Завдання для самоконтролю

Строк виконання – 29.04.2020

4. Виконайте блоки домашнього завдання.

 

1. § 17 (за електронним підручником скласти хронологічну таблицю про життєвий і творчий шлях письменника).

2. § 18 (за електронним підручником прочитати), вправа 134.

khtt.biblioteka@mail.ru

Фотографуйте окремо кожний аркуш домашнього завдання і надсилайте за адресою https://vk.com/id255720637 повідомленням до наступного заняття!!!

Заняття № 7

Лекція № 15

Тема 1: «Огляд життя і творчості письменника. Могутній і рідкісний талант

       гумориста. Велика популярність і значення його усмішок у 1920-ті роки.

       Оптимізм, любов до природи, людини, м’який гумор як риси індивідуального

       почерку Остапа Вишні. «Моя автобіографія» – гумористична розповідь

       письменника про свій життєвий шлях. «Мисливські усмішки» – майстерне

       змалювання рідної природи та заклик до її збереження. «Сом», «Як варити і

       їсти суп із дикої качки».

 

Мета заняття:

дізнатися про життєвий і творчий шлях Остапа Вишні; про жанрову

своєрідність творів; про загальну характеристику творчого доробку письменника;

навчитися виділяти основні віхи життєвого й творчого шляху письменника;

давати загальну характеристику творчому доробку Остапа Вишні; характеризувати роль художніх засобів (іронія, увага до деталей, уживання гіпербол);

описувати риси характеру, притаманні героям гуморесок; висловлювати власні почуття з приводу прочитаних творів;

зрозуміти у чому полягає могутність таланту Остапа Вишні; композицію збірки усмішок; визначення понять «усмішка», «засоби створення комічного».

 

Задачі:

¾ показати неповторність творчої спадщини Остапа Вишні;

¾ ознайомити з віхами життя, як основними причинами розвитку таланта – гумориста;

¾ формувати здатність до моделювання, аналізу творів.

 

План

 

1. Огляд життя і творчості Остапа Вишні.

2. Літературознавчі терміни.

3. «Моя автобіографія» – гумористична розповідь письменника про свій життєвий шлях.

4. «Мисливські усмішки» – майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження. «Сом», «Як варити і їсти суп із дикої качки».

 

Усім своїм єством хотілося бути корисним народові. Не поневіряти­ся, не лакействувать перед народом, а служить йому, народові, чудесно­му пінному народові, милуватися з нього і радуватися з того, що я маю честь велику, чудесну, незрівнянну і неповторну честь належати до свого народу. Ніколи я не зрадив інтересів свого народу! Ніколи!

Остап Вишня

Він світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів і гриміти, як грім, і того голосу боялися усі плазуни й негідники.

                                                             М. Рильський

Творчість Остапа Вишні — це неповторні і самобутні сторінки в істо­рії української літератури. Читаючи його твори, народ і усміхався, і смі­явся, і повнився радістю та гордістю, і сумував, і печалився, і обурював­ся. Багатьох струн народної душі торкалося вишнівське людяне, мудре, гостре і ніжне слово.

Остап Вишня говорив: «Чому я із «смішного» саме боку підходжу до життєвих явищ? Бо намагаюсь бути сатириком, а сатирики, як говорив М. Салтиков, «закликають на допомогу зброю сміху»... Моя зброя — сміх!»

Народився Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня) на хуторі Чечва Зіньківського повіту Полтавської губернії (тепер м. Грунь Охтирського району Сумської області) 13 листопада 1889 року в селянській родині. «Мати знала багато народних приказок і висловів, щедро пересипала ними свою мову. Навіть у найтяжчому горі гумор не залишав її». Родина була велика, однак дружна й працьовита. Остап був другою дитиною. Свої спогади про дитинство, навчання, життя він висловив в творі «Моя автобіографія», у якому в гумористичному тоні автор розповідає про своє дитинство.

Батьки хотіли всім дітям дати освіту, але це було нелегко. Родина Губенків була незаможною. Батько працював прикажчиком у поміщицькому маєтку.

У 1995 році Павлушу віддали до місцевої початкової школи. Він дуже рано навчився читати.

Після закінчення двокласної школи в м. Зінькові дуже хотів вивчитися «на вчителя», але коштів не було й його відвезли в Київську військово-фельдшерську школу. Як дитина колишнього солдата, утримувався там за державний кошт. Учився дуже добре.

Після закінчення навчання аж до 1917 року працював фельдшером у Київській залізничній лікарні. Проте не судилося П. Губенкові бути лікарем.

    Доля спрямувала Павла Губенка іншим шляхом. Екстерном він склав іспити за гімназію і 1917 року вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, який закінчити так і не довелося, бо почалася революція.

    Непосидюча вдача привела майбутнього письменника до Кам’янця-Подільського. Саме в цьому місті газета «Народна воля» надрукувала його перший твір — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який побачив світ за підписом «П. Грунський» 2 листопада 1919.

1921 року П. Губенку було запропоновано посаду перекладача газети «Вісті ВУЦВК». Відтоді й починається довгий шлях письменника в літературі.

22 липня1921 року в газеті «Селянська правда» виходить усмішка вперше під підписом Остап Вишня «Чудака, їй-богу». Став основоположником жанру усмішки. Пізніше в різноманітних газетах і журналах охоче друкують його гуморески, усмішки, фейлетони. Першою збіркою стала книга «Марк Твен – Остап Вишня. Сільськогосподарська пропаганда» (1923).

    Після розпуску ВАПЛІТЕ Остап Вишня стає (наприкінці двадцятих років) одним з організаторів «Політфронту».

    У грудні 1933 року – ув’язнений. Зміг вижити тільки завдяки стійкості характеру, життєвому оптимізму й почуттю гумору. А ще – завдяки підтримці дружини Варвари Олексіївни, яка зі своєю дочкою та сином В’ячиком від першого шлюбу поїхала за ним, оселилася неподалік (разом жити не дозволили), слала посилки й листи.

    Звільнили раптово, на початку 1944 року. «Мабуть, я вже не зможу писати», – сказав Остап Вишня дружині.

    Першим друкованим твором після заслання була усмішка «Зенітка» (26.02.1944). Остап Вишня починає працювати в журналі «Перець», виходять друком нові книжки. Важливе місце в післявоєнній творчості Остапа Вишні належить збірці «Мисливські усмішки».

    Згодом стає членом правління Спілки письменників України.

    Багато подорожує, перекладає Марка Твена, О. Генрі, А. Чехова, М. Гоголя, Я. Гашека…

    У 1955 році – реабілітований судовими органами.

    28 вересня 1956 року помер.

 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ТЕРМІНИ

 

Фейлетон (від франц. «лист, аркуш») – невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного змісту, який характеризують сатиричність, динамізм викладу, невимушена композиція, пародійність, застосування поза літературних жанрів.

Гумореска (від лат. «волога») – невеликий віршовий, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, що відрізняється від сатири легкою, жартівливою тональністю. Сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно-забарвленої критики в дотепній, парадоксальній, іронічній, гротескній, пародійній формі.

Усмішка – різновид гуморески, синтез гумористичного оповідання, анекдоту і фейлетону, характеризується лаконізмом, дотепністю, обов’язковою присутністю автора, поєднанням побутових замальовок, жанрових сценок з частими авторськими відступами.

Автобіографічний твір – це твір, в основу якого покладено факти з життя самого автора. Саме вони визначають дію твору, його сюжетну лінію.

Засоби комічного – це художні засоби, які сприяють творенню комічного ефекту зображуваних явищ, подій, образів.

Гумор – це різновид комічного, відображення смішного у життєвих явищах і людських характерах; добродушний сміх.

Сатира – особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного; спрямована проти соціально шкідливих явищ, має гострий непримиренний характер.

Сарказм – їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена ненависті та гнівного презирства; не має подвійного, прихованого дна, завжди виражається прямо.

Іронія – художній троп, який виражає глузливе-критичне ставлення митця до предмета зображення. Це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.

    Пародія – засіб художньої виразності, побудований на імітації манери поведінки, манери мовлення, творчої манери з метою викриття того чи іншого явища, рис характеру; завжди передбачає об’єкт висміювання, його впізнавання.

    Парадокс (грец. раrаdохоs – несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) –

1) засіб художньої виразності;

2) вислів, судження, ситуація, вчинок та ін., які суперечать здоровому глуздові, не відповідають усталеним нормам, традиційним уявленням.

Алегорія – образне інакомовлення, яскраве втілення в конкретному образі абстрактного поняття чи думки.

Гротеск – переважно сатиричний, заснований на фантастиці засіб зображення явищ дійсності, поданих у спотворено-комічному, навмисне перебільшеному чи зменшеному вигляді, де поєднується реальне з вигаданим, страшне або трагічне з комічним, величне з огидним).

 «МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ»

Історія написання: 1955 р. великий гуморист був реабі­літований після 22 років життя в ролі «ворога народу»; за рік до смерті він нарешті дописує гумористичну автобіографію, в якій «сяє сміх крізь сльози».

Рік створення: 1927 — 1955.

Напрям: модернізм, реалізм.

Течія: неореалізм.

Рід: епос.

Жанр: за жанром гумористичне оповідання, або гумореска. Композиція відповідає формі ділового паперу — автобіографії.

Тематичний різновид жанру: соціально-побутова гумореска, автобіографічна гумореска.

Тема: найяскравіші події життя автора й окреслення становлення характеру.
    Ідея: утвердження думки про надзвичайний вплив дитинства, освіти, природи, рідної мови на формування людини; утвердження думки про щастя як обов’язкову умову людського існування.

Мотиви: «гармонія вжитті», «краса дитинства», «освіта», «батьки», «рідна мова», «становлення митця».

Образи: людей: оповідач; батько; мати; діди («швець, жив у Лебедині, другий, хлібороб, у Груні»); «сімнадцятеро дітей»; Іван Максимович — старенький учитель, який учив сумлінно, інколи застосовуючи лінійку; пані-експлуататорша»; природи: корова; картопля, коноплі, бур’яни; кінь; предметів і явищ: народжен­ня, криниця, колиска, їжа, город, ямки; черкеска або восьмерика; ліжко; школа, лінійка; падіння з коня; поцілунки руки, класова свідомість; навчання; робота; газета; писання.

Символічні образи: лінійка, яка виробляла літературний стиль письменника; книга «Катехізис» Філарета, яку треба було не просто читати, а знати напам’ять; книга «Руський паломник», що його років двадцять підряд читала мати (символи

негуманної освіти).

Час і місце подій: 1 листопада (за ст. ст.) 1889 р. містечко Груні Зіньківського повіту на Полтавщині, точніше хутір Чечва, поблизу Груні в маєткові поміщиків фон Рот; пізніше Лебедин — Груня — город — ліжко — пізніше школа «Міністерства народного просвещенія», яку закінчив 1903 р. — маєток фон Рот — Чеч­ва — 1903 р. фельдшерська школа в Києві — 1919 р. Харків — 1921 р. редакція газети «Вісті».

Композиція: народження — генеалогія роду — дитинство — природа, її роль у формуванні майбутнього письменника — падіння з коня, коли автор усвідомив, що бути йому письменником — спогади про першого вчителя та його методи               на­вчання — народження «класової свідомості» — навчання на фельдшера — згадка про нудну роботу — згадка про роботу перекладачем у газеті.

В Остапа Вишні що не речення —то народний жарт, який містить глибинний підтекст.

Гумореска скомпонована з окремих невеличких розділів- «фресок». Автор «вихоплює» найяскравіші, найхарактерніші епізоди, події. Це не лише жит­тєпис, а й аналіз пережитого автором. «Найголовніші моменти», переважно — веселі, іноді — трагічні. Гострий на слово гуморист постає серйозним і вдум­ливим. Гумореска насичена розмовною лексикою, розповідними інтонаціями. Комізм ситуації базується на контрасті. Твір вражає людяністю, щирістю.

Художні засоби виразності: плеоназм («моя автобіографія»), епітет, порівняння, гіпербола; засоби творення комічного (гумор, іронія, сарказм).

«МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

 

Друг людини, друг природи й праці,

Грізний ворог нечисті і зла.

М. Рильський

 

Остап Вишня був великим любителем полювання. Його кредо як мисливця були слова: «Хай живуть зайці». «23 грудня, 51. Були на полюванні. І не вбили, не застрілили нічого. Для мене це — типове явище» (запис у щоденнику). Подібно до того, як молодий Тичина приходив до природи, як «у собор», Рильський мав її за вічне джерело натхнення, Остап Вишня всією душею, з ніжністю і теплом любив природу, її кра­су, її чудові створіння — птахів і тварин, ліси, гаї, дерева, листя, трави.

Упродовж післявоєнних літ він створив багато невеличких за розмі­ром, поетичних за звучанням, наснажених ласкавою лірикою творів, біль­ше схожих на вірші в прозі, ніж на жарти гумориста. Остап Вишня став і творцем нового жанру — усмішки. Від звичайної гуморески усмішка від­різняється тонким ліризмом і чудовими описами природи, не притаман­ними сатиричним творам; Остап Вишня постійно писав усмішки про мисливців і рибалок. У 1958 році вийшло найповніше видання усього циклу під назвою «Мисливські усмішки».

Вершиною розвитку жанру вважаються «Мисливські усмішки», які Мак­сим Рильський назвав «ліричною поезією в прозі».

Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу, постає Остап Вишня в усмішках власне мисливських — про перебування людини на полю­ванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «меш­канців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок обумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного і який уміє скористатися народним колоритним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту. Цим пояснюється й гумор мисливських усмішок, багатих на всілякі пригоди, пов’язапі з невдачами полювальників і кепкуванням над ними рідних і знайомих. В усмішках панує атмосфера поетичності, ліризму.

Герой «Мисливських усмішок», який є й оповідачем,— трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очі­куванні зайця або лисиці, у поверненні додому — здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки. Але завжди він іронічний до себе, доброзичли­вий і наївний, як дитипа. І головне для нього — не трофей, а спілкування    

Художні компоненти «Мисливських усмішок»: дотеп, анекдот, пейзаж, портрет, пісня, авторський ліричний відступ, порівняння, епітети, персоніфікація, гіпербола.

Усмішки «Відкриття охоти», «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Екіпіровка мисливця», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом» — ось далеко не повний перелік кращих творів цього циклу.

Важливу композиційну роль у більшості усмішок цього циклу віді­грають пейзажі, портрети, уривки з пісень, авторські ліричні відступи. Од­ним з улюблених художніх засобів Остапа Вишні є художнє перебільшен­ня, сторінки усмішок рясніють також порівняннями, епітетами й персоні­фікацією. Комічного ефекту автор досягає через поєднання несумісних понять, уживання термінів у розмовному стилі або використання окремих предметів чи речей не за їхнім призначенням: чарка на полюванні потріб­на для того, «щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тоне...».

«Мисливські усмішки» — яскрава сторінка не тільки в багатогранній творчості Остапа Вишні, а й у всій українській сатирично-гумористичній літературі.

Жанр: усмішка.

Тема: змалювання краси рідної природи й заклик до її збереження.

Головна ідея: любити й берегти природу, утвердження думки про за­хист природи.

«Як варити і їсти суп із дикої качки»

«Як варити і їсти суп із дикої качки» — одна з найдотепніших усмішок Остапа Вишні. Присвячена Максимові Рильському, близькому другові письменника. Уперше падруковапа в журналі «Перець» 1945 р.

Побудований твір у вигляді порад молодому мисливцеві, який збирається на полювання. «Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюк­зак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...

Їдете ви компанією, тобто колективом, так — чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці...».

За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів, умиротворення.

Мистецьки вплетений у композицію розповіді прекрасний український пейзаж надвечір’я: «Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать... Це ввечері... А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но починає на світ благословлятись». Особливо промовистою є фраза, яка харак­теризує ставлення письменника до самого процесу полювання: «І вільно диха­ється, і легко дихається...».

Це щире зізнання автора, бо немає значення, чи вполював щось мисли­вець, чи ні, головне — що недаремно витратив час. Герої усмішки, здається, не полювали по-справжньому: найважливішим під час полювання для них було відпочити від повсякденної метушні, помилуватися вечірніми зорями та світанковими ранками над тихими озерами.

«Сом»

З великим замилуванням описує Остап Вишня природу — річку Оскіл, диких каченят: «Заплава річки Осколу, де він у цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, верболо­зом і густого, зеленою, соковитого травою. Як увійдеш, картуза пе видко! Шумить заплава в травні та в червні...». Письменник розповідає з гумором неймовірні бувальщини про сомів, їхні звички, про пригоди, що трапляються з рибалками. І хоч у цих пригодах чимало, м’яко кажучи, перебільшень, це не заважає читачеві весело сміятися й дивуватися багатству та красі нашої рідної природи: «Інтересна риба сом! За царського режиму, як свідчать, дореволюційні рибалки-письменники, сом важив до 400 кілограмів, ков­тав собак і ведмедів. Можливо, що з розвитком рибальства сом важи­тиме тонну і ковтатиме симентальських бугаїв і невеличкі буксирні паро­плави...».

«А сома... сома мені самому доводилося бачити такого завбільшки, як комбайн! Тільки трохи довшого. Це, дорогі наші читачі, серйозно й без жодного перебільшення».

Історія написання: Остап Вишня дуже любив мисливство, але не через мож­ливість мати здобич, а через можливість приємного спілкування з друзями, яке і стало мотивом для створення «Мисливських усмішок».

Напрям: реалізм (або модернізм).

Течія: соціалістичний реалізм.

Рік створення: 1956.

Збірка: «Мисливські усмішки».

Присвята: «Максиму Рильському».

Рід: епос.

Жанр: усмішка.

Тематичний різновид жанру: соціально-побутова, гумористична усмішка.

Тема: розповідь про сомів за царських часів і за радянських.

Ідея: утвердження любові до рідної природи, змалювання її казкової краси; висміювання марновірства й обмеженості; прихована насмішка над владою.

Образи: людей: оповідач; дід Панько; пан; Христя; рибалка; письменник Сабанєєв; природи: річка, сом, гуси, собака Джой; предметів і явищ: човен, катер, риболовля, розповідь.

Час: царські часи — радянські часи (20-ті роки XX ст.).

Місце подій: заплава річки Оскіл за славним містом Енськом на Харківщи-ні.

Композиція: опис краси природи на річці Оскіл — розповіді діда Панька про великих сомів, яких той ловив із паном, про зникнення й віднайдення панського собаки Джоя, про відомого письменника Сабанєєва, який описав сома з Уфимської губернії, що проковтнув ведмедя — розповідь про сома й катер — порівняння сомів колишніх і радянських — «Інтересна риба сом!».

Художні засоби виразності: увесь арсенал, особливо епітети, порівняння, гіперболи, а також засоби творення комічного (гумор та іронія).

Отже, змальовуючи людину, її дії і вчинки на лоні природи, оповідач майстерно послуговується жартом, дотепною вигад­кою, колоритним народним словом, численними «бувальщинами» з різ­ними перебільшеннями, фантастичними випадками. І всі ці природно вжиті прийоми і засоби художнього письма, лексичні перлини, фразеоло­гічні та стилістичні знахідки підпорядковуються основному завданню — поетично змалювати багатобарвний живий світ природи. Ми розуміємо, що у мисливських усмішках відтворено гуманістично-благородне став­лення людини-оповідача до цього світу.

Усмішкам притаманні життєлюбний тон оповіді, глибокий ліризм, оптимістичні, світлі та сумовиті настрої. Вони відбиваються в душі лю­дини, вони ж характеризують тонко змальовані письменником чарівні пейзажі. «Осінь... Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне вбрання своє скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хур­товинам сніговим. Листя з суму жовтіє, а деяке з туги кривавиться. Ось падає кленовий лист, — умер він, одірвався з рідної йому галузки і па­дає...» («Вальдшнеп»). Природа відкривається письменникові в її живих змінних, поетичних станах. Її персоніфікований образ — кленовий листок: «...падає кленовий лист на землю і засихає... Навесні на його місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жил­ками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься... Щоб потім умерти... Старе одживає, нове — народжується...» Цей пейзаж написаний рукою справжнього майстра. У цій замальовці спостерігаємо філософський роздум про буття природи і людини, якому притаманні процеси згасання і народження.

У мисливських усмішках особливо важливу роль відіграють діалоги та полілоги. Вони дають уявлення про характери героїв, їхню вдачу, пристрасті та захоплення, сприяють життєрадісно-оптимістичному сприй­няттю і самої ідеї полювання, і численних пригод, що випадають на їх долю, і невдач, що сприймаються з доброю, веселою усмішкою. Ось піс­ля ретельних приготувань мисливець уже ладен вирушити з дому: «...Ви швиденько одягаєтесь, вкидаєте все в рюкзак. — Ну, бувайте здо­рові! Не сумуйте. Деньків за два-три я буду. — А рушницю ти взяв? — А й справді, де ж вона?

— Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась... — Та хіба ж можна рушницею?

— А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь із неї, а то ж...» («Заєць»).

Завдання для самоконтролю

1. Читаючи «Мою автобіографію», установіть відповідність між фактами, викладеними у творі, і реальними подіями в житті Остапа Вишні. Свої спостереження занотовуйте у вигляді таблиці. Доповніть таблицю тими життєвими фактами, про які у творі не йдеться.

Цитата з «Моєї автобіографії»	Реальні події

2. На основі змісту твору «Сом» складіть поради рибалкам. Порівняйте їх з порадами професіоналів. Подумайте, до чого закликає автор усмішок.

Поради рибалкам на основі змісту твору «Сом»	Поради професіоналів
1.	1. Якщо гачок злегка притупився, для його заточування можна використовувати сірникову коробку – її бічну стінку, об яку запалюють сірники.
2.	2. Щоб не відлякати рибу, не застосовуйте поплавців з яскравою фарбою.
3.	3. Прагніть закидати так, щоб грузило й поплавець лягали на воду без шуму.
4.	4. Одягайтеся під колір навколишнього середовища.
5.	5. Не піднімайте вудилище без потреби вгору.

Тема 2: «Мовне вираження сміхової культури у творчості Остапа Вишні. Словесні

          засоби творення гумору (комічний контраст, конотативні власні назви,

          комічні метафори, порівняння, словесні евфемізми, комічне спотворення

          звукового комплексу слова, невідповідність граматичної форми слова,

          застарілі слова, комічні неологізми, слова професійної лексики, діалектні

          слова тощо). Простота, образність, яскравий комічний колорит,

          експресивність та емоційність. Пісенні мотиви, фразеологізми, афоризми,

          приказки, прислів’я і каламбури тощо).

 

Мета заняття:

дізнатися про мовно-стилістичні засоби комічного; про словесні засоби творення гумору; про мовне вираження сміхової культури у творчості Остапа Вишні; значення понять «комічний контраст», «конотативні власні назви», «евфемізми» тощо;

навчитися визначати словесні засоби творення гумору; виконувати лінгвістичний аналіз тексту; розрізняти поняття «комічна метафора», «словесні евфемізми», «комічний контраст», «конотативні власні назви» тощо; виразно читати

усмішки; висловлювати власні почуття з приводу прочитаних творів;

зрозуміти які мовні засоби допомагають вираженню сміхової культури Остапа

Вишні; композицію збірки усмішок; визначення понять «комічний контраст», «конотативні власні назви», «комічні метафори, порівняння», «словесні евфемізми»;

у чому полягає комічне спотворення звукового комплексу слова; значення застарілих слів, комічних неологізмів, слів професійної лексики, діалектів у творах Остапа Вишні.

Задачі:

¾ формувати здатність до моделювання, аналізу творів.

Лише комічне здатне

дати нам сили…

Е. Йонеско

Комічне відіграє в художній літературі особливу роль. Це категорія естетики, що виражає у формі висміювання історично обумовлену невідповідність певного соціального явища, діяльності та поведінки людей, їх традицій і звичаїв об’єктивному стану речей і естетичному ідеалу.

Варто розмежовувати поняття виду комічного та засобу комічного. Нагадаємо, що до видів комічного відносять гумор, іронію та сатиру. Іронія є одним із найважливіших засобів гумору, сатири, гротеску.

Гротеск (фр. grotesque – химерний, незвичайний, від італ. grotta – грот, печера) – вид художньої образності, для якого характерними є:

1) фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних,

спотворених форм;

2) поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрастних якостей (комічного з трагічним, реального з фантастичним, піднесено-поетичного з грубо натуралістичним);

3) заперечення усталених художніх і літературних норм (звідси зв'язок гротеску з пародією, травестією, бурлеском);

4) стильова неоднорідність (поєднання мови поетичної з вульгарною, високого стилю з низьким і т.п.).

Гротеск відкрито й свідомо створює особливий — неприродний, химерний, дивний світ: саме таким показує його читачеві автор.

Іронія є також одним із засобів вираження комічного, яка поряд з гумором та сатирою є вираженням стилістичної оцінки. Отже іронія, з одного боку, є стилістичним засобом, який виражає насмішку та лукавство, з іншого, це вид комічного (гумор та сатира), ідейно-емоційна оцінка, прообразом якої слугує стилістична іронія.

У художньому творі іронія є одним із основних елементів вираження безпосередньо авторської точки зору, засобом реалізації суб’єктивно-оцінної модальності, і, таким чином, засобом реалізації авторської позиції. Іронія відіграє визначну роль, оскільки вона надає твору певного додаткового змісту, конкретного стилістичного забарвлення, та віддзеркалює незадоволеність автора навколишнім світом.

Реалізація іронічного змісту в художньому творі нерозривно пов’язана зі здатністю мовних одиниць набувати конотативного та асоціативного значення в контексті. Таким чином, іронічний зміст залежить від способу організації тексту.

Зупинимося на стилістичних засобах та їх тлумаченнях, що найчастіше використовуються для досягнення комічного ефекту:

Ø порівняння – зіставлення різних предметів або їх якостей;

Ø зевгма – уживання різних конструкцій з паралельними значеннями;

Ø оксиморон – різновид тропа, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу;

Ø вульгаризми (лат. vulgaris – простий, грубий) – стилістичний засіб, лексеми, що мають знижене (пейоративне) забарвлення і перебувають замежами літературної норми;

Ø варваризми – стилістичні засоби (лексеми), як правило, іншомовного походження, які не стали загальновживаними, не повністю засвоєні мовою. Те саме, що й екзотична лексика;

Ø метафора (гр. metaphora – переміщення, віддалення) – один із найпоширеніших тропів, що виникає в результаті вживання слова в переносному значенні за схожістю означуваного предмета з іншим;

Ø метонімія (від гp. metonymia – перейменування) – тpоп, слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою;

Ø гіпербола (гр. hyperbole – перебільшення) – образне перебільшення за розміром, силою, значенням;

Ø вставні слова – засіб стилістичного синтаксису. Слова, словосполучення і речення, які вводяться в інше речення, але синтаксично з ним не пов’язані, інтонаційно відокремлюються від нього і вносять додаткові повідомлення, уточнення чи пояснення до змісту основного речення;

Ø антитеза (від гр. antithesis – протиставлення) – стилістична фігура, що характеризується симетричною будовою і різким протиставленням понять, образів, думок;

Ø епітет (гр. epiteton – прикладка) – троп, образне означення, т.т. слово, що вказує на одну з ознак того предмета, який називається, і має на меті конкретизувати уявлення про нього.

Крім вищеназваних стилістичних засобів, для досягнення комічного ефекту використовуються такі:

ü комічний контраст;

ü комічне спотворення звукового комплексу слова;

ü невідповідність граматичної форми слова;

ü застарілі слова;

ü неологізми;

ü діалектні слова тощо.

Щодо засобів комічного у творах Остапа Вишні, то вчені виокремлюють ситуаційні, словесні, словесно-ситуаційні. Прикладом ситуаційних може бути тлумачення відомих слів. Такі пояснення наївні, саме це й провокує сміх.

Наступним важливим засобом творення комічного у творчості Остапа Вишні є словесні контрасти. На думку дослідників, саме в них повною силою проявляється талант письменника. Він створює нові варіанти словесних несумісностей, поєднань слів. В даному випадку для мови гумориста характерна багата синоніміка, особливе емоційно-експресивне навантаження, порівняння, авторські новотвори, комічні словоповтори, фразеологізми та ін.

Прикладом комічного поєднання синонімів є: «Жили собі тихо, мирно, тирсою шуміли»; емоційно забарвлених порівнянь, з яких письменниковівдається виткати колоритні і строкаті пейзажі та незабутні образи: «таке мале, а як мекне, так ніби в його всередині радіо сидить», «А брови! Брови! Хоч у хомут закладай!».

Колоритні персоніфіковані образи-метафори гуморист переважно запозичує з багатої фольклорної стихії: «виткнуло заспаний писок сонце, стьобнуло промінням по луках».

Одним із засобів творення комічного в Остапа Вишні є використання евфемізмів та перифраз для уникнення з одного боку вульгаризації, а з іншого боку створення ефекту поважності, утаємниченості та загадковості: «Сорочка підіймалася вище того місця, про яке ви зараз не думаєте, і зав’язувалася вузлом на спині».

Твори Остапа Вишні багаті на різноманітні лексико-стилістичні прийоми. Це, зокрема, пародіювання шляхом синтезу двох стилів – офіційно-ділового й розмовного: «Гуси – це був перший і обов'язковий етап нашої освіти... Вищий курс – це свині... Тут треба було вже певної кваліфікації, а найголовніше – поважності …».

Гумористичний ефект у творах Остапа Вишні створюється також одночасно і словом і ситуацією. Наприклад, для увиразнення комічної картини письменник використовує прислів'я і приказки, пристосовуючи їх до ситуації: «І стан такий: ні встав, ні впав; побалакай, попе, з миром».

Отже, Остап Вишня найчастіше звертався до таких засобів творення гумору:

1. Cвіжа, дотепна, багата мова.

2. Інтимна розповідь від першої особи, персоніфікація.

3. Композиційне використання сну, контрастне порівняння.

4. Влучне використання народних дотепів, прислів'їв, приказок, крилатих слів, діалектизмів, фонетичної зміни російських слів, професіональної термінології, архаїзмів, іншомовних слів, авторських неологізмів.

5. Застосування прийому зіставлення та поєднання в межах одного твору різних лексичних «шарів» і стилів.