Розгляд справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи

Поняття «дієздатність» громадян має досить широке застосування в ЦК України та інших нормативних актах. З цим поняттям пов'язується здатність фізичної особи особисто, тобто своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Загальною підставою виникнення дієздатності у повному обсязі є досягнення повноліття, тобто вісімнадцятирічного віку (ст. 34 ЦК України)[3].

Законом дозволяється одружуватися до досягнення вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досяг вісімнадцятирічного віку, набуває цивільної дієздатності в повному обсязі з моменту реєстрації шлюбу. Ніхто не може обмежити або позбавити особу дієздатності, якщо набула дієздатності у встановленому законом порядку.

Тобто обмеження фізичної особи у дієздатності, обмеження неповнолітньої особи у дієздатності, визнання фізичної особи недієздатною здійснюється не інакше як у судовому порядку. Розгляд таких справ судом здійснюється в порядку окремого провадження.

Згідно із ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними чи фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом повинна утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Окремий випадок обмеження дієздатності передбачений ч. 5 ст. 32 ЦК України, у відповідності з яким за наявністю достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Відповідно до ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Главою 2 розділу IV ЦПК України визначений процесуальний порядок розгляду цих справ. Він передбачає гарантії незаконного та необгрунтованого обмеження правових свобод громадян. Зазначеною главою ЦПК визначається порядок визначення підсудності справ про визнання особи недієздатною (обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи); коло осіб, що можуть бути заявниками за даною категорією справ; надаєься перелік даних, що мають складати зміст заяви до суду про визнання особи недієздатною (обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи); визначається порядок судового розгляду таких справ та рішення, що приймає суд за результатами розгляду цих справ

Справу про визнання фізичної особи обмежено дієздатною, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати чи фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами може бути порушено за заявою членів сім'ї, органу опіки і піклування, наркологічного закладу (ч. 1 ст. 237 ЦПК України). Справу про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права може бути порушена за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування. Справу про визнання фізичної особи недієздатною внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу може бути порушено за заявою членів її сім'ї, близьких родичів, незалежно від їх спільного проживання, органів опіки і піклування, психіатричного закладу (ч.З ст. 237 ЦПК).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. № 3 «Про судову практику по справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» [12] зазначив, що справа про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним може бути порушена лише за заявою осіб, зазначених у законі, і тим самим коло цих осіб розширеному тлумаченню непідлягає. Хоча в законі дано загальний перелік осіб, управомочених порушувати справи про визнання фізичної особи обмежено дієздатною чи недієздатною, він потребує тлумачення щодо кожної з перелічених категорій справ. Членами сім'ї особи, стосовно якої порушується справа про обмеження її в цивільній дієздатності чи визнання ЇЇ недієздатною, вважаються: один з подружжя, діти, батьки, а також інші родичі та непрацездатні утриманці. Але право на порушення справи про обмеження фізичної особи цивільної дієздатності, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами мають лише ті члени сім'ї, які проживають разом з цією особою і які внаслідок зловживання нею спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами опиняються в скрутному матеріальному становищі. Працездатний один з подружжя, який мешкає окремо, працездатні, які мешкають окремо, батьки або діти не мають права на порушення справи, оскільки поведінка громадянина не може ставити їх в скрутне матеріальне становище.

Право на порушення справи про визнання фізичної особи недієздатною внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу мають батьки, діти, один з подружжя незалежно від того, чи мешкають вони разом з цією особою та чи перебувають на ЇЇ утриманні, а також інші родичі і непрацездатні утриманці, які мешкають з нею однією сім'єю.

Справи про визнання фізичної особи обмежено дієздатною або недієздатною можуть бути порушені органами опіки і піклування, наркологічним або психіатричним закладом.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. № З в п. 2 зазначив, що неповнолітні члені сім'ї громадянина, інтересів яких безпосередньо стосується порушення справи про визнання його обмежено дієздатним або недієздатним, беруть участь у процесі як заявники в тому випадку, коли вони самі звертаються до суду, і у випадку залучення їх до справи у зв'язку із заявою, поданою в їх інтересах профспілковою або іншою громадською організацією, прокурором, органом опіки і піклування, психіатричним лікувальним закладом.

Суб'єкти права порушення в суді справи про обмеження фізичної особи в дієздатності або про визнання її недієздатною подають заяву до суду за місцем проживання особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному чи психіатричному лікувальному закладі, то за місцем знаходження лікувального закладу (ст. 236 ЦПК України).

У заяві, крім загальних реквізитів, передбачених ст. 119 ЦПК України, повинні бути викладені й інші обставини. Так, у заяві про визнання фізичної особи обмежено дієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами ставить себе чи свою сім'ю в скрутне матеріальне становище, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ч.і ст. 238 ЦПК України). У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права (ч.2 ст. 238 ЦПК України). У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, які підтверджують стійке, хронічне психічне захворювання, внаслідок чого особа не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч.З ст. 238 ЦПК України).

Підготовка справи про визнання особи обмежено дієздатною полягає у витребуванні доказів та виявленні кола осіб, які беруть участь у справі. Повинні бути виявлені свідки, які можуть дати показання про поведінку цієї особи у побуті, громадських місцях, витребувані документи про доход сім'ї та кількість її членів. Якщо є довідки з психіатричного закладу, акти органів внутрішніх справ, а також інші матеріали, що підтверджують факти зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами характеризують матеріальне становище сім'ї, то їх слід додати до справи.

Згідно із ст. 239 ЦПК України суддя у порядку підготовки справи до судового розгляду при наявності достатніх даних про психічну хворобу особи для визначення її психічного стану обов'язково призначає судово-психіатричну експертизу. Під достатніми даними про психічну хворобу слід розуміти документи лікувальних закладів, які підтверджують наявність у громадянина, стійкого, хронічного психічного розладу, перебування його на спеціальному обліку, акти та заяви, які підтверджують вчинені ним дії, що не властиві психічно нормальній людині. Неможливо допускати призначення такої експертизи тільки на підставі заяви про порушення справи без достатньо обґрунтованих припущень про наявність у фізичної особи хронічного, стійкого психічного розладу.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. № З зазначає, які питання повинні бути поставлені суддею в ухвалі про призначення експертизи. На вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: 1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу; 2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження ЇЇ у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст.239 ЦПК).

При підготовці до судового розгляду справ про визнання фізичної особи обмежено дієздатною або недієздатною суддя повинен виявити коло усіх заінтересованих осіб. Крім заявників до участі у справі про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною залучаються заінтересовані особи і впершу чергу особи, відносно яких буде вирішуватись питання про обмеження в дієздатності або визнання недієздатними.

Суд розглядає такі справи також з обов'язковою участю представника органів опіки і піклування (ч. 1 ст. 240 ЦПК України).

В ході судового розгляду справи про визнання фізичної особи обмежено дієздатною суд повинен виявити, чи дійсно особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами та чи ставить він у зв'язку з цим себе чи свою сім'ю, а також осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Встановлення тільки одного факту зловживання особою спиртними напоями або наркотичними засобами чи токсичними речовинами не повинно призводити до висновку про необхідність обмеження в дієздатності. Обмеження у дієздатності припускається лише в тому разі, коли внаслідок такого зловживання особа ставить себе чи свою сім'ю, а також осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, в скрутне матеріальне становище.

Зловживанням спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами слід вважати їх надмірне або систематичне вживання, яке тягне значні грошові витрати, спричиняє матеріальні труднощі в сім'ї.

Тяжке матеріальне становище сім'ї визначається судом у кожному випадку окремо. Якщо члени сім'ї мають самостійний заробіток, то це ще не може бути безумовною підставою для відмови в обмеженні дієздатності громадянина. Члени сім'ї можуть бути змушені витрачати на його утримання, лікування та догляд кошти, що призводить до певних труднощів. У даному випадку особа може бути визнана обмежено дієздатною.

Слід звернути увагу на те, що суд може визнати особу обмежено дієздатною тільки за наявності двох фактів: по-перше, якщо особа дійсно зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо; по - друге, якщо таке зловживання поставило його самого чи його сім'ю, а також осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, в скрутне матеріальне становище.

В ході судового розгляду справи про визнання фізичної особи недієздатною суд повинен з'ясувати, чи дійсно особа страждає стійким, психічним розладом і чи розуміє він значення своїх дій та (або) керувати ними.

Розглянувши справу про визнання фізичної особи обмежено дієздатною (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) або недієздатною, суд постановляє рішення. В резолютивній частині рішення про визнання особи обмежено дієздатною вказується про визнання фізичної особи обмежено дієздатною або про відмову у задоволенні заявлених про це вимог.

У судовій практиці виникло питання про те, чи необхідно у резолютивній частині судового рішення вказувати, у чому конкретно повинно виявлятися обмеження в дієздатності. Деякі автори рекомендують вказувати у судовому рішенні, у чому конкретно виявляється обмеження дієздатності: у забороні укладення угоди по розпорядженню майном, отримувати заробітну плату, пенсію, стіпендію або інші види доходів та розпоряджатися ними. Інші вважають, що такі рекомендації, навпаки, призведуть до труднощів у виконанні рішення і тому в резолютивній частині рішення слід вказувати лише про обмеження фізичної особи в дієздатності.

Вирішити це спірне питання можна лише з урахуванням вимог, які пред'являються до судового рішення як до акта правосуддя по справах про визнання громадянина обмежено дієздатним. Суть проблеми зводиться до правильного формулювання резолютивної частини рішення з урахуванням вимог до його ясності, як самостійної вимоги, поряд із законністю, обґрунтованістю, повнотою та іншими.

З метою дотримання вимог ясності судового рішення достатньо, як правило, навести формулу ст. 36 ЦК України, яка розкриває зміст обмеження дієздатності. Разом з тим іноді необхідно конкретизувати обмеження по укладенню певних угод особою, визнаною обмежено дієздатною. Як відомо, деякі правочини потребують нотаріального підтвердження (купівля-продаж будинку) або спеціальної реєстрації (купівля-продаж автомобіля). Тому при наявності таких об'єктів власності у особи, визнаної обмежено дієздатною, в судовому рішенні необхідно вказати про заборону укладати угоди з цього приводу без згоди піклувальника. Рішення у таких випадках повинно направлятися органам, управомоченим підтверджувати укладення угод або проводити реєстрацію.

В резолютивній частині судового рішення про визнання фізичної особи недієздатною достатньо сформулювати висновок суду по суті. Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦПК України суд ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Відповідно до ч. 2 ст. 240 ЦПК України судові витрати по провадженню справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмежено дієздатною стягуються за рахунок держави.

Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати (ч. З ст. 240 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство передбачає підстави та порядок поновлення громадянина в дієздатності. У частині 1 ст. 38 ЦК України вказується, що у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність. А згідно ч. 2 ст. 38 ЦК у разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність, якої була обмежена, здійснюється рішенням суду за заявою самої особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування ч. З ст. 241 ЦПК України.

Скасування рішення суду про визнання цивільної фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її одужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 241 ЦПК України).

Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування (ч. 5 ст. 241 ЦПК України).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. № З вказує, що питання про скасування обмеження або про поновлення в дієздатності розглядається судом в окремій справі.

Вивчаючи судову практику у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, можна простежити наступне.

При вирішенні судом питання про прийняття заяви, яка подається членами сім'ї особи, яка обмежується у цивільній дієздатності, мають місце спірні моменти. Судді досить часто аргументують відмову у відкритті провадження у справі чи повернення заяви посиланням на те, що мати, батько, сестри, брати чи інші близькі родичі, якщо вони проживають окремо від особи, яка обмежується у дієздатності, не мають права пред'являти таку заяву до суду.

У даному разі слід керуватись не Житловим кодексом України, де йдеться про те, що членами сім'ї наймача є особи, які спільно проживають з наймачем, а виходити зі ст. 3 Сімейного кодексу України, що мати і син, незалежно від того, чи проживають вони разом, мають взаємні права та обов'язки. Крім того, матері не байдуже здоров'я її дитини, яка в силу зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами ставить себе ще і у скрутне матеріальне становище. Якщо дитина одинока, то мати може бути у подальшому її піклувальником та розпоряджатися її зарплатою. У частині 3 ст. 237 ЦПК України законодавець уточнює, що заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання. Існує також думка про те, що не може бути обмеженою у дієздатності особа, яка хоча і зловживає спиртними напоями, але вона є одинокою та не має сім'ї. Відповідно до законодавства України, а саме ч.3 ст. 3 Сімейного Кодексу України [4], права члена сім'ї має також одинока особа.

Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування. Це положення зумовлене тим, що за ст. 32 ЦК України (п. 1 ч. 1) неповнолітня особа може самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами. Але якщо особа неналежним чином використовує грошові кошти, зокрема на придбання алкогольних, наркотичних засобів, на азартні ігри, ігрові автомати, має місце марнотратство тощо, то за наявності достатніх підстав, тобто обставин, підкріплених доказами, суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальників, органів опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи щодо розпорядження своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами. У частині 2 ст. 237 ЦПК України йдеться лише про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами. Але виходячи із аналізу ч. 5 ст. 32 ЦПК України може мати місце не тільки обмеження, але і позбавлення неповнолітньої особи такого права.

До осіб, які можуть подати заяву до суду про визнання фізичної особи недієздатною, законодавцем віднесено членів її сім'ї, близьких родичів, незалежно від їх спільного проживання, орган опіки та піклування, психіатричний заклад. Щодо членів сім'ї та близьких родичів, то до них слід віднести за аналогією зі ст. 52 ЦПК України таких осіб: чоловіка, дружину (але при цьому слід зазначити, що чоловік та дружина родичами не є), батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, брата, сестру, діда, бабу, внука, внучку, усиновлювача, чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, членів сім'ї чи близьких родичів цих осіб. Психіатричний заклад може пред'явити таку заяву, якщо особа перебуває у ньому на лікуванні, оскільки вона може бути одинокою та не мати сім'ї чи близьких родичів. Крім того, право цього органу та органу опіки та піклування на пред'явлення такої заяви передбачене ст. 45 ЦПК України.