Колектив, його ознаки і стадії розвитку

Кожна людина протягом життя входить до різних соціальних об'єднань, малих груп: сім'ї, групи у дитсадку, класу, дворової компанії, студентської групи, спортивної секції, гуртка, бригади і т. д. Мала група - невелике за складом об'єднання людей, які мають спільну мету і безпосередньо взаємодіють між собою. Це елементар­на ланка суспільства, через яку особистість сприймає соціальні норми, цінності і правила поведінки.

Малі групи розрізняють за структурою, згуртованістю та органі­зованістю. Для малорозвинутих груп характерна відсутність або слабкість психологічної єдності (згуртованості), налагоджених ді­лових і особистих стосунків, чіткого розподілу прав та обов'язків, ефективної спільної діяльності. Прикладом такої групи є загін дітей у літньому таборі відпочинку в перший день зміни.

Серед високорозвинутих малих груп розрізняють корпорації і колективи. Корпорація - організована група, члени якої об'єднані діяльністю, що суперечить суспільним нормам. Корпораціями, наприклад, є злочинна група, група наркоманів.

Колектив - група людей, які об'єдналися для досягнення особистісно і суспільно значущої мети. Це така форма організації дітей, яка задовольняє їхні життєві потреби й одночасно є могутнім чинником морального виховання. Шкільний клас після сім'ї - це найближче середовище, яке справляє суттєвий вплив на розвиток учня. -Цей вплив здійснюється багатьма напрямками; в одних випадках він може бути позитивним, в інших - негативним. У міру розвитку групи в ній формуються важливі у виховному розумінні традиції, громадська думка, соціальна ідентифікація, соціально-психологічний клімат і т.д.

Серед основних ознак групи, що визначають її як колектив, виділяють такі:

1) наявність суспільно значущої мети та діяльності, спрямованої на її досягнення;

2) чітка організаційна структура: наявність органів самовряду­вання, визначеність прав і обов'язків, сформованість відносин взаємозалежності (кожен відчуває відповідальність за виконання по­кладених на нього обов'язків перед іншими членами колективу);

3) дружні стосунки, взаєморозуміння та згуртованість, ціннісно-орієнтаційна єдність колективу, тобто схожість у ставленні до мети спільної діяльності та найважливіших для групи цінностей;

4) високий рівень значущості колективу для його членів: задо­волення від перебування у ньому, гордість за нього, емоційна іден­тифікація з групою;

5) захищеність особистості в групі.

 

Суть колективного виховання полягає у використанні групи як фактору цілеспрямованої соціалізації дітей. Група справляє відчутний вплив на вихованців, спонукає їх дотримуватися прийнятих більшістю норм і правил поведінки. Головне у колективному вихованні - сформувати ціннісно-орієнтаційну єдність колективу, досягти того, щоб більшість його членів орієнтувалася на суспільні норми поведінки і цінності. За такої умови колектив стає постійно діючим виховним фактором, спрямовує поведінку кожного вихованця, спонукає до самовдосконалення.

Одним із перших у педагогіці обґрунтував ідею використання організованої групи (колективу) з метою виховання дітей А.С. Макаренко: «...я не вважаю, що потрібно виховувати окрему людину, я вважаю, що потрібно виховувати цілий колектив. Це єдиний шлях правильного виховання. Я сам став учителем з сім­надцяти років, і сам довго вважав, що найкраще організувати учня, виховати його, виховати другого, третього, десятого, і коли всі бу­дуть виховані, то буде хороший колектив. А потім я дійшов виснов­ку, що потрібно не розмовляти з окремим учнем, а сказати всім, побудувати такі форми, щоб кожен був змушений перебувати в за­гальному русі. Ось при цьому ми виховуємо колектив, згуртовуємо його, зміцнюємо, після чого він сам стає великою виховною си­лою».

А.С. Макаренко розробив концепцію виховання дитячого колек­тиву, в основі якої лежали такі положення: постановка суспільно значущої і захоплюючої для дітей перспективи, залучення їх до спільної діяльності, спрямованої на її реалізацію, опора на дитяче самоврядування, використання з метою організації життя дітей гри та змагання, культивування традицій, включення колективу в систему більш широких соціальних зв'язків.

Останнім часом у педагогічній літературі висловлюється крити­чне ставлення до використання колективу як фактору виховання особистості. Стверджується, зокрема, що А.С. Макаренко перебіль­шував роль колективу у вихованні (останнє він розглядав як виховання для колективу, в колективі і через колектив), переоціню­вав роль вимоги в згуртуванні і розвитку дитячого колективу, у керуванні ним, робив ставку на «моноколектив», а не на їхню різноманітність в організації життя дітей.

Проте критична оцінка окремих аспектів теорії колективного виховання А.С. Макаренка не дає підстав для заперечення доціль­ності колективного виховання як такого. Формування дитячого колективу має важливе значення як для педагогів, так і для дітей. Для педагогів - це ефективний інструмент організації виховного процесу, спрямованого на особистісний розвиток дітей. Для дітей колектив - це об'єднання на основі спільних інтересів і потреб, со­ціальне мікросередовище, необхідне для особистісного самовира­ження і самоствердження.

Сучасні уявлення про роль колективу у вихованні особистості можна викласти у таких положеннях:

• розуміння дитячого колективу як своєрідного інструменту, необхідного для виховання всіх учнів і розвитку кожного зокрема;

• трактування дитячого колективу як організаційної і психоло­гічної єдності; причому, головну роль у згуртуванні колективу слід вбачати не стільки у «відносинах відповідальної залежності», скільки в інтелектуальних, емоційних, міжособистісних взаємозв'язках учнів;

• розуміння шкільного колективу не як моноколективу, а як ди­ференційованої єдності різнотипних колективів(кожен учень може бути одночасно членом декількох первинних колективів);

• уявлення про взаємодію особистості з колективом як про про­цес двосторонній: ідентифікації з колективом і відособлення в ньому.

Умови позитивного впливу колективу на особистість

Колектив може впливати на особистість не лише позитивно, але й негативно. Останнє найчастіше виявляється у протиставленні волі і думки колективу волі та думці окремих учнів, у розв'язанні певних питань шляхом тиску. У слабких і середньо розвинутих колективах (а таких у школах більшість) існує групова норма: будь таким, як усі, не виділяйся. Це значною мірою гальмує прояв ініціативи, особис­тісне самовираження, створює нездорову атмосферу. У таких коле­ктивах часто формуються конформісти, тобто пристосуванці.

Умовами позитивного впливу на особистість можна вважати:

• формування гуманних, духовно багатих взаємин між члена­ми колективу;

• створення можливості для реалізації кожним учнем своїх за­датків і здібностей, для самовираження і самоствердження;

• відмову від пріоритетності колективної думки перед думкою окремо взятої особистості, від переконання про те, що поза реальним колективом або без нього повноцінна особистість сформуватися не може;

• фактичну рівність у правах і обов'язках особистості і колекти­ву, дитини і дорослого, вихователя і вихованців;

• сприяння тому, щоб не тільки окрема особистість брала на себе і виконувала певні обов'язки перед колективом, але й колек­тив мав чіткі і рівнозначні обов'язки перед кожною особистістю¹.

Стадії розвитку колективу

У своєму розвитку колектив проходить кілька органічно взаємо­пов'язаних стадій. Перехід від однієї стадії до іншої підпорядкова­ний певним закономірностям і характеризує керований розвиток з якісного боку.

Існують різні підходи до диференціації та характеристики етапів розвитку малих груп, колективів. Однією із найбільш поширених у вітчизняній педагогіці є тристадійна модель колективної динаміки, яку розробив А.С. Макаренко у відповідності із змінами джерела та характеру вимог до поведінки вихованців.

Перша стадія характеризується недостатньою організованістю, розрізненістю учнів, лише формально об'єднаних в один клас. Учитель виступає організатором колективу, єдиним джерелом вимог до учнів.

На другій стадії в класі виділяються учні (актив), які підтриму­ють вимоги вчителя і готові до співробітництва з ним. Вони не тільки самі погоджуються з нормами поведінки, яких вимагає педагог, але й переконують у необхідності їх дотримання інших учнів класу. Отже, джерелом вимог поряд із педагогом виступає також актив класу.

Третя стадія характеризується високим рівнем згуртованості групової самосвідомості, єдиною системою групових норм (гро­мадська думка), дотримуватися яких повинен кожний член колек­тиву. Формується ціннісно-орієнтаційна єдність колективу. Дитя­чий колектив стає суб'єктом виховного впливу, джерелом вимог до поведінки своїх членів. Учні дотримуються єдиних норм поведінки і засвоюють їх один від одного. Виникає атмосфера взаємної доброзичливості, вимогливості, колектив стає фактором, який спонукає дітей до самовиховання.

Таким чином, колектив проходить у своєму становленні шлях від одноосібної вимогливості вихователя до саморегуляції кожною особистістю своєї поведінки на основі єдиних групових норм.

Кожна стадія розвитку колективу передбачає виконання педаго­гом відповідної ролі і функцій, вимагає від нього своєчасного коригування своєї поведінки і стилю педагогічного спілкування.

Розвиток колективу далеко не завжди характеризується плавним переходом від однієї стадії до іншої. Між стадіями немає чітких меж, передумови для переходу до наступної стадії формуються в рамках попередньої, можливі зупинки, регресія.

  Шляхи формування колективу

Головний шлях формування дитячого виховного колективу полягає у залученні дітей до чітко організованої суспільно корисної й особистісно значущої діяльності, у розвитку і зміцненні товариських стосунків між усіма його членами, у створенні і нако­пиченні цінних традицій поведінки.

Одним із важливих напрямків у формуванні колективу є органі­зація учнівського самоврядування, що сприяє розвитку саморегуля­ції школярів і налагодженню педагогічно доцільних взаємовідно­син між членами колективу. Самоврядування здійснюють органи колективу, у кожному з яких концентрується керівництво певним видом діяльності: освітньої, господарсько-трудової, культурно-масової, фізкультурно-оздоровчої тощо.

Слід зазначити, що не існує єдиної обов'язкової для всіх шкіл схеми самоврядування. її формування залежить від традицій коле­ктиву, дитячих інтересів, організаторських умінь учнів.

Самоврядування не означає повного невтручання вчителів у справи учнів. Воно вимагає вмілого керівництва і підтримки: до­помоги учням у визначенні початкової структури самоуправління, тобто органів шкільного і класного колективу та їхніх функцій; розвитку в учнів організаторських умінь (уміння планувати роботу, розподіляти доручення, аналізувати результати своєї діяльності та ін.). З цією метою можна використовувати ділові, імітаційні ігри, аналіз проведених заходів.

Використання системи перспективних ліній. A.C. Макаренко великого значення надавав правильному вибору мети колективної діяльності - перспектив, які здатні зацікавити, захопити дітей. На його думку, істинним стимулом людського життя є «завтрашня радість». У міру розвитку колективу просту мету замінює складніша, глибша і соціально значуща мета.

Перед кожним колективом необхідно поставити або допомогти вибрати цікаву, захоплюючу мету, яка б відповідала інтересам дітей і рівню розвитку колективу.

А.С. Макаренко виділяв перспективи ближні, середні і далекі. У початковий період організації дитячого колективу першорядне значення мають найближчі перспективи - безпосередня радість завтрашнього дня. Багато важать колективні творчі справи: зма­гання, ігри, цікава робота в гуртках, походи, екскурсії і т.д. Середня перспектива- це очікувана подія, дещо віддалена в часі: підготовка до канікул, багатоденного походу, завершення будівництва шкільного стадіону і т.д. Таких подій мало, але колектив ними живе, прагне до них. Далека перспектива - це довгострокові життєві плани, пов'язані, наприклад, з усвідомленим вибором професії, пошуком життєвого покликання. Виховання такої перспективи - одне з кін­цевих завдань виховної роботи.

Важливим фактором згуртування учнівського колективу є розвиток колективних традицій - форм діяльності і поведінки, звичаїв, правил, які передаються з покоління в покоління. Це можуть бути: класні і загальношкільні заходи (свята, олімпіади, збори); церемонії з приводу важливих подій шкільного життя (перший і останній дзвінки, випуск); традиції, що стосуються поведінки дітей (наприклад, точність - все починати вчасно).

Змагання дозволяє ефективно розв'язувати завдання подальшого згуртування виховного колективу, його включення в ділові відно­сини з іншими колективами, сприяє розвитку таких соціально цінних та індивідуально значущих якостей, як творча активність, відпові­дальність, ініціативність, самостійність, наполегливість тощо. Важли­вим стимулом організації змагання є заохочення переможців.