Паспорт поезії «Річний пісок»

Тема: зображення особистих почуттів ліричного героя, спогадів про кохання, які не стираються з пам'яті, філософських роздумів про сенс життя, про велике мале в ньому.

Ідея: возвеличення великого почуття кохання, яке робить людину щасливою.

Основна думка: кохання – це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти.

Жанр: інтимна лірика.

Римування: перехресне.

 Віршований розмір: ямб

Художні особливості твору:

Метафори – тремтить ріка, хилиться ріденький ліс, не заблукають з хуторів лелеки,спокій стереже мене

епітети – друже мій єдиний, а далекий, мертвий лист, ласкаві вересневі феї, на осінній лагідній землі,

порівняння – немов ласкаві вересневі феї спинили час,

риторичне звертання – о друже мій єдиний, а далекий.

риторичні оклики –

Який тут спокій стереже мене!

І твій слідок малий – такий великий,

Що я тобі й сказати б не зумів!

Підсумки

Отже, за досить коротке творче життя Євген Плужник встиг сказати дуже багато, а це i є ознака талановитостi майстра. Певним пiдсумком його поетичноï творчостi можна вважати рядки зовсiм коротенькоï поезiï на останнiй сторiнцi збiрки "Рiвновага":

Суди мене судом твоïм суворим, Сучаснику!

    Нащадки безстороннi

Простять менi i помилки, й вагання,

 I пiзнiй сум, i радiсть передчасну,

Їм промовлятиме моя спокiйна щирiсть.

Суди мене судом твоïм суворим, Сучаснику!

       Нащадки безстороннi

Простять менi i помилки, й вагання,

 I пiзнiй сум, i радiсть передчасну,

Їм промовлятиме моя спокiйна щирiсть.

(Суди мене судом твоïм суворим

 

 

В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму. Поезії його сповнені трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжальному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест проти бездумної революційної жорстокості. Поет прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя. Ім’я Євгена Плужника далеко не всім відоме. І тому, що поет працював порівняно недовго, якихось 12 років, видавши всього дві книги віршів — «Дні» (1926) та «Рання осінь» (1927), — і тому, що за певних умов його ім’я майже 20 років не згадувалось.

І лише коли в 1996 році вийшла з друку його збірка «Вибрані поезії», сучасники змогли гідно оцінити Євгена Плужника.

Плужник — митець-експресіоніст. Для нього світ позначений людськими стражданнями, болями, невинними смертями. Про громадянську війну в Україні він пише як про вселюдське лихо, всесвітні суспільні катаклізми. У центрі його ліричних мініатюр — картини розстрілів, безжально обірваного молодого життя, трагічна доля людини, безглуздя ситуації, коли брат убиває брата.З глибоким психологізмом змальовує епізоди розстрілів, спричинених «тотальною», «звичною жорстокістю», дією антигуманних сил.

У річищі поетики експресіонізму Є. Плужник нехтує конкретним на користь узагальнення, майже алегорії. Експресіоністська поезія Плужника будувалась, за словами М. Рильського, на поетиці «короткого удару», щоб такими емоційно разючими образами передати жахливу руїну України. Цим він нагадує Василя Стефаника.

2-й учень. Євген Плужник мав могутній талант лірика, щоб замикатися лише в експресіонізмі. Придивлявся він до поетики імпресіоністів та неокласиків. Тому його творчій манері притаманні, за словами Миколи Бажана, філігранна витонченість образів, досконалість побудови поезій, інтелектуальна гра нюансами емоційної та звукової сфери.

3-й учень. Фахова критика не без підстав назвала Є. Плужника «найвидатнішим майстром імпресіоністичної поезії ХХ сторіччя». Справді, деякі риси імпресіонізму, як, наприклад, інтелектуальна гра на нюансах емоцій, уникання дієслів, пуантилізм тощо, зразу помітні в поезії Плужника. Проте, є в нього й нетипові для імпресіонізму риси, як-от прагнення до мужнього ясного погляду на явища, конкретність образу, нахил до звичайної розмовної прози, рівновага ритмічних і смислових елементів. Та всі ті засоби Є. Плужник не запозичив як цілісні системи, а взяв їх, як окремі прийоми для власної оригінальної системи. Плужників поетичний лаконізм родиться із прагнення вилущити ядро, суть речі, дійти до найістотнішого, вирвати голу правду із лахміття масок і фальшу, здобути артистичну природність і підняти весь дійсний вантаж свого дня й своєї доби. Євген Плужник — поет, який, не впадаючи в пафос, зумів в екстремальних умовах зберегти природний тон.

А там, де був ризик зриву, навчився мовчати між рядками так, як це уміють тільки майстри першої руки.

 

 

Поезія поета — явище надзвичайно складне, бо є у ній і віра, і сумніви, і печаль. Це лірика того інтелігента, що не без сумнівів та вагань приймав новий лад, нову ідеологію, нові форми й порядки життя. Творчий шлях починав Є. Плужник у самому розпалі занепадництва в суспільному та літературному житті, до того ж спадкова хвороба (туберкульоз) не настроювала на оптимістичний лад — і витворився поет такий, як він є. Разом із тим Плужник — поет сильний, оригінальний, мислячий, що нікого не наслідував і ні в кого не позичав ні слова, ні натхнення. Поет-філософ Плужник розкриває протиріччя між метою і здобутком, між справжнім сенсом людського життя і його нікчемними зовнішніми виявами.

Збірка «Дні» відкривалася промовистим епіграфом з Тичини: «…Як страшно! Людське серце до краю обідніло», а також віршем, що був своєрідним творчим кредо поета, де бриніли віра й надія, — майбутнє буде сповнене праці, любові, віри:

Я знаю:

Перекують на рала мечі.

І буде родюча земля —

Не ця.

І будуть одні ключі

Одмикати усі серця.

Та при всьому тому в коротких мініатюрах збірки «Дні» є немало сумних, трагічних образів і картин, сповнених надриву й болю — як селянські сини гинули в революцію; до того ж тут немає уточнення — хто і за кого… У них відбився й суспільний настрій, і власні настрої хворого поета, який без особливого захоплення спостерігає сучасне та чекає на майбутнє. У його першій книжці відсутні сліди навчання й упливів. І коли б ми достеменно не знали,що то перша книжка, то не повірили б, що належить вона, за нашими вимірами, початківцю. До цієї збірки входить поезія «Для вас, історики майбутні…», написана в жанрі медитації. Значних здобутків Є.Плужник досягнув у цьому жанрі, органічно поєднавши філософські роздуми з глибокими психологічними одкровеннями. У таких поезіях він порушував проблеми життя й смерті, невлаштованості людини у світі, трагізм її існування, жертовності в ім’я майбутнього.

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Переглянути відеоурок, знати біографію Є.Плужника, уміти характеризувати його творчість. Письмово: аналіз віршів (тема, ідея, основна думка, жанр).