Організація самовиховання школярів

Важливим фактором становлення особистості є самовиховання - свідома, діяльність людини, спрямована на вироблення, удоско­налення чи зміну своїх якостей у відповідності до соціальних чи індивідуальних цінностей, орієнтацій, інтересів. Специфіка само­виховання полягає в тому, що воно серед усіх інших факторів розвитку у найбільшій мірі спирається на індивідуальні особливос­ті людини, її нахили і потреби. Завдяки цьому особистості вдається виявити для самої себе домінуючі задатки, які у майбутньому можуть визначити її життєвий шлях, забезпечити максимальний розвиток фізичних, інтелектуальних і моральних якостей.

Самовиховання школярів тільки тоді стає важливим фактором розвитку їхньої особистості, коли його забезпечує правильна педа­гогічна організація. Пряме, відкрите спонукання учнів до самови­ховання, як правило, непродуктивне. Спрямування самовихован­ня учнів не повинно зводитися до нав'язування їм мети виховате­ля. Потрібно поважати власну логіку розвитку особистості, її неповторність, унікальні особливості її характеру.

Дещо умовно можна виділити чотири основні етапи педагогіч­ного керівництва самовихованням учнів.

Перший етап - спонукальний. Основне завдання педагогів по­лягає у тому, щоб викликати в учнів бажання пізнати себе, визна­чити сильні та слабкі сторони своєї особистості, сформувати праг­нення до самовдосконалення. Саме такі роздуми і прагнення за­безпечують внутрішню енергією, необхідну для досягнення успіхів.

Як свідчить практика, учні часто не вірять у власні можливості. Вони переконані, що той, хто досягнув значних успіхів у певній діяльності, зробив це завдяки особливим природним задаткам. Розвіяти подібні сумніви до певної міри можуть розповіді педагога про потенційні можливості людини, зустрічі із представниками різних професій, ознайомлення із життям видатних людей, які завдяки наполегливій, систематичній роботі над собою зуміли досягти високого рівня досконалості. Важливо допомогти дітям визначити власні нахили та здібності. Особливо активно самовдосконалення відбувається у тій діяльності, до якої особистість відчуває себе здатною.

Другий етап організації самовиховання учнів - цільовий. Завдання педагога на цьому етапі полягає в тому, щоб допомогти кожному школяреві накреслити мету та розробити програму самовдоскона­лення. Це дуже складне завдання і надзвичайно важливий етап у самовихованні особистості. Його успішній реалізації значною мірою сприяє наявність чітко окресленого ідеалу.

Програма самовиховання передбачає певну систему дій, спря­мованих на досягнення загальної мети і конкретних завдань робо­ти над собою. Без такої програми самовиховання матиме ситуати­вний характер, зводитиметься до випадкових дій і в кінцевому результаті приречене на невдачу.

Програма самовиховання передбачає систему або план роботи над собою, що розгортається у просторі і в часі. У процесі реалізації юна може зазнавати певних змін та уточнень. У програмі самовихо­вання визначаються конкретні завдання, спрямовані на досягнення накресленої мети. Наприклад: виробити упевнену поставу, спокійні, рішучі манери, уміння говорити енергійно, вдумливо аргументувати свої думки, не розгублюватися у складних ситуаціях, здатність приймати самостійні рішення.

Важливо допомогти учням уникнути однобокості у визначенні завдань самовиховання. Досить часто підлітки, прагнучи до само­ствердження, зосереджують увагу на одній лише зовнішності: одязі, формах тіла, фізичних якостях тощо. З цією метою записуються у спортивні секції, читають відповідну літературу, регулярно дивляться телепередачі, які торкаються проблем моди. На перший погляд, нічого поганого тут немає. Навпаки, вияв такої уваги до свого «Я» може слугувати важливим поштовхом для подальшого самовдоско­налення особистості. Проте спрощені завдання самовиховання (оволодіти елементами бою, щоб не боятись ровесників, постояти за себе, довести наявність волі, виділитися серед інших) не гарантують досягнення вищого рівня особистісної зрілості.

Третій етап - організаційно-дійовий. Завдання педагога полягає в тому, щоб допомогти учням реалізувати їхні наміри. Цей процес надзвичайно складний. Пригадаймо, скільки разів кожен з нас планував якусь роботу, але так і не довів розпочату справу до завершення. Тому особливо важливим елементом цього етапу є прийняття рішення. Це практично завжди вольовий акт. Він виступає як ефективний засіб формування волі, віри у свої сили, як стимул до дії, «пусковий механізм» діяльності, нарешті, як показник зрілості особистості. Історія і повсякденне життя засвідчує: тисячі добрих намірів розбиваються через нездатність прийняти рішення. Нерідко можна спостерігати явну переоцінку школярами своїх сил і можливостей. У складних життєвих ситуаціях це призводить до психічного напруження, емоційних зривів, розчарування у вла­сних можливостях і, відповідно, відмови від самовдосконалення. Щоб запобігти цьому, доцільно запропонувати учням правила, якими вони могли б керуватися в процесі самовдосконалення.

1. Чітко визнач, краще запиши, якими якостями ти хотів би оволоді­ти.

2. Уяви себе таким, яким хотів би бути.

3. Скрізь, в усіх ситуаціях намагайся діяти так, як чинила б людина, з якої ти береш приклад, або образ, який ти створив у своїй уяві.

4. Подумки став себе у складні ситуації і намагайся знайти вихід з них відповідно до характеру твого ідеального героя.

5. Доводь почату справу до кінця.

6. Все роби завжди тільки добре і якісно.

7. Неодмінно добивайся успіху. Не вийшло - починай з самого початку. Не здавайся, не падай духом, не опускай рук. Роби наступну спробу.

8. Уникай легких шляхів у житті, долай труднощі - зовнішні та вну­трішні.        

9. Терпіння, терпіння, терпіння.

10. Постійно, регулярно тренуй потрібну якість.

11. Дотримуйся поступовості.

12. Якщо тобі важко дотримуватися слова, яке ти дав собі самому, дай обіцянку іншим людям - рідним, друзям, колективу.

13. Щоденно звітуй самому собі (або іншим) про результати роботи над собою: що зроблено, чого досягнуто, що не виконано, внеси поправки, постав нові завдання.

14. Читай літературу про самовиховання, щоденники великих людей.

Важливе завдання вихователя полягає в тому, щоб ознайомити учнів з методами самовиховання: методами самопізнання (само­спостереження, самоаналіз, самооцінювання), методи саморегуля­ції (самопереконування, самокритика, самопримус, самоконтроль, самонаказ, самонавіювання) і методами самостимулювання (само-підбадьорення, самозаохочення, самопокарання).

Четвертий етап - контрольно-регулюючий. На цьому етапі учні аналізують наслідки роботи над собою і вносять поправки до програм самовдосконалення. З цією метою необхідно ознайомити шко­лярів з методами самоконтролю, самоаналізу та самозвіту.

Учнів слід постійно стимулювати до конкретних дій та вчинків, звертати особливу увагу на досягнуті результати. Відчуття успіху, підвищена емоційність при їх оцінюванні є важливим засобом компенсації певних недоліків, стимулом до наступного самовдос­коналення.