подібно до м’якого воску, можуть приймати різні форми.

У сімейному виховання є більше можливостей, ніж у школі, керувати індивідуальним розвитком дитини, враховуючи її особливості та схильності.

Пирогов закликав вихователів і батьків добре вивчати духовний світ дитини, розумно направляти розвиток і виховання дітей.

М.І. Пирогов поставив на обговорення педагогів найважливіше питання педагогіки: яким повинен бути напрямок виховної роботи у сім’ї? Сам він дав цьому питанню оригінальну відповідь: у процесі сімейного виховання дітей для підготовки до школи мати повинна дати їм основи реальної освіти, широко використовуючи при цьому дитячі ігри.

Такі погляди Пирогова мали велике значення для педагогіки. Видатні педагоги ХІХ ст. використовували ідею реальної освіти дітей при складанні програм і методичних розробок ігор та занять, спостережень у природі, при проведенні найпростіших фізичних дослідів.

Гарячий патріот своєї Батьківщини, М.І. Пирогов вважав обов’язковим, об виховання і навчання проводились рідною мовою. Він поставав проти космополітизму у справі виховання і навчання дітей, котрий виражався в тому, що дітям привілегійованих верств населення з раннього віку гувернери прививали презирство до рідної мови і любов до іноземної. Пирогов був впевненим у тому, що потішний звичний спосіб навчання малолітніх, мало не грудних малюків, французькій, англійській мовам нерозумний, він соромить національне почуття, ніскільки не сприяючи поширенню наукових знань та розширенню мислительного кругозору в країні.

Шестирічний вік дітей Пирогов вважав найсприятливішим часом для того, щоб починати навчання дітей грамоті. Винятком може бути слабкий загальний розвиток дитини. Батькам і вихователям слід спостерігати за ходом розумового розвитку дитини і у відповідний момент скористатися її інтересом до грамоти, щоб почати систематичні заняття.

Пирогов висловлював цінні думки про психологію дитячої уваги, про засоби її розвитку з раннього віку. Пирогов розглядав увагу як особливий стан напруження тих частин мозку, які сприймають принесені органами чуттів враження, підкреслював необхідність індивідуалізувати прийоми і засоби виховання у дітей уважності.

Микола Іванович вважав, що для розвитку мислення потрібна не лише наочність, яка впливатиме на органи відчуттів, але й слово. Він вважав, що дар слова – це єдиний і неоціненний засіб проникнути у середину, значно глибше, ніж шляхом лише самих зовнішніх відчуттів. Цінним було й твердження вченого про те, що наочність і слово повинні використовуватись у тісному поєднанні.

Однією з найважливіших умов виховання і навчання Пирогов вважав хорошу дисципліну. Він засуджував казармений режим, сваволю, якы поширювались у школах того часу, бездушне відношення до дітей і вимагав гуманності і сердечності при підтриманні дисципліни. У випадку провини учня педагог повинен уважно врахувати обставини, за яких скоєна провина, об’єктивно оцінити його, довести до свідомості учня його провину і справедливість призначеного за неї покарання.

У своїй статті «Чи треба сікти дітей, і сікти у присутності інших дітей?» (1858р.), котра стала відгуком на службовий звіт директора гімназії Одеського учбового округу, Пирогов принципово засудив тілесні покарання дітей і гаряче доводив, що застосування різок антипедагогічне, що тілесні покарання знищують в дитині сором, розбещують дітей і повинні бути відмінені.

Однак він не був до кінця послідовним у цьому питанні. У наступному, 1859 році Пирогов опублікував циркуляр по Київському учбовому округу «Основні засади правил про провини і покарання учнів гімназій Київського учбового округу», в котрому принципово відкидаючи різки, на практиці вважав, однак, неможливим обійтись без них і радив застосовувати їх у гімназіях як виключну міру і лише за постановою педагогічної ради.