Виконання даних завдань оформлюєте файлом і надсилаєте повідомленням у Контакті на моє прізвище

Строк виконання – 08.04.20250

 

За електронним підручником виконуєте вправи 130, 132.

khtt.biblioteka@mail.ru

 

Строк виконання – 09.04.20250

 

3. Голосовим повідомленням надішліть на мою адресу в Контакті прочитаний фрагмент твору Остапа Вишні «Моя автобіографія» і переказ однієї із усмішок «Сом» чи «Як варити і їсти суп із дикої качки» Остапа Вишні.

Строк виконання – 08.04.20250

 

Виконайте блоки домашнього завдання

 

1. § 17 (за електронним підручником скласти хронологічну таблицю про життєвий і творчий шлях письменника).

2. § 18 (за електронним підручником прочитати), вправа 134.

khtt.biblioteka@mail.ru

 

3. Скласти асоціативний ряд-характеристику ліричного героя «Мисливських усмішок» Остапа Вишні; прочитати твори.

Строк виконання – до наступного заняття

 

ВИКОНАННЯ ДАНИХ ЗАВДАНЬ ОФОРМЛЮЄТЕ ФАЙЛОМ І НАДСИЛАЄТЕ ПОВІДОМЛЕННЯМ У КОНТАКТІ НА МОЄ ПРІЗВИЩЕ.

 

 

___________________________________________________________________________

 

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

__________________________________________________________________________

 

Тема: «Огляд життя і творчості письменника. Могутній і рідкісний талант гумо-

         риста. Велика популярність і значення його усмішок у 1920-ті роки. Опти-

         мізм, любов до природи, людини, м’який гумор як риси індивідуального по-

         черку Остапа Вишні. «Моя автобіографія» – гумористична розповідь пись-

         менника про свій життєвий шлях. «Мисливські усмішки» – майстерне зма-

         лювання рідної природи та заклик до її збереження. «Сом», «Як варити і

         їсти суп із дикої качки».

 

План

 

1. Огляд життя і творчості Остапа Вишні.

2. Літературознавчі терміни.

3. «Моя автобіографія» – гумористична розповідь письменника про свій життєвий шлях.

4. «Мисливські усмішки» – майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження. «Сом», «Як варити і їсти суп із дикої качки».

 

Усім своїм єством хотілося бути корисним народові. Не поневіряти­ся, не лакействувать перед народом, а служить йому, народові, чудесно­му пінному народові, милуватися з нього і радуватися з того, що я маю честь велику, чудесну, незрівнянну і неповторну честь належати до свого народу. Ніколи я не зрадив інтересів свого народу! Ніколи!

Остап Вишня

Він світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів і гриміти, як грім, і того голосу боялися усі плазуни й негідники.

                                                             М. Рильський

Творчість Остапа Вишні — це неповторні і самобутні сторінки в істо­рії української літератури. Читаючи його твори, народ і усміхався, і смі­явся, і повнився радістю та гордістю, і сумував, і печалився, і обурював­ся. Багатьох струн народної душі торкалося вишнівське людяне, мудре, гостре і ніжне слово.

Остап Вишня говорив: «Чому я із «смішного» саме боку підходжу до життєвих явищ? Бо намагаюсь бути сатириком, а сатирики, як говорив М. Салтиков, «закликають на допомогу зброю сміху»... Моя зброя — сміх!»

Народився Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня) на хуторі Чечва Зіньківського повіту Полтавської губернії (тепер м. Грунь Охтирського району Сумської області) 13 листопада 1889 року в селянській родині. «Мати знала багато народних приказок і висловів, щедро пересипала ними свою мову. Навіть у найтяжчому горі гумор не залишав її». Родина була велика, однак дружна й працьовита. Остап був другою дитиною. Свої спогади про дитинство, навчання, життя він висловив в творі «Моя автобіографія», у якому в гумористичному тоні автор розповідає про своє дитинство.

Батьки хотіли всім дітям дати освіту, але це було нелегко. Родина Губенків була незаможною. Батько працював прикажчиком у поміщицькому маєтку.

У 1995 році Павлушу віддали до місцевої початкової школи. Він дуже рано навчився читати.

Після закінчення двокласної школи в м. Зінькові дуже хотів вивчитися «на вчителя», але коштів не було й його відвезли в Київську військово-фельдшерську школу. Як дитина колишнього солдата, утримувався там за державний кошт. Учився дуже добре.

Після закінчення навчання аж до 1917 року працював фельдшером у Київській залізничній лікарні. Проте не судилося П. Губенкові бути лікарем.

    Доля спрямувала Павла Губенка іншим шляхом. Екстерном він склав іспити за гімназію і 1917 року вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, який закінчити так і не довелося, бо почалася революція.

    Непосидюча вдача привела майбутнього письменника до Кам’янця-Подільського. Саме в цьому місті газета «Народна воля» надрукувала його перший твір — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який побачив світ за підписом «П. Грунський» 2 листопада 1919.

1921 року П. Губенку було запропоновано посаду перекладача газети «Вісті ВУЦВК». Відтоді й починається довгий шлях письменника в літературі.

22 липня1921 року в газеті «Селянська правда» виходить усмішка вперше під підписом Остап Вишня «Чудака, їй-богу». Став основоположником жанру усмішки. Пізніше в різноманітних газетах і журналах охоче друкують його гуморески, усмішки, фейлетони. Першою збіркою стала книга «Марк Твен – Остап Вишня. Сільськогосподарська пропаганда» (1923).

    Після розпуску ВАПЛІТЕ Остап Вишня стає (наприкінці двадцятих років) одним з організаторів «Політфронту».

    У грудні 1933 року – ув’язнений. Зміг вижити тільки завдяки стійкості характеру, життєвому оптимізму й почуттю гумору. А ще – завдяки підтримці дружини Варвари Олексіївни, яка зі своєю дочкою та сином В’ячиком від першого шлюбу поїхала за ним, оселилася неподалік (разом жити не дозволили), слала посилки й листи.

    Звільнили раптово, на початку 1944 року. «Мабуть, я вже не зможу писати», – сказав Остап Вишня дружині.

    Першим друкованим твором після заслання була усмішка «Зенітка» (26.02.1944). Остап Вишня починає працювати в журналі «Перець», виходять друком нові книжки. Важливе місце в післявоєнній творчості Остапа Вишні належить збірці «Мисливські усмішки».

    Згодом стає членом правління Спілки письменників України.

    Багато подорожує, перекладає Марка Твена, О. Генрі, А. Чехова, М. Гоголя, Я. Гашека…

    У 1955 році – реабілітований судовими органами.

    28 вересня 1956 року помер.

 

 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ТЕРМІНИ

 

Фейлетон (від франц. «лист, аркуш») – невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного змісту, який характеризують сатиричність, динамізм викладу, невимушена композиція, пародійність, застосування поза літературних жанрів.

Гумореска (від лат. «волога») – невеликий віршовий, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, що відрізняється від сатири легкою, жартівливою тональністю. Сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно-забарвленої критики в дотепній, парадоксальній, іронічній, гротескній, пародійній формі.

Усмішка – різновид гуморески, синтез гумористичного оповідання, анекдоту і фейлетону, характеризується лаконізмом, дотепністю, обов’язковою присутністю автора, поєднанням побутових замальовок, жанрових сценок з частими авторськими відступами.

Автобіографічний твір – це твір, в основу якого покладено факти з життя самого автора. Саме вони визначають дію твору, його сюжетну лінію.

Засоби комічного – це художні засоби, які сприяють творенню комічного ефекту зображуваних явищ, подій, образів.

Гумор – це різновид комічного, відображення смішного у життєвих явищах і людських характерах; добродушний сміх.

Сатира – особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного; спрямована проти соціально шкідливих явищ, має гострий непримиренний характер.

Сарказм – їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена ненависті та гнівного презирства; не має подвійного, прихованого дна, завжди виражається прямо.

Іронія – художній троп, який виражає глузливе-критичне ставлення митця до предмета зображення. Це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.

    Пародія – засіб художньої виразності, побудований на імітації манери поведінки, манери мовлення, творчої манери з метою викриття того чи іншого явища, рис характеру; завжди передбачає об’єкт висміювання, його впізнавання.

    Парадокс (грец. раrаdохоs – несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) –

1) засіб художньої виразності;

2) вислів, судження, ситуація, вчинок та ін., які суперечать здоровому глуздові, не відповідають усталеним нормам, традиційним уявленням.

Алегорія – образне інакомовлення, яскраве втілення в конкретному образі абстрактного поняття чи думки.

Гротеск – переважно сатиричний, заснований на фантастиці засіб зображення явищ дійсності, поданих у спотворено-комічному, навмисне перебільшеному чи зменшеному вигляді, де поєднується реальне з вигаданим, страшне або трагічне з комічним, величне з огидним).

 «МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ»

Історія написання: 1955 р. великий гуморист був реабі­літований після 22 років життя в ролі «ворога народу»; за рік до смерті він нарешті дописує гумористичну автобіографію, в якій «сяє сміх крізь сльози».

Рік створення: 1927 — 1955.

Напрям: модернізм, реалізм.

Течія: неореалізм.

Рід: епос.

Жанр: за жанром гумористичне оповідання, або гумореска. Композиція відповідає формі ділового паперу — автобіографії.

Тематичний різновид жанру: соціально-побутова гумореска, автобіографічна гумореска.

Тема: найяскравіші події життя автора й окреслення становлення характеру.
    Ідея: утвердження думки про надзвичайний вплив дитинства, освіти, природи, рідної мови на формування людини; утвердження думки про щастя як обов’язкову умову людського існування.

Мотиви: «гармонія вжитті», «краса дитинства», «освіта», «батьки», «рідна мова», «становлення митця».

Образи: людей: оповідач; батько; мати; діди («швець, жив у Лебедині, другий, хлібороб, у Груні»); «сімнадцятеро дітей»; Іван Максимович — старенький учитель, який учив сумлінно, інколи застосовуючи лінійку; пані-експлуататорша»; природи: корова; картопля, коноплі, бур’яни; кінь; предметів і явищ: народжен­ня, криниця, колиска, їжа, город, ямки; черкеска або восьмерика; ліжко; школа, лінійка; падіння з коня; поцілунки руки, класова свідомість; навчання; робота; газета; писання.

Символічні образи: лінійка, яка виробляла літературний стиль письменника; книга «Катехізис» Філарета, яку треба було не просто читати, а знати напам’ять; книга «Руський паломник», що його років двадцять підряд читала мати (символи

негуманної освіти).

Час і місце подій: 1 листопада (за ст. ст.) 1889 р. містечко Груні Зіньківського повіту на Полтавщині, точніше хутір Чечва, поблизу Груні в маєткові поміщиків фон Рот; пізніше Лебедин — Груня — город — ліжко — пізніше школа «Міністерства народного просвещенія», яку закінчив 1903 р. — маєток фон Рот — Чеч­ва — 1903 р. фельдшерська школа в Києві — 1919 р. Харків — 1921 р. редакція газети «Вісті».

Композиція: народження — генеалогія роду — дитинство — природа, її роль у формуванні майбутнього письменника — падіння з коня, коли автор усвідомив, що бути йому письменником — спогади про першого вчителя та його методи               на­вчання — народження «класової свідомості» — навчання на фельдшера — згадка про нудну роботу — згадка про роботу перекладачем у газеті.

В Остапа Вишні що не речення —то народний жарт, який містить глибинний підтекст.

Гумореска скомпонована з окремих невеличких розділів- «фресок». Автор «вихоплює» найяскравіші, найхарактерніші епізоди, події. Це не лише жит­тєпис, а й аналіз пережитого автором. «Найголовніші моменти», переважно — веселі, іноді — трагічні. Гострий на слово гуморист постає серйозним і вдум­ливим. Гумореска насичена розмовною лексикою, розповідними інтонаціями. Комізм ситуації базується на контрасті. Твір вражає людяністю, щирістю.

Художні засоби виразності: плеоназм («моя автобіографія»), епітет, порівняння, гіпербола; засоби творення комічного (гумор, іронія, сарказм).

«МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

 

Друг людини, друг природи й праці,

Грізний ворог нечисті і зла.

М. Рильський

 

Остап Вишня був великим любителем полювання. Його кредо як мисливця були слова: «Хай живуть зайці». «23 грудня, 51. Були на полюванні. І не вбили, не застрілили нічого. Для мене це — типове явище» (запис у щоденнику). Подібно до того, як молодий Тичина приходив до природи, як «у собор», Рильський мав її за вічне джерело натхнення, Остап Вишня всією душею, з ніжністю і теплом любив природу, її кра­су, її чудові створіння — птахів і тварин, ліси, гаї, дерева, листя, трави.

Упродовж післявоєнних літ він створив багато невеличких за розмі­ром, поетичних за звучанням, наснажених ласкавою лірикою творів, біль­ше схожих на вірші в прозі, ніж на жарти гумориста. Остап Вишня став і творцем нового жанру — усмішки. Від звичайної гуморески усмішка від­різняється тонким ліризмом і чудовими описами природи, не притаман­ними сатиричним творам; Остап Вишня постійно писав усмішки про мисливців і рибалок. У 1958 році вийшло найповніше видання усього циклу під назвою «Мисливські усмішки».

Вершиною розвитку жанру вважаються «Мисливські усмішки», які Мак­сим Рильський назвав «ліричною поезією в прозі».

Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу, постає Остап Вишня в усмішках власне мисливських — про перебування людини на полю­ванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «меш­канців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок обумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного і який уміє скористатися народним колоритним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту. Цим пояснюється й гумор мисливських усмішок, багатих на всілякі пригоди, пов’язапі з невдачами полювальників і кепкуванням над ними рідних і знайомих. В усмішках панує атмосфера поетичності, ліризму.

Герой «Мисливських усмішок», який є й оповідачем,— трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очі­куванні зайця або лисиці, у поверненні додому — здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки. Але завжди він іронічний до себе, доброзичли­вий і наївний, як дитипа. І головне для нього — не трофей, а спілкування    

Художні компоненти «Мисливських усмішок»: дотеп, анекдот, пейзаж, портрет, пісня, авторський ліричний відступ, порівняння, епітети, персоніфікація, гіпербола.

Усмішки «Відкриття охоти», «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Екіпіровка мисливця», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом» — ось далеко не повний перелік кращих творів цього циклу.

Важливу композиційну роль у більшості усмішок цього циклу віді­грають пейзажі, портрети, уривки з пісень, авторські ліричні відступи. Од­ним з улюблених художніх засобів Остапа Вишні є художнє перебільшен­ня, сторінки усмішок рясніють також порівняннями, епітетами й персоні­фікацією. Комічного ефекту автор досягає через поєднання несумісних понять, уживання термінів у розмовному стилі або використання окремих предметів чи речей не за їхнім призначенням: чарка на полюванні потріб­на для того, «щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тоне...».

«Мисливські усмішки» — яскрава сторінка не тільки в багатогранній творчості Остапа Вишні, а й у всій українській сатирично-гумористичній літературі.

Жанр: усмішка.

Тема: змалювання краси рідної природи й заклик до її збереження.

Головна ідея: любити й берегти природу, утвердження думки про за­хист природи.

«Як варити і їсти суп із дикої качки»

«Як варити і їсти суп із дикої качки» — одна з найдотепніших усмішок Остапа Вишні. Присвячена Максимові Рильському, близькому другові письменника. Уперше падруковапа в журналі «Перець» 1945 р.

Побудований твір у вигляді порад молодому мисливцеві, який збирається на полювання. «Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюк­зак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...

Їдете ви компанією, тобто колективом, так — чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці...».

За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів, умиротворення.

Мистецьки вплетений у композицію розповіді прекрасний український пейзаж надвечір’я: «Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать... Це ввечері... А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но починає на світ благословлятись». Особливо промовистою є фраза, яка харак­теризує ставлення письменника до самого процесу полювання: «І вільно диха­ється, і легко дихається...».

Це щире зізнання автора, бо немає значення, чи вполював щось мисли­вець, чи ні, головне — що недаремно витратив час. Герої усмішки, здається, не полювали по-справжньому: найважливішим під час полювання для них було відпочити від повсякденної метушні, помилуватися вечірніми зорями та світанковими ранками над тихими озерами.

«Сом»

З великим замилуванням описує Остап Вишня природу — річку Оскіл, диких каченят: «Заплава річки Осколу, де він у цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, верболо­зом і густого, зеленою, соковитого травою. Як увійдеш, картуза пе видко! Шумить заплава в травні та в червні...». Письменник розповідає з гумором неймовірні бувальщини про сомів, їхні звички, про пригоди, що трапляються з рибалками. І хоч у цих пригодах чимало, м’яко кажучи, перебільшень, це не заважає читачеві весело сміятися й дивуватися багатству та красі нашої рідної природи: «Інтересна риба сом! За царського режиму, як свідчать, дореволюційні рибалки-письменники, сом важив до 400 кілограмів, ков­тав собак і ведмедів. Можливо, що з розвитком рибальства сом важи­тиме тонну і ковтатиме симентальських бугаїв і невеличкі буксирні паро­плави...».

«А сома... сома мені самому доводилося бачити такого завбільшки, як комбайн! Тільки трохи довшого. Це, дорогі наші читачі, серйозно й без жодного перебільшення».

Історія написання: Остап Вишня дуже любив мисливство, але не через мож­ливість мати здобич, а через можливість приємного спілкування з друзями, яке і стало мотивом для створення «Мисливських усмішок».

Напрям: реалізм (або модернізм).

Течія: соціалістичний реалізм.

Рік створення: 1956.

Збірка: «Мисливські усмішки».

Присвята: «Максиму Рильському».

Рід: епос.

Жанр: усмішка.

Тематичний різновид жанру: соціально-побутова, гумористична усмішка.

Тема: розповідь про сомів за царських часів і за радянських.

Ідея: утвердження любові до рідної природи, змалювання її казкової краси; висміювання марновірства й обмеженості; прихована насмішка над владою.

Образи: людей: оповідач; дід Панько; пан; Христя; рибалка; письменник Сабанєєв; природи: річка, сом, гуси, собака Джой; предметів і явищ: човен, катер, риболовля, розповідь.

Час: царські часи — радянські часи (20-ті роки XX ст.).

Місце подій: заплава річки Оскіл за славним містом Енськом на Харківщи-ні.

Композиція: опис краси природи на річці Оскіл — розповіді діда Панька про великих сомів, яких той ловив із паном, про зникнення й віднайдення панського собаки Джоя, про відомого письменника Сабанєєва, який описав сома з Уфимської губернії, що проковтнув ведмедя — розповідь про сома й катер — порівняння сомів колишніх і радянських — «Інтересна риба сом!».

Художні засоби виразності: увесь арсенал, особливо епітети, порівняння, гіперболи, а також засоби творення комічного (гумор та іронія).

 

Отже, змальовуючи людину, її дії і вчинки на лоні природи, оповідач майстерно послуговується жартом, дотепною вигад­кою, колоритним народним словом, численними «бувальщинами» з різ­ними перебільшеннями, фантастичними випадками. І всі ці природно вжиті прийоми і засоби художнього письма, лексичні перлини, фразеоло­гічні та стилістичні знахідки підпорядковуються основному завданню — поетично змалювати багатобарвний живий світ природи. Ми розуміємо, що у мисливських усмішках відтворено гуманістично-благородне став­лення людини-оповідача до цього світу.

Усмішкам притаманні життєлюбний тон оповіді, глибокий ліризм, оптимістичні, світлі та сумовиті настрої. Вони відбиваються в душі лю­дини, вони ж характеризують тонко змальовані письменником чарівні пейзажі. «Осінь... Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне вбрання своє скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хур­товинам сніговим. Листя з суму жовтіє, а деяке з туги кривавиться. Ось падає кленовий лист, — умер він, одірвався з рідної йому галузки і па­дає...» («Вальдшнеп»). Природа відкривається письменникові в її живих змінних, поетичних станах. Її персоніфікований образ — кленовий листок: «...падає кленовий лист на землю і засихає... Навесні на його місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жил­ками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься... Щоб потім умерти... Старе одживає, нове — народжується...» Цей пейзаж написаний рукою справжнього майстра. У цій замальовці спостерігаємо філософський роздум про буття природи і людини, якому притаманні процеси згасання і народження.

У мисливських усмішках особливо важливу роль відіграють діалоги та полілоги. Вони дають уявлення про характери героїв, їхню вдачу, пристрасті та захоплення, сприяють життєрадісно-оптимістичному сприй­няттю і самої ідеї полювання, і численних пригод, що випадають на їх долю, і невдач, що сприймаються з доброю, веселою усмішкою. Ось піс­ля ретельних приготувань мисливець уже ладен вирушити з дому: «...Ви швиденько одягаєтесь, вкидаєте все в рюкзак. — Ну, бувайте здо­рові! Не сумуйте. Деньків за два-три я буду. — А рушницю ти взяв? — А й справді, де ж вона?

— Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась... — Та хіба ж можна рушницею?

— А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь із неї, а то ж...» («Заєць»).

 

 

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

 

1. Читаючи «Мою автобіографію», установіть відповідність між фактами, викладеними у творі, і реальними подіями в житті Остапа Вишні. Свої спостереження занотовуйте у вигляді таблиці. Доповніть таблицю тими життєвими фактами, про які у творі не йдеться.

Цитата з «Моєї автобіографії»	Реальні події

2. Запитання до аналізу усмішки «Як варити і їсти суп із дикої качки» Остапа Вишні.

1. Кому присвячена усмішка і з якої причини?

2. Роз­крийте поетику назви усмішки «Як варити і їсти суп із дикої качки». Чому саме на кулінарному процесі й споживанні страви акцентує автор у назві твору, в якому йдеться про полювання?

3. З’ясуйте особливості гумору цієї усмішки.

4. З якою метою автор реко­мендує своїм читачам після полювання читати «Записки мисливця» Івана Тургенєва?

3. На основі змісту твору «Сом» складіть поради рибалкам. Порівняйте їх з порадами професіоналів. Подумайте, до чого закликає автор усмішок.

Поради рибалкам на основі змісту твору «Сом»	Поради професіоналів
1.	1. Якщо гачок злегка притупився, для його заточування можна використовувати сірникову коробку – її бічну стінку, об яку запалюють сірники.
2.	2. Щоб не відлякати рибу, не застосовуйте поплавців з яскравою фарбою.
3.	3. Прагніть закидати так, щоб грузило й поплавець лягали на воду без шуму.
4.	4. Одягайтеся під колір навколишнього середовища.
5.	5. Не піднімайте вудилище без потреби вгору.

«ОСТАП ВИШНЯ «МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ»»

 

1. У автора немає жодних сумнiвiв у тому, що вiн ________________________

2. Мати казали, що дитину витягли з колодязя, коли ______________________

           __________________________________________________________________________________________________________________

3. Подiя народження трапилася бiля мiсте­чка Груня на хуторi _____________

4. Було двi умови розвитку дитини ____________________________________

    _________________________________________________________________________________________________________________

5. Коли спитати у баби про дiда чи прадіда, вона завжди казала:

- Отаке _________________________________________________________

6. За 24 роки спiльного  життя послав Гос­подь батькам усього тiльки _______

           _________________________________________________________________________________________________________________

7. Коли, сидячи на пiдлозi, хлопчик розво­див калюжу, батько зробив висно-вок, що вiн _______________________________________________________

8. Письменник не так росте i живе, як про­ста собi людина. На нього обов’яз-ково щось мусить _________________________________________________

9. Головну роль в формації майбутнього письменника вiдiграє взагалi приро-да, а саме ________________________________________________________

10. Конституцiї хлопчик був нервової, враз­ливої. Як покаже батько череска або во­сьмерика, то моментально ________________________________________

11. Iз подiй раннього дитинства у пам’ять найбiльше врiзалася одна, коли вiн

    _________________________________________________________________________________________________________________

12. Учитель Iван Максимович учив сумлiнно, бо сам вiн був ходяча ________

    _________________________________________________________________________________________________________________

13. Виробляла стиль лiтературний майбут­нього письменника у руках учителя

           _________________________________________________________________________________________________________________

14. Коли батько посилав сина до барині в гостину, то казав, щоб вiн _________

    _________________________________________________________________________________________________________________

15. Вирiшивши, що син мало вчився, батько повiз його вчитися ще у ________

    _________________________________________________________________________________________________________________

16. Пiсля закiнчення цiєї школи в 1903 ро­цi хлопець мав право бути _________

    _________________________________________________________________________________________________________________

17. Потiм мати повезла хлопця в Київ вчи­тися на «казьонний кошт» у _______

    _________________________________________________________________________________________________________________

18. Пiсля закiнчення цiєї школи життя пiш­ло нецiкаве. Служив i все _______

           _________________________________________________________________________________________________________________

19. Книга, яка справила на письменника най­бiльше враження, - це «Катехiзис Фiларе­та». Бо якби прочитав та й кинув, а то __________________________

20. Взагалi любив майбутнiй письменник книжки з м’якими палiтурками, бо

    _________________________________________________________________________________________________________________

21. Писати письменник почав 1919 року з фейлетону за підписом ____________

    __________________________________________________________________________________________________________________

22. Письменник спочатку перекладав, а потiм подумав, чого перекладати, коли можна ___________________________________________________________

23. I вже потiм письменник зробився ____________________________________