Енгульдрада, флорентійська діва

Енгульдрада походить з роду Равеннатів, що в давні часи дуже славився в нашому місті.[217] Я вважаю за необхідне, і не без вагомих на те причин, зарахувати її до славних жінок за видатну відвагу, яку вона виявила перед римським імператором, захищаючи свою чистоту.

На якесь велике свято Енгульдрада, разом з іншими флорентійськими матронами, була у храмі, що спочатку був присвячений Марсу, а згодом істинному Богові й названий іменем Йоанна Хрестителя. Саме тоді до храму зайшов Оттон IV,[218] римський імператор, що в той час випадково проїздом був у Флоренції, разом із великою свитою придворних, щоб своєю присутністю побільшити значущість і враження від свята. Сидячи на високому троні та оглядаючи чудове оздоблення храму, строкатий натовп людей, що зібрався, матрон, котрі сиділи довкола, імператор випадково зупинив погляд на Енгульдраді.

Подивований красою, невибагливістю одягу, гордою поставою, виваженим поглядом дівчини, імператор не міг не відгукнутися похвальним словом про неї. Тоді він звернувся до Билікона, одного поважаного старого громадянина шляхетного роду, який прославився своєю військовою звитягою, з такими словами: «Що це за діва, дозволь запитати, сидить ось навпроти, перевершуючи, на наш погляд, усіх інших своєю красою?» На що Билікон, усміхнувшись, улесливо мовив: «Ясновельможний імператоре, якою б гарною вона не була, все ж, якщо ваша воля, то за моїм наказом вона вас поцілує».

Щойно ці слова долетіли до вух дівчини, вона тут же обурилася, розгнівавшись на батька, що він так легковажно висловлює свою думку про її гордість та про збереження дівочої чесноти. Не могла стримати образи: багрянцем налилося лице дівчини. Навіть не дочекавшись відповіді імператора, піднялася, з‑під лоба кинувши на батька погляд і відразу опустивши очі в землю, мовила смиренним, однак упевненим голосом: «Припини, прошу тебе, мій батьку, так говорити; зарікаюся, якщо не застосовувати сили, ніхто, крім того, кого ти поєднаєш зі мною святим законним подружжям, не отримає того, що ти так марнотратно роздаєш».

О благий Боже! Великодушний чоловік ніколи не дозволить безслідно пропасти бездоганному слову, мовленому від чистого серця. Цезар на деякий час завмер в зачудуванні. Врешті, незважаючи на різницю між германською і варварською мовами, імператор зрозумів позицію дівчини, відчувши в її словах духовну святість і чистоту серця. Довгою промовою вихваляючи справедливе обурення дівчини і її відповідь, наказав послати за Гідоном, юнаком шляхетного роду, і щоб дівчина довго не чекала на когось, кому могла б законно і добровільно віддати свій поцілунок, представив юнакові Енгульдраду, дівчину в квітучому віці, а також її батька, який висловив свою вдячність, від себе додав чудові дари, одружив молодих і аж тоді поїхав. Імператор вважав, що справедлива і гідна відповідь вкорінюється не тільки у таїнстві дівоцтва, а випливає з могутнішого джерела чесноти, що відкривається завдяки силі справедливого обурення. Саме тому він вважав, що дівчина якнайбільше заслуговує цезаревого дару.

Так дівчина, увійшовши до храму з думкою про непорочну чистоту, повернулася до батьківського дому заміжньою – на превелику радість усіх своїх рідних. З перебігом часу Енгульдрада народила багато дітей, після своєї смерті залишивши чоловікові чудове родинне гніздо, прекрасних наступників, нащадки яких живуть і сьогодні.

Я пишу це, щоб дорікнути сучасним дівчатам, які хизуються своєю легковажною поведінкою і неприборканими звичками, пориваючись обіймати кожного, хто закликає їх щонайменшим поглядом чи порухом.