Тест для самоконтролю

Заняття № 8

Лекція № 16

Тема 1: «Історія риторики (оглядово). Предмет і завдання риторики. Розділи риторики. Загальна характеристика розділів риторики. Етапи ораторської діяльності».

Мета:

дізнатися відомості з історії риторики; що є предметом і завданням риторики;

про розділи риторики; про етапи ораторської діяльності; про роль риторики в самореалізації особистості;

навчитися складати висловлювання та виголошувати їх; визначати предмет і

завдання риторики; визначати етапи ораторської діяльності; розпізнавати етапи ораторської діяльності;

    зрозуміти визначення поняття «риторика», «оратор», «ритор»; для чого потрібно оволодівати ораторським мистецтвом; хто такий оратор; як вибудовувати стратегію оратора.

Задачі:

¾ поглибити знання про предмет і завдання риторики;

¾ розпізнавати етапи ораторської діяльності, вибудовувати стратегію оратора.

 

План

 

1. Історія риторики (оглядово).

2. Предмет і завдання риторики.

3. Розділи риторики. Загальна характеристика розділів риторики.

4. Етапи ораторської діяльності.

 

Заговори, щоб я тебе побачив.

Сократ

 

Усе життя сучасної людини пов’язане зі спілкуванням, бо без нього неможливо вести ділові бесіди, переговори, презентації тощо. Щоб бути успішною людиною сьогодні, потрібно володіти мистецтвом спілкування. Той, хто добре володіє словом, здатний навіть своїх супротивників перетворити на друзів. Красномовство – сила, за допомогою якої вдається впливати на світ, змінювати його, реалізуючи власну волю.

Саме давня зацікавленість людей можливостями слова спричинила виникнення спеціальної науки красномовства – риторики.

Риторику можна визначити і як науку, і як мистецтво. Головне її завдання – переконати слухачів у чомусь за допомогою слова, донести до них черезпромову певну думку, змусити перейнятися якимись почуттями.

Предметом риторики є публічний виступ у процесі комунікації.

Термін «риторика»походить від грецького («говорю», «ллю», «течу») і означає науку про ораторське мистецтво. Наука про красномовство виникла ще в античному світі.

Риторика як наука на сьогодні складається з трьох частин: історія риторики, теорія риторики, практична риторика.

Історія риторики описує, як розвивалася ця наука в Давній Греції та Римі, Давньому Єгипті, Індії, Китаї та інших країнах у різні часи. Як наука риторика була розроблена Аристотелем, Цицероном, Квінтиліаном, Сократом, Демосфеном та іншими античними мислителями й ораторами. У Давній Греції основним призначенням риторики було розроблення прийомів переконання. Уже в IV столітті до нашої ери риторика досягла значного ступеня розвитку.

Риторика, за грецьким вченням, складалася з п’яти розділів:

¾ наука про добір матеріалу для промов;

¾ його розташування;

¾ словесне вираження;

¾ запам’ятовування;

¾ виголошення.

Достеменно відомо, що більше двох з половиною тисяч років тому, у часи народження й швидкого розвитку риторики, перші теоретики красномовства – давньогрецькі філософи – проводили час у бесідах. Сучасна людина проводить в усному спілкуванні 65 % свого робочого часу. За даними американських учених, витрата чистого часу на бесіди в пересічного мешканця Землі складає 2,5 роки. Це означає, що кожний упродовж свого життя встигає «наговорити» близько 400 томів обсягом по 1000 сторінок. Отже, люди багато розмовляють, але часто роблять це неефективно. Приблизно 50% інформації втрачається під час передавання. Причина цих втрат – невміння донести до співрозмовника повідомлення, схильність говорити самому, небажання слухати.

Теоретики риторичної педагогіки вказували на ту суть, яка робить мовлення ефективним: «Заговори, щоб я тебе побачив» (Сократ); «Якщо хочеш стати добрим оратором, стань спочатку доброю людиною» (Квінтиліан), «Обов’язок оратора – говорити правду» (Платон), «Усе ораторське мистецтво полягає в тому, щоб бути пристрасним» (Г. Мірабо).

Узагальнюючи різні спостереження й рекомендації, можна вказати на властивості, що надають мовленню особливої енергетики:

¾ артистизм;

¾ упевненість;

¾ дружелюбність;

¾ щирість;

¾ об’єктивність;

¾ зацікавленість.

В античному світі поняття ритор і ораторне вважалися тотожними. Ритор був не тільки оратором, промовцем, а й викладачем риторики. В українських братських школах так називали вчителів риторики. Оратор – особа, яка виголошує промову.

Щоб виступати публічно, оратор повинен володіти спеціальними навичками і вміннями. За визначенням психологів, навички – це здібності виконувати ту чи іншу роботу якнайкраще.

Успіх публічного виступу залежить від того, наскільки оратор володіє предметом мовлення. Тільки тоді, коли промовець компетентний у темі свого виступу, має необхідну суму знань, ерудований, якщо він уміє розповісти аудиторії багато цікавого, навести нові невідомі факти, зуміє відповісти на поставлені запитання, він може розраховувати на успіх у слухачів.

Оратор повинен зважати на те, чого від нього очікує конкретна аудиторія, а не просто виходити до трибуни, щоб «самовиразитися». Він мусить думати не лише про те, як він «сприймається», чи матиме успіх; важливим є те, що відбувається у свідомості слухача. Мета промови – досягти бажаної реакції аудиторії. Оратор не повинен відчувати себе зверхньою істотою. Він мусить мати слухача «у власній голові», бути співрозмовником, а не «бити аудиторію високими словами». Тому промова оратора в основному має бути подібна до звичайної бесіди.

    У Давній Греції вважали, що оратору необхідні природні здібності до красномовства, дар слова. Пізніше стали розмежовувати красномовство й уміння говорити публічно. Так, Анатолій Коні писав: «Якщо красномовство – це дарунок природи, то вміння говорити формується в процесі повсякденної праці, системних тренувань і вправ. Отже, «золотим оратором» публічних виступів може бути тільки той, хто має бажання ним стати, хто прагне до цього, хто багато над собою працює». На це звертав увагу американський дослідник Дейл Карнегі та чеський учений Іржі Томан: «Для того щоб навчитися добре, змістовно говорити, необхідно збагачувати свої знання й досвід, удосконалювати освіту, тобто всебічно розвивати свою особистість». Отже, оратор має оволодіти такими основними навичками:

¾ добирати літературу;

¾ вивчати дібрані джерела;

¾ складати план;

¾ володіти собою;

¾ орієнтуватися в часі.

З набутих навичок формуються вміння оратора:

¾ самостійно готувати виступ;

¾ зрозуміло й переконливо викладати матеріал;

¾ відповідати на запитання слухачів;

¾ установлювати й підтримувати контакт із аудиторією;

¾ використовувати різні засоби навчання.

Якщо немає таких навичок та вмінь, спілкування оратора зі слухачами не матиме успіху.

Оцінюватися також буде вхід до аудиторії (невпевнена або занадто швидка хода, незграбна постава, кам’яне обличчя, переляканий погляд). Намагайтеся позбутися цих недоліків; тренуйтеся наодинці перед великим дзеркалом.

Кожний з етапів ораторської діяльності вивчається у відповідному розділі риторики:

1) інвенція (добір матеріалу);

2) диспозиція (розташування матеріалу);

3) елокуція (словесне вираження);

4) меморія (запам'ятовування промови);

5) акція (виголошення промови).

У першому розділі риторики (інвенції) розглядаються аспекти розробки предметної царини промови. На цьому етапі оратор повинен визначити свою стратегію, сформувати задум промови, розгорнути її тему через підбір відповідного матеріалу.

У другому розділі риторики (диспозиції) розглядається структура ораторської промови. На цьому етапі оратор повинен організувати матеріал, винайдений у процесі інвенції, тобто розчленувати його та забезпечити певну послідовність у промові.

У третьому розділі риторики (елокуції) розглядається виразність ораторської промови. На цьому етапі оратор повинен забезпечити ефектність своєї промови.

У четвертому розділі риторики (меморії) розглядаються способи запам'ятовування промови.

У п’ятому розділі риторики (акції) розглядаються особливості безпосередньо публічного виступу оратора перед аудиторією.

Ці розділи риторики утворюють її ядро, оскільки висвітлюють основні етапи підготовки та виголошення ораторської промови незалежно від її різновиду.

Тест для самоконтролю

1. Риторика – це…

а) відповідь, заперечення, зауваження одного з учасників діалогу іншому;

б) наука про правильну вимову та наголошення слів;

в) теорія ораторського мистецтва;

г) емоційне ствердження або заперечення якогось факту.

2. Батьківщиною красномовства вважають…

а) Давній Єгипет;                                в) античну Грецію;

б) Стародавній Китай;                        г) Давній Рим.

3. Батьком риторики називають…

а) Аристотеля; б) Платона;   в) Демосфена;   г) Цицерона.

4. Видатні оратори Київської Русі – це…

а) Демосфен та Цицерон;

б) Іларіон та Кирило Туровський;

в) Феофан Прокопович та Григорій Сковорода;

г) Михайло Ломоносов та Георгій Кониський.

5. Тема виступу – це…

а) основний шлях, завдяки якому через мовлення інформація доходить до

         слухача;

б) роз’яснення, тлумачення, інтерпретація подій та фактів;

в) основна галузь роздумів оратора, у межах якої він добирає явища та

         факти, що розглядаються у виступі;

г) уміння оратора виступати без підготовки.

6. Ясність мовлення – це…

а) насиченість виступу новими фактами, актуальними проблемами;

б) смислова прозорість виступу, що забезпечує його зрозумілість,

доступність у засвоєнні слухачами;

в) якість мовлення, що відбиває здатність оратора спонукати слухачів до

         творчої діяльності;

г) якість мовлення, яка полягає в його мелодійності, плавності,

         інтонаційній виразності.

7. Образність мовлення оратора – це…

а) ясність, точність, логічна переконливість публічного виступу;

б) уміння говорити ясно, без ускладнень, надуманих образів і туманних

         зворотів;

в) наявність у виступі живих картин, які дають змогу не лише осмислювати

         почуте, а ніби сприймати його всіма почуттями — бачити, чути тощо;

г) якість виступу, що відбиває здатність оратора розглядати конкретні

         факти і явища, давати їм чіткі наукові та політичні оцінки.

8. Лаконічність мовлення відбиває…

а) словниковий запас оратора;

б) нормативність, літературність мовлення оратора;

в) здатність оратора говорити стисло, залишаючись максимально

         зрозумілим;

г) емоційність, натхненність і піднесеність мовлення.

9. Кульмінація публічного виступу – це…

а) частина виступу, спеціально відпрацьована оратором лексично,

         стилістично тощо;

б) спосіб закінчення виступу, коли кожна наступна фраза емоційно

          підсилює попередню;

в) частина виступу, яка полягає у роз’ясненні, витлумаченні подій та

         фактів;

г) розвивання, металізування, поглиблення раніше висловлених оратором

         думок.

10. Основні думки виступу потрібно повторювати…

а) завжди тими самими словами;

б) щоразу варіюючи їхнє мовне оформлення;

в) пропонуючи слухачам повторити їх хором;

г) пропонуючи слухачам їх записати.

Оцінювання: кожна правильна відповідь на завдання 1‐10 оцінюється 1 балом. Максимальний бал – 10. Таким чином, 1‐2 б. – оцінка «1», 3‐4 б. – оцінка«2»,                  5‐6 б. – оцінка «3», 7‐8 б. – оцінка «4», 9‐10 б. – оцінка «5».

 

Домашня робота: вправа 139.

Підготуйте розповідь (у формі презентації) про одного з видатних ораторів давнини (Платон, Аристотель, Марк Туллій Цицерон, Квінтиліан, Сократ, Демосфен, Публій (Гай) Корнелій Тацит).

 

Тема 2: «Виступ. Особливості публіцистичного стилю. Секрети успішного публічного виступу. Визначення мети, вибір теми. План виступу публіцистичного характеру. Структурування виступу».

Мета:

дізнатися про особливості виступу публіцистичного характеру; про особливості публіцистичного стилю; про секрети успішного публічного виступу; про етапи підготовки до виступу; про структурування виступу; про необхідність дотримання стратегії оратора під час виступу;

навчитися готуватися до виступу публіцистичного характеру; секретів успішного публічного виступу; вступати в діалог, обговорювати проблему; дотримуватися вимог щодо публічного виступу; визначати мету, обирати тему виступу; структурувати виступ; складати план; правильно працювати з джерелами, робити посилання й оформляти список літератури; висловлювати власні думки;

зрозуміти особливості виступу публіцистичного характеру; як готуватися до усного виступу публіцистичного характеру за однією з оголошених викладачем тем;

як поводити себе під час виступу перед аудиторією; як відповідати на запитання; важливість ретельної підготовки до виступу.

    Задачі:

¾ поглибити знання про структурні частини тексту промови;

¾ вибирати тему виступу, визначати його мету, жанр із урахуванням аудиторії.

 

План

 

1. Поняття про публічний виступ.

2. Форма публічних виступів.

3. Види публічних виступів.

4. Різновиди публічного діалогу.

5. Різновиди публічного полілогу.

6. План виступу публіцистичного характеру. Структурування виступу.

 

Хто ясно думає, той ясно говорить.

Н. Буало

 

Публічний виступ – це різновид усного спілкування. Жанровий різновид публічного виступу – це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, ювілейна, судова, бесіда, лекція, репортаж, проповідь.

Красномовність потрібна в різних життєвих ситуаціях і може суттєво вплинути на різні сфери суспільної діяльності. Тому за змістом і проблематикою розрізняють красномовство соціально-політичне, парламентське, соціально-побутове, дипломатичне, агітаційно-пропагандистське, судове, церковно-богословське, рекламне, академічне.

Різною може бути й форма публічних виступів, але здебільшого це усний монолог. Саме в монологічній формі виголошуються доповіді, промови, лекції,здійснюються огляди подій. Проте є публічні виступи у формі діалогу (обговорення,

інтерв'ю, суперечка) або полілогу (дебати, диспут, полеміка).

Кожен із різновидів публічних виступів має певну мету і завдання. Так, промови бувають політичні, мітингові, інформаційні, агітаційні, судово- звинувачувальні, захисні і самозахисні, ювілейні, привітальні, прощальні, ритуальні.

Кожен із цих різновидів має конкретне призначення.

Політична промова стосується важливих аспектів суспільного життя, проблем, які хвилюють суспільство. Такими є, наприклад, виступи депутатів при обговоренні державного бюджету, різноманітних кодексів, проектів законів тощо.

Мітингова промова присвячується злободенній проблемі, щоб зосередити на ній колективну думку.

Інформаційна промова має завдання викликати зацікавлення певним предметом, подією, ситуацією.

Агітаційна промова повинна обґрунтувати важливість якогось питання і мобілізувати аудиторію на виконання поставлених завдань.

Судова промова покликана всебічно, хоч і з різних точок зору аналізуючи факти, сприяти досягненню істини в питаннях, що є предметом розгляду.

У доповіді розглядають і розв'язують проблемні питання в тій чи іншій ґалузі.

Доповіді роблять на економічні, соціально-політичні, культурно-просвітницькі, морально-етичні, природоохоронні, побутові, науково-технічні теми. Особливістю доповіді є те, що вона може стати предметом обговорення, критики, її можна доповнювати новими фактами чи пропозиціями.

Політичні доповіді спираються на теоретичну базу, відзначаються злободенністю, мають елементи агітації і пропаганди.

Звітні доповіді містять повідомлення про виконану роботу, оцінку її результатів.

Наукові доповіді присвячуються окремому питанню, у них узагальнюються факти, аргументуються практичні висновки і рекомендації. Така доповідь може мати гіпотетичний характер.

У діловій доповіді накреслюються шляхи розв'язання практичних питань. Після доповіді можливе обговорення у формі виступів з приводу її змісту. Виступ може являти собою набір реплік з різних часткових питань.

    Певні різновиди має і лекція, мета якої – роз’яснення суті подій, поглядів, поширення наукових чи політичних знань, формування світогляду слухачів.

Лекції бувають академічні, або навчальні, та публічні. Проведення навчальних лекцій полегшує те, що слухачі приблизно однакової підготовки і тому з ними неважко встановити контакт. Публічна ж лекція збирає дуже різноманітний контингент слухачів, які можуть по-різному сприймати зміст і реагувати на нього, тому публічна лекція вимагає популярнішого змісту та емоційнішого викладу. Публічні лекції мають багато різновидів: науково-популярна лекція, лекція- інформація, лекція-інструкція, лекція-показ, лекція-репортаж, лекція-спогад та ін.

    Різноманітними бувають і огляди – господарські, політичні, спортивні тощо. Огляд має інформаційно-коментаторський характер: дається лише побіжна характеристика процесів, явищ, фактів, які мають створити загальну картину того, що є предметом розмови.

    У кількох формах реалізується публічний діалог.

Бесіда – обговорення різних проблем двома співрозмовниками, у процесі якого відбувається обмін думками, постановка запитань і відповіді на них.

Інтерв'ю – це розмова журналіста з політичним чи громадським діячем за заздалегідь підготовленими запитаннями, призначена для обнародування в засобах масової інформації.

Суперечка – словесне змагання, у ході якого кожен відстоює свій погляд на обговорювану проблему.

Різновидами публічного полілогу є:

¾ бесіда, в якій може брати участь 8-10 осіб (групова) чи навіть 25-30 (колективна);

¾ «круглий стіл» – учасники ведуть розмову з певної теми в присутності більшої чи меншої аудиторії. Іншим варіантом є навчальний «круглий стіл», коли учасники ведуть розмову, а керівник координує їхні дії;

¾ прес-конференція – відповідь державних, громадських, наукових діячів та інших відомих людей на запитання журналістів з питань, що цікавлять громадськість;

¾ диспут – обговорення якогось питання перед аудиторією.

    Незважаючи на те, що між видами публічних виступів є значні відмінності, вони мають і багато спільного. Це передусім вимога добре знати предмет виступу, чітко аргументувати і послідовно викладати свої думки, доносити їх до адресатів, тому до кожного виступу слід ретельно готуватися, враховуючи особливості висвітлюваної теми, комунікативну мету, специфіку аудиторії.

Передумовою успіху оратора є, звичайно, його природні дані, обсяг знань і набутий життєвий досвід. Але навіть найдосвідченішому і найталановитішому промовцю потрібна спеціальна підготовка до виступу.

Виділяють такі найважливіші етапи підготовки до кожного публічного виступу: визначення мети, вибір теми, збирання фактичного матеріалу, систематизація матеріалу і продумування логічної послідовності виступу (складання плану), добір мовних засобів для реалізації задуму, психологічна підготовка до виступу. З цього переліку видно, що підготовка до виступу майже нічим (крім останнього етапу) не відрізняється від підготовки до написання твору чи реферату.

    Передусім необхідні знання предмета, про який оратор збирається говорити, розуміння теми з усіма питаннями, які слід висвітлити, усвідомлення мети виступу, з'ясування рівня підготовленості слухачів до сприймання змісту. Цицерон з цього приводу зауважував: «Промова повинна розцвітати й розгортатися на основі повного знання предмета; коли ж за нею не стоїть зміст, засвоєний та пізнаний оратором, то словесне її вираження уявляється пустою дитячою балаканиною».

Успіх виступу не можливий без достовірного і переконливого матеріалу. Тому слід ретельно добирати і перевіряти факти, цифри, імена, приклади, дати, цитати. Суттєву роль відіграє і добір способів і засобів унаочнення, що забезпечать сприймання найважливіших положень, висловлених оратором.

    Систематизуючи факти, оратор намічає послідовність їх використання, складає план виступу. Кожен розгорнутий публічний виступ (промова, лекція, доповідь) являє собою логічне міркування. Тому, по-перше, він повинен складатися з традиційних частин будь-якого роздуму: вступу, головної частини, закінчення, поєднаних у нерозривне логічне ціле. По-друге, як і в усякому роздумі, схема викладу (усієї теми або часткового питання) має передбачати послідовність: теза – аргументи (докази) – висновок.

Добираючи заголовок виступу, слід подбати про те, щоб він був чітким, ясним, стислим, бажано без незнайомих або малознайомих іншомовних слів.

    Вступ має на меті привернути увагу слухачів, активізувати їх думку, зацікавити темою. Він має бути коротким і цікавим, хоч форма може бути різною, залежно від теми, змісту, складу слухачів. Бажано почати з якогось цікавого факту, коментування якого забезпечило б перехід до головної частини.

    У головній частині виступу оратор послідовно, відповідно до наміченого плану веде слухачів до розуміння основної ідеї. Виклад матеріалу в головній частині зосереджується навколо кількох найважливіших питань, і тому весь виступ логічно та інтонаційно має поділятися на окремі розділи і підрозділи. Це дозволяє слухачам сприйняти хід думки оратора. У процесі підготовки необхідно передбачати пропорційність, співмірність таких частин.

Кінцівка виступу має містити висновки з усього сказаного, заклик до певних

дій, поставлені завдання щодо подальшої діяльності (відповідно до виду публічного виступу і його мети).

Письмова фіксація виступу може мати різний вигляд:

1. Написаний повністю текст.

2. Підготовлений план-конспект, у якому зазначені головні питання теми й

фактичний матеріал до кожного з них.

3. Лише план.

Вибір форми письмового запису залежить від самого оратора, від оцінки рівня своєї підготовленості.

Для того, щоб у записі можна було легко орієнтуватися, він повинен бути виразним, з використанням легких для сприймання графічних позначок – підкреслень, дужок, виділення кольором тощо. Наразі виступ може супроводжуватися комп’ютерною презентацією, наочністю. Це дозволить оратору при потребі швидко знайти необхідний матеріал, а, отже, сприятиме його впевненості в собі під час виступу.

Етапи публічного виступу

1. Підготовка до виступу.

2. Композиція виступу.

3. Написання конспекту (плану, тез) виступу.

4. Встановлення контакту зі слухачами.

5. Виголошення виступу (доповіді, лекції).