double arrow

Тема: Драма Т.Г.Шевченка «Назар Стодоля». Аналіз драми . Роль і місце в українській драматургії.         


Мета: дати аналіз драматургії Шевченка, опрацювати зміст тво­ру, привернути увагу учнів до традицій українців, відображених у творі; поглибити вивчене про роди та жанри в літературі, про драму як жанр, про соці­ально-побутову драму.

Тип уроку: комбінований.

 

                                                                  Хід уроку

І. Опитування. Актуалізація і корекція опорних знань.

1. Які роди та жанри маємо в українській літературі.

2. В яких жанрах можемо дослідити творчість Т.Шевченка.

3. В чому новаторство Шевченка в ранньому періоді.

II. Оголошення теми і завдань уроку

Сьогодні на уроці ми продовжимо знайомитися з творчим доробком Т.Шевченка і зосередимо увагу на його драматургії.

Отже, запишемо тему уроку –

« Драма Т.Г.Шевченка «Назар Стодоля». Аналіз драми. Роль і місце в українській драматургії».

Перед нами стоять такі завдання: дати коротку характеристику драматургії Шевченка, зосередивши увагу на п’єсі «Назар Стодоля», повторити вивчене про драму.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

До драматичного твору ми у цьому році звертаємося не вперше. Вже ми вивчили про вертепну драму в часи давньої України і про театр та драматургію в часи І. Котляревського й Г. Квітки-Основ'яненка.




 Отже, драма – це один з основних родів художньої літератури, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дії самих персонажів.

В часи Шевченка на території України активно функціонували приватні театри на Чернігівщині та Полтавщині. Ак­торські трупи в цих приватних театрах були набрані переважно з кріпаків. Про трагічну долю одного з них Шевченко розповів у повісті «Музикант».

Проте у Харкові, Полтаві й Одесі діяли ще й професійні театри. Серед їхніх діячів особливими талантами вирізнявся актор М. Щепкін.

У Петербурзі на початку 30-х рр. діяло 5 театрів. Отже, перебуваючи в інтелігентному середовищі в місті на Неві Шевченко мав нагоду дуже часто бувати в театрах, що тоді вважало­ся обов'язковим для освіченої людини. Юний Шевченко зацікавився театром. Кобзар сам залишив численні спога­ди про те, що з часом почав відчувати не все підряд, а найкращі вистави. Таким чином вироблявся естетичний смак, прокидалося бажання самому написати драму.

У російській столиці в той час йшли й українські драми. Є. Гребінка, наприклад, ставив «Наталку Полтавку» І.П. Котляревського. Не міг не знати Кобзар і таких відомих драм, як «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка, історичних трагедій «Сава Чалий» та «Переяславська ніч» М. Костомарова.

Від побаченого інтерес до театру в Шевченка розпалювався на­стільки, що він на початку сорокових років узявся за написання драм. . На жаль, з драматичної спадщини збереглось дуже мало, і судити про неї ми можемо зі слів Шевченкових сучасників. Першою з-під його пера з'явилася трагедія «Никита Гайдай» росій­ською мовою, яку він переробив на драму «Невеста», драма «Сле­пая красавица», яка перероблена у поему «Слепая». Створив Кобзар також драму «Никита Гайдай», окремі частини якої збереглися.



Єдиним драматичним твором, що зберігся повністю, є історична драма «Назар Стодоля» ( 1843р).

П'єса «Назар Стодоля» була написана російською мовою, але згодом Т. Шевченко переклав українською всі репліки, монологи й діало­ги, залишивши російськомовними тільки ремарки. Автограф твору до нас не дійшов, тому основним вважається текст «Назара Стодо­лі», надрукований у 1862 році в журналі «Основа».

Драма «Назар Стодоля» стала явищем у європейській драматургії. Вона виявилася надзвичайно сценічною, на її основі можна було вчи­ти мистецтва театрального перевтілювання молодих акторів.

Молодому Шевченкові вдалося без періоду учнівства досягти вершин в драматургії.

 

III. Первинне усвідомлення поданого матеріалу

1. Словникова робота

а) Сотник — особа, яка очолювала на Україні в XVI—XVIII ст. сотню, тобто адміністративно-територіальну та військову одиницю, складову частину полку, і обиралася спочатку козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем;

б) отаман — представник козацької адміністрації у населених пунктах на Україні в XVII—XVIII століттях;



в) хорунжий -1) той, хто носив прапор або корогву війська, прапороносець;

г) ключниця -— жінка, яка мала ключі від комор заможної людини, панського маєтку, економії тощо й роз­поряджалася продуктовими запасами.

2. Бесіда за питаннями

2.1 Назвати головних героїв.

- Пригадайте початок твору. Як змальовано інтер’єр хати Кичатого?

- Які наїдки та напої згадуються автором? ( цитування)

- Як же далі розгортається дія? (Гнат готує втечу за­коханих на Запорожжя, а Стеха — спочатку допомагає, а потім видає їх) - кульмінаційний момент. ( цитування)

- У фіналі твору наступає розв’язка. Уривок Хоми Кичатого «Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб'ята!..» — до кінця твору. У цьому уривку яскраво представлені усі герої п’єси ( цитування з тексту).

- Які історичні події лягли в основу п’єси?

В основі п’єси соціально-побутовий конфлікт, що розгортається на тлі історичного минулого України після Національно-визвольної війни 1648-1654 рр.

- Чим вразила, запам’яталася вам п’єса?

- Які дві протилежні суспільні сили виведено в драмі?

- На якому ґрунті відбува­ється загострення взаємин між ними?

- Отже, яка тема та ідея п’єси?

( Учні висловлюють свої думки самі)

( Тема - показ соціальних суперечностей між старшинською верхівкою та низовим козацтвом.

Ідея – висміювання частини козацької старшини, прославлення благородства та відваги низових козаків; возвеличення справжнього, вірного почуття кохання).

2.2. Слово вчителя.

Таким чином, розкривши тему та ідею п’єси, ми можемо назвати жанр цієї п’єси.

Історична соціально-побутова п’єса.

А зараз, спираючись на почуте вами на уроці, визначте і запишіть художні особливості п’єси :

 

( учні самостійно складають свої визначення у зошитах і зачитують їх).

За тематичним змістом і жанровими ознаками “Назар Стодоля” — історична соціально-побутова драма.

Ознаки:

1) сюжет з гострим конфліктом; подія відбувається стрімко;

2) події відбуваються в напрузі;

3) мовлення начищене монологами, діалогами, полілогами;

4) у тексті наявні ремарки, поділений на дії;

5) такі твори призначені для постановки на сцені.

Сам Т. Шевченко зазначає, що дія відбува­ється у XVII ст. і за допомогою художніх деталей та лек­сичних засобів створює відповідний історичний колорит (діють представники різних прошарків козацтва, згаду­ється про Запорізьку Січ, запорізькі порядки, Братський монастир). Проте в основу драми покладена не якась кон­кретна історична подія, а минуле постає в його буденних клопотах, суперечках, а то й гострих зіткненнях різних поглядів. Але у творі стикаються не просто характери, а різні суспільні сили: багатий і бідний, старшинська вер­хівка і низове козацтво.

Отже, побутовий конфлікт має соціальну основу, тоб то є соціально-побутовим.

Перевірка виконаної роботи.

IV. Закріплення вивченого.

Бесіда з учнями.

1) Проти кого спрямував Шевченко вістря сатири (висміяв) у п'єсі «Назар Стодоля»? (Проти частини козацької старшини)

2) Кого і що прославляє автор? (відвагу і благородство низового козацтва, його волелюбність, прагнення до встановлення справедливості)

3)Чиї новаторські традиції продовжує Т. Шевченко? Що є спільного у сюжеті п'єс «Назар Стодоля» Т. Шевченка і «Наталка Полтавка» І. Котляревського?

4) Хто став послідовником цієї традиції у майбутньому?

«Назар Стодоля» Т. Шевченка був популярний в часи театру ко­рифеїв (кінецьХІХст.). Особливо вдало грали: Гната — П. Саксаганський, Хому — М. Кропивницький, Стеху — Г. Затиркевич-Карпинська, Галю – М.Заньковецька. Згадаймо, що драматург та актор І. Тобілевич додав до свого псевдоніма, утвореного від імені по батькові, ще й прізвище Гната і став Іваном Карпенком-Карим.

В. Івченко зняв фільм-виставу «Назар Стодоля» в інтер­претації акторів Львівського українського драматичного театру імені М. Заньковецької.

Заключне слово вчителя

На завершення уроку - сьогоднішнє наше дослідження довело, що з появою «Назара Стодолі» українська класична драматургія збагатилася принципово новим явищем, а репертуар театрів - п’єсою, що виводила на сцену натури мужні, вольові, здатні боротися за свої права і людську гідність. Тому, без сумніву, справедливими для цього твору будуть слова корифея українського театру І.Карпенка-Карого: «В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожать кам’яні серця і, кору ледяної байдужості на них розбивши, проводять в душу слухача жадання правди, жадання загального добра».

IV. Домашнє завдання:







Сейчас читают про: