Роки Великої Вітчизняної війни

Розвиток Літературного процесу в нашому краї був обірваний Великою Вітчизняною війною. Багато письменників воювали на фронтах.

На території Луганської області похований Микола Трублаїні, який помер в санітарному потязі біля станції Ровеньки.

У 1942 році в Луганську виступив з промовою перед воїнами Олександр Довженко, а 10 березня того ж року написав патріотичну статтю «Душа народу неподоланна!»

Подвиг радянського народу у віршах і прозі описували наші земляки: нині широко відомий Микола Руденко та поет Микола Упеник. Про славетний подвиг молодогвардійців написав свій роман А.Фадєєв.

Воєнне і післявоєнне лихоліття яскраво і талановито відобразив в своїх творах наш земляк Григір Михайлович Тютюнник, його твори перекладено на багато мов світу, вивчаються в школі.

Ще в роки Великої Вітчизняної війни, після звільнення нашого краю, Борис Горбатов написав повість «Нескорені», а друга частина не менш відомого роману «Донбас» називається «Крута Марія», адже в його рідному місті Первомайську була шахта «Марія».

Повернулися з полів битви до мирного життя і почали з ентузіазмом писати нові літературні сторінки нашого славного краю вчорашні воїни - Степан Бугорков, Федір Вольний, Геннадій Довнар, Йосип Курлат, Іван савич, Микола Погромський, Михайло Яременко, Микола Щепенко. Одночасно з письменниками-фронтовиками розпочали свій творчий шлях в літературі Тарас Рибас, Юрій Сліпко, Ольга Холошенко, Іван Світличний.

Значним внеском в радянску літературу стали романи Федора Вольного «Третий восточный» та «Гвардия».

З війни не повернувся поет з Луганська Юрій Черкаський, який ще в 30-і роки став автором поетичних збірок «Отвага», «Стропила», «Жажда», «Мост».

Літературні угрупування, спілки, з'їзди та зібрання письменників

Утворення у кінці 60-х років Луганської письменницької організації

Новим імпульсом для актівізіції літературного життя в області стало створення обласної письменницької організації (кінець 60-х років), адже з післявоєнних часів літератори Луганщини, члени Спілки письменників перебували на обліку в Донецькій обласній організації. Зрозуміло, що з цієї причини нерідко гальмувався прийом до Спілки та публікації луганців на сторінках регіонального літературно-мистецького видання «Літературний Донбас», потім «Донбас», який у 1946-1968 роках виходив як альманах, далі як журнал-двомісячник, і знаходився в м. Донецьку.

15 квітня 1965 року у Луганську зібралися разом не тільки не тільки члени СПУ, але й члени літературних об'єднань багатьох міст і районів області. З Києва прибули заступник голови правління Спілки письменників України Юрій Збанацький і поет Дмитро Павличко. На той час у нашій області склалися досить міцні літературні сили. В основному вони сконцентрувалися в обласному центрі: Тарас Рибас, Микита Чернявський, Степен Бугорков, Михайло Яременко, Федор Вольний, Геннадій Довнар, Ольга Холошенко. Саме їм було призначено стати основоположниками новоствореної регіональної письменницької організації. Першим її головою став прозаїк і драматург Тарас Рибас.

Подальший літературний процес був ще більш плідним та різноманітним. Незабаром до Спілки письменників були прийняті поет із м. Старобільська Іван Михайлович Світличний та Владислав Титов - астор повісті «Всім смертям назло». До м. Северодонецька приїхав і став керувати літературним об'єднанням Йоси Курлат.

У сімдесяті роки письменницьку організацію, зокрема, поповнили: Микола Погромський, Микола Малахута, Веніамин Мальцев, Анатолій Романенко, Іван низовий, Валерій Полуйко, Михайло Пєсєнка, Андрій Медведенко.

Обласна організація Союзу письменників продовжувала поповнюватися: Ганна Гайворонська, Дмитро Боярчук, Ярослав Кремінський, Олег Орленко, Сергій Омельченко, Олексій Півень.

, Артемівськ, Слав'янськ).