Чи існують відмінності в підготовці практичних психологів для різних соціальних сфер?

Вихідним положенням у справі професійного відбору є те, що не кожний спеціаліст із психологічною освітою здатний працювати в якості практикуючого психолога у школі, закладах охорони здоров'я тощо.

Дослідження свідчать, що професійна придатність практикуючого психолога не зводиться тільки до рівня його фахової освіти, і було б грубою помилкою ставити у пряму залежність знання і рівень кваліфікації спеціаліста. Очевидно, що практикуючому психологові необхідні такі індивідуальні та особистісні структури, які забезпечують успішність саме практичної діяльності.

Отже, розглядаючи питання про професійно необхідні якості практикуючого психолога, важливо над усе поставити успішність його професійної діяльності. При цьому слід узяти до уваги те, що практикуючий психолог буде мати певну спеціалізацію: діагностика, консультування, реабілітація і т. ін. Таким чином, кожна з спеціалізацій буде вимагати певної підготовки, набору навичок, особистісних рис та якостей.

Методики відбору на спеціальність "практикуючий психолог" тільки-но створюються, але вже ясно, що вони будуть зорієнтовані на діагностику основних професійно значущих рис. Найжорсткіші вимоги мають бути висунуті до психологів-консультантів, які здійснюють роботу в напрямку індивідуального кризового (конфліктного) консультування та реабілітації. Дуже серйозні вимоги до особистості психотерапевта висуває метод психоаналізу. Вони безпосередньо випливають із психотерапевтичної ситуації і тісно пов'язані з основними уміннями, якими має володіти психоаналітик [5, с.87].

Як зазначає Р. Грінсон, найважливішим умінням є здатність співвідносити свідомі думки, почуття, фантазії пацієнта з їхнім неусвідомлюваним змістом, сприймаючи не лише текст, що його висловлює пацієнт, а й глибинний підтекст. Тобто це вміння розуміти висловлювання пацієнта на всіх його рівнях - поверховому, зовнішньому та прихованому, внутрішньому.

Основні якості, котрі забезпечують це вміння, - наявність глибоких теоретичних знань, емпатія та інтуїція.

Отже, теоретичне знання є тим підґрунтям, на якому базується діяльність будь-якого фахівця, в тому числі психоаналітика. Однак найефективнішою буде та ситуація, коли знання, емпатія та інтуїція взаємодіють, доповнюючи та підтверджуючи одне одного.

Особливо тісно пов'язані емпатія та інтуїція. На думку Р. Грінсона, емпатія у психоаналітичній діяльності є методом встановлення тісного контакту в царині емоцій та спонукань. Інтуїція робить те ж саме, але стосовно ідей. Емпатія передбачає багатий запас особистих переживань аналітика, які він може використати для кращого розуміння пацієнта.

Цьому сприяє ґрунтовне знайомство з літературою, музикою, театром, живописом, фольклором, іграми тощо. Всі ці складові відчутно пожвавлюють людську уяву, що є безцінним при аналітичній роботі, дають відчуття причетності до всесвітніх переживань.

Таким чином, емпатія та інтуїція лежать в основі здатності до розуміння неусвідомлених значень та смислів, що приховані за усвідомленим матеріалом.

Одначе здатність до емпатії є основною вимогою: за її відсутності проведення ефективної терапії стає неможливим. Здатність до інтуїції свідчить про вправність, але без емпатії вона може підштовхувати до хибних висновків і взагалі віддаляти від реальності [4, с.66].

Важливою передумовою розуміння пацієнта є й щирий інтерес до людей, їхнього способу життя, емоцій, фантазій, думок.

Як пише Р. Грінсон, психоаналітик повинен мати розум, який шукає знань, причин та походжень. Енергія, що спонукає людину у цьому напрямку, виходить з її зацікавленості, яка має бути багатою кількісно і доброзичливою якісно. Замала зацікавленість в аналітика робить його жертвою нудьги, надто сильна - змушує пацієнта відчувати надмірний біль.

Наступне важливе вміння, що великою мірою залежить від особистісних якостей психоаналітика, - це вміння спілкуватися з пацієнтом.