Діалогізація навчально-виховного процесу

Психолого-педагогічна наука веде пошуки шляхів перебудови педагогічного процесу в школі. Одним із можливих напрямів конструктивної роботи у цьому плані є діалогізація навчально-виховного процесу. Психологи відзначають, що міжособистісний діалог має місце там, де є дві змістові позиції, що належать різним особистостям, на основі яких відбувається взаємодія (М.Бахтін, Г.М.Кучинський). Основними нормативами і принципами організації діалогу в педагогічному спілкуванні є емоційна та особистісна розкритість учителя й учня, психологічна налаштованість на актуальні стани один одного, безоцінність, довірливість та щирість вираження переживань і станів.

У діалозі сходяться два розуміння, дві позиції, два рівноправних партнери, між якими виникають конструктивні стосунки. Співробітництво, яке виникає за таких умов, трактується як усвідомлене пристосування дій, поведінки кожного учасника до виражених актуальних потреб партнера. У такій взаємодії починають узгоджуватись не тільки окремі дії тих, хто спілкується між собою, але і їх поведінка, мотивація.

Дві особистості починають утворювати певний спільний психологічний простір з єдиним емоційним співіснуванням. За таких умов розвивається творчий процес взаєморозкриття, взаєморозвитку, створюються умови для самовпливу та саморозвитку. Такий стан можна порівняти з інфантильним переживанням стану емоційного комфорту при фізичному контакті матері з дитиною. Чисто фізичною аналогією цього психологічного феномену є явище резонансу маятників однієї довжини, коли на коливання одного маятника серед багатьох, підвішених на спільній підвісці, найбільше "відповідає" (резонує) тільки той, у якого така ж Довжина, той же період власної частоти коливань.

В умовах діалогу успішно функціонує механізм інтеріоризації. Завдяки цьому початково зовнішні дії в системах "учитель-учень та шляхи розв’язання задачі. Вчитель ставить проблеми перед школярами. Він не нав’язує свій погляд, а йде від учнів, їх особистих спроб розв'язування, допомагає учневі висловити перед іншими свої думки, нехай навіть помилкові й дивні. Важливим його завданням є створення атмосфери відкритості, впевненості учнів у собі, що підвищує творчу активність, ініціативність, самостійність.

У системі "учень-учень" педагог має дбати про те, щоб діалог не перетворився в монолог. Тоді учень висловлює свою позицію, не враховуючи позиції однокласників. Діалогізація тут полягає, з одного боку, й зростанні рівня визначеності у висловлюванні учнем своєї позиції, а з другого, - в урахуванні позиції іншого школяра.

Діалогізування навчального процесу у школі необхідно починати зі структурування навчального матеріалу, виділивши його вузлові точки і зв'язки, організовуючи спільне обговорення вихідних понять, проблемних ситуацій. Діалог є психологічною основною проблемою навчання. Поставлення, контрастних питань, альтернативних аргументацій, які розширюють семантичні межі індивідуального досвіду школярів, - це атмосфера проблемного пошуку. Вчитель повинен орієнтуватися на зворотний зв'язок, що допомагає регулювати та доводити складність і рівень "проблемності" навчального процесу. А для цього треба постійно мати цей зв'язок.

Завдання педагога - культивувати норми коли школярі при відповіді однокласника завжди мають пам'ятати поставлене запитання, а також відтворювати за відповіддю його позицію. В такий спосіб учень самостійно має виявити змістову позицію ровесника, відмінну від власної. Відтворити позицію іншого він може двома способами: по-перше, просто повторити % по-друге, врахувати те, що ровесник міг сказати і знати, що він сказати не зміг сказати і не знав. При цьому варто вимагати висловлюватись про позицію однокласника, хоч би вона була неправильною, дивною, навіть парадоксальною, доброзичливо, не ображаючи нікого.

Чому діалог не «культивується» у школі? Психологи вказують на ряд негативних чинників. По-перше, в умовах сучасної системи освіти домінуючим, організуючим фактором діяльності вчителя є предметний зміст уроку, завдання та цілі навчання. Поза його увагою залишається головне - забезпечення соціального, особистісно, духовного зростання школяра.

Традиційно організація навчання в школі зумовлена продиктованими, приписаними ззовні вчителям і учням навчальними програмами, фронтальним характером спілкування, стандартними прийомами оцінки навчальних досягнень, зокрема, зовнішнім їх характером (тільки за результатами, без урахування мотивів та здібностей). Все це неминуче знижує допитливість учнів, їх пізнавальну мотивацію, викликає зростаюче безглуздя навчальних гавкань. Творчі вчителі долають формальні рамки обмеження фронтального навчання і створюють на уроці пізнавальний, творчий процес навчання.

По-друге, через недостатню розвиненість соціально-перцептивних здібностей педагоги переважно недостатньо усвідомлюють особистісні позиції учня в конкретних ситуаціях.

По-третє, на уроці, як правило, мова вчителя є монологічною. Педагог пояснює, наставляє. А таке мовлення передбачає нерівноправні позиції, рольову взаємодію.

По-четверте, є величезні суб'єктивні бар'єри діалогізації навчального процесу. Це, насамперед, інерція звички; страх перед новим, ризик втратити авторитет і довіру, соціальну позицію, ризик виявити власну некомпетентність або особистісну неспроможність.

Бар'єром у діалогізації є зосередження наставника або тільки на власних інтересах, або на інтересах навчального предмета, чи інтересах колег або адміністрації - лише не на учнях. Встановлено, що чим більше педагог зосереджений на власних інтересах, тим частіше причини своїх невдач він бачить у дітях, в їх небажанні вчитися, поганому впливові сім'ї, спадковості та інших причинах. Вчитель демократичного стилю найчастіше шукає причини своїх невдач, негативних подій, педагогічних прорахунків і помилок у собі.

На перешкоді децентрації інтересів педагогів стріть дія сильних механізмів психологічного захисту. Нові стратегії не сприймаються, має. місце відчуження від психологічних знань. У багатьох випадках вчителеві потрібна психогігієнічна, психокорекційна або навіть психотерапевтична допомога з боку практичного психолога.

Які позитивпі фактори діалогізації навчально-виховного процесу?

1. Забезпечення активної позиції кожного учня на уроці.

2. Використання педагогом широкого спектру прямих і непрямих впливів, що адекватні ситуації.

3. Володіння вчителем рефлексивною технікою, тобто здатність адекватно аналізувати навчальний процес, свою діяльність. Такий рефлексивний самоаналіз, здійснюваний у значущих педагогічних ситуаціях, принципово відрізняє вчителя авторитарного стилю від вчителя демократичного стилю, активність якого спрямована на інтереси та потреби дитини.

4. Використання на уроці групових форм роботи.

5. Забезпечення внутрішніх і зовнішніх умов для успішного здіснення діалогу.

У школі повинні бути створені об'єктивні умови для діалогізації навчально-виховного процесу. Що тут мається на увазі?

По-перше, оптимальна кількість учнів у класі, щоб наставник міг розподілити свою увагу, душевні сили на всіх школярів.

По-друге, зацікавленісгь суспільства у високих результатах праці вчителя.

По-третє, значно кращі матеріальні умови життя вчителя. Робота над власною духовністю вимагає великих душевних зусиль і матеріальних затрат.

По-четверте, психологічна підготовленість педагога тощо.

Діалогізація навчально-виховного процесу - один із конкретних шляхів гуманізації і демократизації школи. А це вже необхідний крок до демократизації українського суспільства загалом.